Основними оперативно-сітьовими показниками мед закладів, які використовуються для визначення видатків по кошторису є: 1)Для стаціонару – число ліжок, число ліжко-днів; 2)Для поліклінік – число лікарських посад, число лікарських відвідувань.
Для обчислення видатків на харчування хворих і придбання медикаментів необхідно встановити число днів функціонування ліжка протягом року. Потім на підставі цього обчислюється загальне число ліжко-днів у лікарні шляхом множення середньорічної кількості ліжок на кількість функціонування 1 ліжка протягом року. Сума видатків на харчування і придбання медикаментів обчислюється шляхом множення відповідного нормативу на кількість ліжко-днів.
Сума з/п працівників лікарсько-профілактичних закладів встановлюється в розрізі груп персоналу: лікарський, сер медичний, молодший мед, адмін-управлінський, інший персонал. Річний ФЗП мед персоналу = середньорічне число посад певної групи персоналу * середньомісячну ставку з/п * 12
Середньомісячна ставка з/п мед персоналу встановлюється на підставі тарифікац списку. Число посад мед персоналу встановлюється відповідно до штат нормативів, затверджених МОЗ. Штати адмін-управл та іншого персоналу встановлюється відповідно до штатних нормативів, затв МОЗ.
49. Оперативно-сітьові показники лікувального закладу.
Оперативно-сітьові показники, які визначають видатки за кошторисом поділ-ся на 2 групи:
1)вир-чі показники, які хар-ть профільну д-ть даної устонави, поділ-ся, в свою чергу, на вихідні і похідні;
2)загальні показники, які хар-ть будівлю бюджетної установи.
До оперативно-сітьових показників лікувального закладу належать:
Для стаціонарів вир-чі показники це:
- вихідний – к-ть ліжок
- похідний – к-ть ліжко-днів.
Для поліклінік чи амбулаторій це:
- вихідний – к-ть лікарських посад
- похідний – к-ть лікарських відвідувань.
К-ть ліжок хар-є лікарняні місця. Розрізняють нормативну потребу, виходячи з чисельності жителів і показника госпіталізації в розрахунку на рік, і фактичну їх наявність в медичному закладі. При складанні кошторису лікарні важливе значення має правильне визначення к-ті ліжок на поч. план. періоду, виходячи з фактичної їх наявності на останню звітну дату і врахування можливого розгорнення нових ліжок за період часу, що закінчився до кін. Року в межах к-ті ліжок, передбачених планом. Середньорічна к-ть ліжок у лікувальних закладах (К) визнач-ся за формулою:
К = П + В*М/12
П- перехідна к-ть ліжок на поч. план. року;
В – к-ть нових ліжок, які вводяться в дію в план. році (за мінусом тих, які вибувають);
М – число місяців функціонування нових ліжок, які вводяться.
К-ть ліжко-днів обчисл-ся як добуток від множення середньорічної к-ті ліжок на к-ть днів функціонування 1 ліжка на рік.
Амбулаторно-поліклінічні заклади обслуговують населення за дільничо-теритріальним принципом.. При цьому небх-но враховувати чис-ть населення, наявного на території, що обслуг-ся, ін. закладів, які також здійсн-ть амбулаторно-поліклінічне обслуговуван- ня цього ж населення з метою уникнення дублювання. По амбулаторно-поліклін. закладах число лікарських посад визнач-ся на основі штатних нормативів (з урахуванням норм навантаження лікарів, які диферен- ціюються за видами захворювань), які затверджуються Мін-вом ОЗ Укр. Середньорічне число лікарських відвідувань амбулаторно-поліклінічного закладу визнач-ся із сер. річного числа лікарських посад, затвердженого в кошторисі, числа годин роботи лікарів даної спец-ті в день, норми прийому хворих за годину і числа робочих днів в план. році. Планова ф-ія лікарської посади – це число відвідувань на 1 посаду протягом року. Вона винач-ся як добуток числа відвідувань на год. і числа годин роботи лікаря відпов. спец-ті в день і числа роб. днів в план. році. Річна ф-ія лікарської посади відпов. спец-ті склад-ся з суми числа відвідувань в рік на прийомі у поліклініці і числа відвідувань в рік по обслуговуванню на дому.
