Міжнародно-правове регулювання іноземних інвестицій
Важливе значення в регулюванні міжнародних інвес-тиційних відносин, як зазначалося, належить багатостороннім міжнародним угодам. Однією з них є Конвенція 1965 р. про по-рядок вирішення інвестиційних спорів між державами та інозем-ними особами, яка складається з преамбули та десяти глав. Уже з назви глав можна скласти загальне уявлення про зміст цієї Кон-венції. Так, глава І називається «Міжнародний центр по врегулю-ванню інвестиційних спорів», глава ІІ — «Компетенція Центру», глава ІІІ — «Примирення», глава ІV — «Арбітраж», глава V — «Заміщення та відвід Посередників або Арбітрів», Глава VІ — «Витрати», глава VІІ — «Місце розгляду спору», глава VІІІ — «Спори між Договірними державами», глава ІХ — «Поправки»; Глава Х — Заключні положення. Особливу увагу в Конвенції відведено питанню заснування і функціонування Міжнародного центру з урегулювання інвести-ційних спорів між державами та особами інших держав через примирення та арбітраж. До Центру входять Адміністративна рада та Секретаріат. Ад-міністративна рада є вищим органом Центру і має у своєму складі по одному представникові від кожної Договірної держави. Повноваженнями її є такі: а) прийняття адміністративного та фінан-сового регламенту Центру; б) прийняття правил проведення при-мирювальної процедури та арбітражу; в) прийняття регламенту примирювальної процедури та арбітражу; г) схвалення заходів, що вживаються Банком (мається на увазі Міжнародний банк ре-конструкції та розвитку) для використання його адміністратив-них повноважень і служб; д) визначення умов діяльності Генера-льного секретаря та його заступника; е) прийняття щорічного бюджету, доходів та витрат Центру; є) схвалення щорічного звіту про діяльність Центру. Конвенція дає можливість Адміністрати-вній раді мати й інші повноваження, а також виконувати інші функції, якщо це буде потрібно для реалізації положень даного документа. Адміністративна рада за її рішенням чи рішенням Голови Ад-міністративної ради, Генерального секретаря або на вимогу не менше п’яти її членів щорічно скликається на збори. Рішення Адміністративної ради приймається простою більшістю голосів, але за умови, що на ній присутні більшість її членів. До Секретаріату Адміністративної ради входять Генеральний секретар, один або кілька його заступників та відповідний штат працівників. Генеральний секретар є повноважним представни-ком та головною посадовою особою Центру. Суттєве значення має питання щодо складу посередників та арбітрів. Ними можуть бути особи, що мають достатню кваліфі-кацію і висловили бажання виконувати покладені на них обов’язки. Кожна з Договірних держав володіє правом призначати по чотири особи тих і інших. При цьому останні можуть бути гро-мадянами даної держави, а можуть і не бути ними. А голова має право призначати в кожен із списків по 10 осіб, які повинні бути громадянами різних держав. Особи, включені до списків, повинні мати високі моральні якості, достатню компетентність у галузі права, комерції, економіки або фінансів для того, щоб бути в змо-зі приймати обґрунтовані рішення. Особливу роль відіграє ком-петентність такої особи в галузі права. При комплектуванні спис-ків посередників та арбітрів голова має враховувати важливість забезпечення представництва в них основних правових систем, що існують у світі, а також головних форм економічної діяльнос-ті. Посередники та арбітри виконують свої обов’язки протягом шести років. До компетенції Центру належить вирішення правових спорів, що виникають безпосередньо з відносин, пов’язаних з інвестиці-ями, між Договірною державою (або будь-яким уповноваженим її органом, про який Договірна держава повідомила Центр) та осо-бою іншої Договірної держави, за наявності письмової згоди уча-сників спору про його передання для вирішення Центру. Сторо-ни, що досягли такої згоди, не вправі відмовитися від неї в одно-сторонньому порядку. Будь-яка Договірна держава вправі в момент ратифікації, при-єднання або схвалення Конвенції, а також у будь-який час після цього повідомити