Закон (lex, leges) - це юридична норма, яка у відповідній формі видається компетентним органом державної влади і є загальнообов'язковою. Закони в буквальному розумінні цього слова в Римі приймалися народними зборами. У період республіки існувало три види народних зборів. Найстаріші народні збори - це куріатні коміції. Однак найголовнішою формою народних зборів у період республіки були збори по центуріях (за реформою Сервія Тулія все населення за майновим цензом було поділене на центурії). Третьою формою народних зборів були збори по трибах, які в другій половині існування республіки починають відігравати важливу роль, рішення яких на початку III ст. до н.е. мали обов'язкову силу для всього римського народу. Принципового розподілу компетенцій між цими трьома видами римських народних зборів, які історично склалися, не було. Щоправда, вища магістратура - консули, претори - обиралися центуріатними зборами, квестори, курильні едили - трибутними коміціями; плебейські магістри - трибуни, плебейські еди-ли - в плебейсько-трибутних зборах. Ініціатива скликання народних зборів належала вищим магістратам. Щодо законопроектів, то їх вносили в ті чи інші народні збори залежно від того, хто саме їх вносив. Кожний магістрат вносив законопроекти в ті народні збори, які його обирали. Треба зазначити, що процедура проходження законопроекту була досить складною. Незважаючи на певну демократизацію народних зборів, вирішувати принципові питання вони не могли. Магістрат, який вносив проект закону, повинен був подати його на обговорення сенату. Без схвалення сенатом законопроект на обговорення народних зборів не вносили. Оскільки народні збори не володіли законодавчою ініціативою, поданий законопроект вони повинні були або прийняти в цілому без обговорення, або відхилити в цілому. У своїй редакції законопроект, звичайно складався з трьох головних частин: а) назви магістрата, який вносив проект і який давав тим самим назву самому закону; б) текст закону; в) санкції. Спочатку голосування в народних зборах було усне і відкрите, але в другій половині республіки кількома законами встановлюється голосування закрите і письмове. Кожен, хто брав участь у голосуванні, мав один голос. Голоси підраховували спочатку всередині кожної курії, зокрема центурії та триби, й таким чином одержували один голос цієї окремої одиниці. Більшість голосів цих одиниць давала рішення народних зборів. Зрозуміло, що за такого порядку голосування більшість голосів центурій або триб не завжди могла узгоджуватися зі справжньою більшістю окремих голосів. Прийнятий народними зборами законопроект повертався в сенат, де після схвалення сенатом ставав законом. З цього випливає, що сенат не тільки керував, але й контролював діяльність народних зборів. Як уже зазначалося, найстародавнішою відомою пам'яткою римського права є Закони XII таблиць. За переказами, текст цих законів був написаний на 12 дошках, звідси і походить назва пам'ятки. Проте в оригіналі Закони XII таблиць до нас не дійшли - є припущення, що вони загинули під час навали галлів на Рим. Про зміст Законів XII таблиць відомо лише з творів авторів більш пізнього часу, які посилалися на цю пам'ятку або цитували її окремі уривки. Усього нам відома понад сотня таких уривків і згадок. На основі цього матеріалу історики починаючи з XVII ст. докладали чимало зусиль на реконструювання тексту Законів, однак і на сьогодні ми не володіємо достатньо точним і достовірним текстом цієї пам'ятки, можна лише робити припущення щодо її системи. Закони XII таблиць - це збірник коротких правил з найважливіших практичних питань. Він містить правила про цивільний процес, землеволодіння, про сім'ю, про права кредитора щодо боржника, низку вказівок адміністративного характеру. Закони відбивають велику владу домовладики, наявність приватної власності, яка може відчужуватися і заповідатися, жорстоке боргове право. , В епоху Законів XII таблиць уже існувало рабство, однак воно ще не було розвинутим і згадки про рабів нечисленні. Правила про зобов'язання (крім позики) досить скупі і свідчать, що процеси обміну були ще мало поширені. Зміст Законів XII таблиць значною мірою, очевидно, є записами звичаєвого права, і якщо виникла потреба в його писаному оформленні, то пояснити це можна як результат боротьби плебеїв з патриціями.
