його планувальної структури. Так само вирішений готель «Кавальєрі» в Римі, при будівництві якого чудово використаний рельєф пагорба Монте-Карло.
У вітчизняній практиці ця тенденція набуває все більшого поширення, особливо в Криму і Західній Україні. Рельєф і природне оточення є основними компонентами для досягнення естетичної виразності готелю. Тому необхідно зберігати і підсилювати ландшафтні особливості ділянок за рахунок закріплення природних домінант – пагорбів, мисів, терас тощо. Їх ні в якому разі не можна руйнувати.
Однією з обов'язкових умов будівництва готелю є те, що його ділянка, має бути екологічно комфортною. Готель ні в якому разі не повинний розташовуватися в екологічно кризових зонах міст. Санітарно-гігієнічні параметри його довкілля (чистота повітряного басейну, рівень шуму, аерація, інсоляція) повинні відповідати нормативним вимогам.
При виборі ділянки варто також враховувати наявність міських інженерних комунікацій (водопровід, каналізація, електрокабель), можливість телефонізації і підключення до існуючих інженерних міських мереж, що значно знижує вартість будівництва готелю.
Функціональна організація будівлі будь-якого готелю насамперед залежить від його типу і місткості. Місткість готелів визначається числом постійних спальних місць. Диференціація готелів за місткістю в багатьох країнах світу різна. Наприклад, у Швейцарії та Австрії готелі, що мають менше 100 місць, вважаються малими; 100-200 місць – середніми; більш 200 місць – великими. У США готелі до 100 номерів вважаються малими, до 500 номерів – середніми, понад 500 – великими. Світовий готельний фонд розташований, в основному, у малих і середніх готелях.
Для функціональної організації готелю істотне значення має також число входів у будинок. Готелі великої місткості й високого рівня комфорту звичайно мають не менш 3-4 входів.
Готелі малої місткості нерідко обмежуються двома входами (головним і до службово-побутового приміщення), а також вантажно-розвантажувальною площадкою на господарському дворі.
Основні блоки приміщень готелів
Найголовнішими функціональними приміщеннями розвинутого готелю є:
- блок приймально-допоміжних приміщень;
- блок приміщень житлової групи;
- блок приміщень харчування;
- блок приміщень адміністрації;
- блок підсобних і господарських приміщень.
Усі перераховані блоки повинні бути взаємозалежні з урахуванням специфіки функціонального процесу. У залежності від типу готелю до його структури можуть включатися додаткові блоки.
Блок приміщень вестибульної групи є основною сполучу вальною ланкою всіх груп приміщень готелю. Він створює перше враження про готель. У цьому блоці здійснюються: прийом, оформлення і розміщення приїжджаючих, розрахунки з ними, видача різних довідок про готель, зберігання та транспортування багажу тощо.
Функціональна організація приміщень вестибульної групи повинна забезпечити раціональне взаємне розташування вертикальних комунікацій і входів, для того, щоб рух основного людського потоку був найбільш коротким. Функціональний зв'язок між зонами і приміщеннями вестибульної групи повинний виключити перетинання людських потоків.
У вестибулі має дотримуватися чітке зонування, що зводить до мінімуму перетинання потоків проживаючих, від’їжджаючих і приїжджаючих гостей, персоналу, епізодичних відвідувачів і шляхів доставки багажу до номерів і до автобусів.
У вестибулях передбачаються наступні основні зони: інтенсивного пішохідного руху, екстенсивного пішохідного руху, рекреаційна і допоміжна.
Зона інтенсивного пішохідного руху включає маршрут транзитного руху до ліфтів і сходів.
Зона екстенсивного пішохідного руху включає пішохідні підходи до допоміжних приміщень гардероба, торговельних кіосків, телефонів-автоматів і групи прийому. Нормативна площа вестибуля з гардеробом приймається 0,74 м² на 1 місце.
У групі приміщень прийому знаходяться: черговий адміністратор, що веде облік зайнятих номерів, попередніх замовлень; каса, де клієнтами проводиться оплата всіх наданих послуг, автоматично зареєстрованих на індивідуальних картках; портьє, що веде облік ключів (а по них - присутність клієнтів), видає кореспонденцію, виконує особисті доручення.
Допоміжна зона включає наступні приміщення: відділення зв'язку, ощадну касу, транспортне агентство, перукарню, пункти прийому речей до ремонту, хімчистку і пральню, камеру схову.
Рекреаційна зона забезпечує короткочасний відпочинок від'їжджаючих і прибуваючих гостей.
Розташування функціональних зон може бути різним, його характеризують наступні основні схеми: фронтальна, повздовжня і концентрична. Слід зазначити, що склад зон та їхня планувальна організація залежить від типу готелю.
У чотирьох-п’ятизіркових готелях передбачаються магазини і торговельні кіоски. При вестибулях повинні існувати спеціальні приміщення для сортування багажу, звідки він спеціальним ліфтом доставляється на відповідні житлові поверхи та до номерів приїжджаючих і від'їжджаючих. З приміщень сортування багажу повинен існувати безпосередній доступ до під'їжджаючих і від'їжджаючих автобусів і автомобілів.