Центр про категорію чи категорії спорів, які підлягають або не підлягають вирішенню Центром. Генеральний секретар сповіщає про вказане повідомлення всі інші Договірні держави. Жодна з Договірних держав не може забезпечувати захист або звертатися з позовами міжнародно-правового характеру, якщо мова йде про спори між її особами та іншою Договірною держа-вою, з приводу яких є згода про передання чи про передання їх у майбутньому для вирішення через арбітраж, за винятком випад-ків, коли Договірна держава відмовиться виконувати дії відповідно до рішень, прийнятих стосовно такого спору. У главі IIІ Конвенції, що визначає процедуру примирення, за-значається: Договірна держава або її особи, які бажають зверну-тись до примирювальної процедури, звертаються з відповідною письмовою заявою до Генерального секретаря, котрий направляє копію заяви іншій стороні. Генеральний секретар реєструє заяву, якщо інформація, яка в ній міститься, дійсно відповідає компетенції Центру. У противному разі він повідомляє сторони про відмо-ву в реєстрації. Примирювальна комісія (далі — Комісія) складається з одного або непарної кількості посередників, що призначаються за зго-дою сторін. Якщо останні не домовилися про кількість посеред-ників та порядок їх призначення, до Комісії входять три посеред-ники, одного з яких призначає кожна зі сторін, а третій, що є головою Комісії, призначається за їх згодою. Посередником може бути особа, що не належить до числа посередників, за винятком випадків, коли призначення здійснюється головою Адміністрати-вної ради. Комісія сама вирішує питання про свою компетенцію. До обов’язків Комісії належить з’ясування обставин, за яких між сторонами виник спір. Вона також має докласти зусиль для прийняття прийнятного для обох сторін рішення. З цією метою Комісія користується правом розглядати спір на будь-якій стадії та час від часу пропонувати їм умови, за яких спір може бути врегульований. Сторони зобов’язані добросовісно співробітнича-ти з Комісією, щоб вона могла виконувати покладені на неї обов’язки, і серйозно ставитись до її рекомендацій. Якщо сторони досягнуть згоди, Комісія готує доповідь із за-значенням спірних питань та записом про те, що сторони досягли згоди. Якщо в будь-який момент примирювальної процедури Комісія дійде висновку, що досягнення згоди між сторонами ма-лоймовірне, вона припиняє процедуру та готує доповідь із зазна-ченням суті спору та записом про те, що сторонам не вдалося дійти згоди. У разі неявки однієї зі сторін або відмови від участі у примирювальній процедурі Комісія припиняє процедуру та готує про це доповідь із записом про неявку або відмову сторони від участі в процедурі. Якщо сторони не домовилися про інше, жод-на з них у примирювальній процедурі не має права в процесі ін-шої процедури вирішення спору — через арбітраж чи в судовому порядку, чи в іншому порядку вирішення — посилатися на (або використовувати) будь-які висловлювання, заяви, визнання, про-позиції стосовно погодження, зробленого іншою стороною в примирювальній процедурі, а також на рекомендації Комісії. Будь-яка Договірна держава або її особа може звернутися до арбітражної процедури. Для цього вона направляє відповідну письмову заяву Генеральному секретарю. Порядок та правила ар-бітражного вирішення спору розглядаються у главі ІV Конвенції. Арбітраж складається з одного або непарної кількості арбіт-рів, призначених за згодою сторін. У випадку, якщо сторони не домовилися про кількість арбітрів та порядок їх призначення, до арбітражу входять три арбітри, одного з яких призначає кожна із сторін, а третій, що є головою арбітражу, призначається за їх зго-дою. Арбітром може бути призначено особу, що не входить до списку арбітрів, за винятком випадків, коли призначення здійс-нюється Головою Адміністративної ради. Якщо сторони не до-мовились про інше, арбітраж на вимогу однієї з них приймає рі-шення стосовно додаткових або зустрічних вимог, пов’язаних безпосередньо з предметом спору, за умови, що це відповідає згоді сторін, порядку вирішення спорів і компетенції Центру. Рішення