Особистість людини розглядається як складна динамічна функціональна система. В її структурі К. К. Платонов виокремив чотири групи, або підструктури, властивостей, які перебувають у певній ієрархічній залежності і різняться особ-ливостями і способами формування. Нижчий рівень — біологічно зумовлені властивості, які пред-ставлені темпераментом, задатками, властивостями нервових процесів та патологічними властивостями психіки. Ці властивості, будучи даними від природи, служать основою для розвитку здіб-ностей і пізнавальних процесів, формування характеру і комуні-кативних особливостей. Другу групу властивостей особистості утворюють психічні про-цеси як форми відображення і пізнання навколишнього світу. Вони не тільки біологічно обумовлені, а й розвиваються в процесі актив-ної діяльності індивіда, набуваючи індивідуальних особливостей. Більш високий рівень властивостей особистості пов’язаний з її соціальним досвідом і представлений знаннями, навичками, вмін-нями. Ця група властивостей розвивається на основі пізнавальних процесів шляхом навчання. Четверта група властивостей особистості, які характеризують її вищий рівень, представлена соціально обумовленими властиво-стями (інтереси, ідеали, світогляд, ціннісні орієнтації, переко-нання тощо). Ці елементи структури особистості формуються у процесі виховання. Існують і інші підходи до оцінки особистості як складної сис-теми. Так, виділяють природні властивості індивіда, властивості суб’єкта діяльності і властивості особистості. До природних властивостей належать: біохімічні особливості організму і особливості обміну та ендокринно-гуморальної регу-ляції; нейродинамічні характеристики (властивості нервової сис-теми, порогові величини сенсорних функцій тощо). Людину як суб’єкта діяльності характеризують індивідуальні особливості психічного регулювання рухів різних органів, мовні особливості, особливості сприймання, уваги, мислення, інтелекту. До третьої категорії властивостей відносяться емоційні характеристики і так звані структурні одиниці особистості (потреби, інтереси, мотиви, прагнення, установки, самооцінка тощо). Крім того, вирізняють потенційну та актуальну, або таку, що реалізується в діяльності, сфери особистості; базальні і програ-мовані властивості; психодинамічні і власне особистісні власти-вості. Між цими рівнями властивостей існує рівень психологічної організації особистості, тобто психологічний механізм формуван-ня, функціонування і розвитку особистих якостей індивіда. У про-цесі вирішення важливих соціально детермінованих завдань — пі-знавальних, ціннісно-значущих, морально-етичних, комунікативних — відбувається постійний розвиток особистості як системи. Характерною особливістю цього розвитку є його незаверше-ність, що виступає як одна з внутрішніх умов неперервного роз-витку особистості. Якісні перетворення одних і тих самих влас-тивостей особистості в процесі її розвитку називаються етапами. На кожному новому етапі раніше функціонуючі механізми вхо-дять до більш складних механізмів, зазнаючи суттєвих перетво-рень. На вищому рівні психологічної організації особистості до-сягається єдність, відповідність, погодженість між власне особистісними і психодинамічними, програмованими і базальними характеристиками індивіда. Особистість кожної людини характеризується лише їй властивим поєднанням рис і особливостей, що визначає її індивідуальність. Індивідуальність — це поєднання психологічних особливо-стей людини, які створюють її своєрідність і відмінність від інших людей. Вона виявляється в особливостях темпераменту, характеру, переважаючих інтересах, якостях пізнавальних проце-сів, здібностях, індивідуальному стилі діяльності, мотивації тощо. Основним компонентом структури особистості, який має ви-ключне значення в трудовій діяльності, є спрямованість, тобто система стійких мотивів, домінуючих потреб, інтересів, схильності, переконань, світогляду, які визначають поведінку особистості в мінливих зовнішніх умовах. Спрямованість через позитивну домінуючу мотивацію поліпшує психічний стан пра-цівника, активізує його пізнавальні процеси і трудові дії. Для розвиненої особистості характерним є високий рівень са-мосвідомості. Самосвідомість — це уявлення людини про се-бе, яке формується на основі самопізнання, супроводжується переживанням різних емоцій і зумовлює ставлення до себе. На основі поєднання знання про себе з певним ставленням до се-бе виникає самооцінка особистості. Розрізняють глобальну, або недиференційовану, самооцінку особистості і часткову, коли оцінюванню підлягають окремі вла-стивості особистості або сторони її діяльності. Самооцінка особистості як уявлення людини про себе може бути адекватною або неадекватною. Неадекватність виявляється в завищенні або заниженні самооцінки відносно еталону, з яким особистість порівнює себе. Адекватна самооцінка, почуття само-поваги, оптимальний рівень домагань працівника виконують фу-нкцію саморегулювання у процесі праці. Таке саморегулювання здійснюється спеціальною системою, яка названа поняттям «Я». Саморегуляція у процесі праці пов’язана з посиленням або по-слабленням активності, самоконтролем і корекцією дій і вчинків, плануванням діяльності, виходячи з рівня домагань, необхідних затрат розумової і фізичної енергії, розвитку здібностей. Залежно від трудових досягнень формується ставлення до пра-цівника, що дає йому підстави для високої самооцінки. У свою чер-гу, стійка, адекватна самооцінка є основою для формування таких рис особистості, як упевненість у собі, почуття власної гідності. Особистість людини характеризується як досить стійке утво-рення, що виявляється в послідовності і передбачуваності її по-ведінки. Разом з тим вона здатна до адаптації в мінливих соціа-льних умовах завдяки змінам у ціннісних орієнтаціях, установках, інтересах, мотивах, більш адекватному пізнанню об’єктивних закономірностей суспільного розвитку. Саме ці особливості людини необхідно враховувати під час проведення економічних реформ, технологічної трансформації виробництва, в управлінні, організації праці, плануванні розвитку персоналу і т. ін. Індивідуальні риси працівника найбільш повно виявляються в темпераменті, характері, здібностях і мотивах, пізнання і управ-ління якими у конкретній трудовій діяльності створять умови для ефективної діяльності і реалізації творчого потенціалу організації.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Особистість як динамічна функціональна система» з дисципліни «Фізіологія і психологія праці»
