Міжнародний арбітраж — один із засобів розв’язання міжнародних економічних спорів
Арбітражний розгляд різних спорів, зокрема і спорів, пов’язаних з невиконанням або неналежним виконанням зобов’язань міжнародних економічних договорів, є одним із засобів їх мирного розв’язання. Слід виділити дві різновидності Міжнарод-ного арбітражу. Перша — це Міжнародний арбітраж, який пе-редбачається у міжнародних договорах на випадок розгляду спо-рів, пов’язаних з їх невиконанням. Друга — це Міжнародний арбітраж, який створюється для розгляду і розв’язання конкрет-ного спору. Арбітраж як один із засобів розв’язання спорів передбачений у багатьох міжнародно-правових документах. Відповідно до ст. 33 Статуту ООН сторони, які беруть участь у будь-якому спорі, продовження якого може загрожувати підтриманню миру і без-пеки, повинні намагатися розв’язати його мирними засобами. У цій нормі Статуту ООН закладені основи мирного врегулю-вання спорів, зокрема і використання можливостей Міжнародно-го арбітражу. Так, відповідно до ст. 5 Угоди між Урядом України і Урядом Сполучених Штатів Америки про сприяння капіталовкладенням від 6 травня 1992 р., спори, які можуть виникнути між ними, мо-жуть передаватись за ініціативою будь-якого із урядів до арбіт-ражного суду. Статтею передбачається, що арбітражний суд буде створений і функціонуватиме таким чином. Кожний Уряд призначить одного арбітра. За взаємною згодою вони визначать голову арбітражного суду, який повинен бути громадянином третьої держави і призначення якого має бути прийняте обома урядами. Арбітри мають бути призначені протя-гом трьох місяців, а голова — впродовж шести місяців з дня оде-ржання прохання від будь-якого з урядів про проведення арбіт-ражу. Якщо призначення не будуть здійснені в зазначені строки, то будь-який з урядів може, за відсутності іншої домовленості, просити Генерального секретаря Постійного арбітражного суду зробити необхідне або необхідні призначення, і обидва уряди по-годжуються прийняти таке або такі призначення. Арбітражний суд ґрунтуватиме своє рішення на відповідних принципах і нормах міжнародного публічного права. Його рі-шення, прийняті більшістю голосів, будуть остаточними і мати-муть обов’язкову силу. Під час судового розгляду кожен з урядів візьме на себе ви-трати, пов’язані з діяльністю свого арбітра і своїм представницт-вом у судовому розгляді в арбітражному суді, тоді як витрати, пов’язані з діяльністю голови, та інші витрати арбітражу будуть сплачені в рівних частинах обома урядами. У своєму рішенні ар-бітражний суд може на власний розсуд змінити пропорцію роз-поділу витрат між двома урядами. З усіх інших питань арбітраж-ний суд установить свої правила процедури. Арбітражний розгляд як один із засобів розв’язання спорів пе-редбачений Декларацією про принципи міжнародного права (1970 р.) та Манільською декларацією про мирне розв’язання міжнародних спорів. Пакт Ліги арабських держав (ст. 5) Статуту Організації африканської єдності 1963 р., Статут Організації аме-риканських держав 1948 р. та інші міжнародно-правові докумен-ти закріплюють положення щодо мирного, арбітражного урегу-лювання міжнародних економічних спорів. Необхідність розгляду спорів міжнародного характеру арбіт-ражем обумовила потребу розроблення Кодексу арбітражного процесу. Такий проект Кодексу як первинний варіант був підго-товлений Інститутом міжнародного права. До цього проекту по-вертались неодноразово. Комісія міжнародного права ООН, створена 21 листопада 1947 р., зробила чимало для арбітражного урегулювання спорів. У 1950 р. на Комісії була заслухана спеціальна доповідь, в якій був запропонований проект арбітражного процесуального кодек-су. Проект цього Кодексу став предметом обговорення третьої (1951 р.), четвертої (1952 р.) і п’ятої (1955 р.) сесій Комісії між-народного права. Особливістю цього проекту є те, що звернення до арбітражу, не-залежно від волі сторін, є обов’язковим. Якщо сторони, між якими виник спір, не можуть укласти арбітражну угоду самостійно або з допомогою третьої сторони, то умова такої угоди визначається Міжнародним