арбітражу є обов’язковим для сторін і не підлягає апеляції або іншому способу оскарження, за винятком передба-чених у Конвенції. Кожна зі сторін зобов’язана підкоритись та здійснювати дії, що відповідають вимогам рішення арбітражу, крім випадків, коли виконання рішення було призупинено згідно з положеннями даної Конвенції. Договірна держава визнає рішення арбітражу, прийняте відпо-відно до цієї Конвенції, як обов’язкове та таке, що забезпечує ви-конання грошових зобов’язань, покладених рішенням арбітражу, в межах своєї території так само, якби це було остаточне рішення її судового органу. Договірна держава з федеративним устроєм має право забезпечити виконання рішення арбітражу в межах або через федеральні судові органи та може передбачити, що такі су-дові органи будуть розглядати рішення арбітражу так само, якби це було остаточне рішення судового органу держави, що входить до складу держави, яка має федеративний устрій. Заміщення та відвід посередників або арбітрів регулює глава V Конвенції. Якщо арбітр або посередник, призначений стороною, відмовиться від виконання обов’язків без згоди Комі-сії або арбітражу, членом яких він був, голова Адміністративної ради призначає особу з відповідних списків для проведення замі-ни. Сторона може звернутися до Комісії або арбітражу і заявити відвід будь-кому з членів у зв’язку з відсутністю в них якостей, передбачених Конвенцією. Крім того, сторона при арбітражному розгляді спору має право заявити про відвід арбітра на підставі факту неналежного формування складу арбітражу. Рішення сто-совно заявленого відводу посередника чи арбітра приймається іншими членами Комісії або арбітражу, а якщо їхні думки розді-лилися порівну або відвід заявлений посереднику чи арбітру в Комісії або арбітражі, що складається з одного члена, або відвід заявлений стосовно більшості членів Комісії чи арбітражу, то рі-шення приймається головою Адміністративної ради. Якщо відвід посередника чи арбітра буде визнаний обґрунтованим, посередник або арбітр підлягають заміщенню відповідно до положень даної Конвенції. Плата, що вноситься сторонами за користування послугами, які надаються Центром, визначається правилами, що приймають-ся Адміністративною радою та регулюються главою VI Конвен-ції. Кожний склад Комісії або арбітражу визначає розмір виплат, які здійснюються як винагорода та з метою відшкодування ви-трат їх членам у межах, періодично встановлюваних Адміністра-тивною радою, і після консультацій з Генеральним секретарем. Примирювальна та арбітражна процедури розгляду спору проводяться в місці знаходження Центру, якщо в подальшому не буде передбачене інше. Будь-який спір між договірними державами з приводу тлума-чення або застосування Конвенції, не вирішений за допомогою переговорів, передається на розгляд Міжнародного суду ООН че-рез подання однією зі сторін відповідної заяви, якщо ці держави не домовилися про інший спосіб вирішення спору. Будь-яка договірна держава має право запропонувати поправ-ку до цієї Конвенції. Текст її повинен бути переданий Генераль-ному секретарю не пізніше 90 днів до початку зборів Адміністра-тивної ради, на яких пропонується розгляд такої поправки. Вона має бути розглянута і негайно передана ним усім членам Адміні-стративної ради. Конвенція відкрита для підписання державами — членами Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МБРР). Вона та-кож відкрита для підписання будь-якою іншою державою — уча-сницею Статуту Міжнародного суду, стосовно якої Адміністра-тивна рада більшістю в 2/3 голосів її членів прийме рішення про запрошення до участі у Конвенції. Кожна держава законодавчим або іншим способом у міру необхідності забезпечує дію поло-жень цієї Конвенції на своїй території. Конвенція діє на всіх територіях, міжнародні зв’язки яких пе-ребувають у віданні договірної держави, за винятком тих, які остання виключила зі сфери дії Конвенції через письмове повідомлення її депозитарію або в момент ратифікації, прийняття чи схвалення Конвенції або в подальшому. Кожна з договірних дер-жав має право денонсувати цю