Адвокатура в Україні у післяреволюційний період (1917 — грудень 1992 pp.)
Після перемоги Жовтневої революції влада в Україні певний час залишалась у Центральної Ради, яка частково реформувала судову систему царської Росії. Але щодо організації та діяльності присяжних і приватних повірених не внесено будь-яких змін2. Коли Україну було проголошено Республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, Народний Секретаріат 4 січня 1918 р. прийняв постанову «Про введення народного суду»3, якою скасовувалися всі судові установи, що діяли доти, а також інститути присяжної та приватної адвокатури. У постанові передбачалося, що всі громадяни, старші за 18 років, можуть бути обвинувачами й захисниками в суді та на попередньому слідстві. Аналогічно вирішувалося питання про захист і в революційних трибуналах за Положенням, затвердженим 23 лютого 1918 р.4 14 лютого 1919 р. Рада Народних Комісарів України Декретом про суд вдруге ліквідувала відновлену Центральною Радою присяжну і приватну адвокатуру/(після окупації України в лютому 1918 р. кайзеровською Німеччиною), і затвердила «Тимчасове положення про народні суди і революційні трибунали УСРР»5, яке передбачало також порядок організації захи- 1 Васьковский Е.В. Организация адвокатуры. —СПб., 1893. 2 Конституційні акти України. 1917—1920. Невідомі конституції України. К., 1992. С. 63, 64. 3 Хронологічне зібрання законів, указів Президії Верховної Ради, постанов і розпоряджень Уряду Української РСР (1917—1941 pp.). К., 1963. Т. 1. 4 Там же. С. 68—69. 5СУУССР. 1919. № 11. Ст. 141. 26 сту в народних судах і революційних трибуналах/ Так, для захисту були створені колегії правозаступників в народних судах та окремі — при революційних трибуналах. Члени перших обирались з числа громадян, що відповідали вимогам, установленим для виборців1. У повітах члени колегії обиралися відповідними виконкомами, в містах — міськими Радами, при ревтрибуналах — губвиконкомами. Тимчасове положення встановлювало обов'язкову участь захисника в усіх справах, підсудних революційним трибуналам. Але питання про його допуск у стадії попереднього слідства було віднесено на розгляд слідчого. Саме з цього часу починається активне втручання державних органів у діяльність адвокатури, керівництво нею в різних формах цими структурами. Згідно з Тимчасовим положенням до сформування колегій правозаступників функції захисників у революційних трибуналах повинні були виконувати громадяни, призначені Народним комісаром юстиції та юридичними відділами губви-конкомів. У народних судах і радах народних суддів функції захисників і представників сторін у цивільних справах мали виконувати особи, призначені юридичними відділами міських Рад депутатів або повітових виконкомів на пропозицію суду2. Крім того, згідно з Декретом РНК УРСР від 16 квітня 1919 р. «Про трудову повинність спеціалістів по судовій частині»3 на вимогу НКЮ, а також осіб і установ, ним уповноважених, як захисники могли бути примусово залучені особи з колишніх судових установ і присяжної адвокатури. Про значне одержавлення адвокатури, обмеження професійної свободи та незалежності адвокатів свідчить той факт, що всі правозаступники перебували на державній службі й одержували заробітну плату. 26 жовтня 1920 р. було прийняте Положення про народний суд УРСР4. Ним правозаступники обов'язково залучалися як захисники обвинувачених у кримінальних справах, що розгляда- 1 Конституція УСРР. X., 1920. Ст. 20. Сборник декретов, положений, инструкций и циркуляров по НКЮ УССР. X. 1920. Вып.1.С. 24; 3 СУ УССР. 1919. № 36. Ст. 436. 4 СУ УССР. 1920. № 25. Ст. 536. 27 лися з участю шести народних засідателів. Крім членів колегії правозаступників захисниками й представниками сторін могли бути близькі родичі, працівники державних установ, члени громадських організацій. Діяльність колегії правозаступників при ревтрибуналах регулювалася «Тимчасовим положенням про революційні трибунали УСРР» від 14 лютого 1919 р. Існування окремих колегій, які обслуговували тільки трибунали, на нашу думку, було порушенням права людини на захист, оскільки обмежувало вільний вибір адвоката. Такі колегії стали прообразом діючої до недавнього часу міжреспубліканської колегії адвокатів для обслуговування військових трибуналів і спецсудів. У лютому 1919 р. в усіх містах України були створені юридичні консультації. Кількість їх у кожному місті визначали відповідні відділи місцевих Рад з наступним затвердженням виконкомом. 18 жовтня 1921 р. постановою РНК УРСР «Про встановлення зборів у доход республіки за НКЮ»! було запроваджено оплату за юридичну допомогу та участь правозаступника в судовому процесі. Однак і в цьому правовому акті передбачалося положення, що незаможні особи звільнялися від встановленої оплати за надання їм юридичної допомоги на підставі відповідних документів, виданих відділами соціального забезпечення, волосними комітетами, комітетами незаможних селян або профспілковими організаціями. У 1920 р. в Україні налічувалося понад 160 юридичних консультацій, у яких працювало 365 правозаступників. У 1921 р. кількість правозаступників в Україні вже становила 557 чоловік. Тоді ж було організовано 192 бюро для надання безплатної юридичної допомоги2. Слід зазначити, що організовані відповідно до Тимчасового положення про народні суди та революційні трибунали Української республіки колегії правозаступників не зазнали змін аж до 1922 р. В історії адвокатури України це був період її становлення. Одним із основних напрямів діяльності правозаступників України в ці роки вважався захист інтересів громадян у судах. На жаль, в цей період адвокатура політизувалася, що було 1 СУ УССР. 1921. № 1. Ст. 599. 2 Сборник НКЮ по статистическому отделу за 1921 год. Х., 1922. С. 16. 28 небезпечним явищем. Адже адвокати покликані керуватися лише інтересами їх підзахисних. Ці перші деформації відіграли певну негативну роль, проклали місток до викривлення правового становища адвокатури, яке проявилося в недосконалості її організаційного устрою, а головне — призвели у багатьох випадках до правової незахищеності громадян, що далося взнаки, зокрема, у політичних процесах в Україні, де захист перетворювався на формальну процедуру1. Правові основи оформлення інституту адвокатури України Новий етап в історії адвокатури України пов'язаний з введенням у республіці нової економічної політики, що зумовило необхідність судової реформи 1922 p., яка, в свою чергу, поставила на порядок денний і організаційне оформлення адвокатури. Працівники юстиції висловлювали різні думки з цього питання. Зокрема, пропонувалося створити приватну адвокатуру2. Проте здебільшого відстоювалася концепція, згідно з якою адвокатура повинна була перебувати під постійною опікою, тобто позбавлялася своєї самостійності й незалежності, наприклад, пропонувалося встановити нагляд прокурора за діяльністю адвокатури, не допускати до адвокатури колишніх присяжних повірених, затверджувати перший склад захисників губвиконкомом, заборонити сумісництво захисників3. А Нарком юстиції УРСР М.