Хвороба приблизно виникає приблизно через 10–12 років після зараження сифілісом, звичайно, за відсутності або недостатнього протисифілітичного специфічного лікування. Чоловіки хворіють частіше. Психічні порушення при прогресивному паралічі переважно зводяться до наростаючого слабоумства, яке досягає глибокого ступеня. Його поява від початку супроводжується втратою критики до свого стану і розуміння складних соціальних взаємовідносин. Психічні розлади у вигляді маячних ідей, галюцинацій, рухових порушень – непостійні. Через слабоумство хворих маячні ідеї величі або депресивно-іпохондричні маячення (найчастіші різновиди маячень у них) мають особливу безглуздість. Характерним є благодушно-безпечний настрій (ейфорія) з відсутністю усвідомлення хвороби, легковажним ставленням до ситуації, яка склалася в зв’язку з перебуванням у лікарні, направленням на судово-психіатричну експертизу й іншими об’єктивно складними обставинами. З ранньої стадії хвороби часто виникає підсилення і розгальмування сексуального потягу та апетиту, що проявляється в сексуальній розпусності, цинічній формі висловлювань, ненажерливості, інколи копрофагії. Соматичні та неврологічні порушення з’являються рано, мають постійний характер, наростають паралельно з підсиленням психічних розладів і є дуже важливими для встановлення діагнозу прогресивного паралічу. Типовим і раннім неврологічним розладом вважається симптом Аргайл- Робертсона. При лабораторному дослідженні реакція Вассермана в крові і в спинно- мозковій рідині майже завжди позитивна. Судово-психіатрична оцінка. Дуже важливим є те, щоби судово-психіатричне експертне заключення стосовно піддослідних чи засуджених осіб, у яких підозрюється наявність прогресивного паралічу, так само як і діагноз останнього, базувалися на даних стаціонарного спостереження і відповідних досліджень крові та спиномозкової рідини. Судово-психіатрична оцінка випадків, коли лікування не проводилося, не спричиняє утруднень, зокрема, коли хворий перебуває на стадії розквіту хвороби. Встановлення діагнозу прогресивного паралічу в таких випадках визначає висновок Левенець І.В. Судова психіатрія Юридичний інститут ТАНГ 132 про неосудність. Навіть виявлення початкової стадії прогресивного паралічу веде до визнання піддослідного неосудним, тому що вже на цій стадії характерні порушення критики й інші суттєві психічні порушення: розлади уваги, розгальмованість потягів тощо. Значні труднощі в судово-психіатричній оцінці особи виникають у період терапевтичної ремісії прогресивного паралічу. При цьому необхідно враховувати, що ремісія після лікування формується протягом тривалого часу, у зв’язку з чим ступінь покращання з’ясовується не відразу. Особи з практичним видужанням після терапії, з відновленням працездатності, санацією спиномозкової рідини визнаються осудними. При з’ясуванні цього та винесенні рішення про осудність повинна також прийматися до уваги тривалість практичного одужання, яка в цих випадках повинна становити 4–5 років. Погіршання стану у вигляді декомпенсації чи психогенної реакції нерідко виникає у пролікованих хворих під впливом психогенно-травмуючої ситуації і є фактично показанням для направлення їх на лікування в психіатричну лікарню, тому що такі особи не можуть поставати перед судом і знаходитись у місцях позбавлення волі. Хворі з невиліковним прогресивним паралічем визнаються недієздатними навіть на початковій стадії хвороби. Питання про дієздатність вирішується позитивно при глибокій терапевтичній ремісії з поверненням працездатності, якісній соціальній компенсації. З відновленням попередніх професійних знань і навичок, але при наявності розладів психіки, неспроможності до правильної оцінки ситуації загалом, хворі визнаються недієздатними.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Прогресивний параліч» з дисципліни «Судова психіатрія»