Конвенцію через письмове повід-омлення її Депозитарію. Денонсація набирає чинності через шість місяців після отримання вказаного повідомлення. Акти про ратифікацію, прийняття, схвалення цієї Конвенції, а також поправки до неї депонуються в Банку, що є її депозитарієм. Депозитарій передає завірені копії даної Конвенції державам — членам Банку, а також будь-якій державі, запрошеній її підписати. Також як приклад багатосторонньої угоди можна розглянути Сеульську конвенцію 1985 р. про заснування Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій (далі — Агентство). Названа Конвенція складається із преамбули та 11 глав, що мають такі назви: Глава 1 «Заснування, статус, цілі й визначен-ня»; Глава ІІ «Членство та капітал»; Глава ІІІ «Операції»; Глава ІV «Фінансові положення»; ГлаваV «Організація та управління»; Глава VІ «Голосування, коригування підписок і представництво»; Глава VІІ «Привілеї та імунітети», Глава VІІІ «Вихід, призупи-нення членства і припинення операцій»; Глава ІХ «Урегулювання спорів»; Глава Х «Поправки»; Глава ХІ «Заключні положення». До Конвенції входять також два додатки: «Гарантії спонсорських інвестицій відповідно до статті 24» (Додаток І) та «Врегулювання спорів між членом та Агентством за статтею 57» (Додаток ІІ). У главі І розглядаються статус і цілі створюваного Агентства, визначається, що воно є юридичною особою та має такі права: укладати контракти; придбавати й продавати рухоме й нерухоме майно; порушувати судові справи. У даній главі також даються визначення цілей цієї Конвенції. Завданням Агентства є стимулювання потоку інвестицій у продуктивних цілях між країнами-членами й особливо в держави, що розвиваються, для доповнення у такий спосіб діяльності Міжнародного банку реконструкції і розвитку, Міжнародної фі-нансової корпорації (МФК) та інших міжнародних фінансових установ розвитку. Для досягнення цієї мети Агентство надає гарантії, в тому чи-слі спільне й повторне страхування від некомерційних ризиків щодо інвестицій, що мають місце у якій-небудь державі-члені, з інших держав-членів; здійснює відповідну додаткову діяльність стосовно сприяння потоку інвестицій у держави, які розвивають-ся, й між ними, а також користується іншими додатковими пов-новаженнями, які можуть знадобитися для реалізації даної мети. У главі ІІ зазначено, що членами Агентства можуть бути всі члени МБРР, а також представник Швейцарії, у цій главі також описано порядок підписки на акції Агентства та їх оплати. Глава III присвячена розгляду операцій, які здійснюються в Агентстві. Так, воно гарантує капіталовкладення на випадок шкоди в таких видах ризику, як: переказування валюти; експропріація чи аналогічні заходи; порушення договору; війна й гро-мадські заворушення. Інвестиції, що підпадають під гарантії, включають акціонерну участь, у тому числі середньострокові та довгострокові позики, надані власниками акцій заінтересованому підприємству чи гарантовані ними, а також такі форми прямих капіталовкладень, які можуть бути визначені Радою директорів. Рада директорів кваліфікаційною більшістю голосів може по-ширити можливість надання гарантії на будь-яку іншу форму се-редньострокових чи багатострокових капіталовкладень за деяким винятком. Гарантії обмежуються капіталовкладеннями, надання яких починається після реєстрації заяви щодо одержання гарантії Агентства. Під гарантії підпадають фізична чи юридична особа, якщо во-на є громадянином держави-члена, що не є приймаючою держа-вою; юридична особа, що сформована та чиї основні установи розташовані на території держави-члена або більша частка її ка-піталу належить державам-членам чи їхнім громадянам за умови, що такий член не є приймаючою країною. Така юридична особа незалежно від того, перебуває вона в приватному володінні чи ні, діє на комерційній основі. Що стосується гарантій приймаючих держав, то їх капіталовкладення гарантуються тільки у випадку, якщо будуть здійсню-ватися на території країн, що розвиваються. Агентство не укладає жодного договору про гарантію до затвердження приймаючим урядом надання гарантії