Положення про республіканське Міністерство юстиції
Як і раніше, передбачалися досить широкі можливості керування діяльністю адвокатури. Так, відповідно до Положення про республіканське Міністерство юстиції і відділи юстиції обласних, Київської міської Рад народних депутатів у межах своєї компетенції: контролювало додержання колегіями адвокатів вимог законодавства, що регулює діяльність адвокатури; встановлювало порядок подання адвокатами юридичної допомоги громадянам і організаціям; сприяло створенню умов для найповнішого використання адвокатами наданих їм законом прав і виконання покладених на них обов'язків; узагальнювало практику роботи колегій адвокатів і здійснювало інші повноваження, пов'язані із загальним керівництвом адвокатурою республіки. Міністерство юстиції України також отримувало від президій колегій повідомлення про діяльність колегій адвокатів, визначало порядок стажування в колегіях, розглядало скарги на постанови президії колегії, якщо вони суперечили чинному законодавству. Міністерству юстиції УРСР було надане право зупиняти виконання рішення загальних зборів чи постанови президії колегії адвокатів у разі невідповідності їх чинному законодавству. У червні 1981 р. Верховною Радою УРСР був прийнятий новий закон «Про судоустрій Української РСР»1, ст. 15 якого врахувала положення Конституції республіки про забезпечення обвинуваченому права на захист, а ст. 16 вмістила норми 1 Відомості Верховної Ради УРСР. 1981. Додаток до № 24. Ст. 357. 68 щодо надання адвокатами юридичної допомоги громадянам І організаціям. Підсумовуючи даний період у розвитку адвокатури України, слід зазначити, що нове законодавство надало колегіям адвокатів вагомі повноваження у самоврядуванні, вирішенні своїх внутрішньорганізаційних питань, здійсненні керівництва і контролю за професійною адвокатською діяльністю. Водночас у ці роки в нашому суспільстві ще нехтувалися демократичні інститути, фактично були відсутні критика й гласність. Конституції як союзна, так і України, незважаючи на закріплені в них прогресивні положення, не змогли забезпечити їх реалізацію, чому перешкоджали недооцінка і приниження основ демократії і законності, занепад часів застою. Щодо адвокатури це виявилось у фактичному її одержавленні, про що свідчать перелічені вище повноваження органів державної влади та управління стосовно загального керівництва колегіями адвокатів1. Формування правової У 1985 р. були зроблені перші кроки держави в Україні і до оновлення правової основи дер- необхідність подальшого жавного та суспільного життя Укра-реформування їни. Виникла потреба в значному пі- адвокатури двищенні ролі адвокатури. 13 листопада 1989 р. Верховною Радою СРСР були прийняті нові Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про судоустрій2, відповідно до яких значно розширювалася сфера діяльності захисника в кримінальному процесі. Згідно з ст. 14 Основ підозрюваному, обвинуваченому й підсудному гарантувалося право на захист, яке забезпечувалося шляхом участі захисника з моменту затримання, арешту чи пред'явлення обвинувачення. Як відомо, раніше захисник допускався до участі в справі лише з моменту оголошення обвинуваченому про закінчення попереднього слідства та пред'явлення йому всіх матеріалів справи для ознайомлення. Цоправда, за постановою прокурора захисник міг бути допу- 2 Історія адвокатури України. С. 51—52. Відомості з'їзду народних депутатів СРСР і Верховної Ради СРСР. 1989. № 23. Ст. 441. 69 щений до участі в справі з моменту пред'явлення обвинувачення (ст. 44 КПК УРСР). Але дана норма застосовувалася дуже рідко. Обов'язкова участь захисника з моменту пред'явлення обвинувачення передбачалася лише у справах про злочини неповнолітніх та осіб, які через свої фізичні чи психічні вади (німий, глухий, сліпий та ін.) не могли самі здійснювати своє право на захист (п. п. 1, 2 ст. 45 КПК УРСР). Згідно з Основами законодавства про судоустрій були внесені зміни й доповнення до Основ кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік, які конкретизували участь захисника на попередньому слідстві та в суді. Зокрема, встановлювалося, що захисник допускається до участі в усіх справах з моменту пред'явлення обвинувачення, а у випадках затримання особи, яка підозрювалася в вчинення злочину, або застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту до пред'явлення обвинувачення — з моменту оголошення їй протоколу затримання або постанови про застосування цього запобіжного заходу, але'не пізніше 24 годин з моменту затримання. Якщо в цей термін обраний підозрюваним або обвинуваченим захисник з'явитися не може, їм пропонувалося запросити іншого захисника або забезпечувався захисник через юридичну консультацію. Захисник став брати участь у дізнанні, попередньому слідстві й у судовому розгляді. Тепер не тільки у справах неповнолітніх та осіб, які через фізичні та психічні вади не могли самі здійснювати своє право на захист, а й осіб, котрі не володіли мовою, якою ведеться судочинство, захисник обов'язково брав участь з моменту пред'явлення обвинувачення