Стан злочинності характеризують кількісні та якісні показники. Кількісні показники стану злочинності визначаються кількістю злочинів, зареєстрованих на певній території за певний час, і кількістю виявлених осіб, які вчинили злочини на певній території за певний час. Ці показники характеризують два основних аспекти злочинності — правопорушення їх "авторів", тобто осіб, які їх вчинили. Кількісне вираження цих показників не збігається, оскільки не всі злочини розкриваються і відповідно не всі особи, які їх вчинили, виявляються. Ці кількісні показники є абсолютними й іноді їх ще називають показниками рівня злочинності. Проте останні доцільно використовувати лише в аналізі стану злочинності та її динаміки в межах одного регіону, оскільки їх неможливо порівняти з відповідними показниками в інших регіонах через те, що вони однобічні, тобто враховують географічні й часові межі, проте не враховують чисельності населення регіону. З метою усунення цього недоліку і уможливлення співвіднесення абсолютних показників з чисельністю населення регіону для кількісної характеристики стану злочинності застосовують відносні показники — коефіцієнти (індекси) інтенсивності злочинності й злочинної активності населення. Коефіцієнт (індекс) інтенсивності злочинності — це кількість зареєстрованих злочинів на 10000 або 100000 населення регіону, яке досягло віку кримінальної відповідальності. Розраховують цей коефіцієнт так: Кі = (З/Н) ■ 10000 (або 100000), де З — кількість злочинів; Н — чисельність населення регіону віком старше 14 років (вік, з якого настає кримінальна відповідальність). 52 Коефіцієнт злочинної активності населення відображує частоту вчинення кримінальних правопорушень мешканцями регіону, іншими словами, це кількість виявлених осіб, що вчинили злочини, з розрахунку на 10000 або 100000 населення регіону, яке досягло віку кримінальної відповідальності, тобто Ка = (Оз/ Н) ■ 10000 (або 100000), де Оз — кількість виявлених осіб, що вчинили злочини. Наприклад, щоб визначити в яких областях України рівень злочинності найвищий, необхідно розрахувати відповідні коефіцієнти інтенсивності злочинності й порівняти їх. Рівень злочинності різних груп населення в певних регіонах можна визначити за допомогою коефіцієнтів, які розраховують стосовно відповідної групи і порівнюють з рівнем злочинності в регіоні загалом. Наприклад, можна визначити коефіцієнти інтенсивності злочинності серед неповнолітніх, чоловіків і жінок, міських і сільських мешканців, серед осіб, що раніше були засуджені. До кількісних показників злочинності можна зарахувати і так звану ціну злочинності. Ціна злочинності — це економічні, соціальні, моральні, фізичні й інші шкідливі наслідки вчинених злочинів. Обчислюється цей показник за кількістю вбитих і покалічених потерпілих, пограбованих, обкрадених і принижених внаслідок вчинення злочинів; розмірами матеріальної шкоди, завданої злочинами, і витратами держави на лікування потерпілих і поновлення їх здоров'я; витратами на утримання відповідних установ і правоохоронних органів, що здійснюють боротьбу із злочинністю. Ціну злочинності необхідно визначати для характеристики її суспільної небезпечності, а також для розрахунку бюджетних асигнувань на боротьбу із злочинністю. Без відповідного фінансового забезпечення програми попередження злочинності неможливо реалізувати. Структура злочинності є її якісним показником. Сутність структури злочинності полягає в описі співвідношення між групами й видами злочинів, вчинених різними категоріями правопорушників. Цей показник відображує співвідношення часток цілого. Найпоширенішими підставами для виокремлення 53 певних груп злочинів у структурі злочинності є соціально-демографічні ознаки засуджених, юридичні властивості злочинів і кримінологічна класифікація злочинів. Згідно з цими критеріями розрізняють три основних типи структур злочинності: соціально-демографічну, кримінально-правову та кримінологічну. Соціально-демографічна структура розкриває співвідношення між кількістю злочинців за статтю, віком, родом занять (жінки, чоловіки, повнолітні, неповнолітні, службовці, робочі, працівники сільського господарства, підприємці, особи, які не працюють, та ін.). Кримінально-правова структура охоплює такі критерії, як спрямованість, тяжкість злочинів, форма вини, мотивація злочинів. За спрямованістю розрізняють злочини, передбачені