На основі виробничих, фізіологічних, психо-логічних показників, визначених за кожну годину роботи, буду-ють криві працездатності. Кривою працездатності називають графік зміни виробничих і психофізіологічних показників протя-гом робочого дня, доби, тижня, року. Криві працездатності бу-дують як за кожним окремим показником, так і за інтегральним. Узагальнена крива працездатності людини протягом робочого дня дістала назву «класичної кривої» і характеризується чітко вираженими фазами. Фазами працездатності називаються зміни функціонального стану організму людини в процесі діяльності. Протягом робочої зміни в динаміці працездатності виділяється декілька фаз. Доробочий стан, або фаза мобілізації енергетичних резервів, підвищення тонусу ЦНС перед виконанням роботи. Це перехід-ний період між станом спокою і робочим станом, що його О. О. Ухтомський назвав оперативним спокоєм. Він характери-зується підвищенням лабільності і порогів збудливості нервових центрів і являє собою не пасивну бездіяльність, а спеціальне об-меження актів дії. Вираженість передробочих зрушень і трива-лість періоду оперативного спокою залежать від багатьох факто-рів: рівня домагань і мотивації працівника, інтенсивності роботи, індивідуально-типологічних особливостей особистості. Слід за-значити, що в тих випадках, коли людина не думає про роботу, не знайома з нею, виконує її автоматично без емоційних пережи-вань, можна спостерігати стан «чистого спокою» без установки на роботу. Стан оперативного спокою має дуже важливе значен-ня для виконання роботи, оскільки формує оптимальний вихід-ний рівень функціонального стану організму працівника.
Рис. 7.2. Типова крива працездатності протягом робочої зміни: а — впрацювання; b — стійка працездатність; c — зниження працездатності; d — емоційний порив Фаза впрацювання, або стадія зростаючої працездатності, — це період, протягом якого відбувається перехід від стану опера-тивного спокою до робочого стану. Вона характеризується пере-ходом функцій на новий, більш високий рівень інтенсивності. Зокрема, в організмі посилюються обмінні процеси, робота орга-нів і систем. Однак посилення різних функцій має гетерохронний (неодночасний) характер. Передусім посилюється діяльність ру-хового апарату, пізніше — вегетативних органів. Посилення фу-нкцій відбувається нерівномірно. Зразу після початку роботи спостерігається інтенсивне посилення функцій, а потім воно спо-вільнюється. Енергозабезпечення на початку роботи здійснюєть-ся переважно анаеробним шляхом, пізніше аеробним (якщо не-має великого кисневого боргу). Отже, можна говорити про дві фази впрацювання — швидку і повільну. В результаті відбувається адаптація організму працівника до трудових навантажень, організується злагоджена система рухів і відповідна їм взаємодія між органами і системами. Координація між нервовими центрами і робочими органами відбувається шляхом формування домінанти і засвоєння ритму. На початку цієї фази спостерігаються певна напруженість фізіо-логічних функцій і порівняно невисокі виробничі показники ро-боти. Причина такого стану в тому, що на працівника справляють вплив різні побічні фактори, і побічна функціональна система досить стійко займає мозок. Основна функціональна система ще не стала домінантою і між ними відбувається нейрофізіологічний конфлікт, що виявляється в неточності трудових рухів, наявності зайвих і помилкових дій. З переборенням нейрофізіологічного конфлікту в результаті координаційної функції мозку працездат-ність людини підвищується, покращується якість роботи, а тру-довий акт стає домінантною реакцією. Тривалість фази впрацю-вання може бути різною, оскільки залежить від багатьох чинників. Так, чим інтенсивніша робота, тим швидше завершується фаза впрацювання. На важких ручних роботах період впрацю-вання складає 20—25 хв; при виконанні легких точних робіт — 1—1,5 год, а при розумовій праці — 1,5—2,5 год. На тривалість фази впрацювання впливає вік працівника. У молодих працівників вона коротша, ніж у осіб середнього і старшого віку, оскільки у них вища збудливість нервових центрів і швидше активізуються обмінні процеси. Значний вплив на при-скорення фази впрацювання справляють досвід, тренованість, емоційний стан і ставлення людини до праці. Фаза стійкої працездатності, або стійкого стану, характери-зується найвищою для конкретного працівника продуктивністю праці. На цій фазі встановлюється оптимальний режим роботи організму, який