50. Система заробітної плати медичних працівників.
Система заробітної плати медичних працівників встановлюється в розрізі категорій: лікарі, середній та молодший медичний персонал, адміністративно-управлінський та обслуговуючий персонал.
Система зарплати лікарів ґрунтується на встановленні ставки зарплати та системи підвищень і надбавок. Ставка зарплати залежить від посади (лікар-хірург, лікар-інтерн чи лікарі інших спеціальностей) та кваліфікаційної категорії. Крім того, ставка в частині надбавки може залежати від місцезнаходження лікарні — місто чи сільська місцевість. Надбавки до зарплати також встановлюються за шкідливі і небезпечні умови праці (інфекційні лікарні, рентген-кабінети), за роботу у вихідні і святкові дні та нічний час. Ставки зарплати середнього медичного персоналу залежать від посади (медична сестра, акушерка, фельдшер, зубний лікар), категорії і стажу роботи. Для молодшого медичного персоналу ставки встановлені залежно від посади (сестра операційна, сестра-господиня, сестра-ванниця). На середній і молодший медперсонал поширюються надбавки за шкідливі умови праці та роботу у вихідні і святкові дні та нічний час.
Для медичних працівників зарплата розраховується, виходячи з обсягів роботи — 0,25; 0,5; 0,75; 1,0; 1,25; 1,5 ставки. Дозволяється суміщати обов'язки медичної сестри та санітарки.
Для адміністративно-управлінського та обслуговуючого персоналу встановлені тверді ставки заробітної плати.
51. Планування фонду заробітної плати медичних працівників
Фонд зарплати розраховується шляхом множення кількості посад на середню ставку зарплати. Середня ставка зарплати медперсоналу встановлюється на підставі тарифікаційного списку.
Кількість посад лікарів визначається в розрізі стаціонару і поліклініки:
«по стаціонару — виходячи з нормативу кількості ліжок на одного лікаря (15—ЗО ліжок), який диференційовано в розрізі відділень (хірургічне, терапевтичне і т. д.); враховуються також посади завідувачів відділеннями, лікарів-інтернів та лікарів-спеціалістів;
у поліклініці — на основі кількості лікарських відвідувань у розрізі спеціалістів і встановлених нормативів прийому на одного лікаря; в поліклініці також передбачаються посади завідувачів відділеннями (за наявності певної кількості лікарів даного профілю).
Кількість посад середнього медперсоналу визначається по стаціонару, виходячи з кількості цілодобових постів. Кількість постів, у свою чергу, встановлюється відповідно до нормативів кількості ліжок на один пост, які диференціюються в розрізі відділень і встановлюються окремо для денних і нічних годин. Кількість посад на один пост визначається шляхом ділення річного балансу часу в годинах (365 х 24) на кількість годин роботи однієї медсестри на рік. Крім того, враховуються посади старшої медсестри, медсестри для організації індивідуального догляду за тяжкохворими та медсестер у лікувально-діагностичних кабінетах. У поліклініці кількість посад медсестер встановлюється за нормативом відповідно до кількості посад лікарів (як правило, 1:1 і більше).
Кількість посад молодшого медперсоналу визначається аналогічно середньому медперсоналу. Відмінність полягає в тому, що норматив кількості ліжок на один пост дещо більший.
Кількість посад обслуговуючого персоналу встановлюється за типовими штатними розписами.
52. Порядок визначення кількості посад медичних працівників в лікарнях і поліклініках.
Кількість посад лікарів визначається в розрізі стаціонару і поліклініки:
«по стаціонару — виходячи з нормативу кількості ліжок на одного лікаря (15—ЗО ліжок), який диференційовано в розрізі відділень (хірургічне, терапевтичне і т. д.); враховуються також посади завідувачів відділеннями, лікарів-інтернів та лікарів-спеціалістів;
у поліклініці — на основі кількості лікарських відвідувань у розрізі спеціалістів і встановлених нормативів прийому на одного лікаря; в поліклініці також передбачаються посади завідувачів відділеннями (за наявності певної кількості лікарів даного профілю).