О.Скрипник на одній із нарад виступив проти надання адвокатурі автономії, за встановлення за нею судового нагляду. В січні 1922 р. в Харкові відбувся перший Всеукраїнський з'їзд працівників юстиції, в одній із резолюцій якого «Про адвокатуру»4 були сформульовані такі принципи створення адвокатури: організувати колегії правозаступників при губернських відділах юстиції, оплату праці захисників визначати за таксою з конкретним визначенням випадків звільнення від оплати, при виборі захисника у кримінальних і представницт- Історія адвокатури України / За ред. Т.В.Варфоломеєвої, О.Д.Святоцького. К.: Либідь, 1992. — С. 15. Вестник советской юстиции. 1922. № 1. С. 7. 3Там же. 1922. № 5—7. С. 162. 4 Там же. № 2. С. 58—59. 29 г ва у цивільних справах враховувати побажання особи, яка потребує юридичної допомоги, вважати недопустимим сумісництво членів колегії захисників із посадами в НКЮ, РНК, міліції, розшуку. З'їзд також доручив Наркоматові юстиції розробити відповідний законопроект реформи колегій правозаступників, який 2 жовтня 1922 р. й було прийнято після обговорення Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом як Положення про адвокатуру Української РСР1. 14 листопада 1922 р. на його підставі НКЮ УРСР затвердив Інструкцію про організацію губернських колегій захисників при губрайнарсудах2. За цими нормативними актами у республіці при губернських радах народних судів створювалися губернські колегії захисників у кримінальних і цивільних справах. Члени колегії першого складу затверджувалися президією губвиконкому за поданням губернської ради народних судів. Надалі прийом у члени колегії здійснювався президією колегії. Членами колегії могли бути особи, які мали не менш як дворічний практичний стаж роботи в органах юстиції (прокурори, члени губсудів та військових трибуналів, помічники прокурорів, слідчі, консультанти й інспектори) або відповідну теоретичну й практичну підготовку, ступінь і порядок якої визначався спеціальною інструкцією НКЮ. Дворічна робота на зазначених посадах звільняла цих осіб від іспитів при вступі до членів колегій захисників, але за умови, що з часу залишення ними роботи минуло не більше як шість місяців3. Не могли входити до колегії захисників особи, які не досягли повноліття, були позбавлені виборчих прав, перебували під слідством і судом або опікою, а також виключені раніше з колегії захисників. Члени колегії не мали права обіймати посади в державних установах і на підприємствах. Виняток становили особи, які перебували на виборних державних посадах або займалися науково-викладацькою діяльністю. На членів колегії захисників покладалося ведення кримінальних і цивільних справ за призначенням, а також за угодою з особами й організаціями, котрі зверталися за їхнім сприян- 1 СУ УССР. 1922. № 43. Ст. 630. 2 Бюлетень НКЮ УРСР. 1922. № 15. 3Там же. 1924. № 45. ням; ведення справ в адміністративних органах, наділених судовими правами; складання документів у судових та адміністративних справах; укладення угод і договорів, надання усних і письмових порад; участь у діяльності юридичних консультацій, а також у зборах захисників свого судового округу. Для обговорення загальних питань своєї діяльності, обрання президії й заслуховування її звіту, встановлення розміру відрахувань у фонд колегії та юридичної консультації президією або на вимогу не менш п'ятої частини членів колегії скликалися загальні збори колегії захисників губернії. На них обирали зі свого середовища президію колегії (від трьох до семи осіб), на яку покладалося: розгляд заяв про вступ у члени колегії, нагляд і контроль за виконанням захисниками їхніх обов'язків та накладення дисциплінарних стягнень, призначення безплатного захисту й за таксою, організація юридичних консультацій тощо. Положенням про адвокатуру було закріплено такий порядок оплати праці захисників: а) підсудні в справах, в яких участь захисника була обов'язковою, а також особи, визнані спеціальною постановою народного суду незаможними, звільнялися від плати; б) робітники державних і приватних підприємств, члени комнезамів, військовослужбовці, службовці державних установ і підприємств оплачували послуги захисників за таксою, встановленою НКЮ; в) в інших випадках винагорода захисників визначалася за погодженням із заінтересованою стороною. Захисники з своєї винагороди вносили у фонд колегії певне процентне відрахування, що встановлювалося НКЮ. Так, згідно з правилами про регулювання діяльності колегій захисників, затвердженими НКЮ республіки 19 грудня 1922 р.1, цей внесок становив 3% з кожної штати, що надходила захисникові за ведення цивільної або кримінальної справи. Крім членів колегії захисників, до захисту допускалися близькі родичі обвинуваченого й потерпілого, уповноважені представники державних установ, підприємств, а також профспілкових і громадських організацій. Інші особи допускалися до захисту лише з особливого дозволу суду, в провадженні якого була дана справа. 1 Бюлетень НКЮ УРСР. 1922. № 19. ЗО 31 1 Таким чином, першим Положенням про адвокатуру Української республіки замість колегій правозаступників були створені нові адвокатські органи, які відрізнялися ширшими правами самоврядування. Так, якщо члени колегії правозаступників перебували на державній службі, то члени колегії захисників для обговорення загальних питань своєї діяльності могли вже скликати загальні збори, обирати свій керівний орган — президію, на яку покладалося вирішення значної частини питань діяльності колегії. Однак вже перше Положення про адвокатуру України наділило широкими правами Наркомат юстиції щодо контролю за діяльністю колегій захисників, тим самим обмеживши їхню самоврядність. На розвиток Положення про адвокатуру НКЮ УРСР 27 грудня 1922 р. затвердив Положення про консультації для надання юридичної допомоги населенню, що організовується колегіями захисників1. Усі члени колегії захисників водночас були й членами консультації. На чолі кожної консультації стояв завідуючий, обраний строком на шість місяців загальними зборами членів даної консультації з наступним затвердженням президією колегії захисників. Чергування кожного захисника протягом певної кількості годин у консультації було обов'язковим. Юридична допомога надавалася у формі порад, підготовки паперів тощо. Кошти консультацій складалися з сум, що надходили на їх утримання від президії колегії захисників, а також із прибутків самої консультації. З викладеного видно, що колегії захисників у ці роки вже мали жорстку структуру, суворе підпорядкування юридичних консультацій президії колегії, узаконювалося її втручання в професійну діяльність адвокатів шляхом безпосереднього керівництва, постійних перевірок, контролю за їхньою роботою; процвітало адміністрування. Значним було й втручання з боку НКЮ. Це почало негативно позначатися на самостійності, принциповості адвокатів при виконанні ними професійних повноважень2. 1 Бюлетень НКЮ УРСР. 1922. № 24. 