Реалізація принципу забезпечення підсудному права на захист Центральною постаттю судового розгляду, оскільки справа стосується саме його, а звідси і головним суб’єктом сторони захисту, є підсудний. Розгляд справи в засіданні суду першої інстанції відбувається з участю підсудного, явка якого до суду є обов’язковою. Розгляд справи за відсутності підсудного допускається лише у виняткових випадках, а саме: 1) коли підсудний знаходиться за межами України і ухиляється від явки до суду; 2) коли справу про злочин, за який не може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, підсудний просить розглянути за його відсутності. Проте суд має право і в цьому разі визнати явку підсудного обов’язковою (ст.262 КПК). Як повноправну сторону процесу закон наділяє підсудного такими процесуальними правами: 1) заявляти відводи на колегіальний розгляд справи у випадках, передбачених законом; 2) мати захисника або взяти захист своїх інтересів на себе; 3) заявляти клопотання і висловлювати свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду; 4) подавати докази, просити суд про приєднання до справи документів, про виклик свідків, про призначення експертизи і витребування інших доказів; 5) давати показання по суті справи в кожний момент судового слідства або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; 6) просити суд про оголошення доказів, що є у справі; 7) ставити питання іншим підсудним, свідкам, експертові, спеціалістові, потерпілому, цивільному позивачеві і цивільному відповідачеві; 8) брати участь в огляді речових доказів, місця вчинення злочину і документів; 9) брати участь у судових дебатах; 10) звертатись до суду з останнім словом (ст. 263 КПК); 11) оскаржувати процесуальні рішення суду (ст. 261 КПК). Як видно, процесуальний статус підсудного вигідно відрізняється від становища обвинуваченого на досудовому слідстві, в ході якого останній майже повністю позбавлений можливості брати участь у збиранні і перевірці доказів, а з усім доказовим матеріалом справи має право знайомитися лише після закінчення розслідування (ст.218 КПК). 76
Глава 3. Загальні положення судового розгляду
Коли підсудний скористається своїм правом мати захисника, або коли участь захисника у справі є обов’язковою згідно із законом, суб’єктом сторони захисту при судовому розгляді є захисник. Захисником є особа, яка в порядку, встановленому законом, уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та надання їм необхідної юридичної допомоги при провадженні у кримінальній справі (ч.І ст.44 КПК). Отже, оскільки функція захисту починається із досудового слідства і ще там у її здійсненні досить часто бере участь захисник, він продовжує виконувати свої захисні повноваження і в наступних стадіях процесу. Якщо захисника на досудовому слідстві не було, а його обов’язкова участь (ст.45, ч.4 ст.47) виявилася при попередньому розгляді справи, суддя вирішує це питання (про що говорилося в попередній главі) у зв’язку з підготовкою справи до судового розгляду (п.1 ч.І ст.253 КПК). Але захисник може вступити у справу і зі стадії судового розгляду шляхом його запрошення, призначення чи заміни попереднього. Захисник запрошується підсудним, його законним представником, а також іншими особами за проханням чи згодою підсудного. Підсудному, який утримується під вартою, суд зобов’язаний надати допомогу у встановленні зв’язку із захисником або особами, які можуть запросити захисника. Підсудний має право запросити собі кілька захисників (ч.І,2 ст.47 КПК). Призначення захисника здійснюється судом у встановленому законом порядку через адвокатське об’єднання. Вимога суду про призначення захисника є обов’язковою для керівника адвокатського об’єднання (ч.З ст.47 КПК). Тобто, згідно з чинним законом, суд має право призначити як захисника лише адвокатів, які є членами професійних адвокатських об’єднань. Підсудний має право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від запрошеного чи призначеного захисника. Відмова допускається лише за ініціативою підсудного і не позбавляє його права запросити того ж чи іншого захисника в подальшому. 77
Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи
При відмові від захисника суд, із зазначенням мотивів відмови, відображає це в протоколі судового засідання і приймає рішення про прийняття відмови чи її відхилення. Відмова від захисника у випадках, зазначених у статті 45 КПК, може бути прийнята лише тоді, коли підсудний обґрунтує її мотиви, які суд визнає такими, що заслуговують на увагу. Прийнявши відмову, суддя чи суд роз’яснюють підсудному його право запросити іншого захисника та надають йому для цього не менше трьох діб. Якщо у випадках, передбачених ст.45 КПК, підсудний протягом цього строку не запросить іншого захисника, суддя постановою, а суд ухвалою самі призначають захисника. Заміна одного захисника іншим у зазначених випадках може мати місце тільки за клопотанням чи згодою підсудного (ст.46 КПК). Якщо ж у встановлений судом термін підсудний не запросить іншого захисника, у випадках, коли його участь у справі згідно із законом не є обов’язковою, суд має право продовжити розгляд справи без участі захисника. Захисниками можуть бути особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні та інші фахівці в галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги. Як захисники допускаються (з моменту пред’явлення обвинуваченому для ознайомлення матеріалів досудового слідства) близькі родичі, опікуни або піклувальники підсудного. У випадках, коли відповідно до вимог ст.45 КПК участь захисника є обов’язковою, близькі родичі підсудного, його опікуни або піклувальники допускаються до участі в справі лише одночасно із захисником-адвокатом чи іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи (ч.2,4 ст.44 КПК). Повноваження захисника на участь у справі підтверджується: 1) адвоката — ордером відповідного адвокатського об’єднання; 2) адвоката, який не є членом адвокатського об’єднання, – угодою, інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання юридичної допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, – угодою або дорученням; 3) близьких родичів, опікунів або піклувальників – заявою 78
Глава 3. Загальні положення судового розгляду
підсудного про їх допуск до участі в справі як захисників. Про допуск захисника до участі в справі суддя виносить постанову, а суд – ухвалу (ч.2,5 ст.44 КПК). У випадках, коли захисник брав участь у справі на попередніх стадіях, виносити відповідну постанову (ухвалу) про допуск його до участі у справі в суді немає потреби. Закон передбачає обставини, що виключають участь у справі захисника. Захисником не може бути особа: 1) яка брала участь у даній справі як дізнавач, слідчий, прокурор, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач, понятий, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача; 2)яка відповідно до КПК є свідком і у зв’язку з цим допитувалася або підлягає допиту; 3) яка є родичем особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора, будь-кого із складу суду, потерпілого, цивільного позивача; 4) щодо якої порушено кримінальну справу; 5) визнана недієздатною чи обмежено дієздатною. Особа не може брати участь у справі як захисник також у випадках: 1) коли вона у даній справі надає або раніше надавала юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про надання юридичної допомоги; 2) у разі зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або права на надання правової допомоги чи його анулювання у порядку, встановленому законодавчими актами України. Одна і та ж особа не може бути захисником двох або більше підсудних, якщо інтереси захисту одного з них суперечать інтересам захисту іншого. Не може бути захисником також особа, яка, зловживаючи своїми правами, перешкоджає встановленню істини в справі, затягує судовий розгляд справи, а також особа, яка порушує порядок у судовому засіданні чи не виконує розпоряджень головуючого під час судового розгляду справи (ст.61 КПК). При встановленні наведених підстав під час судового розгляду суд виносить рішення про усунення захисника від участі у справі і одночасно вживає заходи для його заміни за правилами, встановленими для заміни захисника з ініціативи підсудного, однак заміна одного захисника іншим через його усунен79
Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи
ня зі справи, як випливає із змісту частини шостої статті 61 КПК, може мати місце і за відсутності клопотання чи згоди підсудного щодо особи новопризначеного захисника. Запрошений, призначений (в т.ч. шляхом заміни) захисник не має права відмовитися від захисту підсудного. Право на відмову від виконання своїх обов’язків надано лише захиснику – адвокату і лише у випадках: 1) коли є обставини, які виключають його участь у справі (ст.61 КПК); 2) коли він свою відмову мотивує недостатніми знаннями чи некомпетентністю (ч.7 ст.48 КПК). Але прийняття відмови, порядок запрошення чи призначення іншого захисника, на відміну від випадків усунення захисника за рішенням суду, тут ті ж, що й при відмові підсудного від захисника за власною ініціативою. Захисник зобов’язаний використовувати передбачені в КПК та в інших законодавчих актах засоби захисту з метою з’ясування обставин, які спростовують обвинувачення, пом’якшують чи виключають кримінальну відповідальність підсудного, та надавати йому необхідну юридичну допомогу (ч.І ст.48 КПК). З моменту допуску до участі у справі захисник має право: а) брати участь у судовому засіданні; б) ставити в судовому засіданні питання підсудним, потерпілому, свідкам, експерту, спеціалісту, позивачу і відповідачу; в) подавати докази; г) заявляти відводи; д) оскаржувати дії і рішення суду; е) знайомитися з протоколом судового засідання та подавати на нього зауваження; є) збирати відомості про факти, що можуть використовуватися як докази в справі, в тому числі запитувати і одержувати документи чи їх копії від громадян та юридичних осіб, знайомитися на підприємствах, в установах, організаціях, об’єднаннях громадян з необхідними документами, крім тих, таємниця яких охороняється законом, одержувати письмові висновки фахівців з питань, опитувати громадян (ч.2 ст.48 КПК). У статті, спеціально присвяченій участі захисника в судовому розгляді, його завдання та повноваження щодо забезпечення виконання цих завдань сформульовані так: «Захисник сприяє підсудному в здійсненні його прав і в захисті його законних інтересів. Захисник має право на побачення з підсудним, бере участь у дослідженні доказів, порушує перед судом 80
Глава 3. Загальні положення судового розгляду
клопотання про витребування і приєднання до справи нових доказів, що виправдовують підсудного або пом’якшують його відповідальність, заявляє клопотання, викладає свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду. Захисник бере участь у судових дебатах, висловлюючи суду свою думку про значення перевірених доказів у справі, про наявність обставин, які виправдовують підсудного чи пом’якшують його відповідальність, а також свої міркування з приводу застосування кримінального закону та міри покарання» (ст.266 КПК)». Наведені приписи закону однозначно свідчать, що захисник є представником інтересів свого підзахисного в суді, причому законних інтересів. Його призначення в процесі – сприяти підсудному у здійсненні ним права на захист, причому сприяти тільки законними засобами. Він наділений достатніми правами і процесуальними засобами їх реалізації для ефективного ведення захисту, спростування обвинувачення в усіх випадках його необґрунтованості чи недостатньої обґрунтованості. Разом з тим захисник – самостійний учасник процесу. Він не уособлюється повністю зі своїм підзахисним, не зв’язаний повністю з позицією свого підзахисного і засобами захисту, які застосовує останній. Але захисник ні в якому разі не повинен діяти на шкоду підсудному. Крім прав та обов’язків, безпосередньо пов’язаних з виконанням функції захисту, закон приписує захиснику дотримуватися ряду інших правил, спрямованих на забезпечення нормального розгляду справи, постановлення законного та обґрунтованого рішення. Захисник, зокрема, зобов’язаний з’явитися для участі у виконанні процесуальних дій, у яких його участь є обов’язковою. У разі неможливості з’явитися у призначений строк, захисник зобов’язаний заздалегідь повідомити про це та про причини неможливості явки до суду. Захисник не має права розголошувати дані, які стали йому відомі у зв’язку з виконанням його обов’язків (коли це суперечить, наприклад, інтересам охорони державної таємниці). Захисник зобов’язаний не перешкоджати встановленню істини у справі шляхом вчинення дій, спрямованих на те, щоб 81
Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи
схилити свідка чи потерпілого до відмови від показань або до дачі явно неправдивих показань, схилити експерта до відмови від дачі висновку чи дачі явно неправдивого висновку, тобто сфальсифікувати докази у справі або затягнути судовий розгляд справи. Він також повинен дотримуватися встановленого порядку при судовому розгляді справи (ч.3,5,6 ст.48 КПК).1 У справах, у яких у межах кримінальної справи розглядається цивільний позов, суб’єктами сторони захисту є цивільний відповідач та його представник. Цивільним відповідачем по заявленому позову в кримінальній справі є, як правило, підсудний. Але у випадках, коли цивільно-правову відповідальність за шкоду, завдану підсудним, несуть інші особи, суддя своєю постановою, а суд ухвалою може притягнути цих осіб як цивільних відповідачів по справі. Як цивільних відповідачів може бути притягнуто, зокрема, батьків, опікунів, піклувальників або інших осіб, а також підприємства, установи та організації, які з огляду на закон несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями підсудного. Цивільний відповідач або його представник (правила про те, хто може і хто не може бути представником відповідача, порядок визнання особи представником – аналогічні до правил і порядку щодо представника потерпілого та цивільного позивача) (ст.52, 63 КПК) має право: заперечувати проти пред’явленого позову; давати пояснення по суті пред’явленого позову; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються цивільною позову; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на вирок і ухвали суду в частині, що стосується цивільного позову, а при наявності відповідних підстав – на гарантування безпеки (ст.51 КПК). Вищенаведені положення процесуального закону про правовий статус суб’єктів сторони захисту свідчать про таке. Поперше, на відміну від сторони обвинувачення сторона захисту є ніби більш монолітною, функціонально цілеспрямованішою _______________ 1 Див. також: Попелюшко В.О. До питання про зміст та правовий механізм забезпечення та реалізації права обвинуваченого на захист // Адвокат. – 2002. – № 1. – С. 18 – 21
82
Глава 3. Загальні положення судового розгляду
(тільки на спростування обвинувачення). По-друге, сама участь захисника, законного представника підсудного, їхня правова позиція та діяльність по її реалізації значною мірою залежать від волі підсудного. Тобто ці суб’єкти сторони захисту, якщо так можна висловитися, «працюють» на підсудного, є «реалізаторами» його права на захист, не маючи власного інтересу у справі. Але, по-третє, хоча права та обов’язки суб’єктів сторони захисту, їхні правові стосунки між собою та з іншими суб’єктами процесу описані доволі широко, проте не завжди чітко, а іноді навіть суперечливо до основних засадах кримінального судочинства. Це призводить до того, що зміст права обвинуваченого (підзахисного) на захист, правовий механізм його забезпечення та реалізації трактується неоднозначно. Іноді саме право на захист розглядається в одному ряду із способами та засобами його забезпечення та реалізації, ототожнюється з ними, що не сприяє належному утвердженню даного права не тільки в кримінально-процесуальній теорії і на практиці, а й у правотворчості. Існує, наприклад, думка, що зміст права обвинуваченого на захист розкривається в конституційних нормах щодо презумпції невинуватості, свободи від самовикриття, забезпечення права на правову допомогу, забезпечення права на захист (ст.59, 62,63,129 Конституції). В чинному законодавстві, зокрема в КПК, він описаний щодо тих чи інших процесуальних дій та рішень (ст.43, 43', 106, 163 КПК і ін.) та у частині 2 статті 21 КПК, де сказано, що «особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов’язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз’яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред’явленого обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих та майнових прав». Тому прихильники даного погляду приходять до висновку про триелементну структуру захисту: 1) самозахист встановленими законом засобами від пред’явленого обвинувачення; 2) захист за допомогою захисника, в т.ч. професійного; 3) офіційний, посадовий захист, здійснюваний органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею та судом1. _______________ 1
