Законодавчо-нормативна база з питань охорони праці
Ст.43 Конституції України закріплює, що “кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом”. Правове забезпечення охорони праці, крім конституційних норм, визначають норми КЗпП України, Закон України “Про охорону праці” від 14.09.1992р. та інші підзаконні правові норми з охорони праці. Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини в процесі трудової діяльності. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника чи уповноважений ним орган. З метою ознайомлення працівників з нормами охорони праці проводиться навчання всіх працівників підприємства з питань охорони праці. Порядок і види навчання, а також форми перевірки знань з питань охорони праці працівників і осіб, що проходять навчання в установах освіти, встановлені Типовим положенням про навчання питанням охорони праці, затвердженим наказом Держкомнадохоронпраці від 17. 02. 1999 р. № 27 На підприємствах на основі даного Типового положення з урахуванням специфіки виробництва, вимог державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці розробляються і затверджуються керівниками підприємств відповідні положення про навчання питанням охорони праці. Працівники підприємств під час прийому на роботу і періодично в процесі роботи, а учні й студенти під час навчання, зобов’язані проходити навчання і перевірку знань з питань охорони праці. Одним з видів навчання є інструктажі. За характером і часом проведення інструктажі з охорони праці поділяються на: - вступний (під час прийому на роботу чи в навчальний заклад, під час екскурсії на підприємство, під час проведення робіт на підприємстві працівниками інших підприємств); - первинний (проводиться на початку роботи безпосередньо на робочому місці при прийомі на роботу, при виконанні нової для працівника роботи, при переведенні з одного місця роботи на інше, відрядженим працівникам, якщо вони беруть участь у виробничому процесі); - повторний (проводиться з працівниками на робочому місці в терміни, визначені відповідними чинними галузевими нормативними актами з урахуванням конкретних умов виробництва, але не рідше: на роботах з підвищеною небезпекою – 1 раз на три місяці, для інших робіт – 1 раз на шість місяців); - позаплановий (проводиться на робочому місці чи в кабінеті з охорони праці – при запровадженні в дію нових чи переглянутих нормативних актів з охорони праці чи при внесенні змін і доповнень до них, при зміні технологічного процесу, заміні чи модернізації устаткування, оснащення, матеріалів чи інших факторів, що впливають на охорону праці, при порушенні працівниками норм охорони праці, що можуть призвести чи призвели до травм, аварій, пожеж і т. ін.); - цільовий (проводиться з працівниками при виконанні разових робіт, при ліквідації аварій і наслідків стихійних лих, при проведенні робіт, на які оформляється наряд-допуск, розпорядження чи інші документи). На залізничному транспорті питання охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії регулюються також Правилами техніки безпеки і виробничої санітарії при виконанні певних видів робіт. Крім Правил техніки безпеки і виробничої санітарії для окремих видів робіт затверджуються типові інструкції з охорони праці окремих професій. Вимоги з охорони праці включаються в посадові інструкції всіх працівників підприємства з обліком виконуваних ними функцій у вигляді самостійних пунктів. На підприємства залізничного транспорту поширюються вимоги стандартів та інших нормативно-технічних документів з безпеки праці (ультразвук, вібрація, освітлення, шум, пожежна й електробезпечність, санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони тощо). Велику роль в оцінці стану і розробці заходів щодо поліпшення умов праці відіграє атестація робочих місць, що проводиться в порядку, передбаченому чинним законодавством. З огляду на те, що й у сучасних умовах роботи залізничного транспорту неможливо усунути всі шкідливі й небезпечні умови праці, працівникам, що працюють у таких умовах, гарантуються додаткові пільги, наприклад, забезпечення молоком, надання додаткової оплачуваної відпустки, можливість дострокового виходу на пенсію за наявності необхідного стажу роботи в таких умовах та ін. Державне управління охороною праці здійснюють: - Кабінет Міністрів України; - спеціально уповноважений орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці; - міністерства й інші органи центральної виконавчої влади; - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації й органи місцевого самоврядування. Контроль за охороною праці Відповідно до ст. 44 Закону України “Про охорону праці” державний нагляд і громадський контроль за охороною праці здійснюють два види органів – державні та громадські. Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про охорону праці здійснюють Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори. Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють два види органів: трудові колективи через обраних ними уповноважених і професійні спілки в особі своїх виборних органів та представників. Повноваження цих органі визначені ст. 47 і 48 Закону України “Про охорону праці”.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Законодавчо-нормативна база з питань охорони праці» з дисципліни «Основи правознавства»