2 Історія адвокатури України. С. 18—19. Слід підкреслити, що Положення про адвокатуру вже в перші роки після прийняття зазнало деяких змін, зумовлених проведенням у республіці судової реформи. Так, 16 грудня 1922 р. ВУЦВК прийняв Положення про судоустрій Української РСР1, яке запровадило єдину систему судових установ, що складалася з народних і губернських судів, Верховного Суду УРСР. Положення передбачало, що з метою забезпечення трудящим юридичної допомоги при вирішенні цивільних спорів та надання захисту в кримінальних справах при губернських судах (і під їхнім наглядом) діють колегії захисників. Тепер замість губернських рад народних судів нагляд за діяльністю колегій захисників покладався на губернські суди. Отже, адвокатура постійно перебувала під чиїмось наглядом і контролем, що заважало розвиткові демократичних засад. 29 жовтня 1924 р. постановою ЦВК CPGP були затверджені Основи судоустрою СРСР і союзних республік2, у ст. 17 яких зазначалося, що для надання юридичної допомоги населенню, в тому числі з метою виконання завдань судового захисту, засновуються колегії правозаступників (оборонців). Вони діють на підставі Положення про судоустрій, загальні принципи якого визначаються союзним законодавством. У зв'язку зі скасуванням у червні 1925 р. ВУЦВК адміністративно-територіального поділу України на губернії й поділом її території на 41 округів3, були перебудовані й органи юстиції: замість губернських судів і колегій захисників, що перебували при них, були створені окружні суди, при яких діяли колегії захисників4. Нове Положення про судоустрій Української РСР від 23 жовтня 1925 р.5 підтвердило цей статус колегій захисників. Про організацію та діяльність колегій захисників у цьому Положенні мова не йшла. Слід зазначити, що у вересні 1927 р. НКЮ був запроваджений при президії колегії захисників інститут стажистів і практи- 1 СУ УССР. 1922. № 54. Ст. 779. 2 33 СРСР. 1924. № 24. Ст. 203. 3ЗУ УРСР. 1925. № 29—30. Ст. 233. 4 Бюлетень НКЮ УРСР. 1925. № 34. 5 ЗУ УРСР. 1925. № 92—93. Ст. 522. 32 З 9-382 33 кантів1. Стажистами могли бути випускники юридичних факультетів, а практикантами — особи, що мали дворічний трудовий стаж. Строк стажування й практики встановлювався не більше року. Він складався з трьох частин: а) робота в консультації; б) підготовка справ до виступу в суді; в) самі виступи. Після кожного етапу та закінчення стажування чи практики керівник стажиста (практиканта) обов'язково звітував про роботу останнього, заслуховувалася також доповідь самого стажиста. Якщо керівник, а потім президія позитивно характеризували стажиста (практиканта), то його зараховували до складу колегії без іспиту. Критично оцінюючи введений інститут стажистів і практикантів, необхідно наголосити на тому, що встановлені вимоги до стажистів і, особливо, до практикантів були досить заниженими. Це в кінцевому результаті негативно позначалося на професійному рівні адвокатів. Колегії захисників уже в перші роки свого існування намагалися піднести престиж і авторитет своєї професії. Так, у 1926 р. Харківська губернська колегія захисників звернулася з пропозицією до РНК про те, щоб назву «колегія захисників» змінити на «адвокатура». На жаль, ця слушна пропозиція не знайшла підтримки, оскільки тоді над суспільною думкою тяжіло спотворене класовим мисленням уявлення про дореволюційну та зарубіжну адвокатуру. Цікавим є факт, що у 1923 р. Київська колегія захисників прийняла звернення до членів колегій, яке містило норми професійної етики2. Це була перша спроба привернути увагу до цього вкрай необхідного і досить важливого елемента адвокатської діяльності. Важливість цього звернення полягала ще й у тому, що в ті й наступні роки серед працівників юстиції панувала суперечлива думка відносно етики адвоката. Зокрема, вважалось, що «адвокатська етика — це загальна етика для радянського робітника, судді, прокурора. Вона нічим не повинна від них відрізнятися»3. Повертаючись до окремих моментів своєрідного «кодексу честі» адвоката, слід виділити те, що Збірник чинних установ, інструкцій, обіжників НКЮ й Найвищого Суду УРСР. X., 1930. Ст. 40. 2 Вестник Советской юстиции. 1923. № 5. С. 139, 140. 3 Вісник Радянської юстиції. 1929. № 13(143). С. 386—387. 34
в ньому досить цікаво висловлена позиція щодо суду та його співробітників. У ньому, зокрема, зазначалося, що захисники повинні ввічливо й коректно ставитися до суду і всіх учасників процесу. Йшлося також й про норми щодо колегії, президії та своїх колег. Особливе значення надавалося взаєминам з клієнтами. Підкреслювалося, наприклад, що захиснику слід використовувати всі передбачені законом засоби для відстоювання інтересів клієнта, надання безкоштовної допомоги тощо. У роки становлення адвокатури основними формами діяльності колегій захисників були: приватна практика й певна робота в юридичних консультаціях. Причому перша, як і раніше, переважала. Проте статистика свідчить, що в ці роки серед громадян республіки зростав авторитет юридичних консультацій, де юридична допомога в основному надавалася безкоштовно. Так, у 1927 р. в Україні діяло 717 юридичних консультацій, у яких за період від 1 жовтня 1926 р. до 1 вересня 1927 р. було надано 78122 поради, з них 73,9% безплатно. Через консультації захисники взяли участь у 17187 судових справах, з яких 89,5% — безплатно1. Таким чином, уже в цей час готувався відповідний грунт для запровадження нової — колективної — форми організації праці захисників. Підводячи підсумок характеристики першого Положення про адвокатуру України у післяжовтневий період, слід відзначити, що запроваджені ним нові адвокатські органи відрізнялися широкими правами самоврядування. Однак уже перше Положення про адвокатуру Української республіки запровадило жорстку структуру в колегіях захисників, суворе підпорядкування юридичних консультацій президії колегії, наділило широкими правами НКЮ щодо контролю за діяльністю колегій захисників. Усе це негативно позначилося на самостійності, незалежності адвокатів при виконанні ними професійних повноважень, обмежувало самоврядність колегій захисників. історія адвокатури України. С. 21. 3*9-382 35 Перехід адвокатури Нові методи господарювання, що України на колективні стали запроваджуватися в Україні у форми організації праці вказаний період, вимагали реоргані-(кінець 20-х — середина зувати й форми діяльності захисни-30-х років) ків. У зв'язку з цим серед практич- них працівників юстиції розгорнулася дискусія щодо шляхів реорганізації колегій захисників, в результаті якої сформувалося п'ять точок зору. Першої дотримувалися ті, хто вважав, що економічні та політичні передумови вимагають скасування існуючого інституту адвокатури й запровадження колегій правозаступників, які б утримувались виключно за рахунок держави. Представники другої точки зору виходили з тих же передумов, але наполягали, що момент для остаточного одержавлення адвокатури ще не настав, і тому колегії захисників мають бути реорганізовані в інститут державної адвокатури зі скасуванням приватних кабінетів і запровадженням державних адвокатських контор на засадах госпрозрахунку та самоокупності. Автори третьої точки зору вважали, що перетворення адвоката на державного чиновника суперечить основній ідеї адвокатури, однак у зв'язку з необхідністю юридичного обслуговування державних і кооперативних установ доцільно було б створити кооперативні артілі адвокатів із самостійними (артільними) адвокатськими конторами. Прихильники четвертої точки зору, виходячи з економічних передумов, пропонували реорганізувати існуючі юридичні консультації в колективні кабінети захисту, які поступово витіснили б існуючу індивідуальну форму діяльності адвоката. Й, нарешті, п'ята точка зору грунтувалася на доцільності залишення існуючої форми організації колегій захисників, яка цілком себе виправдала1. Оптимальною для того часу була точка зору про перехід адвокатури республіки на колективні форми роботи, її дотримувалася більшість членів колегій захисників. Зокрема, представник Харківської колегії Б.