Марксистська філософія, безумовно, важливий етап у розвитку світової філософії. Карл Маркс (1818—1883 pp.) і Фрідріх Енгельс (1820—1895 pp.) дають уявлення про основні напрями творчої та суспільно-політичної діяльності засновників якісно нової філософії, нового способу мислення. Маркс і Енгельс неодноразово зазначали, що їх світогляд формувався під величезним впливом Гегеля, згодом Фейєрбаха. Цей фактор особливо важливий для розуміння процесу становлення проблематики ідей, що розробляли Маркс і Енгельс. Найкраще уявлення про зміст марксистської філософії дає ознайом-лення безпосередньо з першоджерелами. У 1932 p., майже через півстоліття після смерті Маркса, були вперше надруковані «Економічно-філософські рукописи 1844 p.». Ця праця має величезне значення для розуміння гуманістичних ідей і взагалі комплексу ідей Маркса, що продукують принципо-во нові підходи до розуміння людини та суспільства. Базуючись на ідеях Фіхте та Гегеля щодо активної діяльності суб’єкта, Маркс уперше висуває ідею діяльності як матеріально-перетворювальної суспільної практики. Саме таким чином розгортається погляд на людину як продукт саморозвитку природи і суспільст-ва, в основі якого лежить людська праця. Рукописи пройняті ана-лізом глибинних причин дегуманізації буржуазного суспільства. Ідея відчуження людини в суспільстві, де панує приватна влас-ність, — головна в цій праці Маркса. Він доводить, що в основі будь-якого відчуження лежить відчуження в матеріальній, еко-номічній сфері. Це вже протилежна гегелівській точка зору, оскі-льки вона має матеріалістичний характер. Маркс звинувачує при-ватну власність у тому, що вона, зрештою, породжує всі форми відчуження, і займає позицію заперечення приватної власності, але не такого заперечення, коли замість багатьох власників вини-кає один власник — держава, яка експлуатує і поневолює люди-ну. Маркс стверджує ідею про необхідність перетворення прива-тної власності на реальну власність кожного індивіда, реального «присвоєння людиною відчуженого від неї багатства» (йдеться про все багатство — матеріальне і духовне), тому людина вільно-го суспільства, де зліквідовано відчуженість, — це людина бага-та, багата на різноманітні потреби, інтелектуально, морально і фі-зично розвинена. Тобто це універсальна людина, яка живе в гармонії з суспільством і природою. Маркс гостро критикує так званий «казармений комунізм», який уніфікує людину, спрощує її потреби, веде до зрівнялівки, не дає умов для всебічного розви-тку особистості. Нова концепція суспільно-історичної практики, запропонова-на Марксом, розкрита в його «Тезах про Фейєрбаха». Суть мате-ріалістичного розуміння історії викладено в першому розділі «Німецької ідеології» Маркса і Енгельса. Завдяки цьому був сфо-рмульований принцип, що дає змогу матеріалістичного вирішен-ня питань розвитку суспільства. Принцип матеріалістичного ро-зуміння історії спирається на визнання самого факту існування простих, ясних, очевидних кожній людині передумов її життя. Ними є матеріальні передумови, які створені попередніми поко-ліннями людей. Таким чином, складається цілісна концепція су- спільства, основою якого є безпосередній процес виробництва суспільного життя, пов’язаних з ним форм людського спілкуван-ня, породжених базисом політичної надбудови та різних форм суспільної свідомості. Концепція практики як основи і головного змісту людського життя дає підставу Марксу для гострої критики всього попере-днього матеріалізму як метафізичного, споглядального, тобто та-кого, що розглядає людину поза соціальними умовами її життя. Принцип революційно-перетворювальної практики потребував адекватного методу пізнання — діалектики. Підкреслюючи вели-чезне значення гегелівської діалектики, її революційну сутність, Маркс зазначає, що цю діалектику треба «поставити на ноги», тобто наповнити матеріалістичним змістом. Основні положення діалектичного методу розкриті Енгельсом у його працях «Діалек-тика природи» та «Анти-Дюрінг». Марксизм як певна філософія і суспільно-політична доктрина швидко набув послідовників і популяризаторів у Європі, Амери-ці. В Німеччині — це Й. Діцген (1828—1888 pp.) та Ф. Меринг (1845—1919 pp.), у Франції — П. Лафарг (1842—1911 pp.), в Іта-лії — А. Лабріола (1843—1904 pp.), у Росії — Г. В. Плеханов (1856—1918 pp.), в Україні — М. І. Зібер (1844—1888 pp.). Г. В. Плеханов — автор багатьох творів з історії філософії, іс-торії релігії та атеїзму, економічної думки, робітничого руху, з теорії мистецтва і літератури, в яких розробляв і обґрунтовував ідеї марксизму. Людина рідкісної ерудиції, Плеханов цікаво і до-ступно роз’яснював найскладніші філософські питання, наводив яскраві приклади з різних галузей життя. Говорячи про відмін-ність між діалектикою Маркса і Гегеля, Плеханов наголошував, що «Карл Маркс заявив про себе з повним правом, що