Розташування допоміжних приміщень готелю навколо його основної ланки – вестибуля повинне передбачати можливість швидкого орієнтування прибуваючих, зорового контролю за відвідувачами і виключати можливі (у туристичних готелях) скупчення груп гостей.
Велике значення має вибір місця встановлення ліфтів. Ліфти, як правило, компонуються групами по кілька в кожній. Місця розташування цих груп повинні забезпечувати найкоротші шляхи потрапляння до номерів; у вестибулі ліфти необхідно розташовувати так, щоб їх можна було легко знайти.
Коридори, як і вестибуль, складають першу уяву про готель. Ширина коридору розраховується так, щоб у ньому легко могли розійтися дві людини з валізами в руках. Звідси необхідна ширина однобічного коридору не менш 1,3–1,4 м, а двостороннього – 1,6–2,0 м (якщо двері відкриваються усередину номера). Якщо ж двері відкриваються в коридор, ширина його відповідно збільшується.
Блок приміщень житлової групи є основним у готелях будь-якого типу. Ці приміщення складають більш 50% об’єму будівлі і являють собою житлові кімнати – номера, а також безпосередньо пов’язані з ними допоміжні і службові приміщення.
Готельний номер містить у собі майже всі елементи житла людини (крім кухні), тут повинне бути місце для відпочинку і сну, роботи, прийому гостей. У ньому є передня, шафа для одягу, санвузол.
Номери розташовуються на житлових поверхах, де знаходяться також приміщення для чергового персоналу, що їх обслуговує, загальної горизонтальної комунікації, вітальні, ліфтові або сходово-ліфтові холи. Основні вертикальні комунікації (сходи і ліфти) часто поєднують у єдиний сходово-ліфтовий вузол, розташування якого залежить багато в чому від форми плану житлових поверхів.
Як показує аналіз практики проектування і будівництва готелів, житлову частину проектують із прямокутною, компактною, атриумною та ускладненою формою плану. Готелі з прямокутною та ускладненою формою плану поширені більше, ніж компактної й атриумної. На вибір форми плану впливають: містобудівні особливості ділянки будівництва, її розмір і форма, санітарно-гігієнічні і протипожежні вимоги, техніко-економічні міркування, а також творчий задум архітектора.
Прямокутна форма плану застосовується в будівлях готелів різної поверховості і довжини. На основі прямокутних планів звичайно створюють лаконічні об’єми будинків у формі паралелепіпеда.
Компактна форма плану (близька до кола, еліпса, квадрата, трикутника) більше властива багатоповерховим готелям баштового типу. Вузол вертикальних комунікацій при такому плануванні часто розташовується у центральній частині будівлі. Загальні поверхові коридори не розтягнуті; відстані від вертикальних комунікацій до входів до усіх номерів відносно невеликі. Готелі з компактною формою плану доцільні на невеликих ділянках, що звільняються при реконструкції міст; у районах, що багаті на зелені насадження, при максимальному збереженні цих насаджень; у складних ґрунтових умовах (на гірських схилах, скельних ґрунтах тощо).
Ускладнена форма плану житлової частини має багато варіантів: «трилисники», «хрестовини»; різні криволінійні форми.
Зміна напрямку загальних горизонтальних комунікацій дозволяє уникнути враження монотонності коридору, що виникає в протяжних будівлях із прямокутною формою плану. Однак при складних формах плану, що згинаються, не всі номери знаходяться в однакових умовах. Наприклад, у номерах, розташованих у внутрішніх кутах будівлі, погіршуються умови освітлення та інсоляції (можливе затінення номерів, особливо розташованих у нижніх поверхах), у ряді випадків не виключене «проглядання» номера з вікон інших приміщень.
Атриумна форма плану (із внутрішнім двором, забудованим по периметру) дозволяє розташувати на поверсі велику кількість номерів. Найчастіше у внутрішній замкнутий двір повертають загальні галереї або обслуговуючі приміщення. Іноді до внутрішнього двору повернені номери. При орієнтації номерів до внутрішнього двору готелю вони позбавляються видових якостей, погіршується ізоляція номерів від вікон, розташованих навпроти приміщень.
В усіх планувальних вирішеннях основним структурним елементом житлового поверху є номер. На основі аналізу практики проектування і будівництва готелів усе розмаїття номерів можна звести до наступних основних типів:
- однокімнатні номери на 1 чол.;
- однокімнатні номери на 2 чол.;
- однокімнатні номери на 3-4 чол.;
- номери з підвищеним комфортом з 2-х кімнат і більше (люкси й апартаменти).
Найбільше поширення у світовій практиці одержали однокімнатні номери на одного і двох чол. Відповідно до міжнародних стандартів у готелях категорії одна зірка таких номерів має бути 60%, дві зірки – 80%, три і більше зірок – 100%.
