незалежно від того, чи випускає під-во акції або облігації. Це граничний рівень доходу до нарахування відсотків за позику і податків (ДВПП). Граничний рівень ДВПП= (ДВПП – інтерес (витрати по сплаті %)) * (1 – ставка податку) / кількість звичайних акцій (або кількість облігацій).
84. Теорії структури капіталу.
У генезисі теорій структури капіталу, які почали формуватися з середини ХХ століття, виділяються чотири основних етапи. Ці етапи пов'язані з формуванням наступних узагальнювальних теоретичних концепцій:
традіційною концепцією структури капіталу;
концепцією індиферентності структури капіталу;
компромісною концепцією структури капіталу;
концепцією суперечності інтересів формування структури капіталу.
В основі цих концепцій лежать альтернативні підходи до можливості оптимізації структури капіталу підприємства і виділення пріоритетних чинників, що визначають механізм такої оптимізації.
Традиц – вартість капіталу залежить від його структури. Визнач оптимальна структура, що мін середньозв вартості капіталу сприяє мах ринк вартості підп-ва.
Основа - положення про можливу оптимізацію структури кап шляхом обліку різної вартості окремих його складових частин. Початковою теоретичною посилкою цієї концепції є твердження, що вартість власного капіталу підприємства завжди вища за вартість позикового капіталу. Ринкова вартість підп-ва, що викор Позичк Кап (до певної межі) може бути вищою за за ті п-ва, що не викор позик кошти.
Індифер Міллер-Модільяні 1 – розгляд вплив стр капіталу на ринкову вартість п-ва при відсутності податків, а також з податками та їх впливом на прибуток.
Ф. Модільяні і М. Міллер математично довели, що ринкова вартість підприємства, (а відповідно і середньозважена вартість капіталу) залежить тільки від сумарної вартості його активів незалежно від складу елементів капіталу, авансованого в ці активи. Початковим положенням цього доказу є їх твердження, що в процесі господарської діяльності підприємства його прибутковість генерують не окремі елементи капіталу, а сформовані ним активи.Висновок ММ1 –ціна капіталу і вартість п-ва не зал від стр капіталу. = опер прибутку (до сплати ПП. і %).
Міллер-Модільяні 2. з податками – ринкова вартість п-ва, що викор Позик Кап є вищою – діє фін важіль. Бо є податкові пільги (сплата % за кредит), тому вартість залученого капіталу буде нижчою. З врах ПП. фін важіль буде впливати на ринкову вартість п-ва і пдвищ його ринкової ціни.
Основу компромісної концепції структури капіталу складає положення про те, що вона формується під впливом ряду суперечливих умов, що визначають співвідношення рівня прибутковості і ризики використання капіталу підприємства, які в процесі оптимізації його структури повинні бути враховані шляхом відповідного компромісу їх комплексної дії.
Висновок – стр кап має бути такою, при якій гран вартість кап = гран ефект від фін важеля.
Основу концепції суперечності інтересів форми структури капіталу складає положення про відмінність інтересів і рівня інформованості власників, інвесторів, кредиторів і менеджерів в процесі управління ефективністю його використання, вирівнювання яких викликає збільшення вартості окремих його елементів. Суть концепції суперечності інтересів формування капіталу підприємства складають теорії асиметричної інформації, сигналізації, моніторингових витрат і деякі інші.
Модель Росса – менеджер може впливати на дії інвесторами своїми рішеннями – обґрунтовується вибір сигналів з погляду благополуччя менеджера.
Модель Майерса –Майлуфа – менелд приймає ріш, виходячи з інтерсів акціонерів. Якщо компанія має перспективи – краще залучати позик кап. Якщо підп-во оголошує додатк емісію – сигнал, що вартість підп-ва завищена (курс акцій впаде)
85. Основи теорії Міллера-Модільяні.