судом ООН. Якщо арбітраж не може розтлумачити своє рішення, воно роз’яснюється Судом. Якщо відкрилися нові об-ставини, то Суд може переглянути арбітражне рішення. У 1958 р. на десятій сесії Комісії міжнародного права був прийн-ятий кінцевий варіант документа про арбітражний процес, який на-зивався «Зразкові правила арбітражного процесу». Він був предста-влений Генеральній Асамблеї ООН, яка 14 листопада 1958 р. своєю резолюцією рекомендувала цей документ до використання. Звичайно, зразкові правила потребують удосконалення з ура-хуванням сучасної практики міжнародного економічного співро-бітництва. Найкращий варіант вирішення цього питання — роз-роблення на основі «Зразкових правил арбітражного процесу» відповідної конвенції. Тим більше, що практика використання конвенції в цьому напрямі існує. Як відомо, у 1957 р. держава-ми — членами Ради Європи була укладена Європейська конвен-ція з мирного врегулювання спорів. Цей міжнародно-правовий акт, поряд з іншими питаннями, регулює під час розгляду спорів судову процедуру (ст. 1—3), примирення (ст. 4—18) і арбітраж (ст. 19—26). У Підсумковому документі Віденської зустрічі представників держав — учасниць Наради з безпеки і співробітництва в Європі, підписаному 15 січня 1989 р. і колишнім Радянським Союзом, за-значено, що для врегулювання спорів слід заслуховувати третю сторону, якщо вони не можуть бути урегульовані іншими мир-ними засобами. Як уже зазначалось, уряди держав — учасниць СНД (за ви-нятком Азербайджанської Республіки) підписали 20 березня 1992 р. Угоду про порядок розгляду спорів, які пов’язані із здійсненням господарської діяльності. Відповідно до цієї Уго-ди встановлено порядок розгляду господарських спорів між суб’єктами, які знаходяться в різних державах — учасницях Співдружності. Суб’єкти господарювання (підприємства, об’єднання, організації, громадяни-підприємці) кожної держави — учасниці Співдружності користуються на території іншої дер-жави-учасниці правовим і судовим захистом своїх майнових прав і законних інтересів, рівним із суб’єктами господарюван-ня іншої держави. Компетентний суд держави-учасниці має право розглядати спір, коли на його території: а) відповідач мав постійне місце проживання або місце пере-бування на момент пред’явлення позову. Якщо у справі беруть участь кілька відповідачів, які знаходяться на території різних держав — учасниць СНД, то спір розглядається за місцем знахо-дження будь-якого відповідача за вибором позивача; б) здійснюється торговельна, промислова або інша господар-ська діяльність підприємства-відповідача; в) має місце дія або інша обставина, яка стала підставою для відшкодування збитків; г) має постійне місце проживання або місце знаходження по-зивач за позовом про захист ділової репутації; д) знаходиться контрагент — постачальник, підрядник, і спір стосується укладення, зміни або припинення договорів. Компетентні суди держав — учасниць СНД розглядають справи і в інших випадках, якщо є письмова згода сторін про передання спору цьому суду. За наявності такої згоди суд ін-шої держави — учасниці СНД припиняє проведення справ за заявою відповідача, якщо така заява зроблена до прийняття рішення у справі. Позов суб’єктів господарювання про право власності на неру-хоме майно розглядається виключно судом держави — учасниці СНД, на території якої перебуває майно. Щодо справ про визнання повністю або частково ненорматив-них актів державних та інших органів, а також про відшкодуван-ня збитків, завданих суб’єктом господарювання такими актами або які виникли внаслідок неналежного виконання вказаними ор-ганами своїх обов’язків стосовно суб’єктів господарювання, то вони розглядаються виключно судом за місцезнаходженням за-значеного органу. Зустрічний позов і вимога про залік, які випливають із того ж правовідношення, що й основний позов, підлягають розгляду у тому самому суді, який розглядає основний позов.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Міжнародний арбітраж — один із засобів розв’язання міжнародних економічних спорів» з дисципліни «Міжнародне економічне право»
