На кожному етапі розвитку наукових досліджень діє система усталених принципів мислення (парадигма) та певний стиль мис-лення, який треба враховувати. Для класичного періоду в мис-ленні були характерні наочність, механістичний підхід, метафі-зичне поняття істини (істина як вічна категорія виступає у двох формах— «Так» або «Ні»), раціоналізм — віра в пізнання істини за допомогою розуму, голий детермінізм, ігнорування випадко-востей і т. ін. У сучасний період в стилі мислення превалює діа-лектичний підхід, сумісність перервного й неперервного, визна-ється принцип доповнюваності, багатозначність логічних термінів, альтернативний вибір тощо. Для сучасного стилю мислення характерна подальша матема-тизація наукового пізнання, зростання евристичної ролі принци-пів симетрії, принципів інваріантності (незмінності в групі пере-творень), комп’ютеризації простоти (що найбільш просте, те й найбільш економне), посилення аналізу дискретних станів об’єктів, ієрархії рівнів їхньої будови, застосування методів мо-делювання, конструктивно-технологічних та системно-структурних підходів, перехід від вивчення наявної форми речей до від-криття можливих станів їх, від механістичного однолінійного розуміння причинно-наслідкових відношень до ймовірнісно-гіпотетичного опису дійсності (за законами нелінійної механіки), від однофакторних до багатофакторних функціональних зв’язків. Стиль мислення певної епохи виражається не тільки через за-значені вище методи, формули, алгоритми, а й через таке понят-тя, як парадигма (грец. paradeigma — приклад, зразок для слово-змінювання, за допомогою якого можна отримувати новий вислів). Цей термін активно використав американський історик і філософ Томас Кун, який написав книжку «Структура наукових революцій» (М., 1975). У ній він розглядає науку на певному ета-пі як вираз наперед усталеної парадигми, а революція в науці розглядається як розпад діючої парадигми і перехід до іншої. Першими парадигмами в історії філософії були: «Світ — це єдине» (Парменід), «Людина — є міра усіх речей» (Протагор). У новий час — «Знання — сила» (Ф. Бекон), «Мислити — значить існувати» (Р. Декарт), «Існувати — значить бунтувати» (А. Камю) та ін. Деякі з них перейшли в діючі гасла, стали деві-зом для сучасників, афоризмами. Наприклад, такий афоризм приписується Ф. Достоєвському: «Красота врятує світ». Тому ми можемо стверджувати, що парадигми мають велике моральне й мобілізуюче значення в творчій діяльності і їх можна порівняти з поняттям національного менталітету, зокрема з менталітетом української нації. У радянський період діяли свої види парадигм типу: «Пар-тія — наш керманич», «Комунізм — наше найближче світле май-бутнє», «Економіка мусить бути економною» тощо. Зараз ми будуємо самостійну, незалежну, демократично-правову державу Україну на базі ринкових відносин. Тому осно-вною парадигмою в діяльності держави та її громадян має стати створення надійних і постійно діючих ринково-економічних від-носин на базі різноманітності й рівноправності усіх форм власно-сті, свободи виробника, його творчої ініціативи, на базі взаємно-го партнерства, справедливості і взаємовигоди, на соціальній базі «середнього класу».
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Методології та стилі мислення» з дисципліни «Філософія»