Модільяні і Міллер математично довели, що ринкова вартість підприємства (а відповідно і середньозважена вартість капіталу, що ним використовується) залежить тільки від сумарної вартості його активів незалежно від складу елементів капіталу, авансованого в ці активи. Початковим положенням цього доказу є їх твердження, що в процесі господарської діяльності підприємства його доходність генерують не окремі елементи капіталу, а сформовані ним активи. Функціонування ринку капіталу в процесі обгрунтування теорії обмежено рядом умов: 1) ринок є "досконалим"; 2) на ринку діє єдина для всіх інвесторів і кредиторів безризикова ставка проценту на капітал, що вкладається і передається в позику; 3) всі підприємства на ринку можуть бути класифіковані по рівню ризику своєї господарської діяльності тільки на основі показників розміру очікуваного доходу на сформовані сукупні активи і ступеню ймовірності його отримання; 4) вартість будь-якого елементу залучаємого капіталу не пов’язана з діючою системою оподаткування прибутку підприємства; 5) в розрахунок вартості окремих елементів капіталу не включаються витрати, пов’язані з його купівлею-продажем. З урахуванням викладених передумов зміст концепції механізму формування середньозваженої вартості капіталу підприємства, висунутої Модільяні і Міллером, зводиться до наступного: ринкова вартість підприємства (а відповідно і середньозважена вартість його капіталу) не залежить від структури капіталу. Зростання питомої ваги позикового капіталу в загальній його сумі не призводить до відповідного зниження рівня середньозваженої вартості капіталу незважаючи на те, що рівень вартості позикового капіталу набагато нижче рівня вартості власного капіталу. Будучи принципово правильною в умовах висунутих авторами обмежень, концепція незалежності механізму формування середньозваженої вартості капіталу і ринкової вартості підприємства від його структури носить лише теоретичний окремий характер, який не сумісний з ситуацією формування підприємством структури капіталу в реальній практиці.
86. Ліверидж в управлінні активами підприємства.
Леверідж – фінансовий механізм управління співвідношенням окремих видів капіталу. Операційний леверідж – показує вплив змінності обсягу продажу на рівень доходів компанії. Характеризує співвідношення основного і обігового капіталу, тобто чим вища частка постійних витрат стосовно поточних, тим вище операційний леверідж. Чим вищий операційний леверідж, тим вищий інвестиційний ризик, адже постійний капітал потрібно збільшувати вже сьогодні, а позитивні грошові потоки залежать від завтрашньої кон’юнктури ринку і обсягів продажу. Фінансовий леверідж встановлює міру зв’язку (впливу) змінності доходів компанії на дивіденди, тобто доход окремого акціонера (компаньйона). Фінансовий леверідж для капіталу АТ показує, в якому співвідношення знаходяться звичайні акції і обігові зобов’язання: облігації і позички. Операційний та фінансовий леверідж тісно пов’язані. Наприклад, коли компанія зменшує свій операційний Л, це може призвести до збільшення фінансового Л, і навпаки, якщо вона вирішує збільшити свій операційний Л, це може призвести до зменшення позичкового капіталу. Міра операційного Л (МОЛ) визначається як співвідношення процентної зміни в операційному доході до процентної зміни в продажу:,
де ОД –операційний доход, прибуток (надходження до розподілу); ОП– обсяг продаж (реалізації). МОЛ може бути також розрахована за формулою: ; або ; де ОП – обсяг продаж (кількість одиниць продукції); ЦП –середня зміна продажу одиниці продукції; ЗВ- змінні витрати на одиницю продукції; ПВ – обсяг продажу у вартісному вимірі; ЗВ- змінні витрати на всю продукцію. Перша формула використовується для розрахунку МОЛ одиниці продукції, друга – для оцінки МОЛ фірми, що має широку номенклатуру продукції. За допомогою МОЛ оцінюється плив обсягу продажу на доходи компанії до їх розподілу. Міра фінансового леверіджу (МФЛ) – це оцінка його впливу на чистий прибуток, тобто прибуток за відрахуванням податків та процентів за кредит. МФЛ розраховується за формулою: ; де ОД –операційний доход, прибуток (надходження до розподілу); П – очікувані або сплачені податки та проценти. Загальний леверідж показує вплив змінності обсягу продаж на дивіденди акціонерів або доходи компаньйонів. Міра загального леверіджу розраховується добутком МОЛ і МФЛ. За допомогою міри загального леверіджу (МЗЛ) оцінюється чутливість впливу змін в продажу на рентабельність власного капіталу, тобто рівень надходжень на одну акцію.
87. Вимірювання фінансового лівериджу.