або затримання особи, яка підозрювалася у вчиненні злочину або до якої було застосовано запобіжний захід у вигляді взяття під варту до пред'явлення обвинувачення. Обов'язкова участь захисника в справах про злочини, за які могла бути призначена смертна кара, передбачалася з більш раннього моменту — з пред'явлення обвинувачення. Встановлювалося, як і раніше, що захисниками могли бути не тільки адвокати, а й представники професійних спілок та інших громадських організацій, але тепер вони допускалися тільки у справах членів цих організацій. Захисниками могли 70 бути й інші особи, яким таке право надавалося законодавством. Згідно з діючим законодавством в Україні в цей час до участі в ролі захисників допускалися (ухвалою суду або постановою судді) близькі родичі, законні представники, а також інші особи. В цей період поширилася практика допуску до участі в судовому розгляді членів правових кооперативів, які створювалися повсюдно. З 1991 р. відповідно до закону України «Про підприємництво»1 допускається здійснення юридичної практики за ліцензією, яка видається Міністерством юстиції особам, котрі мають юридичну освіту. Важливим було положення, згідно з яким підозрюваний, обвинувачений, підсудний повинні забезпечуватись допомогою адвоката для здійснення захисту. В передбаченому законодавством порядку вони могли бути звільнені цілком або частково від оплати юридичної допомоги за рахунок держави. 15 листопада 1991 р. Кабінет Міністрів України прийняв спеціальну постанову «Про порядок оплати праці адвокатів по наданню юридичної допомоги у кримінальних справах», а Міністерство юстиції України та Міністерство фінансів України розробили Положення про порядок оплати праці адвокатів за надання юридичної допомоги громадянам у кримінальних справах, яке було затверджене 27 листопада 1993 р. Значно було розширені права захисника, обов'язком якого було використовувати всі вказані в законі засоби та способи захисту з метою виявлення обставин, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого або підсудного, пом'якшують їхню відповідальність. Для цього з моменту допуску до участі в справі захисникові надаються конкретні права. Проте слід зауважити, що тепер встановлювалися й деякі обмеження, яких раніше не було. Наприклад, побачення з підозрюваним або обвинуваченим захисник мав тільки після першого допиту їх; перелічувалися документи, з якими захисник мав право ознайомлюватися з моменту допуску. Відомості Верховної Ради Української РСР. 1991. № 14. Ст. 168. 71 У зв'язку з постановою Верховної Ради України від 24 серпня 1991 р. «Про проголошення незалежності України» та прийняттям Акта проголошення незалежності України 12 вересня 1991 p., Верховна Рада України прийняла постанову «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР»1, якою встановила, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, не врегульованих законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції України. Тобто до внесення відповідних змін у Кримінально-процесуальний кодекс в Україні діють у вказаному порядку положення Основ кримінального судочинства щодо участі захисника. Підвищення ролі адвокатури в суспільстві зумовило й зміни в питанні оплати праці адвокатів. Так, починаючи з 1988 р. новою Інструкцією про оплату юридичної допомоги2 була знята максимальна межа місячного заробітку адвоката. Підвищено розцінки за юридичні послуги адвокатів з усіх видів робіт. Уперше було передбачено положення, згідно з яким оплата праці адвокатів в окремих випадках могла встановлюватися не тільки за таксою, але й за погодженням. Ця система оплати праці адвокатів була гнучкішою, сприяла поліпшенню роботи адвокатів, підвищенню їхньої професійної відповідальності, зміцненню етичних принципів у стосунках адвоката з клієнтом. Однак, згодом стало очевидним, що вона не сприяла переходові адвокатури на ринкові відносини. У зв'язку з цим Правління Спілки адвокатів України увійшло з пропозицією про внесення змін у чинну Інструкцію. Враховуючи це, 10 квітня 1991 р. була затверджена нова Інструкція про оплату юридичної допомоги, яка надається адвокатами громадянам, підприємствам, установам, організаціям і кооперативам3. Інструкція закріпила основний принцип оплати юридичної допомоги - - погодження між адвокатом і особою, що звернулася по правову допомогу. За відсутності такого погодження оплата проводиться за мінімальними ставками, встано- 1 Відомості Верховної Ради України. 1991. № 46. Ст. 621. 