Усі існуючі методи наукового пізнання умовно можна поділи-ти на три групи: 1. філософські (діалектика й метафізика); 2. загальнонаукові (індукція, дедукція, аналіз і синтез, абстра-гування, єдність логічного з історичним, аналогії (біоніка), фор-малізація, логіко-математичне моделювання та ін.); 3. специфічні методи кожної науки. Серед філософських методів розглянемо метод поділу єдиного і пізнання в синтезованому виді його суперечливих сторін, який випливає з діалектичного закону єдності й боротьби протилежно-стей. Протилежності існують об’єктивно в кожній речі, процесі, в єдності й боротьбі. Складність цього методу, його розуміння по-лягає в тому, що кожного разу треба уміло виявити ці протилеж-ності, причому вони повинні бути рівнозначні й діалектично пов’язані, тобто такі, що передбачають одна одну і в той самий час виключають одна одну. Тоді ці протилежності можуть не тільки співіснувати, мінятися місцями, а й переходити одна в од-ну. Візьмемо приклад з політекономії. Сама економіка (метод го-сподарювання), особливо в умовах ринку, має двоїстий характер. З одного боку — це обмін товару на товар (продукт праці на про-дукт праці), а з другого — це зміна власника товару, тобто пере-хід права власності від одного власника (продавця) до іншого (покупця). Результати господарювання за день, місяць, рік і т. д. виражаються в системі бухобліку, який виробив балансний метод урахування різних форм господарювання через двоїстість розра-хунків, а саме — статика економіки виражається термінами «Ак-тив» і «Пасив», а рух змін (динаміка) господарських актів термі-нами— «Дебет» і «Кредит». Обмеженими формами філософських методів є еклектика й со-фістика, які є антидіалектичними і мають метафізичний відтінок. Еклектика — метод нерозбірливого поєднання різних фактів, положень без виділення головного, пріоритетного значення. Такі методи часто поширюються в періоди неозначеності, історичного зламу, кризового стану, коли складається багато економічних програм відродження економіки, а не визначається, як це зроби-ти, у чому полягає механізм відновлення. Софістика — метод, який часто-густо використовується полі-тиками, соціологами, економістами для досягнення своїх егоїсти-чних цілей за допомогою перекручення змісту, підміни понять. Методи другої групи поділяються на експериментально-до- сліджувальні та загальнотеоретичні. Експериментально-досліджувальні — це спостереження, екс-перимент, вимірювання, класифікація. Метод спостереження до-цільний там, де вивчаються реальні предмети та явища і потрібна об’єктивна оцінка. Експеримент є вищою формою емпіричного дослідження, де об’єкт дослідження може бути створений штуч-но, він є більш динамічним, може багаторазово повторюватись і вдосконалюватись. Проведення експерименту на простих моде-лях, або у вигляді розумового експерименту заощаджує кошти і може проводитись у досить простих умовах. Вимірювання — це збір і облік інформації, її переробка, систематизація, статистичні виміри. Вимоги методів — точність, оперативність, зручність у використанні. Всі емпіричні методи потребують відповідної екс-периментальної бази, зокрема наявності комп’ютерної техніки. Загальнотеоретичні методи наведено вище. Вони мають ши-року можливість для використання творчих прийомів, оскільки пов’язані з абстрактним мисленням і продуктивним уявленням. Індукція — метод переходу від окремих фактів до загальних положень. Треба тільки пам’ятати, що індукція може бути по-вною лише в абстракції (наприклад, у математиці). А взагалі ін-дукція обмежена і вона може призвести до неправильних виснов-ків. Методом протилежного напрямку є дедукція, коли апріорно сприймається загальна істина (принцип, закон, аксіоми), яку в пода-льшому слід конкретизувати, застосувати до окремого факту. Велике значення в економічних науках мають аналіз і синтез. Прикладом цього є метод аудиції підприємницької діяльності, визначення її рентабельності або нерентабельності (банкрутства). Метод абстрагування — коли ми абстрагуємося від другоряд-них ознак предмета або явища, а беремо до розгляду першорядні ознаки (наприклад, ураховуємо виключно цифрові дані). Метод поєднання логічного з історичним є одним з наріжних каменів. Під час посилення раціоналізму було зроблено неправиль-ний