Т.Подольський зазначав, що єдиною формою юридичної допомоги, яка відповідає економіці та організації нашої надбудови, на його думку, може бути колективна форма роботи2. До речі, наприкінці 1927 р. 1 Вестник Советской юстиции. 1928. № 1(107). С. 10—13. 2Там же. 1938. № 1(107). С. 9. 36 групою захисників Харківської колегії був створений перший колективний кабінет із 10 чоловік. Члени Одеської та Луганської колегій захисників пропонували в порядку досвіду розпочати створення колективів, а з часом прийти до єдиного колективу захисників і вбачали за необхідне ліквідувати практику1. 12 вересня 1928 р. колегія НКЮ УРСР прийняла постанову «Про реорганізацію колегій захисників»2, якою було визнано доцільним перехід на колективні форми організації праці захисників. Причому постановою наголошувалося на добровільному характері прикріплення захисників до консультацій і ліквідації приватних кабінетів. Крім того, вводився обов'язковий інститут практикантів. Було передбачено щорічне визначення контингенту членів окружної колегії захисників для кожного округу, який належало встановлювати судом і затверджувати Наркомюстом. Після прикріплення до консультацій членам колегії захисників заборонялося займатися приватною практикою. Плата за послуги членів колегії захисників, згідно з постановою, мала вноситися до консультації й розподілятися між її членами в порядку, встановленому президією колегії. Суми оплати встановлювалися президією й затверджувалися пленумом окружного суду. За порушення такси передбачалася кримінальна відповідальність. Слід наголосити на тому, що, враховуючи особливий порядок зарахування до консультацій членів колегій захисників, які ліквідували свої приватні кабінети, колегія НКЮ 1 жовтня 1928 р. затвердила тимчасове, додаткове до діючого, Положення про юридичні консультації, до яких прикріплювалися такі члени колегії3. Згідно з постановою 1929 р. в Україні відбувалася реорганізація форм роботи членів колегії захисників, перехід на колективні форми, скасування приватної адвокатської практики. Вестник Советской юстиции. 1938. № 1(107). С. 12. *Там же. № 20 (126). С. 609. Там же. 1928. № 21(127). С. 643. 37 У новому Положенні про судоустрій від 11 вересня 1929 p.1 було передбачено, що колегії захисників перебувають при окружних судах і діють на підставі як цього Положення, так і наказів та розпоряджень НКЮ УРСР. Відповідно до цього 20 жовтня 1929 р. НКЮ УРСР затвердив Положення про колективні форми роботи колегій захисників2. В межах округу організовувався єдиний колектив захисників, куди входили всі члени колегії захисників даного округу. Юридична допомога надавалася тільки через консультації. Кожний член колегії захисників повинен був брати участь у роботі консультації на підставі правил внутрішнього трудового розпорядку. Захист у суді член колегії захисників міг здійснювати лише за ордером юридичної консультації або президії колегії. Члени колегії мали право працювати за сумісництвом юрисконсультами. Кошти колегії складалися як з прибутків юридичної консультації, так і з інших надходжень. Члени колегії захисників одержували заробітну плату в порядку, встановленому загальними зборами і затвердженому окружним судом. За першими підсумками ліквідації приватної адвокатської практики й переходу колегій захисників на колективні форми праці вважалося, що цей досвід певною мірою себе виправдав3. На сторінках юридичних видань того часу зазначалося, що колективні методи діяльності колегій дали можливість усунути з їхнього складу «чужі» елементи (було виключено 14% загальної кількості членів колегій4), розширити коло громадян, яким надавалася юридична допомога, сконцентрувати в колективах усю роботу з правового обслуговування державних установ та організацій5. Кількість захисників скоротилася з 3197 чоловік у 1929 р. до 1884 у 1931 р.6 У чому ж причина? Мабуть, у переводі членів колегії захисників на колективні форми роботи, які певна частина працюючих не прийняла. 1 33 УРСР. 1929. № 26. Ст. 203. 2 Бюлетень НКЮ УРСР. 1929. № 10. Ст. 61. 3 Вісник радянської юстиції. 1929. № 22(152). С. 675—676. 4Там же. № 13(143). С. 386—387. 5Там же. 1930. № 4(158). С. 124—12. Революційне право. 1934. № 7. С. 41. 38 Деякої частини захисників позбулися під час проведення перевірки наявного складу колегій тощо. Кількісний стан не вплинув на обсяг юридичної допомоги, адже збільшувалося навантаження, яке припадало на одного захисника в цей період. Окремо слід спинитися на питанні оплати праці захисників після переходу на колективні форми роботи. Адже необхідно було знайти найдоцільніший варіант, який відповідав би й новим методам діяльності захисників й стимулював їхню працю. До цього часу практика оплати праці захисників у республіці знала різні форми. Так, однією з перших була преміально-марочна система, за якою захисникові виплачувалася певна частина його заробітку, а решта, за винятком витрат на управлінський апарат, надходила до загального фонду, з якого кожному захисникові видавали певну суму залежно від кількості встановлених йому за кваліфікацією марок1. При цьому не враховувалася кількість і якість праці захисника. Тому з 17 травня 1931 р. наказом НКЮ міжрайонним колегіям захисників2 була запропонована розрядно-пайова форма. Захисникові присвоювався розряд, залежно від якого оплачувалася праця: 1-й розряд -- один пай; 2-й розряд - 1,5; 3-й розряд --2; 4-й -- 2,5; 5-й — 3 паю. При цьому мінімум і максимум заробітної плати для кожної колегії встановлював НКЮ. Проте й така система не містила достатніх стимулів для підвищення кваліфікації, якості роботи захисників. У зв'язку з цим у грудні 1931 р. була запропонована 7-розрядна сітка3, за якою співвідношення між нижчим й вищим розрядами встановлювалася в пропорції 1:3. Якщо затверджувалися нові оклади для захисників, то вони не мали бути нижчими від загального мінімуму зарплати. За певні показники роботи захисника встановлювалася додаткова зарплата. Та й ця форма оплати праці виявилася непридатною, оскільки поділ на розряди не мав відповідних критеріїв та обгрунтування. Купрішин В., Сусло Д. На сторожі прав трудящих та інтересів