Міжнародне та національне (внутрішнє) публічне право має деякі суттєві спільні риси, завдяки яким ці дві різні системи норм і принципів визнаються правовими: норми міжнародного та національного публічного права забезпе чені юридичною силою, тобто їх виконання гарантоване авторитетом і силою держав, які діють індивідуально чи колективно. Нормам і принципам міжнародного та національного публічного права властиві: — чітка визначеність; — додержання певної форми висловлення (forma legalis, forma essentialis, що їх встановили юристи Стародавнього Риму); — виконання усталеної процедури ухвалення та набут тя чинності; — забезпечення виконання норм засобами відновлення права та приборкання свавілля (ubi jus, ubi remediam — «де право, там і засоби його захисту»). Однак міжнародне право має низку особливих характе ристик, які роблять його цілком відмінним від національ них правових систем, пов’язаних з існуванням сучасної дер жави та її апарату. Сучасна держава зосереджується на ви користанні сили, встановлюючи на її застосування державну монополію, утримує постійну армію та порівня но ефективний апарат управління. На відміну від внутрішньодержавного права міжнарод не право — це горизонтальна правова система, якій не вла стиві верховна влада, зосередженість на застосуванні сили та розподіл трьох основних функцій, які зазвичай покла дені на державні органи влади (правоутворення — законо давчі органи, прийняття рішень на підставі права — суди, Поняття й особливості міжнародного публічного права 7 правозастосування — адміністрація, поліція, армія). Гене ральна Асамблея ООН не є світовим законодавчим органом, Міжнародний Суд ООН може діяти лише на підставі згоди держав на його юрисдикцію, а правозастосовча діяльність Ради Безпеки ООН обмежена і юридично, і політично. Але держава, що порушує міжнародне зобов’язання, відповідає за протиправну дію перед потерпілою державою або, за пев них обставин, перед усім міжнародним співтовариством. Потерпіла держава може вчинити міжнародний позов, звер нувшись до третьої сторони як до посередника або вдавшись до арбітражних чи судових процедур. Але домінує в міжна родному праві самозахист держав у разі порушення їхніх прав, коли припустимість самозахисту фізичних осіб в на ціональних правових системах значно обмежена. Міжнародному праву колізія сили та права, політики притаманна більшою мірою, ніж внутрішньодержавному. Зростання глобальної взаємозалежності та зацікавленості держав у раціональному регулюванні їхніх відносин на підставі взаємності посилили значення міжнародного пра ва в упорядкуванні та структуризації міжнародної системи. Через це спори між державами зазвичай супроводжуються посиланнями на міжнародне право. Більшість держав діють відповідно до принципів і норм міжнародного права навіть за відсутності процедури при мусового врегулювання спорів і централізованого органу правозастосування. Міжнародне право як горизонтальна система діє інакше, ніж централізована система національного права, і ґрун тується на засадах взаємності та консенсусу, а не пануван ня, слухняності та примусу до виконання, бо ця система створена для зовнішніх відносин суверенних держав й інших суб’єктів. На практиці держави визнають норми міжнародного публічного права юридично обов’язковими, оскільки вони сприяють усуненню труднощів та невизна ченості в міжнародних відносинах. Особливостями міжнародного права, які відрізняють його від національного, є: 1. Порядок нормотворчості. Норми та принципи міжна родного права поступово формуються та належним чином 8 Розділ 1 закріплюються основними суб’єктами цього права — суве ренними державами. Учасники міжнародних відносин, які не погодилися визнавати ці норми правовими, не вважають ся юридично зобов’язаними діяти відповідно до диспозиції цих норм, якщо тільки останні не є нормами jus cogens. Так, ядерні випробування, проведені у травні 1998 р. в Індії та Пакистані, не можна кваліфікувати як порушення Догово ру про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р., оскільки ці країни не були учасниками цього договору ні як ядерні, ні як без’ядерні держави. Норми національного права встанов люються уповноваженим законодавчим органом держави. Усі суб’єкти національного права (фізичні та юридичні осо би) незалежно від своєї особистої оцінки доцільності цих норм зобов’язані додержуватися прав і виконувати обов’яз ки, встановлені цими нормами. У міжнародному праві зако нодавчого органу, який стоїть над державами, взагалі не існує, тому нормативні джерела міжнародного права утво рюються державами на основі згоди його суб’єктів. 2. У системах національного права діє принцип обов’яз кової юрисдикції, згідно з яким позивач передає спір на судовий розгляд незалежно від волі відповідача. У міжна родному праві діє принцип факультативної юрисдикції. Той чи інший засіб мирного врегулювання (переговори, міжна родний арбітраж, медіація, міжнародний суд тощо) сторо ни обирають на основі взаємної згоди. 3. Основні суб’єкти національного права — фізичні та юридичні особи, яким притаманні правоздатність і дієздат ність. Ці особи перебувають під владою та виконують зако ни держави. Основними суб’єктами міжнародного права є суверенні держави, які в силу своєї суверенності наділені вищою владою. Відносини держави й індивіда у сфері націо нального права — це відносини влади та підвладного; відно сини між суверенними державами — міжвладні, а не підвладні. Відносини між державами — суб’єктами, які наділені найвищою владою, — предмет регулювання міжна родного права. Над суб’єктами міжнародного права не існує владної структури, яка могла б встановити обов’язкові для них пра вила поведінки та забезпечувати їх виконання. Над держа Поняття й особливості міжнародного публічного права 9 вами, які вступають у відносини в тій чи іншій сфері, не існує ніякої наддержави чи іншої публічної влади, якій за конодавча, виконавча чи судова влада незалежної держави була б підпорядкована. Навіть рішення та резолюції ООН без згоди незалежної держави для неї не обов’язкові. 4. Суверенна (найвища) влада держави діє в межах її те риторії та здійснюється її державними органами. Дія націо нальних законів може поширюватися за межі її території, у тому числі на її громадян, які тимчасово чи постійно пе ребувають на території іноземної держави, але застосуван ня засобів владного примусу на іноземній території заборо няє і національне, і міжнародне право. Норми міжнародно го публічного права — регулятор міждержавних відносин. 5. Додержання норм національного права забезпечує спеціальний апарат державного примусу. Додержання норм міжнародного права здійснюється шляхом застосування засобів індивідуального (силами держави, права якої пору шено) або колективного примусу, межі та форми якого ви значені принципами та нормами міжнародного права. Таким чином, можна констатувати, що в сучасному світі існують дві взаємозалежні системи права: право внутрішнє, яке обіймає системи національного права окремих держав, і міжнародне право, обов’язкове до виконання всіма держа вами — суб’єктами та творцями цього права. Системи внут рішнього права багатьох сучасних держав не відповідають міжнародним стандартам. Але, певна річ, мають місце і проникнення, і взаємовплив принципів і норм цих систем одна на одну.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Характеристика міжнародного права» з дисципліни «Міжнародне право»