висновок про те, що все можна пізнати за допомогою чистої ло-гіки. На цій основі в сучасній науці був розвинутий навіть особли-вий напрям — сцієнтизм, який вважає, що науку можна будувати чисто логічно, чисто формально (логічний позитивізм) і що історія науки не тільки не допомагає її розвиткові, але й гальмує її. Проти такої тенденції виступали ще К. Маркс і Ф. Енгельс, які вбачали не-обхідність поєднання логічного з історичним, що виступає у формі практики і є критерієм істини. Логічне, формально-наукове є фак-тично історичне, але очищене від повсякденних нашарувань. Історія, особливо історія філософії, навіть методологія, від-криває нам шлях до незвіданого, є пропедевтикою до сучасних відкриттів. Економічні дослідження також мають бути пов’язані з вивченням історії економічної теорії, розвитку народного госпо-дарства. Там ми зможемо знайти багато аналогій з проблемами сьогодення, побачити дію закону «оберненої хвилі». Метод аналогії — за схожістю ознак невідомого предмета з уже відомим, вивченим робиться висновок про рівноцінність цих пред-метів. На основі аналогії розробляється метод моделювання нових предметів, структурних форм. Як метод аналогії, так особливо ме-тод моделювання, конструювання соціально-економічних структур широко використовується в економічних дослідженнях, зокрема в такій формі, як робоча гіпотеза, яка може багатократно випробову-ватись на комп’ютерних машинах і визначати найбільш оптималь-ний варіант. На цій основі розвивається спеціальна дисципліна в математиці — математичний експеримент, що замінює більш при-мітивний спосіб вивірення робочих гіпотез через мислений експе-римент. Процес моделювання може здійснюватись у фізичній формі, формі аналога через опосередковані моделі інших явищ (елект-рична напруга в мережі заміняє динамічне навантаження) й у чи-сто логічній (символічній формі), наприклад, відомій моделі то-варно-грошового обміну: Т-Гр-Т, або Гр-Т-Гр. Методи формалізації — ціла низка методів, яка дає змогу різ-номанітну інформацію певним чином класифікувати, типізувати, сортувати з тим, щоб можна було її довести до сталої форми, за-кодувати і пустити на машинну обробку. Метод формалізації є необхідним елементом методу програмування, уміння подати по-тік інформації у формі певного процесу, взаємозв’язку. Тут також є багато можливостей для творчого мислення. Треба лише засвої-ти, що формалізація не є повною (це строго доведено математи-ком К. Гьоделем), вона відображає реальність тільки приблизно, тому до результатів формалізації слід ставитись критично, пере-віряти їх на практиці. Методи формалізації тісно пов’язані з багатьма методами ап-роксимації, тобто знаходження таких формул, які наближають результат розрахунку до справжнього (наприклад, ми можемо замінити складну функцію відповідним рядом, звести його до відповідної арифметичної або геометричної прогресії, заміняти криві лінії ламаними, ірраціональні числа — раціонально-дробовими тощо). Цьому служать математичні асимптотичні методи та методи ітерації (поступового, граничного наближення). Специфічні методи — це методи, які найбільш характерні для кожної окремої науки. Наприклад, для математики — це метод математичної індукції, метод аксіоматизації, для статистики — метод групування, для політекономії — перехід від абстрактного до конкретного тощо. Чільне місце в соціально-економічних дослідженнях займають конкретні соціологічні дослідження. Достоїнством цих методів є те, що вони прості за способом використання і можуть бути за-стосовані в широкому діапазоні з використанням комп’ютерної техніки. Це способи одержання, впорядкування та аналізу пер-винної соціальної інформації, перетворення її на надійний емпі-ричний базис соціологічної теорії. Методи конкретних соціологічних досліджень є певною конк-ретизацією, модифікацією загальнонаукових прийомів емпірич-них досліджень стосовно соціально-економічних явищ. Вони розробляються на основі методологічних принципів загальносо-ціологічної теорії і положень спеціальних соціологічних теорій. Вибір та застосування того чи іншого методу визначається спе-цифічністю предмета і об’єкта дослідження, конкретними цілями і можливостями дослідника, його замовника. За своїм призначенням методи конкретних соціологічних