держави. К. 1973. (С. 53-54. ' Бюлетень НКЮ УРСР. 1931. № 15. Там же. 39 Намагаючись урахувати невдалий досвід уже випробуваних форм оплати праці захисників, усунути виявлені недоліки, що стали їх результатом, з 26 квітня 1932 р. НКЮ УРСР запровадив систему госпрозрахунку, за якою кожна юридична консультація колегії перетворювалася на госпрозрахункову бригаду1. В чому полягав зміст цієї системи? Юридичній консультації давався певний оперативний план, який розроблявся на матеріалах її минулої роботи, роботи суду, з обліком усієї кон'юнктури району (кількості населення тощо). Він обов'язково пов'язувався з планом роботи інших організацій юстиції району. На основі цього плану консультації давався фінансовий план, який передбачав контрольну цифру прибутків, тобто суму гонорарів за платну юридичну допомогу. А витратна частина йшла на утримання самої консультації, масову роботу. При перевиконанні оперативного плану юридична консультація мала право на одержання приробітку. Для цього створювався фонд із залишків надходжень понад контрольну цифру. Розмір відрахувань у цей фонд бригадного приробітку встановлювався від ЗО до 50% — залежно від ступеня перевиконання оперативного плану. За наявності заощадження у розрахунковій частині, частина заощадженої суми • • від 40 до 60%, залежно від відсотка заощадження до загальної суми витрат -теж передавалася в преміальний фонд бригади. Він розподілявся між окремими членами бригади пропорційно їхній заробітній платі2. Слід підкреслити, що ця система зустріла досить сильний опір колегій захисників, які справедливо вважали адвокатську діяльність такою специфічною галуззю, яку ніяк не можна планувати3. Між тим система планування поглинула всі сфери суспільства, у тому числі й адвокатуру. Ця порочна практика існувала аж до недавнього часу. Навіть на початку 90-х років робилися неодноразові спроби з боку державних органів встановлювати фінансові плани колегіям адвокатів, обкладати їх податками та зборами, помилково прирівнюючи роботу адвокатів до різних побутових послуг, що надаються населенню. 1 Революційне право. 1932. № 3—4, 13—14. 2 Там же. 1934. № 7. С. 39-ЧО. 3 Там же. 40 Певним логічним завершенням введеної системи госпрозрахунку, зміцнення фінансової бази колегій захисників республіки стало утворення в березні 1933 р. централізованого фонду коштів колегій та прийняття у зв'язку з цим постанови НКЮ «Про централізацію коштів колегії захисників»1. Це дало можливість поліпшити матеріально-побутові умови членів колегій, їхнє пенсійне забезпечення, організувати безперебійну роботу з надання юридичної допомоги й виплати гарантованої плати. Централізація коштів також сприяла тому, що колегії захисників мали можливість маневрувати фінансовими резервами. Все це дало змогу забезпечити кожний район України юридичною консультацією. Однак кошти колегій захисників в основному були сконцентровані в НКЮ республіки, який не завжди справедливо та об'єктивно ним розпоряджався2. У зв'язку з цим указаний фонд 10 травня 1934 р. був ліквідований3. У вересні 1930 р., в республіці скасовувалися округи й запроваджувалася двоступенева система управління: центр -район4. Щоб пристосувати судові органи республіки до нової системи управління, 29 вересня цього ж року ВУЦВК і РНК УРСР затвердили постанову «Про реорганізацію місцевих установ юстиції»5, НКЮ - - Інструкцію про порядок ліквідації окружних судів, прокуратур і президій колегій захисників6. За цими актами водночас із ліквідацією місцевих органів юстиції були ліквідовані й президії окружних колегій захисників, а замість них створені міжрайонні та їхні президії. У зв'язку з цим НКЮ УРСР у травні 1931 р. був виданий наказ7, який передбачав завдання, організацію та структуру міжрайонної колегії захисників, функції її керівних органів, питання коштів і розподілу доходів, порядок прийому до колегії тощо. Цим наказом встановлювався порядок призна- 1 Бюлетень НКЮ УРСР. 1933. № 8—9. Совесткая юстиция. 1934. № 13. С. 23—24. Революційне право. 1934. № 7. С. 44. 4 33 УРСР. 1930. № 23. Ст. 225. 5 Там же. № 22. Ст. 223. 6 Бюлетень НКЮ УРСР. 1930. № 13—14. 7 Там же. 1931. № 15. 41 чення пенсій членам колегії, які досягли 60-річного віку. Пенсію можна було виплачувати виключно з коштів страхового фонду, а її розмір обчислювала президія з наступним затвердженням на загальних зборах. Визначалися функції й районних уповноважених президії. При президії міжрайонної колегії захисників створювалась іспитова комісія. Нове Положення про судоустрій УРСР від 25 вересня 1931 р.1 фактично залишило без змін принципи організації колегій захисників, що існували раніше. Проте воно вперше закріпило права колегії захисників як юридичної особи. Оскільки двоступенева система управління в республіці була визнана неефективною, то на сесії ВУЦВК 9 лютого 1931 р. її територія була поділена на п'ять областей: Київську, Харківську, Вінницьку, Дніпропетровську, Одеську2. Відповідно до цього постановою НКЮ від 11 лютого 1932 р. «Про структуру та функції обласних органів НКЮ»3 скасовувалися міжрайонні колегії захисників, а натомість утворювалися колегії при обласних судах, під їхнім керівництвом і наглядом. Було підтверджено, що єдиною формою діяльності колегій захисників є колективна. При президії колегії для здійснення нею своїх завдань утворювалися сектори: кадрів, організаційно-інспекторський, масової роботи, соціально-побутовий, господарська частина, бухгалтерія, які очолювалися членом президії. З викладеного видно, що колегії адвокатів протягом багатьох років зазнавали різних перетворень, які дедалі більше підпорядковували адвокатуру державним органам, посилювали адміністрування, контроль з боку держави. Саме впровадження «колективізації» в адвокатуру створило найсприятливіші умови. Враховуючи, що після прийняття Положення про колективні форми роботи колегій захисників фактично не існувало правил накладення та оскарження заходів дисциплінарного впливу на членів колегії, в листопаді 1933 р. наказом наркома юстиції такий порядок був встановлений4. Зокрема, розгляд 1 33 УРСР. 1931. № 35. Ст. 281. 2 Там же. 1932. № 5. Ст. 28. 3 Бюлетень НКЮ УРСР. 1932. № 4-5. 4 Бюлетень НКЮ УРСР. 1933. № 31. 