відповідними главами Особливої частини КК України: злочини проти особи, власності, громадського порядку, посадові, господарчі та ін. За тяжкістю розрізняють злочини тяжкі, менш тяжкі і такі, що не становлять значної суспільної небезпеки. За формою вини злочини бувають умисні та з необережності. За мотивацією розрізняють злочини, вчинені з корисливих мотивів, із хуліганських спонукань і антидержавні. Загальновизнаної кримінологічної структури поки що не розроблено. На думку А. Зелінського [8], підставою для такої класифікації повинна стати кримінологічна класифікація злочинів за ознаками способів вчинення злочинів, мотивації, особливостей особи злочинця. А. Зелінський пропонує класифікувати злочини шляхом розподілу на такі кримінологічно однорідні групи: крадіжки і шахрайство; корисливі насильницькі злочини (пограбування, розбій, бандитизм, вимагання); привласнення, розтрата, розкрадання через зловживання службовим становищем, а також крадіжки на виробництві; посадові корисливі злочини, що не є розкраданням (хабарництво); господарчі злочини, що вчиняються без використання службового становища; вбивства і тілесні ушкодження, що вчиняються умисно; статеві злочини; хуліганство й інші агресивні посягання на порядок управління і громадський порядок; умисні насильницькі порушення порядку управління і громадського по 54 рядку; умисні посягання на особу, що вчиняються без застосування насилля; умисне знищення і пошкодження матеріальних та культурних цінностей (вандалізм); злочини проти держави; злочини з необережності. О. Литвак [26] пропонує розрізняти чотири відносно однорідних блоки злочинності: • загальнокримінальна корислива (крадіжки, шахрайство, пограбування, розбої, вимагання); • агресивна некорислива (умисні вбивства, тілесні ушкодження й інші, які вчиняють без корисливих спонукань); • економічна (корупція посадових осіб, розтрата, привласнення чужого майна, контрабанда, наркобізнес); • неагресивна і некорислива (усі інші некорисливі й ненасильницькі злочини, у тому числі й ті, які вчиняють з необережності). Підставами для такої класифікації вибрано особу винного, особливості мотивації і способи вчинення злочинів. У кримінологічній структурі виокремлюють ще й такі кримінологічні групи: злочинність професійна, організована, рецидивна, побутова, пов'язана з наркотиками і алкоголізмом, транснаціональна та ін. Географія злочинності — це поширеність злочинності на певній території, що характеризується кількісними та якісними (структурними) показниками злочинності в різних регіонах. Географія злочинності може зумовлюватись економічними, історичними, етнічними особливостями регіонів, концентрацією міського населення й іншими особливостями (наприклад, наявність транспортних вузлів, безпосереднє розташування поблизу державного кордону). Динаміка злочинності — це рух злочинності в часі в бік її зменшення, збільшення або стабілізації. Динаміку характеризують зміна рівня і структури злочинності в часі, тобто зміна кількісних та якісних показників злочинності на певній території за певний час. На динаміку злочинності впливає багато детермінант, які за механізмом дії і змістом можна згрупувати у три напрями: • правового характеру; • соціально-демографічні; • соціально-економічні, політичні, управлінські. 55 Детермінанти правового характеру пов'язані зі станом кримінального законодавства і правозастосовчою практикою. Розширення або звуження сфери кримінальної відповідальності, криміналізація або декриміналізація діянь неминуче впливають на рівень і структуру злочинності. Недоліки у правоза-стосовчій практиці органів, що здійснюють боротьбу із злочинністю, нереагування на окремі нетяжкі злочинні прояви так само позначаються на динаміці злочинності. Демографічні зміни справляють не причинний, а функціональний вплив на злочинність. Так, низька питома вага злочинності неповнолітніх у країні в 1958 р. — 5 % — пояснюється ще й тим, що після війни серед населення країни значно зменшилася кількість неповнолітніх осіб. Соціально-економічні, політичні та управлінські детермінанти чинять найістотніший, причинно зумовлений вплив на злочинність і її динаміку як у країні загалом, так і в окремих її регіонах. Проаналізувавши ці детермінанти, можна спрогно-зувати динаміку злочинності.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Показники злочинності» з дисципліни «Кримінологія»