виявляється в певній стабілізації показників фізі-ологічних і психічних функцій, рівновазі між утворенням і виве-денням продуктів розпаду, між кисневим запитом і кисневим споживанням. Для фази стійкої працездатності характерні високі виробничі показники при оптимальному напруженні фізіологіч-них функцій. Основна функціональна система є стійкою домінан-тою. Тривалість її становить 2—3 год у першій половині робочо-го дня і залежить від важкості роботи, характеру м’язових наван-тажень, вихідного функціонального стану працівника, віку, особистісних властивостей. Фаза розвитку втоми починається через 3—4 год від почат-ку роботи і характеризується зниженням виробничих показників при наростанні напруженості фізіологічних функцій організму. Людина відчуває стомлення, яке посилюється відчуттям голоду. За своєю суттю стадія розвитку втоми являє собою загострен-ня нейрофізіологічного конфлікту між функціональними систе-мами, зокрема основною і відновлювальною. Залежно від рівня загострення нейрофізіологічного конфлікту у працівника може сформуватися граничний або патологічний функціональний стан. Функціональні затрати на одиницю роботи зростають. Ознаками нейрофізіологічного конфлікту є нестійкість уваги, нерішучі, не-точні і зайві рухи, реакції на побічні подразники, посилення нер-вово-емоційного напруження тощо. Зауважимо, що перехід організму зі стійкого стану до фази втоми відбувається стадійно. Вирізняють три стадії такого переходу: • стадія повної компенсації, яка близька до фази стійкої пра-цездатності. Характерними рисами її є виникнення початкових ознак втоми, які повністю компенсуються вольовими зусиллями працівника, продуктивність праці зберігається на досягнутому рівні завдяки резервним можливостям організму; • стадія нестійкої компенсації — характеризується знижен-ням працездатності, яке вольовими зусиллями працівника спові-льнюється, але не виключається. Виникає відчуття стомлення, змінюються психічні функції; • стадія прогресивного зниження працездатності, яка харак-теризується швидким наростанням втоми, зниженням виробни-чих показників, великими функціональними зрушеннями в орга-нізмі (сповільнення реакції, порушення координації рухових компонентів діяльності тощо). Звідси випливає, що обмеження роботи при ранніх ознаках втоми недоцільне. Зазначені фази працездатності повторюються в другій поло-вині робочого дня. Проте вони мають певні особливості. Так, фа-за впрацювання за тривалістю коротша, а рівень працездатності на фазі стійкого стану нижчий, ніж у першій половині робочої зміни. Стадія розвитку втоми починається раніше, а працездат-ність більш прогресивно зменшується. У деяких випадках наприкінці робочої зміни можливе підви-щення працездатності людини внаслідок чисто емоційних факто-рів. Ця фаза в динаміці працездатності дістала назву «емоційно-го, або кінцевого, пориву». Після закінчення роботи наступає період відновлення показ-ників фізіологічних функцій організму і працездатності. Припи-нення трудової діяльності супроводжується певний період поси-ленням фізіологічних функцій — вентиляції легень, серцево-судинної діяльності, тепловіддачі з поверхні тіла, підвищенням збудливості нервових центрів. Тривалість відновлювального періоду може бути різною за-лежно від важкості роботи, величини зрушень у функціонуючих фізіологічних системах. Так, після напруженої трудової діяль-ності м’язова працездатність у перші години відновлювального періоду продовжує знижуватися. Потім протягом декількох го-дин працездатність стабільно зберігається на зниженому рівні і лише після цього починає повільно відновлюватися до вихідно-го рівня. За цією фазою настає нова фаза, коли працездатність м’язової системи перевищує вихідний рівень, а потім знову знижується, хоча і дещо перевищує вихідний рівень. Така ди-наміка відновлення працездатності характерна для працівників, які виконують звичну роботу, з добре сформованими трудовими навичками, правильно організованим відпочинком. У більшості працівників, які нормально працюють і правильно відпочива-ють, повний цикл відновлювальних процесів завершуються протягом 12—16 год. За інших умов (надзвичайні фізичні, пси-хічні та емоційні напруження, початок роботи у фазі зниженої працездатності через неповне її відновлення) необхідний більш тривалий відпочинок.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Крива працездатності та її фази» з дисципліни «Фізіологія і психологія праці»