42 дисциплінарних справ на членів колегії покладався на президію обласної колегії, а скарги на її постанови мали подаватися до президії обласного суду. Згідно з постановою ВУЦВК і РНК УРСР від 26 червня 1934 р. «Про розширення прав Найвищого Суду»1 безпосереднє керівництво колегіями захисників покладено на Найвищий суд, який 4 липня 1934 р. затвердив нове Положення про форми роботи юридичних консультацій2. Захисникам гарантувалося 2/3 визначеної і встановленої їм тарифної ставки. Приробіток не міг перевищувати основну ставку. Зберігалося положення, що кожна юридична консультація являє собою госпрозрахункову одиницю. Підводячи підсумок даному періодові розвитку адвокатури України, слід підкреслити, що перехід колегій захисників республіки на нові, колективні форми діяльності був певним кроком, який мав вирішальне значення для її подальшої історії. Колективні форми організації праці адвокатів, об'єднавши їх, водночас дали змогу посилити втручання в професійну діяльність адвокатів. Нестабільність законодавства, зокрема, стосовно адвокатури, не сприяла її зміцненню й подальшому поступові демократичних засад. Організація адвокатури України за першим загальносоюзним Положенням про адвокатуру (1936—1941 pp.) Подальший розвиток організаційних форм діяльності адвокатури України пов'язаний з прийняттям нових Конституцій: 5 грудня 1936 р. Конституції (Основного Закону) СРСР, а ЗО січня 1937 р. — Конституції (Основного Закону) Української РСР. Зокрема, такі норми Конституцій, як забезпечення обвинуваченому права на захист (відповідно ст. 111 і 91), недоторканність особи (відповідно ст. 127 і 107) розширили діяльність адвокатури. У січні 1937 р. в структурі Наркомату юстиції УРСР був створений відділ судового захисту й юридичної допомоги населенню, на який покладалося здійснення загального керівництва і нагляду за діяльністю колегій захисників та організація ^33 УРСР. 1934. № 26. Ст. 223. Революційне право. 1934. № 12. 43 юридичної допомоги населенню1. Колегії захисників перейшли у відання НКЮ і стали йому підзвітні. 15 жовтня 1937 р. НКЮ УРСР затвердив наказ про колегії захисників2, за яким фактично зберігалися організаційні форми роботи колегій захисників. Так, вказувалося, що судовий захист та юридичну допомогу громадянам, державним і громадським організаціям колегії захисників надають через юридичні консультації. Відносно оплати праці членів колегії захисників були передбачені нові форми. Зокрема, заробіток між членами юридичної консультації розподіляв завідуючий за кількістю й якістю виконаної захисником роботи. При цьому завідуючий консультацією мав враховувати складність справ, кваліфікацію кожного члена колегії та його навантаження. Кожному захиснику забезпечувалось одержання повного його заробітку за певною таксою, за винятком відрахувань на утримання президії і витрат на колективні потреби, які не могли перевищувати 30% заробітку кожного захисника. Ця система значно підвищила заробіток захисників. 16 серпня 1939 р. Рада Народних Комісарів СРСР затвердила Положення про адвокатуру СРСР3. Ним були визначені завдання адвокатури, керівництво її діяльністю, структура та порядок прийому і виключення з колегії адвокатів, дисциплінарна відповідальність. Насамперед слід звернути увагу на відсутність у Положенні слова «захисник» та введення терміну «адвокатура», «адвокат». Повернення до вживання більш виправданих термінів було зустрінуто переважною більшістю працівників юстиції схвально4. 'Згідно з Положенням організація колегій адвокатів в Україні та загальне керівництво їх діяльністю здійснювалось НКЮ СРСР через НКЮ УРСР та управління НКЮ при обласних Радах депутатів трудящих. 1 Революційне право. 1937. № 6. С. 32. 2 Там же. № 22. С. 34—37. 3СП СССР. 1939. № 49. Ст. 394. "Советская юстиция. 1937. № 14. С. 20; Социалистическая законность. 1937. № 1. С. 56—58. 44 У Положенні зазначалося, що колегії адвокатів надають юридичну допомогу у вигляді порад, довідок, роз'яснень тощо, складають заяви, скарги та інші документи на прохання громадян, установ, організацій і підприємств, беруть участь у судових процесах як захисники звинувачених, представники інтересів відповідачів та інших зацікавлених осіб. Колегії адвокатів наділялись правами юридичних осіб. Тільки особи, що стали членами колегій адвокатів, могли займатися адвокатською діяльністю. Проте в окремих випадках та в порядку, визначеному інструкцією НКЮ СРСР1, з дозволу народного комісара юстиції республіки до занять адвокатською діяльністю допускались особи, що не були членами колегій адвокатів. Така практика мала місце у віддалених місцевостях, де юридичні консультації не організовувалися з причин їх нерентабельності. У зв'язку з цим за рекомендаціями місцевих керівних організацій дозволялося займатись адвокатською діяльністю вчителям, лікарям та іншим представникам інтелігенції2. Положення визначило порядок прийому і виключення з членів колегій адвокатів. Необхідно зазначити, що підвищувалися вимоги до осіб, які вступали до адвокатури. Так, у ст. 6 Положення вказувалося, що членами колегії адвокатів мажуть бути особи, які мають вищу юридичну освіту або закінчили юридичні школи - - за наявності стажу практичної роботи в судових, прокурорських та інших органах юстиції не менше одного року; які не мають юридичної освіти, але пропрацювали не менше ніж три роки суддями, прокурорами, слідчими або юрисконсультами. Особи, що закінчили юридичні школи, але не мали стажу практичної роботи в судових, прокурорських та інших органах юстиції, могли бути прийняті в колегію адвокатів стажистами. Прийом у члени колегії здійснювався президією колегії адвокатів. Положення встановлювало порядок виключення з членів колегії адвокатів. Підставами до цього могли бути: вчинення злочинів, вчинків, що ганьблять звання адвоката, порушення правил внутрішнього трудового розпорядку колегії адвокатів. Советская юстиция. 1939. № 21—22. С. 68. 2 Семянников В.В., Сухарев И.Ю. Советская адвокатура. М., 1982. С. 8. 45 Рішення президії про виключення, а також про відмову у прийомі в члени колегії могли оскаржуватися народному комісару юстиції республіки, а його рішення — наркому юстиції СРСР, рішення якого було остаточним. Члени колегії адвокатів не могли перебувати на службі в державних та громадських установах і підприємствах, за винятком осіб, які займали виборні посади у державних і громадських установах та організаціях, а також викладачів і наукових працівників. Згідно з Положенням у всіх областях України утворювалися колегії адвокатів, що були добровільними об'єднаннями осіб, котрі займались адвокатською діяльністю. Всі питання, пов'язані з організацією та діяльністю колегії адвокатів, вирішувалися загальними зборами та президією колегії. На загальні збори покладалися, зокрема, вибори президії та ревізійної комісії колегії адвокатів таємним голосуванням терміном на два роки; заслуховування звітів про діяльність президії і ревізійної комісій; затвердження штатів та кошторису колегії, правил внутрішнього розпорядку. Порядок виборів голови президії колегії, його заступника, секретаря, голови та секретаря ревізійної комісії встановлювався прийнятим 26 жовтня 1939 р. наказом НКЮ СРСР, у відповідності з яким останні обиралися на засіданнях цих органів відкритим голосуванням із числа обраних загальними зборами членів президії та ревізійної комісії. На президію обласної колегії адвокатів покладалися прийом у члени колегії та виключення з неї; організація юридичних консультацій та керівництво їх діяльністю; розгляд справ про вчинення членами колегії проступків, порушень дисципліни та накладення на них дисциплінарних стягнень тощо. Ревізійна комісія колегії адвокатів проводила систематичні ревізії фінансово-господарської діяльності президії колегії та юридичних консультацій. Положенням були скасовані колективи захисників, які діяли у межах колегій, та визначено, що