Будь-яка трудова діяльність передбачає вико-ристання знань, результатів попередньої діяльності, індивідуаль-ного досвіду працівників. Елементи досвіду закріплюються, збері-гаються і відтворюються відповідно до вимог діяльності людини, утворюючи зміст пам’яті. Пам’ять є основою психічного життя людини і забезпечує її орієнтацію в навколишньому середовищі. Важливо підкреслити, що пам’ять — це відображення предметів і явищ дійсності у психіці людини в той час, коли вони вже безпосе-редньо не діють на органи чуттів. Зберігання в пам’яті понять і уявлень є необхідною умовою мислення, яке ними оперує. Пам’ять — це система складних психічних процесів, за допомогою яких людина нагромаджує і зберігає у свідомості інформацію та відтворює її залежно від потреби. Такими процесами пам’яті є запам’ятовування, зберігання, відтворення і забування. Ці процеси тісно пов’язані між собою, формуються і виявляються в діяльності та залежать від неї. Запам’ятовування — це процес закріплення нового шля-хом пов’язування його з раніше набутим, внаслідок чого лю-дина збагачується новими знаннями і формами поведінки. Ефективність запам’ятовування визначається метою, мотивами і способами діяльності. Зберігання — більш-менш тривале утримання в пам’яті інфо-рмації, знань, досвіду. Відтворення — це процес актуалізації закріпленого раніше матеріалу і використання його в діяльності. Забування — це ослаблення зв’язків того чи іншого матеріалу з минулим досвідом, зумовлене невикористанням цього матеріа-лу в діяльності. Забування, як і запам’ятовування та відтворення, має вибірковий характер. Значущий матеріал, пов’язаний з по-требами та інтересами людини, з метою її діяльності, забувається повільніше. Отже, зберігання матеріалу в пам’яті визначається ступенем його участі в діяльності особистості.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Пам’ять та її складові процеси» з дисципліни «Фізіологія і психологія праці»