до-сліджень поділяються на дві групи: 1) методи відбору, фіксації та перевірки соціальних фактів; 2) методи систематизації та аналізу вихідних даних. До першої групи відносяться різні види соціологічного спо-стереження, масові опитування, референдуми, плебісцити, аналіз документів, анкетування, інтерв’ювання, тестування тощо. При-значення цих методів — забезпечити одержання об’єктивної й надійної інформації про одиничні соціальні події (наприклад, про результати виборів тощо). Ці результати узагальнюються в таб-личній або рейтинговій системі (підрахунки в балах) або у формі дайджестів (підсумкових результатів). До другої групи належать методи узагальнення одержаних емпі-ричних даних і пошук сталих зв’язків (емпіричних залежностей) у досліджуваних явищах: систематизований опис, класифікації; екс-периментальний і статистичний аналіз, генетичний (розгляд у роз-витку) аналіз, ретроспективний, факторний аналіз, аналіз аудитор-ного типу (у вигляді ревізії підприємницької діяльності), історичний, системний аналіз, балансовий метод в економіці, який виражає статику в господарюванні у формі співвідношення «Активу» й «Па-сиву», а рух змін (тобто динаміку) через «Дебет» (заборгованість) і «Кредит» (відмітка про видані й наявні цінності). Особливий інтерес викликають методи соціального моделю-вання, соціального передбачення та прогнозування (наука, футу-рологія, астрологічне прогнозування тощо). На сучасному етапі відомо понад 200 методів соціального прогнозування, але найбільш важливими і сталими є: 1) екстраполяція; 2) історична аналогія (ринкова реформа у повоєнній Німеччи-ні й у нас); 3) комп’ютерне моделювання; 4) сценарії майбутнього (сценарії виходу з кризи Явлінського і Ланового); 5) експертні оцінки. Особливість цих методів полягає в тому, що критерій істинно-сті через обмаль практичних результатів і часу здійснюється за допомогою логічної та історичної аналогії. Методи конкретних соціальних досліджень поділяють також на якісні й кількісні. Якісними вважаються методи, які не передбачають чіткої ста-ндартизації, відзначаються довільною процедурою, переважно невимірювального характеру. Такими є непрограмовані опиту-вання (нестандартизоване інтерв’ю, вільна співбесіда, твір на до-вільну тему), включене спостереження (коли соціолог включа-ється, стає учасником досліджуваного процесу), окремі соціально-психологічні тести, метод групових дискусій, якісний аналіз документів. Одержана за допомогою цих методів інформа-ція, як правило, потребує подальшої обробки (статистичної ре-презентації, рейтингової порівняльної оцінки в балах, системати-зації, узагальнення тощо). До кількісних (точних) відносять чітко стандартизовані методи збирання первісної соціальної інформації: спостереження зі спеціа-льною технікою з використанням відповідного інструментарію, програмовані опитування (анкетування, стандартизоване інтерв’ю), що протоколюється, контент-аналіз (при аналізі змісту різних текс-тів тут використовуються також методи герменевтики), соціометри-чні методи, а також методи квантифікації (кількісне вираження які-сних ознак) та вимірювання соціальних змінних методом шкалювання, конструктивне моделювання соціальних процесів тощо. У соціології та економетричних дослідженнях доцільно вико-ристовувати так званий генетичний метод. Це спосіб досліджен-ня явищ, що ґрунтується на аналізі їх розвитку. Він вимагає фік-сації початку, умов розвитку, головних його етапів, тенденцій розвитку і т. п. Головним принципом генетичного методу є ви-знання й визначення якісно нового, пов’язаного з диференціа- цією, структуризацією розглядуваного об’єкта (його системоут-воренням) та іншими змінами. У зарубіжній філософії активно використовується також ідео-графічний метод, введений німецькими філософами В. Вінде-льбандом та Г. Ріккертом. На відміну від номотетичного методу, який використовується в природничих науках, де його основна мета віднайти загальний, абстрактний закон, ідеографічний метод застосовується до аналізу соціокультурних явищ, які мають осо-бливий ціннісний, а іноді й унікальний характер. Такий метод, зокрема, використовував і наш вітчизняний учений М. В. Туган-Барановський, який вимагав при вивченні взаємодії ринкових відносин враховувати ціннісні, соціально-психологічні