його метод являє собою цілковиту протилежність методові Гегеля», що геге-лівська діалектика мала непослідовний характер, оскільки визна-вала розвиток лише у минулому. Він глибоко роз’яснював поло-ження про вічність матерії, основні форми її існування, про рух, простір і час, пізнаваність світу. Особливо велику увагу приділяв викладенню матеріалістичного розуміння історії, матеріалістичному тлумаченню процесу виникнення суспільних ідей та їх значенню. На багатому історичному матеріалі досліджував роль видатних осіб в історичному процесі, критикував культ видатної особи. М. І. Зібер, викладач Київського університету, був особисто знайомий з Марксом і Енгельсом. Високо цінував економічне вчення Маркса і доклав багато зусиль для його популяризації, палко захищав діалектичний метод. У 1879 p. опублікував у жур-налі «Слово» статтю «Діалектика та її застосування до науки», де виклав філософську частину праці Енгельса «Анти-Дюрінг». Під впливом марксизму вчений обстоював положення про вирішаль-ну роль матеріального виробництва в суспільстві, про закономір-ний характер його розвитку. Велику роль у розвитку марксизму відіграв В. І. Ленін (1870—1924 pp.), видатний російський політичний діяч, революціонер, філософ. Основні філософські твори — «Матеріалізм і емпіріо-критицизм», «Філософські зошити», «Про значення войовничого матеріалізму», «Держава і революція», «Три джерела і три скла-дові частини марксизму» та ін. Розглядав питання про матерію, рух, простір і час, обґрунтував відмінність між філософським і природничим розумінням матерії. Значну увагу приділив про-блемі істини, її об’єктивності, абсолютності і відносності, конк-ретності. Велике значення надавав правильному розумінню діа-лектичного методу, закону єдності і боротьби протилежностей. У праці «До питання про діалектику» розглянув сутність діалектики як всебічної теорії розвитку, протилежність діалектики і метафізи-ки. Діалектика, наголошував Ленін, це і є теорія пізнання, оскільки пізнання — суперечливий, складний процес, а тому свідоме викори-стання діалектики надзвичайно важливе в пізнанні істини. Значний інтерес становлять праці Леніна, присвячені державі, революції, класовій боротьбі, в яких з позицій того часу аналізу-ються і тлумачаться складні суспільні проблеми. Не можна не за-значити, що більшість його праць написані в гострій полемічній манері, в дусі нетерпимості до будь-яких відхилень від марксист-ських положень. Виступаючи проти ревізії марксизму, Ленін вважав за можливе відхилитись від ортодоксальних положень класичного марксизму, мотивуючи це зміною історичних обста-вин. Так виникла теза про можливість перемоги соціалістичної революції в одній окремо взятій країні — Росії — фактично се-лянській за своїм соціальним складом, політика непу тощо. З виникненням СРСР і перетворенням марксизму на панівну ідеологію поглибився і процес перетворення теорії марксизму на догматичну схему. Після смерті Леніна цей процес завершився канонізацією всіх складових частин марксизму, в тому числі його філософської частини — діалектичного та історичного матеріалі-зму. Цьому сприяв вихід у світ так званого «Краткого курса ис-тории ВКП(б)», який особисто редагував Й. Сталін. Розділ про діалектичний і історичний матеріалізм був оголошений «непере-вершеним зразком творчого марксизму» і покладений в основу викладання суспільних наук. Утвердилася надзвичайно спрощена схема марксистської філософії, відхилення від якої було дуже не-безпечним і суворо контролювалось ідеологічним відділом партії. Філософія перетворилась на ідеологічну прислужницю партійної політики, апологетичне знаряддя рішень КПРС. Ситуація щодо цього змінилася в часи так званої «хрущовської відлиги», але за-гальна схема, основні філософські положення залишались непо-рушними. Безумовно, творчий процес неможливо зупинити зо-всім, тому і в галузі марксистської філософії працювало багато справді талановитих, плідних вчених, таких як, наприклад, П. В. Копнін, Е. В. Ільєнков, В. Ф. Асмус, В. О. Лекторський, О. Ф. Лосєв, С. С. Аверінцев та ін. Радикальні зміни економічного і політичного характеру в краї-нах колишнього СРСР не могли не призвести до переоцінки марк-систської філософії. Критично розцінюючи її догматизм, самозве-личення як «єдино наукової» філософії, небезпечну претензію на монополію істини, не можна, однак, не погодитися, що в марксист-ській філософії є позитивні, раціональні моменти, які не слід ігно-рувати. Попри труднощі, що випали на долю багатьох філософів, деякі з них зробили значний внесок у філософські питання природо-знавства, логіки, історії філософії і культури, антропології та еколо-гії, який знайшов гідне визнання світової філософської думки.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Діалектичний та історичний матеріалізм» з дисципліни «Філософія»
0