Фінансовий ліверидж – це фінансовий механізм управлінням співвідношенням залучених і власних фінансових коштів. Результат такого управління оцінюється за допомогою показника "ефект фінансового лівериджу". Фінансовий ліверидж характеризує використання підприємством позикових коштів, яке впливає на зміну коефіцієнту рентабельності власного капіталу. Показник, що відображає рівень додатково генеруємого прибутку на власний капітал при різній частці використання позикових коштів, називається ефектом фінансового лівериджу = (2/3)*диференціал*плече фінансового важеля. Диференціал = (2/3)*(економічна рентабельність – середня розрахункова ставка %). Плече фінансового важеля = залучені кошти / власні кошти. Фінансовий леверідж встановлює міру зв’язку (впливу) змінності доходів компанії на дивіденди, тобто доход окремого акціонера (компаньйона). Міра фінансового леверіджу (МФЛ) – це оцінка його впливу на чистий прибуток, тобто прибуток за відрахуванням податків та процентів за кредит. МФЛ розраховується за формулою: ; де ОД –операційний доход, прибуток (надходження до розподілу); П – очікувані або сплачені податки та проценти.
88. Економічна сутність і класифікація інвестицій.
Інвестиції – це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об’єкти підприємницької діяльності, в результаті яких створюється прибуток чи досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути: 1)грошові кошти, цільові банківські вклади; 2)Рухоме та нерухоме майно; 3)Майнові права та інші інтелектуальні цінності; 4)Право користування землею та ін природними ресурсами. Інвестиції в об’єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. З метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікують за наступними ознаками: 1)за об’єктами вкладення коштів: реальні інвестиції – це вкладення коштів в реальні активи як матеріальні, так і нематеріальні; капіталоутворюючі інвестиції – вкладення капіталу безпосередньо в засоби вир-ва та предмети споживання; фінансові інвестиції – це вкладення коштів в різні фінансові інструменти (в осн – ЦП). 2)за характером участі в інвестуванні: прямі – пов’язані з безпосередньою участю інвестора у виборі об’єктів інвестування; непрямі – інвестування, опосередковане іншими особами (посередниками). 3)за періодом інвестування: довгострокові – більше року; короткострокові – не більше року. 4)за формами власності: приватні – здійснюються громадянами та підприємствами недержавної форми власності; державні – вкладення за рах бюджетів різних рівнів та державних підприємств; іноземні – здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами та державами; спільні – здійснюються суб’єктами даної країни та іноземних країн. 5)за регіональною ознакою: внутрішні – в об’єкти інвестування, що знаходяться в межах даної країни; іноземні – вкладення коштів в об’єкти інвестування, що знаходяться за межами даної країни, а також в фінансові інструменти інших країн.
89. Інвестиційна політика підприємства.
Інвестиційна політика представляє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що заключається у виборі і реалізації найбільш ефективних форм реальних і фінансових його інвестицій з метою забезпечення високих темпів його розвитку і розширення економічного потенціалу господарської діяльності. Етапи розробки інвестиційної політики: 1) формування окремих напрямів інвестиційної діяльності підприємства у відповідності з стратегією його економічного і фінансового розвитку. Воно дозволяє визначити пріоритетні цілі і задачі цієї діяльності по окремим етапам наступного періоду. 2) дослідження і врахування умов зовнішнього інвестиційного середовища і кон’юнктури інвестиційного ринку: правові умови, поточна кон’юнктура інвестиційного ринку і фактори, що її визначають, прогноз кон’юнктури в розрізі окремих сегментів ринку. 3) пошук окремих об’єктів інвестування і оцінка їх відповідності напрямам інвестиційної діяльності підприємства: вивчається поточна пропозиція на інвестиційному ринку, відбираються для вивчення окремі інвестиційні проекти, фінансові інструменти, розглядаються можливості і умови придбання окремих активів, проводиться експертиза відібраних об’єктів інвестування. 4) забезпечення високої ефективності інвестицій: аналіз економічної ефективності відібраних об’єктів інвестування, ранжування їх по критерію доходності. 5) забезпечення мінімізації рівня ризиків, пов’язаних з інвестиційною діяльністю. 6) забезпечення ліквідності інвестицій. 7) визначення необхідного обсягу інвестиційних ресурсів і оптимізація структури їх джерел: прогнозується загальна потреба в інвестиційних ресурсах, необхідних для здійснення інвестиційної діяльності підприємства, визначається можливість формування цих ресурсів за рахунок власних фінансових джерел, визначається доцільність залучення позикових коштів. 8) формування і оцінка інвестиційного портфелю підприємства.
90. Управління реальними інвестиціями.