Див. Махеєнко М.М., Нор В.Т. Шибіко В.П.; вказана праця, С. 44
83
Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи
Погодитися з таким трактуванням змісту права обвинуваченого на захист та самого захисту можна лише частково і ось чому. Право обвинуваченого (підсудного) на захист є одним з основних прав людини і громадянина (ч.2 ст.63 Конституції). Воно специфічне тим, що надається тільки в одній сфері діяльності – кримінальному судочинстві, і носієм його є лише підозрюваний, обвинувачений, підсудний та засуджений. Значимість даного права для обвинуваченого, для побудови і спрямованості всього кримінального процесу – загальновизнана. Безперечно й те, що головне не в проголошенні самого права, а в його змісті та правовому механізмі забезпечення та здійснення. Стосовно права обвинуваченого на захист останнє важливе вдвічі, оскільки він, як ніхто інший, з тих чи інших причин – незвичності ситуації, у яку потрапив, недостатньої юридичної обізнаності, часто у зв’язку з перебуванням під вартою з огляду на обрання запобіжного заходу у вигляді арешту тощо, – значно обмежений у здійсненні наданих йому прав особисто. Право на захист – це суб’єктивне право обвинуваченого. Воно трансформується з об’єктивного, передбаченого в законі права і набувається особою одночасно з висуненням проти неї підозри у вчиненні злочину та притягненням її як обвинуваченого для того, щоб здійснювати захист. Це перший крок, перша стадія реалізації об’єктивного права на захист – входження у правові відносини, набуття комплексу суб’єктивних прав з метою їх здійснення. З цього моменту бере свій початок функція захисту. Наступна стадія – стадія здійснення обвинуваченим наданих йому прав на захист. Тобто право обвинуваченого на захист і його правове забезпечення та реалізація поняття не тотожні, вони не збігаються навіть частково: перше є елементом статусу обвинуваченого, друге відображає процесуальні умови та засоби, що впливають па здійснення права на захист. На відміну від власне права обвинуваченого на захист правовий механізм його забезпечення полягає передусім у покладенні на слідчого і суд процесуальних обов’язків, виконання яких дає обвинуваченому реальну можливість захищатися встановленими законом засобами, сприяє здійсненню захисту. Другим елементом механізму забезпечення обвинуваченому права на захист є власне інститут захисту, основу якого скла84
Глава 3. Загальні положення судового розгляду
дає адвокатура. «Для забезпечення права на захист від обвинувачення... – говориться в ч.2 ст.59 Конституції, – в Україні діє адвокатура». Адвокатура забезпечує не тільки право на захист від обвинувачення безпосередньо, за угодою між обвинуваченим і захисником — адвокатом, а й саму можливість слідчого та суду забезпечити обвинуваченому це право шляхом призначення захисника через адвокатське об’єднання (ч.З ст.47 КПК). Правовий механізм реалізації права обвинуваченого на захист полягає в здійсненні самим обвинуваченим у встановленому законом порядку і передбаченими законом засобами наданих йому прав. Якщо обвинувачений використовує своє право на допомогу захисника, правовий механізм реалізації його права на захист включає також захисну діяльність захисника. Спільна діяльність обвинуваченого та його захисника в межах кримінальної справи і є здійсненням ними функції захисту в розгорнутому її вигляді.1 Підходячи до цієї проблеми по-іншому, слід зазначити, що у разі відмови обвинуваченого від захисту цю функцію здійснює особа, що провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд. Очевидно, що це не так. Тому реалізація права обвинуваченого на захист в дійсності двоелементна і полягає у: 1) самозахисті встановленими законом засобами та 