Агентством щодо встановлених для по-криття ризиків. При цьому Агентство визначає умови кожного договору про гарантію з дотриманням правил і положень, які встановлює Рада директорів, за умови, що Агентство не забезпе-чує відшкодування у випадку повної втрати капіталовкладення, що підпадає під гарантію. Договори про гарантію затверджують-ся Президентом під керівництвом Ради директорів. На додаток до гарантійних вищезазначених операцій Агентст-во може надавати гарантії під капіталовкладення за спонсорсь-кими домовленостями. Питання управління фінансами Агентства розглядається в главі IV, де зазначено, що останнє здійснює свою діяльність, за-стосовуючи практику належного ведення та управління фінанса-ми з метою збереження за будь-яких умов можливості виконання своїх фінансових зобов’язань. Президент Агентства готує річний бюджет надходжень і витрат останнього для затвердження Радою директорів. Структура Агентства показана у главі V Конвенції. Так, воно має Раду керуючих, Раду директорів, Президента й персонал для виконання Агентством обов’язків, що останнім визначаються. Усі повноваження Агентства, за винятком тих, які згідно з по-ложеннями даної Конвенції конкретно передані іншому його ор-гану, належать Раді керуючих. Вона може делегувати Раді дирек-торів право здійснювати будь-які свої повноваження, за винятком права: приймати нових членів і визначати умови їх прийняття; припиняти членство; приймати рішення про будь-яке збільшення чи зменшення капіталу; підвищувати межі сукупної суми умов-них зобов’язань; визначати якого-небудь члена Агентства як державу, що розвивається; визначати винагороду, що виплачу-ється директорам та їхнім заступникам; припиняти операції та лі-квідовувати Агентство; розподіляти серед його членів активи після ліквідації Агентства, а також вносити поправки в цю Конвенцію. Кожна держава-член призначає в Раду керуючих по одному керуючому й одному заступнику відповідно до встанов-леної нею самою процедури. Рада керуючих проводить щорічні засідання, а також інші засідання. Рада директорів несе відповідальність за проведення загаль-них операцій Агентства й у ході виконання цих обов’язків вжи-ває необхідних заходів. До складу Ради входять не менше 12 ди-ректорів. Число директорів може бути змінено Радою керуючих з урахуванням змін у членстві Агентства. Строк служби директорів визначається Радою керуючих. Засідання Ради директорів скли-каються його головою за його власною ініціативою чи на про-хання трьох директорів. Доти, доки Рада керуючих не прийме рішення про функціонування в Агентстві постійної Ради дирек-торів, яка проводить сесії на постійній основі, директори та їхні заступники одержують винагороду тільки в межах витрат, пов’язаних з їх участю в засіданнях Ради чи з виконанням ними інших офіційних обов’язків по лінії Агентства. Після заснування Ради директорів, що проводить сесії на постійній основі, винагорода ди-ректорів та їхніх заступників визначається Радою керуючих. Президент проводить під загальним контролем Ради директорів звичайну діяльність Агентства. Він призначається Радою директорів і відповідає за організацію, призначення й звільнення персоналу. Президент і персонал Агентства під час виконання своїх обов’язків підпорядковуються тільки Агентству й ніякій іншій владі. Прези-дент і персонал Агентства постійно зберігають конфіденційність інформації, отриманої під час здійснення операцій Агентства. Агентство, його Президент і персонал не втручаються в полі-тичні справи будь-якої держави-члена. У рамках даної Конвенції Агентство співробітничає з Організацією Об’єднаних Націй та іншими міжурядовими організаціями, що мають обов’язки у спо-ріднених галузях, зокрема з МБРР і МФК. Центральна установа Агентства знаходиться у Вашингтоні, якщо Рада керуючих не прийме кваліфікованою більшістю голо-сів рішення про його розташування в іншому місці. Для забезпечення процедури голосування кожний член одер-жує 177 членських голосів і по одному передплатному голосу за кожну належну йому акцію. Порядок голосування подається в главі VІ Конвенції. Кожний