Реальні інвестиції – це вкладання в основний капітал та в приріст матеріально-технічних запасів. Вони класифікуються за групами: 1) за формами власності: державні, кап. вкладення колективних підприємств, кап. вкладення населення; 2) за джерелами фінансування: централізовані, децентралізовані; 3) за призначенням: виробничі, невиробничі; 4) за адресою: галузеві, регіональні; 5) за формами відтворювання ОФ: нове будівництво, розширення, реконструкція, технічне переозброєння; 6) за складом витрат: на будівельно-монтажні роботи, на придбання обладнання, інструментів і проектно-дослідні роботи. Нове будівництво – це створення виробничих потужностей на нових площах за новими проектами. До нього можна також віднести будівництво філіалів, цехів, окремих виробництв, які після завершення будівництва переводяться на самостійний баланс. Розширення – це будівництво нових підприємств, цехів, окремих виробництв, які після завершення будівництва не переводяться на самостійний баланс. Реконструкція – це перебудова діючих цехів, виробництв за єдиним комплексним проектом реконструкції підприємства в цілому. Технічне переозброєння – це комплекс заходів, спрямованих на підвищення техніко-економічного рівня окремих цехів, виробництв, ділянок за допомогою механізації, автоматизації виробничих процесів, впровадження прогресивної технології та ноу-хау, заміни фізично зношеного і морально застарілого обладнання. Технічне переозброєння здійснюється за окремими проектами і кошторисами на окремі види робіт і витрат. Інноваційне інвестування в нематеріальні активи: придбання готової науково-технічної продукції і інших прав, розробка нової науково-технічної продукції. Інвестування приросту запасів матеріальних оборотних активів: це інвестиційна операція, направлена на розширення обсягу операційних оборотних активів, які використовуються, що забезпечує тим самим необхідну пропорційність (збалансованість) в розвитку необоротних і оборотних операційних активів в результаті здійснення інвестиційної діяльності.
91. Класифікація інвестиційних проектів підприємства.
За об’єктами інвестицій: фінансові проекти – передбачають одержання прибутку від вкладень капіталу в інвестиційні (фондові) інструменти – акції, облігації, паї, внески тощо. Реальні – одержання прибутку від вкладення капіталу в реальні активи в формі придбання, будівництва, реконструкції, лізингу, тощо. Інтелектуальні - приносять прибуток від реалізації нематеріальних активів. За напрямками використання активів: споживчі – це плани вкладення заощаджень (нагромаджень) в предмети особового або сімейного довгострокового використання – житло, засоби транспорту, предмети тезаврування та ін. Паперові проекти – плани придбання активів у вигляді ЦП, як майнових так і боргових (кредитних), які будуть не тільки приносити інвестору прибуток (доход), а й гарантувати йому певний рівень безпеки вкладених коштів. Підприємницькі інвестиційні проекти – плани вкладення капіталу в будь-який вид підприємницької (виробничої або комерційної) діяльності. За напрямками інвестування: інвестиції прямі – безпосередньо спрямовані на створення виробничих потужностей. Портфельні – зумовлені сукупністю паперових представників (документів), що віддзеркалюють права власності на активи, або прибуток, що вони приносять. Венчурне інвестування вкладання капіталів у науково-місткі, високотехнологічні виробництва, які одночасно є високо ризиковими і потребують захисту з боку держави. Галузеві і регіональні проекти мають місце лише в тих випадках, коли суб’єктом інвестування є керівний орган галузі (міністерство) або представники місцевих органів влади. Міжнародні проекти здійснюються за міждержавними угодами за участю, як правило міжнародних фінансово-кредитних інституцій. За розміром інвестиційні проекти можуть бути: великі, середні або дрібні. Така градація залежить від країни, де реалізується проект. За мотивацією, тобто з точки зору прибутковості проектів, їх можна ранжувати від таких, де інвестиції не дадуть прибутків (вимушені проекти), до таких, де очікуються надприбутки; ті, що забезпечують позицію на ринку, і ті які здійснюються з метою скорочення витрат, і збільшення доходів. За рівнем ризику проекти можуть бути ранжовані від позаризикових (придбання державних цінних паперів) до авантюрних. (позаризикові, з мінімальним ризиком, з середнім ризиком, високо ризикові, авантюрні.) За рівнем технологічної готовності: зародковий; попередній (передінвестиційний); готовий до будівництва або експлуатації; той що потребує розширення будівництва, реконструкції, техпереозброєння; той, що потребує реорганізації (зміни менеджменту); той що потребує санації або ліквідації.
92. Методи оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів.
