Роль місцевого самоврядування в сучасній регіональній політиці
Вважають, що самоврядування існувало і існує тільки на рівні населених пунктів, тобто там де можливо реалізувати право громади на місцеві ресурси. А на рівні регіональному (районному чи обласному) мають формуватися виконавчі структури, які виконують функції державного управління і координаційні функції стосовно виконавчих органів самоврядування у межах делегованих їм повноважень. Зазначимо, що така позиція протиставляє місцеве самоврядування державному управлінню, місцевий розвиток — регіональному і національному розвитку. А ефективний розвиток суспільства можливий лише за злагодженого функціонування всіх ієрархічних рівнів управління, тобто за такого їх функціонування, яке б забезпечило узгодженість місцевого, регіонального і національного розвитку. Незважаючи на це, нині практично відсутні економічні теорії, які б могли повноцінно розкрити і пояснити узгодженість (взаємозв’язок чи навіть органічну єдність) місцевого і регіонального розвитку. Актуальність створення таких теорій особливо зросла в наш час, коли в розвинених державах світу в умовах демократії і самоврядування виникли нові ідеї місцевого розвитку. В основі цих ідей — використання переваг території (ресурсних, інфраструктурних тощо) для стимулювання такої економічної діяльності, яка є по суті органічною функцією населення. Таким чином, нові ідеї місцевого розвитку орієнтують суспільство на повне використання місцевих ресурсів (насамперед працересурсного потенціалу) з метою створення комфортного середовища жит202
тєдіяльності населення і нагромадження багатства на конкретній території. Реалізація нових ідей місцевого розвитку вимагає конкурентоспроможності території і в першу чергу безпеки життєдіяльності людини в її межах. Це тягне за собою необхідність створення певних стандартів середовища (певного рівня розвитку всіх видів інфраструктури). Втілення в життя нових ідей місцевого розвитку неможливе без активізації роботи в цьому плані органів місцевого самоврядування. Мало того, за такої ситуації місцева адміністрація повинна відігравати фундаментальну роль і мати можливість розпоряджатися ресурсами території з метою забезпечення роботою населення, яке проживає на підпорядкованій їй території, тобто розвивати економічну базу територіальної громади. Очевидно, що реалізація цієї ролі рано чи пізно призведе до протиріччя між місцевим і регіональним розвитком. Ось тут і постає з особливою гостротою питання регіональної політики і ролі місцевого самоврядування, яку воно повинно відіграти у її реалізації. Адже цілком зрозуміло, що регіональний розвиток, реалізація загальнонаціональних інтересів аж ніяк не є простою сумою результатів місцевих розвитків і реалізації місцевих інтересів. Тому з очевидністю постає необхідність пошуку компромісів, які, повинні відображати узгодженість місцевих інтересів із загально-національними. Такі компроміси можливі при відпрацьованому на належному рівні законодавстві. У зв’язку з цим важливо зазначити, що у другій половині 90-х років за ініціативи місцевих органів влади Кабінетом Міністрів України затверджено дев’ять державних довго- та середньострокових програм соціально-економічного розвитку, спрямованих на вирішення найгостріших проблем окремих регіонів, а саме: по Автономній Республіці Крим, м. Севастополю, Великій Ялті, м. Києву, Донецькій, Луганській, Херсонській областях, м. Львову, гірській Рахівщині. Зауважимо, що напрями розвитку законодавства щодо регіонального розвитку та місцевого самоврядування викладено у Посланнях Президента України “Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000–2004 роки”, “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2004–2011 роки”. Одним з першочергових завдань визначено децентралізацію владних повноважень шляхом делегування значної частини управлінських функцій у регіони, що 203
сприятиме посиленню їх ролі та відповідальності у вирішенні всього комплексу питань розвитку та проблем соціальної політики. Важливим напрямом нового етапу адміністративної реформи визначено делегування управлінських функцій згори донизу і всебічний розвиток місцевого самоврядування. Цей процес має органічно узгоджуватися та поєднуватися з проведенням у 2005–2010 рр. адміністративно-територіальної реформи [275]. Таким чином, питання втілення в життя нових ідей місцевого розвитку за умов їх узгодженості з регіональною політикою і загальнонаціональними інтересами вимагає ще серйозних досліджень. Аналогічних досліджень потребує і вияснення справжньої ролі місцевого самоврядування в регіональній політиці. Такі дослідження мають відобразитись у нових законопроектах та інших нормативно-правових актах, які готуються в наш час. З метою запровадження на центральному та регіональному рівнях стратегічного програмування регіонального розвитку підготовлено проект Концепції Державної стратегії регіонального розвитку на 2003–2011 рр., що визначає стратегічні завдання, пріоритети державної регіональної політики на перспективу, шляхи їх реалізації. Для створення умов активізації розвитку малих міст України Верховною Радою України розглядається проект закону України “Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст України”, який передбачає створення умов для забезпечення комплексного розвитку малих міст, покращення інвестиційного клімату, поліпшення стану міського господарства, а також умов життєдіяльності населення [515], (див. дод. 6, 7). Нові дослідження мають орієнтуватись на поглиблення взаємовідносин громадян з державою через функціонування місцевого самоврядування, яке вимагає встановлення системи зворотних зв’язків. Ці зв’язки варто базувати на періодичних опитуваннях громадської думки з метою виявлення нагальних потреб громадян, з’ясування їх ставлення до владних структур тощо; на створенні спеціальних відділів зворотного зв’язку, у яких будь-який громадянин міг би отримати відповідь на запитання, що торкаються перспектив розвитку території, обґрунтованості тих чи інших рішень, прийнятих представниками органів місцевого самоврядування тощо; а також на використанні засобів масової інформації. Створення такої системи допоможе оптимальніше вирішувати назрілі проблеми на території юрисдикції органу місцевого самоврядування. 204