2 Історія адвокатури України. С. 55. Там же. 72 вленими Інструкцією. Цей принцип оплати праці адвокатів цілком відповідав як потребам нових економічних відносин, так і інтересам адвокатів та їхніх клієнтів, був покликаний підвищити професіоналізм та ефективність адвокатської діяльності. Здійснюючи важливу конституційну функцію захисту прав і законних інтересів громадян, надання їм необхідної юридичної допомоги, члени колегій адвокатів республіки широко почали впроваджувати у свою діяльність нові види та форми. Так, правова допомога почала надаватися телефоном, за місцем роботи та проживання громадян, на консультаційних пунктах, у місцях позбавлення волі. Стали укладатися договори на строкове обслуговування. Щоб запобігти втратам громадянами часу й сприяти поліпшенню діяльності судів, адвокати почали складати проекти судових позовних заяв, скарги у справах приватного обвинувачення, представляти інтереси громадян у різних органах та організаціях. У зв'язку з переходом економіки республіки на ринкові відносини та введенням різноманітних форм власності змінюються й форми юридичної допомоги підприємствам, організаціям, об'єднанням та окремим особам. У цьому напрямі практикується складання адвокатами проектів статутів, положень, договорів тощо. Особлива увага почала приділятися наданню юридичної допомоги малим та спільним підприємствам як за договорами, так і за разовими дорученнями. Особливо гостро в цей час постала проблема організаційного оформлення адвокатури, що, нарешті, вирішило б питання її незалежності. Враховуючи це, 20—22 вересня 1990 р. в м. Києві відбувся установчий з'їзд адвокатів республіки, на якому була утворена Спілка адвокатів України — незалежна, самоврядна організація, метою якої відповідно до прийнятого з'їздом статуту було об'єднання зусиль адвокатів республіки в напрямі формування демократичної правової держави, підвищення рівня юридичної допомоги, що надається громадянам, установам, організаціям, у тому числі іноземним фізичним і юридичним особам, ролі й авторитету адвокатури в суспільстві й державі; сприяння законодавчому закріпленню індивідуальної, приватної адвокатської діяльності; досягнення адвокатурою повної самостійно- 73 сті та самоврядування; захист професійних прав і соціальних інтересів адвокатів, їхніх честі та гідності; поширення історичних традицій української адвокатури; розвиток і поглиблення міжнародних зв'язків адвокатів1. Було обрано правління Спілки адвокатів України, до складу якого увійшли представники 22 колегій адвокатів. Першим президентом Спілки став член Київської міської колегії адвокатів В.В.Медведчук. Делегати установчого з'їзду прийняли ряд звернень, в яких наголошувалося, що під час існування тоталітарної системи, адвокатура Української РСР не завжди здійснювала специфічну функцію соціального контролю за застосуванням прав та свобод громадян, які порушувалися державою. Нині ж виникла реальна можливість для виконання завдань адвокатури, консолідації з прогресивними течіями та рухами усіх країн світу. Гуманність і благородність адвокатської професії зобов'язує всіх адвокатів зробити все можливе для пропаганди ідей миру, добра, довіри, співробітництва, взаємної поваги з тим, щоб законні права та інтереси громадян завжди були під надійним захистом Закону та держави2. Для виконання цих завдань у 23 областях та м.Києві були створені відділення Спілки адвокатів України. Зусилля правління Спілки адвокатів України спрямовані на вирішення різноманітних питань, які постають перед адвокатами. Це й організаційні проблеми, пов'язані з наданням юридичної допомоги населенню, сприяння підвищенню професійної майстерності адвокатів, їх правовий та соціальний захист, законотворча робота. Спілка допомагає професійному об'єднанню адвокатів різних регіонів, підвищенню ролі й .престижу адвокатури в суспільстві. Зростають міжнародні контакти Спілки, практикуються стажування членів Спілки за кордоном, проводяться міжнародні конференції, семінари3. Неодноразово Спілка зверталася до Верховної Ради України, уряду, міністерств і відомств з приводу різних питань, 11сторія адвокатури України. С. 58. 2 Історія адвокатури України. С. 59. 3 Закон і бізнес. 1992. № 27. 74 що поставали перед колегіями адвокатів, розв'язання проблем, пов'язаних з професійною діяльністю адвокатів, і допомагала їх вирішенню1. Спілкою було створено фонд соціального захисту адвокатів (1992 p.). Розуміючи гостру потребу реформування адвокатури й необхідність прийняття республіканського Закону про адвокатуру, члени правління Спілки адвокатів України в січні 1991 р. детально обговорили запропоновану законопроектною комісією Спілки концепцію закону про адвокатуру України та після тривалої дискусії затвердили його проект, який у порядку законодавчої ініціативи було подано до Верховної Ради України2. На той час існувало кілька точок зору, підходів до проблеми організації адвокатури України. Зокрема, Мінюст розробив проект закону про адвокатуру, в якому передбачалося подальше існування колегій адвокатів як єдиної форми адвокатських об'єднань. В грудні 1991 р. була створена група з науковців, адвокатів, працівників Мінюсту України для узгодження цих двох проектів. 19 грудня 1992 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон «Про адвокатуру»3. Новий закон відводить адвокатурі чільне місце, маючи на меті відновити престиж цієї професії, її історичні традиції, піднести роль у суспільстві як одного з гарантів забезпечення конституційних прав і свобод громадян.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Положення про республіканське Міністерство юстиції» з дисципліни «Адвокатура України»