Реальні інвестиції – це вкладення в виробничі фонди (основні і оборотні). Переважно це вкладення в матеріальні активи – будівлі, обладнання, споруди і інші товарно-матеріальні цінності. Світовий досвід нагромадив значну кількість методів та прийомів інвестиційного аналізу. Найвідоміші методи можна розподілити на три групи: 1)методи оцінки ефективності інвестицій за допомогою співвідношення грошових надходжень (позитивних потоків) з витратами (негативними потоками); 2)методи оцінки ефективності інвестицій за бухгалтерською звітністю; 3)методи оцінки ефективності інвестицій, що ґрунтуються на теорії часової вартості грошей. Система основних показників оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів: чистий приведений дохід; індекс доходності; індекс рентабельності; період окупності; внутрішня ставка доходності. В основу цих методів покладено порівняння обсягу передбачуваних інвестицій і майбутніх грошових надходжень. Метод чистого приведеного доходу базується на співставленні дисконтованої вартості грошових надходжень за прогнозований період і інвестицій. Індекс доходності – це дисконтована вартість грошових надходжень від проекту в розрахунку на гривню інвестицій в даний момент. Метод внутрішньої норми доходності зводиться до знаходження такої ставки дисконтування, при якій поточна вартість очікуваних доходів буде рівна поточній вартості необхідних грошових вкладень. Внутрішню норму доходності можна охарактеризувати і як дисконтну ставку, при якій чиста приведена вартість в процесі дисконтування буде приведена до нуля. Показник поточної окупності визначає мінімально необхідний період для інвестиції, щоб була забезпечена ставка доходності. Іншими словами, період поточної окупності інвестиційного проекту – це число років, необхідних для відшкодування стартових інвестиційних витрат.
93. Управління фінансовими інвестиціями.
Фінансові інвестиції (ФІ) – це активна форма ефективного використання тимчасово вільного капіталу. У зв’язку з цим здійснення інвестицій має ряд особливостей, основними з яких є: а)ФІ – самостійний вид господарської діяльності, яка стосується як операційної діяльності підприємства, так і процесу реального інвестування; б)ФІ використовуються підприємством з метою отримання додаткового інвестиційного доходу в процесі використання вільних грошових коштів; в)процес обґрунтування управлінських рішень, пов’язаних із здійсненням фінансових інвестицій, порівняно з реальними інвестиціями, є простішим і не таким трудомісткім. З врахуванням особливостей і форм фінансового інвестування організується управління ними на підприємстві. При достатньо високій періодичності здійснення фінансових інвестицій на підприємстві розробляється спеціальна політика такого управління. Політика управління ФІ представляє собою частину загальної інвестиційної політики підприємства, що забезпечує вибір найбільш ефективних фінансових інструментів вкладення капіталу і своєчасне його реінвестування. Формування політики управління фінансовими інвестиціями здійснюється за наступними основними етапами: 1)аналіз стану фінансового інвестування в попередньому період – вивчення тенденцій динаміки масштабів, форм і ефективності фінансового інвестування на підприємстві в ретроспективі; 2)визначення обсягу фінансового інвестування в наступному періоді – визначається розмірами вільних фінансових коштів, заздалегідь накопичених для здійснення наступних реальних інвестицій або інших витрат майбутнього періоду; 3)вибір форм фінансового інвестування – залежить від характеру задач, що вирішуються підприємством в процесі своєї господарської діяльності; 4)оцінка інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів – основним показником оцінки виступає рівень їх доходності, ризику і ліквідності; 5)формування портфеля фінансових інвестицій – він має відповідати стратегічним цілям інвестиційної діяльності в цілому; 6)забезпечення ефективного оперативного управління портфелем фінансових інвестицій – своєчасна його реструктуризація з метою підтримання цільових параметрів його формування.
94. Портфель фінансових інвестицій як об’єкт управління.
Інвестиційний портфель представляє собою ціленаправлено сформовану сукупність фінансових інструментів, призначених для здійснення фінансового інвестування у відповідності з розробленою інвестиційною політикою. Головною метою формування інвестиційного портфелю є забезпечення реалізації основних напрямків політики фінансового інвестування підприємства шляхом підбору найбільш доходних і безпечних фінансових інструментів. З врахуванням головної мети будується система конкретних локальних цілей формування інвестиційного портфелю, основними з яких є: а)забезпечення високого рівня формування інвестиційного доходу в поточному періоді; б)забезпечення високих темпів приросту інвестованого капіталу в довгостроковій перспективі; в)забезпечення мінімізації рівня інвестиційних ризиків; г)забезпечення необхідної ліквідності інвестиційного портфелю; д)забезпечення максимального ефекту “податкового щита” в процесі фінансового інвестування. Основні типи фінансових портфелів: в залежності від цілей формування інвестиційного доходу - портфель доходу