Кількість посад середнього медперсоналу визначається по стаціонару, виходячи з кількості цілодобових постів. Кількість постів, у свою чергу, встановлюється відповідно до нормативів кількості ліжок на один пост, які диференціюються в розрізі відділень і встановлюються окремо для денних і нічних годин. Кількість посад на один пост визначається шляхом ділення річного балансу часу в годинах (365 х 24) на кількість годин роботи однієї медсестри на рік. Крім того, враховуються посади старшої медсестри, медсестри для організації індивідуального догляду за тяжкохворими та медсестер у лікувально-діагностичних кабінетах. У поліклініці кількість посад медсестер встановлюється за нормативом відповідно до кількості посад лікарів (як правило, 1:1 і більше).
Кількість посад молодшого медперсоналу визначається аналогічно середньому медперсоналу. Відмінність полягає в тому, що норматив кількості ліжок на один пост дещо більший.
Кількість посад обслуговуючого персоналу встановлюється за типовими штатними розписами.
53. Порядок розрахунку окремих витрат в медичних закладах.
Видатки бюджету поділяються на поточні (код 1000) і капітальні (код 2000). Поточні видатки є сумою видатків за кодами 1100, 1200 і 1300, капітальні — сумою видатків за кодами 2100, 2200, 2300 і 2400. Загальна сума видатків на товари і послуги (код 1100) є сумою видатків за кодами 1110, 1120, 1130, 1140, 1150, 1160 і 1170. Загальна сума придбання основного капіталу (код 2100) є сумою видатків за кодами 2110, 2120 і 2130. Загальна сума придбання предметів постачання і матеріалів, оплата послуг та інші видатки (код 1130) є сумою видатків за кодами 1131, 1132, 1133, 1134, 1135, 1136, 1137, 1138 і 1139. Оплата комунальних послуг та енергоносіїв (код 1160) є сумою видатків за кодами 1161, 1162, 1163, 1164, 1165 і 1166. Нарахування на заробітну плату (код 1120) становлять 37,2 % фонду оплати праці. Відповідно до показників діяльності медичного закладу та норм видатків проводяться індивідуальні розрахунки за кодами видатків 1132(Рекомендовані норми на медикаменти :звичайні стаціонари (на 1 ліжко-день) — 4,75 гри.;
стоматологічні поліклініки (на 1 відвідування) —0,73 грн.; амбулаторно-поліклінічні заклади (на 1 відвідування) — 0,48 грн); 1133(Рекомендовані норми на харчування на 1 ліжко-день:
звичайні стаціонари — 4,25 гри.; будинки дитини та дитячі санаторії — 6,70 грн.),
1134, 1135( Рекомендовані норми на придбання м'якого інвентарю : звичайний стаціонар (на 1 діюче ліжко) — 243,3 грн.; амбулаторно-поліклінічні заклади (на 1 лікарську посаду) — 76,6 грн);1137, 2110( Рекомендовані норми на придбання обладнання : звичайний стаціонар (на 1 діюче ліжко) — 265 грн.; поліклінічне відділення (на 1 лікарську посаду) — 356 грн.); та 2130(Рекомендовані норми капітального ремонту на 1м3 — 2,19грн).. Під час визначення обсягів видатків розпорядникам нижчого рівня головні розпорядники, розпорядники вищого рівня повинні враховувати об'єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з її основних виробничих показників і контингентів, які встановлюються для установ (ліжко-днів і ліжок у лікарнях, лікарських відвідувань в амбулаторно-поліклінічних закладах тощо), обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності реалізації окремих програм та намічених заходів щодо скорочення витрат у плановому періоді. Обов'язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, а також на господарське утримання установи. При визначенні видатків у проектах кошторисів установи повинен забезпечуватися суворий режим економії коштів і матеріальних цінностей. До кошторисів можуть включатися тільки видатки, передбачені законодавством, необхідність яких зумовлена характером діяльності цієї установи. Видатки на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо, які не є першочерговими, можуть передбачатися лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат та відсутності заборгованості. При цьому видатки на заробітну плату за рахунок спеціальних коштів обчислюються залежно від обсягу діяльності, що проводиться за рахунок цих коштів, із застосуванням норм, які використовуються установами аналогічного профілю. Передбачені у кошторисі бюджетні асигнування повинні забезпечувати повне фінансування витрат установи. Для цього чисельність працівників установи, яка пропонується до затвердження за штатним розписом, повинна бути приведена у відповідність з фондом заробітної плати, який планується, а витрати на господарське утримання — у відповідність з наявними джерелами фінансування.