2) захисній діяльності захисника (законного представника). Стосовно стадії судового розгляду справи чітку позицію з цього приводу зайняв законодавець: «Захист підсудного здійснює сам підсудний, його захисник або законний представник» (ч.4 ст.16' КПК). Вважаю, це повною мірою відноситься і до стадії дізнання і досудового слідства, апеляційного та касаційного провадження. При використанні обвинуваченим права на захист виникає безліч складних, багатогранних, тісно переплетених між собою кримінально-процесуальних відносин, оскільки обвинувачений та його захисник як кожен окремо, так і разом у тій чи іншій правовій ситуації вступають у відносини не тільки між собою, а й з іншими суб’єктами процесу, передусім з посадо_______________ 1
Див.: Михайленко А.Р Расследованния преступлений. Законность и обеспечение прав граждан.-К,1999,С.300
85
Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи
вими особами держави та органами, які процес провадять. Але відносини між власне обвинуваченим і його захисником мають, як правило, чітко визначений, двосторонній, двосуб’єктний характер. І це в правовому механізмі реалізації права обвинуваченого на захист є принциповим. Для прикладу візьмемо елементарне одиничне правовідношення (але реалізація якого завжди має вирішальне значення для змісту та характеру захисту у справі в цілому), правовідношення з приводу побачення обвинуваченого із захисником, і розглянемо його крізь призму структури норм, які його регулюють1 . Право обвинуваченого на побачення із захисником, як його суб’єктивне право, передбачене ч.2 ст. 43 КПК. Цьому праву кореспондує обов’язок захисника задовольнити дане право, оскільки «захисник зобов’язаний використовувати передбачені в цьому Кодексі та інших законодавчих актах засоби захисту з метою з’ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом’якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, та надавати їм необхідну юридичну допомогу» (ч.І ст.48 КПК). Відносини між обвинуваченим та захисником з приводу побачення мають всі необхідні елементи кримінально-процесуальних відносин: 1) суб’єктний склад (обвинувачений та захисник); 2) об’єкт (їхня поведінка у вигляді процесуальної дії – побачення); 3) процесуальне право (право обвинуваченого на побачення із захисником); 4) процесуальний обов’язок (обов’язок захисника задовольнити право обвинуваченого). Норма, якою врегульоване дане правовідношення, теж відповідає всім вимогам кримінально-процесуальної норми. Вона має гіпотезу – якщо є «особа, щодо якої в установленому цим Кодексом порядку винесена постанова про притягнення як обвинуваченого» (ч.І ст.43 КПК); диспозицію – то вона «має право... мати захисника і побачення з ним до першого допиту» (ч.2 ст.43 КПК), а «захисник зобов’язаний використати» да_______________ 1
З приводу побачення обвинувачений і захисник вступають також у правові відносини з слідчим та судом. Але це інші відносини, які забезпечують реалізацію права на побачення, а тому тут ми від них абстрагуємося.
86
Глава 3. Загальні положення судового розгляду
ний засіб захисту як зазначений у законі (ч.2 ст.48 КПК); санкцію — інакше обвинувачений може «відмовитися від запрошеного чи призначеного захисника» (ч.І ст. 46 КПК). Але право на побачення з обвинуваченим за тих же умов, але зі своєї сторони, має також захисник (п.2 ч.2 ст.48 КПК). Отже, між захисником та обвинуваченим теж існує подібне до вищерозглянутого правовідношення і, на перший погляд, врегульоване воно схожою процесуальною нормою, тільки це відношення, так би мовити, протилежно-векторне. Але це тільки на перший погляд. По суті, за правовою значимістю вони істотно різні. У правовідношенні, яке базується на праві захисника, на відміну від першого, відсутній елемент обов’язку обвинуваченого на побачення, а в нормі, що його регулює, немає санкції. Більше того, кримінально–процесуальна санкція тут за загальними правилами прямо заборонена – «після допуску до участі у справі захисник — адвокат має право відмовитися від виконання своїх обов’язків лише» у передбачених цим Кодексом «випадках» (ч.7 ст.48 КПК). Тобто, дане правовідношення і норма, що його регулює, є ніби неповними, урізаними. Подібне регулювання відносин між обвинуваченим та захисником характерне не тільки з приводу побачення, а, наприклад, при подачі захисником апеляції. Засуджений чи виправданий мають право відкликати апеляцію свого захисника (ч.4 ст.355 КПК), а захисник може відкликати свою апеляцію тільки за їхньою згодою (ч.