керуючий має право розпоряджатися голосами чле-нів, яких він репрезентує. За винятком випадків, спеціально ви-значених у даній Конвенції, рішення Ради керуючих приймають-ся більшістю голосів. Кворумом на будь-якому засіданні Ради керуючих є більшість керуючих, що мають щонайменше 2/3 за-гальної кількості голосів. Директори залишаються на своїй посаді до обрання їхніх на-ступників. Якщо посада директора звільняється більше ніж за 90 днів до закінчення встановленого строку, то керуючі, що об-рали колишнього директора, обирають на строк, що залишився, нового директора. Для його обрання потрібна більшість поданих голосів. Для забезпечення Агентству можливості виконувати свої фун-кції на території кожного члена йому надаються імунітети та привілеї, викладені в главі VІІ. До них належать: обмеження справ, що можуть порушуватися у суді проти Агентства; майно й активи Агентства не можуть бути піддані обшуку, реквізиції, конфіскації, експропріації чи будь-якій іншій формі арешту за рішенням виконавчих чи законодавчих органів; у межах, необ-хідних для здійснення операцій, передбачених даною Конвенцією, все майно й активи Агентства звільняються від будь-яких обмежень. Архіви Агентства є недоторканними, де б не перебу-вали. Агентство, його активи, майно та доходи, а також його опе-рації й угоди, що укладаються відповідно до даної Конвенції, зві-льняються від будь-яких податків і мита. Агентство також звільняється від обов’язків щодо збору чи сплати будь-яких податків і мита. Кошти, що виділяються Агентством на оплату витрат ке-руючих та їхніх заступників, а також на оклади й оплату інших витрат Голови та членів Ради директорів, їхніх заступників, а та-кож президента та персоналу Агентства, за винятком місцевих громадян, не оподатковуються й при оподаткуванні не врахову-ються. Існують ще деякі привілеї. Усі керуючі, директори, їхні заступники, а також президент і персонал Агентства не можуть бути піддані судовому пересліду-ванню у зв’язку з діями, здійснюваними ними під час їх перебу-вання на посаді; якщо вони не є місцевими громадянами, мають такий самий імунітет щодо обмежень на в’їзд, вимог стосовно реєстрації іноземців і повинностей національної служби, а також такі самі пільги щодо валютних обмежень, які надаються цими членами представникам, офіційним посадовим особам і службов-цям відповідного рангу інших держав-членів; користуються та-ким же режимом стосовно можливостей пересування, який нада-ється цими членами представникам, офіційним посадовим особам і службовцям відповідного рангу інших членів. Держава — член Агентства після закінчення трьох років з дати набуття чинності цієї Конвенції може вийти з Агентства в будь-який момент, повідомивши про це письмово в його центральну установу. Агентство повідомляє МБРР як депозитарія даної Кон-венції про одержання такого повідомлення. У випадку невиконан-ня членом Агентства будь-якого з його зобов’язань за цією Конвенцією Рада керуючих може більшістю своїх членів, що володіють більшістю загальної кількості голосів, призупинити його членство. Коли держава перестає бути членом Агентства, вона продовжує відповідати за всіма своїми зобов’язаннями, у тому числі умовними, за даною Конвенцією, які існували до припинення її членства. Рада керуючих може кваліфікованою більшістю голосів при-йняти рішення про припинення операцій і ліквідацію Агентства. Глава ІХ присвячена питанням урегулювання спорів щодо тлумачення та застосування даної Конвенції, спорів між Агентст-вом та державами-членами, а також спорів з участю держателів гарантії або перестрахування. У главі Х ідеться про порядок внесення поправок до цієї Конвенції. Глава ХІ містить заключні положення, які визначають умови набуття чинності даною Конвенцією, порядок скликання першого засідання Ради керуючих, обов’язки Депозитарію, умови реєстра-ції Конвенції та ін. Додатки до Конвенції регулюють питання застосування її по-ложень, викладених у статтях 24 та 57. Угода щодо торговельних аспектів іноземних інвестицій (ТРІМС) містить систему відповідних стимулів та обов’язків