Предмет філософії та особливості філософського мислення
Авторство слова «філософія» приписують давньогрецькому мислителю Піфагору (VI—V cm. до н. е.). Він був проти того, щоб його називали мудрецем, і вважав себе філософом (любителем мудрості, від грецького phileo — любов і sophia — мудрість), бо мудрим, на його думку, є тільки Бог, оскільки під мудрістю давні греки розуміли не просто мислення, а єдність способу мислення і способу життя. Тим самим з часів Піфагора у понятті «філосо-фія» фіксується прагнення людини до самовдосконалення, до до-сягнення ідеалу. Ідеал традиційно включає в себе три найвищі цінності — Істину, Добро і Красу. Філософи Давньої Греції вивчали начала та закономірності світобудови, а під філософією ро-зумілась наука взагалі. Фундатором європейської філософської традиції є давньо-грецький мислитель Сократ (470—399 pp. до н. е.), який визна-чив подальший напрям філософії своїми знаменитими запитан-нями: чи можемо ми досягти істини, не знаючи, що таке істина? Чи можемо ми вважати щось красивим, не знаючи, що таке кра-са? Чи можемо ми бути добрими, не знаючи, що таке добро? Цим Сократ дав поштовх розвиткові трьох основних дисциплін: а) гносеології — теорії пізнання, вченню про те, що таке іс-тинне знання і які шляхи його досягнення; б) етиці — вченню про те, що таке добро і зло, і як людина повинна оцінювати свої вчинки; в) естетиці — вченню про прекрасне. Заслуга Сократа полягає в тому, що він показав, що предмет філософії вимагає осмислення самого способу його пізнання. То-му, в міру того, як окремі науки, що входили раніше до складу філософії (див. п. 1), виробляли свій, відмінний від філософсько-го, метод пізнання, вони відгалужувались від філософії. Наприкі-нці XVIII ст. німецький філософ І. Кант окреслив предмет філо-софії такими запитаннями: що я можу знати? Що я повинен робити? Чого я смію сподіватись? Для того щоб відповісти на ці запитання, мало знати, що таке світ і що таке людина. Тому філософія вивчає не тільки сутність речей, світу, людини, а сам спосіб їхнього існування. Філософська дисципліна, що вивчає буття у всіх його аспектах, називається онтологією (від грецького ontos — суще та logoc — вчення). Предметом філософії є загальні, граничні засади людського мис-лення, пізнання, буття людини у світі. Таке розуміння предмета мислення зумовлює особливості фі-лософського мислення, які відмежовують філософію як від бу-денного, так і від природничо-наукового мислення. Першою осо-бливістю є те, що будь-яке філософське питання охоплює проблематику філософії в цілому. Тому філософію не можна викладати, як інші науки, — від більш простого до більш склад-ного. Другою особливістю є те, що будь-яке філософське питання охоплює не тільки філософію в цілому, а й підпорядковує цьому питанню й того, хто запитує, тобто філософське мислення вима-гає не тільки осмислення своїх власних підвалин та можливостей пізнання, а й зміни того, хто мислить, — зміни світоглядних, життєвих здібностей і самого способу мислення. Науковим завданням філософії є виявлення найбільш загаль-них закономірностей розвитку світу, вираження його в принци-пах, філософських законах та категоріях, вивчення наявного і минулого, можливого і майбутнього. Якщо простежити історію розвитку різних філософських систем, то не важко помітити, що вся її тематика фактично зосереджена навколо центральної бага-топланової проблеми «людина — світ», яка має багато проявів, модифікацій: «суб’єктивне — об’єктивне», «матеріальне — ду-ховне», «природа — суспільство» тощо. Проблема «людина — світ» виступає як універсальна і може розглядатися як загальна формула, смислова спрямованість, зорієнтованість практично кожної філософської системи. Тому вона і становить основне питан-ня філософії. «Велике основне питання всієї, особливо новітньої, філософії є питання про відношення мислення до буття...» Філо-софи поділилися на два великі табори залежно від того, як відпо-відали вони на це питання*.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Предмет філософії та особливості філософського мислення» з дисципліни «Філософія»