З ст.355 КПК). Тобто, способом реалізації обвинуваченим своїх прав здебільшого виступає їх використання, а способом здійснення прав захисником – виконання. Наведене щодо права обвинуваченого на захист, аналіз правових норм та правовідносин, які виникають і реалізуються при його здійсненні, дозволяють зробити такі висновки. Змістом права обвинуваченого на захист є сукупність (система) передбачених нормами кримінально-процесуального права суб’єктивних прав, якими обвинувачений може розпорядитися на свій розсуд (мати захисника чи відмовитись від нього, давати показання чи відмовитися від дачі їх, заявляти клопотання чи ні і т.ін.). Правовий механізм забезпечення права обвинуваченого на захист полягає: 1) у покладенні обов’язку на слідчого та суд по 87
Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи
дотриманню та виконанню норм права, що дають реальну можливість обвинуваченому здійснювати його суб’єктивні права на захист (обов’язок, умови та порядок роз’яснення обвинуваченому його прав, надання можливості мати захисника, вручення копії обвинувального висновку тощо); 2) в існуванні інституту захисту, основу якого становить адвокатура, та покладенні на адвокатуру правового обов’язку щодо здійснення захисту обвинувачених, їхніх прав та законних інтересів у кримінальному судочинстві. Правовий механізм реалізації прав обвинуваченого на захист полягає у здійсненні обвинуваченим та його захисником у передбачених законом формах і передбаченими законом засобами наданих їм прав (дача показань, побачення віч-на-віч, заявлення клопотань, надання доказів, оскарження дій та рішень слідчого та суду і т.д.). Порушення права обвинуваченого на захист, недотримання конституційного принципу забезпечення його права на захист (п.6 ч.З ст.129 Конституції) є істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть скасування вироку (ч.І, п.З ч.2 ст.370 КПК) і повернення справи для додаткового розслідування чи на новий судовий розгляд з метою їх поновлення та забезпечення. Закон встановлює також позапроцесуальні гарантії права обвинуваченого на захист та його забезпечення, зокрема дисциплінарно-правові та кримінально-правові. Так, за неналежне виконання захисником – адвокатом обов’язків по захисту обвинуваченого, безпідставну відмову від здійснення захисту він несе дисциплінарну відповідальність згідно із Законом про адвокатуру (ст.16). А «недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе порушення» особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором, суддею або судом «права обвинуваченого на захист», є злочином (ст.374 КК). Право обвинуваченого на захист є соціальною цінністю, благом людини та громадянина, благом, вищим від публічних інтересів у вигляді завдань кримінального судочинства. У цьому зв’язку нововведення про надання особі, яка провадить дізнання, слідчому та суду права на усунення захисника від участі у справі (ч.З ст.61 КПК), новела про надання права захиснику відмовитися від виконання своїх обов’язків з мотивів 88
Глава 3. Загальні положення судового розгляду
недостатності кваліфікації (п.2 ч.7 ст.48 КПК) і деякі інші, запроваджені Законами України від 21 червня та 12 липня 2001 р. «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України» видаються кроком назад, оскільки істотно обмежують можливості захисту в кримінальному судочинстві. Слід іти в протилежному напрямку. Розширення можливостей захисту не є перешкодою до розкриття злочинів і це не шлях уникнення злочинців кримінальної відповідальності, а навпаки, дієвий засіб попередження слідчих та судових помилок, сприяння виконанню завдань кримінального судочинства.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Участь у судовому розгляді сторони захисту» з дисципліни «Судовий розгляд кримінальної справи»
