Питання міжнародної правосуб’єктності фізичної особи є одним із найбільш дискусійних у сучасній науці міжна родного права. До середини ХХ ст. більшість вчених вва жали, що правосуб’єктність індивіда повністю поглинаєть ся правосуб’єктністю держави, громадянином якої він є. Починаючи із прийняття 10 грудня 1948 р. Загальної дек ларації прав людини2 науковий напрям за визнання міжна родної правосуб’єктності людини набирає все більшого по ширення. У радянській доктрині визнання людини суб’єктом міжнародного права розглядалося як спроба втручання у внутрішні справи держави. Такі погляди подекуди зберег лися і у вітчизняній науці міжнародного права3. Проте міжнародна практика все частіше доводить, що індивід має міжнародні права та обов’язки. Фізична особа має право звертатися в позасудові (Комітет з прав людини, Комісія з прав людини та ін.) та судові (Європейський суд з прав лю дини, Міжамериканський суд з прав людини) міжнародні органи за захистом своїх прав. Фізична особа може нести міжнародну кримінальну відповідальність за вчинення міжнародних злочинів. 1 Наприклад, відносини ООН з МНУО регулюються ст. 71 Статуту ООН і резолюцією ЕКОСОР ООН 1996/31 «Консультативні відносини між ООН і неурядовими організаціями» від 25 липня 1996 р. 2 Див.: Міжнародне право в документах / За заг. ред. М. В. Буро менського. — С. 194—198. 3 М. Ю. Черкес прирівнює становище людини у міжнародному праві до становища тварин в екологічному праві (Черкес М. Ю. Міжнародне право. — К.: Знання, 2000. — С. 43).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Людина в міжнародному праві» з дисципліни «Міжнародне право»