Нині загострилась проблема координації організаційного впорядкування і систематизації діяльності всіх регіональних органів управління, особливо щодо чіткого визначення функцій і меж загального керівництва і управління регіоном, інформаційного забезпечення такого управління. Варто, на наш погляд, створити сучасну (ринкоспрямовану) загальнотериторіальну інформаційну інфраструктуру регіону, регіональну статистику, в тому числі з виділенням сільської місцевості та міст. Комплекс всіх цих питань можна раціонально вирішувати при створені різних типів регіональних автоматизованих систем управління, які покликані інформаційно якнайповніше забезпечити елементи технології регіонального управління. Не менш важливо розробити сучасні навчальні програми по вивченню теоретичних основ місцевого самоврядування та регіонального управління. Поки що навчальні програми з питань науки управління обмежуються вивченням проблематики управління на рівні окремих підприємств і галузей, що недостатньо для формування спеціалістів по системному комплексному керівництву соціально-економічним розвитком регіонів. Розширення економічних методів управління господарством підвищує роль економічного аналізу господарської діяльності в регіонах. У вирішенні цього завдання значне місце посідає якісна інформація про реальний соціально-економічний стан розвитку того чи іншого регіону, ступеня збалансованості виробництва ресурсами, продовольчим забезпеченням населення, зростання рівня оплати праці різних категорій працюючих, наявності робочих місць, питомої ваги зайнятості населення тощо. Практика свідчить, що галузеві органи управління не можуть повною мірою використати всі результати науково-технічного прогресу для розвитку того чи іншого регіону. Очевидно, тут повинна зрости роль органів самоврядування. Зокрема, активну участь у територіальному управлінні науково-технічним прогресом мають брати виконавчі органи рад, міські та сільські ради, у їх компетенції повинна бути робота по створенню і впровадженню нової техніки, формуванню ініціативних груп по відродженню підприємств, зміцненню творчих зв’язків науки з виробництвом. Аналіз ефективності управління науково-технічним прогресом на матеріалах Західного регіону України показує, що наявні технічні можливості промислових підприємств Львова, Тернополя, Чернівців, Ужгорода та інших міст використовуються нераціонально. Зокрема, 205
затягується заміна малоефективних машин і обладнання. Низькою є змінність роботи новопридбаних машин і обладнання. На низькому рівні здійснюються заходи по впровадженню ресурсозберігаючих, маловідходних і безвідходних технологій. До пошуків резервів промислового виробництва не залучаються раціоналізатори та винахідники, досвідчені робітники, наукові колективи. На наш погляд, потрібно в кожній галузі, на кожному підприємстві чітко визначити існуючий технічний стан обладнання і умови робочих місць, що можна переобладнати та реконструювати, які нові види продукції освоїти, щоб одержати максимальний економічний ефект, високі кінцеві результати. Науково-технічний аспект регіональної політики має забезпечувати: розвиток пріоритетних напрямів наукових досліджень господарського розвитку та раціонального ресурсоспоживання; спрямування науково-технічного потенціалу на розроблення, освоєння та широке використання принципово нових машин, технологій і матеріалів, які конкурентоспроможні на світовому ринку; організацію власного виробництва продукції, що імпортується; розроблення технологій найефективнішого використання енергоносіїв. Державна ж економічна і соціальна політика охоплює сукупність економічних, правових, організаційно-управлінських методів, які органічно поєднують загальнодержавні, регіональні та місцеві інтереси, спрямовані на повнокровний розвиток регіонів і держави в цілому. Стратегічною метою цієї політики є гармонійне поєднання місцевих інтересів, інтересів держави і окремих регіонів, створення сприятливих економічних та правових засад для раціонального використання місцевих ресурсів та особливостей природно-виробничого потенціалу. Державне регулювання розвитку регіонів забезпечується встановленням відповідних пріоритетів, тобто наданням переваги на даному етапі розвиткові конкретних галузей, видів діяльності, форм господарювання конкретних регіонів. Визначені та забезпечені відповідними ресурсами пріоритети мають сприяти найефективнішому використанню природного та економічного потенціалів регіонів. Залежно від поставлених цілей та рівнів управління пріоритети можуть встановлюватись як на державному, так і місцевих рівнях управління. Виходячи із своїх національних інтересів, держава визначає стратегічні цілі та поточні пріоритети, створюючи сприятливі умови для розв’язання відповідних соціально-економічних проблем. Сьогодні 206
основна стратегічна мета держави — забезпечення стабільності розвитку на базі створення високоефективної соціально-орієнтованої економіки, яка забезпечить високу якість життя населення, активну його мотивацію до трудової і підприємницької діяльності, умови рівноправного партнерства у світовому економічному співтоваристві. Підсумовуючи зазначене в цьому розділі, наголосимо, що процес становлення і розвитку місцевого самоврядування в Україні супроводжується виникненням ряду проблем, від розв’язання яких залежить не тільки подальший стабільний розвиток окремих територіальних утворень — міст і сільських поселень в різних регіонах України, але й українського суспільства в цілому. Тільки за умови вирішення проблем місцевого самоврядування можливе будівництво політично й економічно незалежної демократичної держави, пріоритетом стратегічного розвитку якої є інтереси людини.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Роль місцевого самоврядування в сучасній регіональній політиці» з дисципліни «Принципи і методи діяльності органів місцевого самоврядування»