Однією з причин для виступів плебеїв проти патриціїв на початку республіки була неясність діючого звичаєвого законодавства. Крім того, в той час застосування права повністю було в руках патриціанських магістратів і така його невизначеність створювала сприятливий Грунт для всяких зловживань з їхнього боку. Тому першою вимогою плебеїв було встановити діюче право у формі чітких писаних законів і тим самим хоча б частково твердими правилами закону обмежити свавілля патриціанських магістратів, а також закріпити успіхи плебеїв. З цією метою ще в 462 р. до н.е. плебейський трибун Терентилій Арса вніс проект про створення спеціальної комісії для складання кодексу. Проте патриції упродовж, восьми років не сприймали цієї пропозиції, і лише завдяки наполегливості плебеїв, які весь час обирали одних і тих же трибунів, змушені були погодитися. У 451 р. до н.е. для складання законів була обрана комісія з десяти осіб. Перші десять таблиць виготолено до кінця 451, дві останні складені в 450. Що ж послужило джерелом Законів XII таблиць? Деякі дослідники таким-джерелом вважають грецьке право. Ця думка нібито підтверджується переказами про поїздку членів кодифікаційної комісії (децемвірів) у Грецію та участь у складанні законів представників з Греції. Проте детальний аналіз відомих положень Законів XII таблиць свідчить, що використання грецького права, якщо й було, то дуже незначне. Велика кількість норм, які містяться в законах, являють собою, як було зазначено, не що інше, як споконвічні римські звичаї. Децемвіри, вірогідно, тільки формулювали і кодифікували їх і лише іноді вносили щось нове відповідно до вимог часу. Закони XII таблиць мали велике значення в історії римського права періоду республіки і високо цінувалися римлянами. На основі цих законів набуває подальшого розвитку система національно-римських правових норм. Право розвивалося двома шляхами: 1) шляхом практичного тлумачення Законів XII таблиць; 2) шляхом творення нового законодавства. Деякий час після видання Законів XII таблиць цивільне право розвивалося тільки шляхом тлумачення. Будь-який навіть найдосконаліший з редакційного погляду закон у процесі застосування до конкретних випадків життя іноді потребує тлумачення його істинного смислу. Якщо в кодексі трапляються прогалини, то доводиться вирішувати справу за аналогією права або закону. Тлумачення законів у всі часи було надзвичайно відповідальною справою. Особам, які за призначенням застосовували закони, доводилося проводити надзвичайно копітку роботу, щоб з'ясувати, яку саме статтю закону слід застосувати до того чи іншого випадку. До того ж зміни, що постійно відбувались у житті, потребували внесення відповідних змін у тлумачення права. У найдавніші часи закони тлумачили понтифіки (жерці). Вони були інтерпретаторами римських законів і в період першої половини республіки. До понтифіків зверталися за порадами як приватні особи, так і судді. Коментарі понтифіків - це зародки юридичної літератури, доступні лише жерцям. Ось чому з розвитком торгового обороту постійна залежність від понтифіків створювала серйозні перешкоди для ділових відносин між людьми і дедалі гостріше відчувалася потреба звільнитися від цієї залежності. Згідно з легендою, десь у 300-му році до н.е. писар відомого демократичного реформатора Клавдія Цека, син вільновідпущеника Гней Флавій викрав і опублікував книгу про позови і позовні формули, яка й дістала назву jus civile Flavianum -, цивільне право Флавія. Чи це було насправді, чи ні, однак публікація найбільш практичної частини з понтифікальних записів мала велике значення. З одного боку, вона анулювала юридичну монополію жерців, а з іншого - дала поштовх світському вивченню права і привела до появи світської юриспруденції. Поряд з розвитком цивільного права шляхом інтерпретації відбувається пряма законодавча діяльність народу, хоч більшість виданих у цей час законів відноситься до публічного права і лише деякі присвячені регулюванню тих чи інших відносин цивільного права. Це, зокрема, Петеліїв закон (IV ст. до н.е.), який скасував продаж у рабство і вбивство платенеспроможного боржника; Аквіліїв закон (III ст. до н.е.), який встановив відповідальність за знищення і пошкодження чужих речей без фізичного впливу; Фальцидіїв закон (І ст. до н.е.) про обмеження заповітних відписів та деякі інші. Крім законів, які видавалися народними зборами, трапляються в джерелах посилання і* на деякі сенатусконсульти. Проте оскільки сенат у період ранньої республіки законодавчої влади не мав, ці акти розумілися як інструкції сенату магістратам. Що ж до цивільного права (jus civile), то, незважаючи на те, що воно мало надзвичайно велике значення в період республіки, характерним для нього є національна обмеженість, надзвичайний формалізм та стійкий консерватизм.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Закон» з дисципліни «Основи римського приватного права»