сто-совно діяльності ТНК на території певної держави з тим, щоб не ігнорувались їхні інтереси, насамперед економічні. Прийняття цієї Угоди обумовлене загостренням відносин між країнами, що розвиваються, і великими ТНК. Ураховуючи, що в міжнародному праві не було спеціальних правил, котрі б регулювали відносини між країнами, що розвиваються і користуються інвестиціями, і країнами, котрі такі інвестиції надають, у цій Угоді сформульо-вані найважливіші вимоги щодо поведінки ТНК як інвесторів, а саме: 1) вимога місцевого значення, згідно з якою іноземний інве-стор зобов’язаний продавати на місцевому ринку частину виробле-них на території країни прийняття товарів або послуг у розмірі встановленого мінімального відсотка від кінцевого валового проду-кту чи розвивати відповідну виробничу галузь у даній державі; 2) експортні вимоги, які зобов’язують інвестора експортувати час-тину виробленої продукції на таких умовах: а) не менше визначено-го мінімального обсягу виробленого продукту, б) установлення аб-солютної кількості кінцевого продукту, в) визначення кількості, яка б компенсувала імпортні закупівлі іноземного інвестора. До інших вимог, які визначені у цій Угоді та є обмежувальни-ми заходами для іноземних інвестицій, можна віднести такі: пере-дання технологій; дотримання принципу рівного доступу господа-рюючим суб’єктам країни, в яку надходять інвестиції, до інвестиційного проекту; вимоги надання робочих місць, місця розташу-вання, фінансування, якими встановлюються особливості викорис-тання місцевих трудових ресурсів, номінальний розмір підприємства, правила залучення місцевих фінансових ресурсів тощо. Використання ТРІМС не лише сприяє регулюванню іноземних ін-вестицій, а й одночасно є засобом забезпечення національної безпеки. В окремих країнах-інвесторах спостерігається неоднозначне ставлення до використання ТРІМС. Так, зокрема, США вважають за необхідне повністю його заборонити, оскільки, на їхню думку, подібні вимоги були закріплені ще ГАТТ. Основою даної позиції є те, що використання ТРІМС суперечить принципам вільної міжнародної торгівлі, а це, у свою чергу, негативно позначається на розвитку торговельних відносин. У країнах, що розвиваються, існує зовсім протилежна точка зору, згідно з якою ТРІМС є діючим економічним інструментом, що сприяє соціально-економічному розвитку держави, а також обмежує дискримінаційну політику ТНК. Важливі положення містить Хартія економічних прав і обов’язків держав 1974 р. У § 2 ст. 2 цього документа звертається увага на те, що національний контроль над іноземними інвести-ціями є формою реалізації державою її невід’ємного сувереніте-ту: «Кожна держава має право регулювати і контролювати іноземні інвестиції в межах дії своєї національної юрисдикції відповідно до національного законодавства і національних інте-ресів. Жодна держава не може бути примушена до надання піль-гового режиму іноземним інвестиціям». До міжнародно-правових документів з питань правового регу-лювання міжнародних відносин щодо надання та використання інвестицій можна віднести Декларацію про міжнародні інвестиції і транснаціональні корпорації, схвалену 21 червня 1976 р. Органі-зацією з економічного співробітництва і розвитку. В 1997 р. Міжнародна організація праці прийняла тристоронню Деклара-цію про принципи стосовно транснаціональних корпорацій і со-ціальної політики. У 1980 р. Генеральна Асамблея ООН схвалила Звід багатосторонніх погоджених правил і принципів щодо конт-ролю за відповідними видами господарської діяльності. Є й інші міжнародно-правові документи, норми яких регулю-ють міжнародні інвестиційні відносини. Так, Україна є учасни-цею ряду багатосторонніх угод з питань інвестиційної діяльності, що укладені між країнами — членами Співдружності Незалеж-них Держав (наприклад, Угода про співробітництво в галузі інве-стиційної діяльності, Конвенція про захист прав інвестора від 28 березня 1997 р. та ін.).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Міжнародно-правове регулювання іноземних інвестицій» з дисципліни «Міжнародне економічне право»