характе-ристики вироблених товарів. До цієї групи слід також віднести і метод ідеальних типів, що його використовував у своїй теорії «соціальних дій» (розуміючій соціології) німецький соціолог М. Вебер. Ідеальні типи соціаль-них явищ допомагають досліднику краще орієнтуватись у розма- їтті історичного матеріалу, у виявленні об’єктивних зв’язків, що існують у суспільстві. В ідеальних типах має фіксуватись насам-перед не сам факт, а його соціокультурне значення. Методи, які використовує дослідник, повинні мати чітку ар-гументацію. Тому існують методи аргументації або доведення. Найбільш яскравою аргументацією є звернення до практики, до конкретних фактів. Факти — це продукти дослідження, і разом з тим вони є основою для вироблення теорії, концепції, подальшої програми дій. Факти — не тільки уперта, а й доказова річ. Але лише тоді, коли факти беруться не поодинці, не вроздріб, а у своїй повноті, в системі. Неповнота фактів, несистемність може призвести до суб’єктивізму, до зради істини, до авантюризму (згадаємо методи софістики, еклектики тощо). Доведення істини може здійснюватись на основі наглядних ілюстрацій словесного умовляння, статистичних даних, логіки здорового глузду і т. п. Нам відомий метод Сократа — домагання за допомогою діалогу (метод іронії), або методи Дейла Карнегі «Як робити своїх конкурентів надійними партнерами...». Найбільш раціональним способом доведення є логічні або мате-матичні доведення. Це логічна форма встановлення істинності тієї чи іншої думки, істинність якої безсумнівна. У доведенні розрізня-ють тезу, тобто судження, істинність якого треба довести, аргумен-ти — судження, за допомогою яких доводять істинність тези, і де-монстрацію — спосіб логічного виведення тези з аргументів. Вибір способу доведення, щоб він був найбільш простий, зрозумілий, не-суперечливий, потребує кмітливості і творчої наснаги. Доведення поділяють на прямі і непрямі. У прямих доведеннях аргументи без-посередньо підтверджують істинність тези. В непрямих доказах (від супротивного) істинність тези встановлюють помилковістю супро-тивного твердження — антитези. Доведення може виступати у формі захисту, коли йдеться про імовірнісну концепцію, й у формі спростування, коли заздалегідь існує підозра в нереальності висунутої тези. Для того, щоб доведення було коректним, необхідно викону-вати певні правила, які повинні відповідати логічним законам. Зокрема, теза мусить бути визначеною і точно сформульованою; вона не повинна містити логічних суперечностей; повинна бути сама собою протягом усього часу доведення. Аргументи також повинні бути достатньо простими, зрозумілими, несуперечливи-ми і спиратися на принцип достатнього обґрунтування, на відомі факти, на авторитети вчених, на рукописні оригінали тощо. При недотриманні цих правил можуть виникати серйозні помил-ки як логічного, так і юридичного характеру, за які треба розплачу-ватись. Це повинні мати на увазі економісти при роботі з клієнтами, укладенні договорів, фінансово-кредитних документів тощо. При аксіоматичній формі доведення вимагається повнота аксіом, їхня несуперечливість і не допускається латентна (прихована) повтор-ність. У зарубіжній філософії (зокрема, в неопозитивізмі) були спроби доводити істинність за допомогою методу верифікації (розроблений у працях Віденського гуртка М. Шликом та Л. Вітгенштейном). Згі-дно з ним істинність чи хибність висловлювань вимірюється дани-ми відчуттів, готовністю мати або не мати їх змістовний образ. Проте цей метод через свою абстрактність і невизнаність був розкритикований і відкинутий, і замість нього було введено но-вий модифікований метод — метод фальсифікації. За цим мето-дом універсальне твердження є істинним, якщо жодне одиничне твердження, що логічно випливає з нього, не хибне. Цей метод виявився також неефективним, адже, щоб переконатися в істин-ності суджень, потрібно перевірити незліченну кількість одинич-них тверджень, що практично неможливо. Тому сучасні позити-вісти (Лакатош, Фейєрабенд та ін.) схильні перевіряти істинність суджень або за допомогою історичної аналогії, або конструктив-ного їх моделювання й використання на практиці.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Основні методи наукового пізнання» з дисципліни «Філософія»