54.Фінансування культурно-просвітницьких закладів
Установи культури можуть здійснювати свою фінансову діяльність як на основі кошторисного фінансування, так і комерційного розрахунку.
У кошторисному порядку фінансуються ті з них, які не мають реальних можливостей самостійно заробляти гроші і послуги яких повинні мати доступний характер, — бібліотеки, музеї, заповідники. Клуби, палаци і будинки культури на даний час фінансуються на мінімальному рівні.
Комерційний розрахунок може бути повним або частковим. Повний розрахунок передбачає повну самоокупність і отримання прибутку, частковий характеризується покриттям витрат як за рахунок бюджетних асигнувань, так і за рахунок надання платних послуг.
Такий метод фінансової діяльності встановлюється, наприклад, стосовно театрів загальнонаціонального значення.
Фінансування бібліотек ґрунтується на показнику бібліотечних фондів. Фонд заробітної плати бібліотекарів визначається множенням кількості посад, розрахованої за встановленими нормативами бібліотечного фонду на одну посаду, на середню ставку заробітної плати. Фонд заробітної плати обслуговуючого персоналу встановлюється за типовими штатними розписами.
В аналогічному порядку фінансуються музеї. Чисельність штатних працівників-спеціалістів визначається за нормативами музейних фондів на одного працівника, посади обслуговуючого персоналу — за типовими штатними розписами. Частина витрат на утримання музею здійснюється за рахунок встановленої вхідної плати. .,
Клуби, палаци і будинки культури фінансуються в змішаному порядку, тобто за рахунок бюджету і отримання доходів від платних послуг. За рахунок бюджету фінансується заробітна плата. Штатний розпис розробляється окремо для кожного закладу залежно від того, які гуртки, секції в ньому функціонують.
55. Видатки бюджету на національну оборону і засади іх планування.
Фінансування оборони залежить від прийнятої воєнної доктрини. Існують три основні її типи:
1. Повна відмова від військових видатків.
2. Створення могутньої воєнної супердержави.
3. Фінансування оборони за принципом мінімальної достатності.
Фінансування видатків на національну оборону в Україні здійснюється на основі третього принципу. Переважна частина видатків фінансується з Державного бюджету, в тому числі утримання військових комісаріатів.
Видатки на національну оборону включають:
- утримання Збройних сил;
- закупівлю озброєння і військової техніки;
- капітальне будівництво;
- науково- дослідні і дослідно – конструкторські роботи;
- інші видатки.
Утримання армійських частин здійснюється на основі кошторису. Основні статті видатків – грошове утримання військовослужбовців тра заробітна плата вільнонайманих. Планування цих видатків здійснюється за загальноприйнятою методикою: кількість посад множиться на середній розмір грошового утримання чи ставку. Кількість посад визначається кількістю військових підрозділів ( взводів, рот, батальонів і т. д.). Розмір грошового утримання залежить від двох основних чинників – посади та військового звання. Також встановлюється надбавка за вислугу років. Важливе місце в кошторисі займають видатки на утримання військовослужбовців – харчування, обмундирування, витрати на проведення бойової підготовки ( навчання, стрільби, польоти).
Фінансування придбання озброєння та військової техніки визначається потребами, пов’язаними з постійною заміною техніки та озброєння в зв’язку із закінченням термінів експлуатації та моральним старінням.
56. Видатки бюджету на управління , їх склад і призначення.
До видатків бюджету на управління належать три напрями фінансування: 1) державне управління; 2) міжнародна діяльність; 3) правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави. Державне управління включає: функціонування законодавчої влади, функціонування виконавчої влади; утримання Президента України та його апарату; утримання фінансових та фіскальних органів; загальне планування та статистичні служби; інші видатки на загальнодержавне управління.
Міжнародна діяльність включає: міжнародне співробітництво, реалізацію міжнародних угод, міжнародні культурні, наукові та інформаційні зв’язки.
Правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави включає: органи внутрішніх справ, внутрішні війська, суди, прокуратуру, кримінально – виправну систему, прикордонні війська , митні органи, Службу безпеки України, професійно – пожежну охорону, Національну гвардію України, Головне управління урядового зв’язку, інші правоохоронні органи.
Фінансування органів управління здійснюється за кошторисом. В основі фінансування лежить штатний розпис. Чисельність персоналу та ставки зарплати встановлюється відповідними керівними структурами. Особливе місце займають видатки на утримання та експлуатацію автотранспорту і поштові й телеграфні витрати.
57. Суть, призначення і форми державного кредиту.
Державний кредит являє собою досить специфічну ланку державних фінансів. Він не має окремого фонду фінансових ресурсів; кошти, що мобілізуютья за його допомогою, проходять через бюджет. В окремих випадках за його допомогою залучаються кошти у фонди цільового призначення чи під цільові проекти. Державний кредит може виступати у двох формах: ощадна справа і державні позики.
Ощадна справа належить до державного кредиту, якщо залучені кошти спрямовуються в доходи бюджету. Однак, як правило, ощадні банки, незалежно від форм власності, діють на комерційних засадах і мобілізовані кошти формують їх кредитні ресурси. Частьина цих ресурсів може спрямовуватись на придбання державних цінних паперів і таким чином належати до державного кредиту.
Державні позики є основною формою державного кредиту. За правовим оформленням розрізняють: державні позики, що надаються на підставі угод і державні позики, забезпечені випуском цінних паперів. Угодами оформлюються, як правило, кредити від урядів інших країн, міжнародних організації та фінансових інститутів. За допомогою цінних паперів мобілізуються кошти на фінансовому ринку. Оформлення державних позик може здійснюватись двома видами цінних паперів – облігаціями і казначейськими зобов’язаннями ( векселями).
Облігація являє собою боргове зобов’язання держави, за яким у встановлені терміни повертається борг і виплачується дохід у формі процента чи виграшу. Вони можуть бути знеособленими (на покриття бюджетного дефіциту) і цільовими (під конкретні проекти).
Казначейські зобов’язання (векселі) мають характер боргового зобов’язання , спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі процентів. Казначейськими зобов’язаннями, як правило, оформлюються короткострокові позики (іноді середньострокові- казначейськими нотами), облігаціями – середньо- та довгострокові.
Залежно від місця розміщення позик їх поділяють на внутрішні (надаються юридичними і фізичними особами даної чи інших країн) і зовнішні (надходять ззовні- від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій і фінансових інститутів).
Відповідно до терміну погашення заборгованості розрізняють короткострокові (термін погашення до 1 року), середньострокові (від 1 до 5 років), довгострокові (понад 5 років) позики.
За характером виплати доходу державні позики поділяються на процентні, виграшні та дисконтні (з нульовим купоном). За процентними позиками дохід встанвлюється у вигляді позикового процента. При цьому може встановлюватись як твердо фіксована на весь період позики ставка, так і плаваюча, тобто така, яка змінюється залежно від різних чинників, насамперед попиту і пропозиції на кредитному ринку. Виплата процентного доходу здійснюється на купонній основі. Вона може проводитися щорічно, раз на півріччя, щоквартально. У виграшних позиках виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів. Дисконтні позики характеризуються тим, що державні цінні папери купуються з певною знижкою, а погашаються за номінальною вартістю. Вказана різниця формує дохід кредитора.
Державний кредит є сукупністю найрізноманітніших форм і методів фінансових відносин. Такий підхід націлений на створення сприятливих умов для залучення коштів як для держави, так і для її кредиторів. Різноманітність форм дозволяє максимально врахувати різнобічні інтереси юридичних і фізичних осіб. Залучення позик повинно мати в основі два чинники – мінімізацію вартості позики та встановлення стабільності державних цінних паперів на фінансовому ринку.
Мінімізація вартості позики досягається, по-перше, за рахунок процентної політики, по-друге, за рахунок умов випуску і погашення. Процентна політика відображає при цьому два протилежних фактори: мінімізацію вартості позики і максимізацію її привабливості, яка, в свою чергу, залежить від достатньо високого процента. На фінансовому ринку державні цінні папери мають найнижчий процент, який виступає своєрідним індикатором цього ринку.