вся практична діяльність здійснюється через юридичні консультації. Юридичною консультацією керував завідуючий, що призначався президією колегії адвокатів, і відповідав за всю роботу консультації. Він розподіляв справи між адвокатами, визначав розмір оплати за 46 юридичну допомогу згідно з таксою та здійснював контроль за якістю роботи адвокатів. У Положенні були врегульовані і питання дисциплінарної відповідальності адвокатів. Встановлювався перелік дисциплінарних стягнень (зауваження, догана, сувора догана, відсторонення адвоката від роботи на строк до шести місяців, виключення із складу колегії адвокатів). Накладення дисциплінарного стягнення можна було оскаржити народному комісару юстиції республіки. Згідно з Положенням у структурі наркомата юстиції УРСР був створений відділ адвокатури. Для здійснення загального керівництва колегіями адвокатів крім відділу адвокатури при НКЮ України при обласних Радах депутатів трудящих були створені управління НКЮ1. Необхідно відмітити, що на протязі 1939-1940 pp. в Україні відбулись істотні зміни адміністративно-територіального поділу, що стало результатом возз'єднання Західної України і Північної Буковини в єдиній Українській державі. Як відомо, ці території були насильно включені відповідно до складу Польщі за Ризьким мирним договором 1921 р. і Румунії за Сен-Жерменським (1919 р.) та Севрським (1920 р.) договорами. До 1944 р. ще залишалася на правах колонії Закарпатська Україна. В зв'язку з цим є необхідність у більш докладнішій характеристиці особливостей організації адвокатури в західних областях України. Перш за все слід наголосити на тому, що на Галичині всіх адвокатів і правників було об'єднано у Спілку українських адвокатів (СУА). Це об'єднання сталося у травні 1923 р. у Львові на установчих зборах2. Усіма, справами СУА керувало правління з 10 членів на чолі з президентом. В місцевостях окружних судів діяло 12 делегатур СУА. З 1927 р. Спілка українських адвокатів видавала свій часопис «Бюлетень СУА», а з 1928 р. органом СУА було «Життя і право»3. ЗП УРСР. 1939. № 37. Ст. 178. І ' Ганкевич Л. Союз українських адвокатів. — Львів. 1933. С. 12. Ганкевич Л. Вказ. праця. С. 28—29. 47 і За даними СУА, в Галичині в 1926 р. працювало 230 українських адвокатів, із них 109 були членами Спілки. В 1933 р. їх уже налічувалося 371 (242 — члени СУА)1. Структурно Спілка входила до складу львівської Палати адвокатів, де брала участь у різних комісіях та правлінні2. СУА захищав у Палаті як інтереси адвокатів-українців, так і інтереси української адвокатури в Польщі. Палати адвокатів (їх було у Польщі вісім) мали своє представництво у Верховній (головній) адвокатській раді у Варшаві. Важливе місце в ній належало представникові української адвокатури3. Всі адвокати мали (й зобов'язані були мати) вищу юридичну освіту. Адвокати мали титул «доктор», який присвоювався ще з часів панування Австрії після написання докторської праці. А за Польщі адвокатам, які закінчували університет, присвоювали титул «магістр». У судах адвокати виступали в чорних мантіях, що було символом вільної думки адвоката, його незалежності й служіння тільки законові4. Прогресивні погляди українських адвокатів непокоїли польський уряд, тому він дедалі більше ускладнював вступ до адвокатури української молоді. Так, ще законом від 7 жовтня 1932 р. були значно обмежені права адвокатури. А відповідно до закону від 4 травня 1938 p., що мав назву «Права про устрій адвокатури», окружна адвокатська рада приймала до адвокатури осіб, котрі мусили відповідати таким вимогам: мати польське громадянство й користуватися всіма громадянськими та цивільними правами; мати витриманий характер і своєю поведінкою гарантувати збереження честі адвокатського стану; належно володіти польською мовою усно й письмово; мати університетську юридичну освіту й скласти належно іспит; відбути певну судову практику в загальних або військових судах і скласти іспит; пройти дворічний стаж адвокатської практики й скласти адвокатський іспит. Крім цього, кожний новоприйнятий адвокат, перед тим як розпочати свою професійну діяльність, повинен був 1 Ганкевич Л. Вказ. праця. С. 13—14. 2 Історія адвокатури України. С. 90. 3 Там же. 4 Там же. С. 91. сплатити внесок і перед «деканом» дати присягу такого змісту: «Пам'ятаю про благо держави, а також честь стану адвокатського, обіцяю урочисто, що обов'язки адвоката виконуватиму згідно з правом і справедливістю, віддаючись їм з усією совістю й старанністю, начальства буду слухатись, а в своїй поведінці буду керуватися принципами честі й чесності»1. За згаданим нормативним актом без проходження стажування до адвокатури приймалися: професори й доценти юридичних факультетів, судді Найвищого адміністративного трибуналу, судді при стажі три роки, провізори з таким же трудовим стажем, вищі службовці кодифікаційних комісій, Ради Міністрів, міністерства юстиції, сейму та сенату. За адвокатурою встановлювався нагляд Міністерства юстиції Польщі2. У 1939 р. в Галичині було 2713 адвокатів, із них 439 (або 16,2%) українців. Після возз'єднання у 1939—1940 pp. Західної України і Північної Буковини в єдину Українську державу адвокатура в цих областях організовувалася з допомогою діючих колегій адвокатів України. Повертаючись до загальної характеристики адвокатури республіки, слід відзначити, що в цей період НКЮ СРСР у розвиток Положення про адвокатуру видав ряд нормативних актів. Так, наказом від 11 вересня 1939 р. він зобов'язував президії колегій адвокатів реорганізувати існуючі колективи адвокатів в юридичні консультації, затвердити кількість, місцезнаходження і склад юридичних консультацій3. 2 жовтня 1939 р. НКЮ затвердив «Інструкцію про порядок оплати юридичної допомоги, що надається адвокатами населенню»4, а також видав роз'яснення до такси оплати праці адвокатів. З метою поліпшення юридичного обслуговування підприємств, установ і організацій НКЮ СРСР наказом від 24 січня 1941 р. дозволив персональне прикріплення адвокатів до них, затвердив таксу оплати за надання юридичної допомоги юрконсуль-таціями колегій адвокатів підприємствам, установам і органі- 1 Революційне право. 1940. № 17—18. С. 20—22. Історія адвокатури України. С. 92. 3 Сборник приказов и инструкций НКЮ СССР. М.,1940. Вып. 1. С. 147—148. Советская адвокатура. М., 1944. С. 9. 48 4 9-382 49 заціям, а також 4 квітня 1941 р. Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для адвокатів. Незважаючи на те, що реформування адвокатури у розглядуваний період мало як негативні, так і позитивні наслідки, її місце і роль була зведена нанівець з прийняттям деяких правових актів, які порушували законність і обмежували права громадян, що було результатом пануючого на цей час в країні культу особи Сталіна. Постановою Президії ЦВК від 1 грудня 1934 р. «Про порядок ведення справ по підготовці або вчиненню терористичних актів»1 усувалась участь захисника в суді. Аналогічний порядок вводився 14 вересня 1937 р. і в справах про шкідництво та диверсії2. Негативну роль зіграла також Особлива нарада, «трійки», «двійки», які розглядали справи без адвоката3. Слід зазначити, що прийняте загальносоюзне Положення про адвокатуру певним чином підвело підсумок роботи по створенню адвокатури. Цілі і завдання адвокатури, принципи її формування і діяльності значною мірою зумовлювалися тими процесами, що відбувалися у суспільстві та пристосувалися до пануючої тоталітарної системи. Адвокатура в Україні в Велика Вітчизняна війна внесла сут-період окупації фашист- тєві корективи в характер діяльності ською Німеччиною адвокатів. Так, у зв'язку з прийнят- (1941 — 1945 pp.) тям Президією Верховної Ради СРСР 22 червня 1941 р. Указу «Про військовий стан»4, в місцевостях, переведених на військовий стан, всі справи про злочини, що мали на меті порушити громадський порядок та державну безпеку, передавалися на розгляд військових трибуналів. У подальшому цей перелік був розширений. Військовим трибуналам надавалося право розглядати справи через 24 години з моменту вручення обвинува- 1 СЗ СССР. 1935. № 64. Ст. 459. 2СЗ СССР. 1937. № 61. Ст. 165. 3 Советское государство и право в период строительства социализма (1921— 1935 гг.). М., 1968, Кн. 2. С. 619. 4 Ведомости Верховного Совета СССР. 1941. № 29. 50 ченому обвинувального висновку. Вони розглядали справи у складі трьох постійних членів, їх вироки касаційному оскарженню не підлягали і могли бути скасовані або змінені лише в порядку нагляду. Спеціальних адвокатських органів для захисту підсудних у Радянській Армії та Військово-Морському флоті не було створено. Військові трибунали розглядали більшість віднесених до їх провадження справ не тільки без участі адвокатів, а й прокурорів. Таке становище пояснювали важкими фронтовими умовами. Але це було суттєвим порушенням прав людини. Розгляд справ у загальних судах на недовгий час був припинений у зв'язку з тим, що вже у кінці жовтня - - на початку листопада 1941 р. гітлерівці окупували майже всю Україну. 25 грудня 1941 р. союзний НКЮ у своєму листі «Про призначення захисту на вимогу судів»1 визначив порядок виділення адвокатів для захисту обвинувачених у справах, що розглядалися військовими трибуналами і загальними судами. Так, президії колегій адвокатів повинні були направляти адвокатів для розгляду справ у військових трибуналах при умові отримання від останніх повідомлення напередодні слухання справи, по інших справах — не пізніше ніж за три дні до судового засідання. В міру звільнення території України від ворога налагоджувалася робота багатьох державних установ та організацій, відновлювалися і колегії адвокатів. Як і раніше, кадрами адвокатури займалися державні органи2, про що свідчать інструкція НКЮ СРСР від 26 грудня 1944 р. «Про організацію контролю за якістю роботи адвокатів»3, директивний лист від 21 квітня 1945 р. «Про контроль за якістю роботи адвокатів, що обслуговують установи, підприємства й організації»4. Мала свої особливості організація роботи адвокатури на Закарпатті, яке за Сен-Жерменським (1919 р.) і Тріанонським 1 ЦГАОР СССР. Ф. 9492. Оп. 1. Д. 1005. Л. 83, 84. Історія адвокатури України. С. 36-37. Сборник приказов и инструкций Министерства юстиции СССР (1936— 1948 гг.). М., 1949. С. 395—396. ' 4 Там же. С. 413—414. 4*9-382 51 (1920 p.) договорами одержала Чехословаччина, а в 1938— 1944 pp. тут був встановлений режим угорських фашистів. У листопаді 1944 р. Радянська Армія звільнила від окупантів територію Закарпатської України. В містах і селах почали діяти органи народної влади — Народні комітети. Для встановлення порядку, забезпечення охорони державного майна та прав громадян Народними комітетами були створені: народна міліція, органи внутрішніх справ і державної безпеки, народна дружина1. 26 листопада 1944 р. в Мукачеві відкрився І з'їзд Народних Комітетів Закарпатської України, котрий одноголосно прийняв Маніфест про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною. У зв'язку з появою на території Закарпатської України нової системи прокурорських і судових органів для обслуговування населення, надання юридичної допомоги тощо вийшов декрет від 12 січня 1945 р. «Про організацію роботи народної адвокатури»2. В розвиток його Уповноважений Народної Ради в справах юстиції розпорядженням від 20 лютого 1945 р. затвердив «Тимчасове положення про організацію та діяльність народної адвокатури», а 5 березня 1945 р. видав розпорядження «Про таксу адвокатів та їхніх заступників»3. Відповідно до цього документа при відділі юстиції в Ужгороді було засновано організаційне бюро колегії адвокатів. Оргбюро здійснювало прийом нових членів до адвокатури з числа осіб, що мали юридичну освіту та дворічний стаж роботи в правових і державних установах. Положення допускало також прийом осіб, які не мали юридичної освіти, але раніше працювали в судових і прокурорських органах чи перебували на адміністративних та інших державних посадах. Колегія складалася з адвокатів і заступників (захисників). Причому адвокатами були як члени оргбюро, так і ті члени колегії, які склали адвокатський екзамен або мали закінчену Кульчицький B.C., Настюк М.І., Ткач А.П. та ін. Возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною (соціально-політичні і правові основи). Львів, 1985. С. 117. 2 Вісник Народної Ради Закарпатської України (НРЗУ). 1945. № 1. С. 7. 3Там же. С. 47, 97. 52
I юридичну освіту та дворічний стаж роботи в суді чи адвокатурі Решта членів народної адвокатури були заступниками (захисниками). Приватна адвокатська практика заборонялася. Робота народної адвокатури будувалася за принципом обов'язкового об'єднання адвокатів і заступників в юридичні консультації, утворені у кожному окружному центрі й у містах, де працювали народні суди. 29 червня 1945 р. у Москві був підписаний договір між СРСР і Чехословацькою Республікою, згідно з яким Закарпатська Україна увійшла до складу Української РСР. Цей договір був ратифікований 27 листопада 1945 р. Президією Верховної Ради СРСР, цим був завершений процес возз'єднання всіх українських земель у єдину Українську РСР. 22 січня 1946 р. на підставі указу Президії Верховної Ради СРСР у складі УРСР була утворена Закарпатська область. 24 січня 1946 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР на території Закарпатської області було запроваджено законодавство України. Декрет і Тимчасове положення про організацію та діяльність народної адвокатури припинили свою дію. Завершуючи аналіз періоду діяльності адвокатури України в роки Великої Вітчизняної війни, можна зробити висновок, що її організація і діяльність, як і всієї держави, визначалася умовами військового часу. Вітчизняна війна не скасувала існуючу систему колегій адвокатів, не внесла докорінних змін у правові основи їх організації і діяльності. Найбільш серйозні зміни, які внесла воєнна обстановка у діяльність адвокатури, полягала в розширенні сфери участі адвокатів в засіданнях військових трибуналів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Адвокатура в Україні у післяреволюційний період (1917 — грудень 1992 pp.)» з дисципліни «Адвокатура України»
