2) функціонально-організаційні особливості господарських операцій п-ва дають змогу ідентифікувати рух коштів за видами грош.потоків відповідно до встановлених критеріїв групування;
3) грош.потоки, що генеруються суб'єктом господарювання, мають виключно фінансовий хар-р.
32. Грошові потоки як основа самофінансування об’єкта підприємництва.
33. Класифікація грошових потоків суб’єкта господарювання.
34. Типова сукупність вхідних грошових потоків суб’єкта господарювання.
Всі грош потоки в залежності від їх руху поділ-ся на вхідні які надходять на рахунки під-ва, і вихідні, які пов’язані з використанням грошових коштів. Призначення вхідних грошових потоків полягає у забезпеченні під-ва коштами, які необхідні для здійснення поточної та інвестиційної діяльності. Склад вхідних потоків: 1)надходження виручки від реалізації прод-ї, робіт, послуг. Це основний вхідний поток може формуватися по 4-м напрямкам: по виробництву прод-ї; по товарообороту (торгівля і посередницька діяльність); виконання договорів, будівництво, наукові дослідження; по наданню послуг – банківська діяльність, страхування, комунальні послуги. Дані потоки суттєво впливають на на фінансовий стан під-ва, його платоспроможність. Факторами що впливають на суму цього потоку: обсяг вир-ва, зміна залишків нереалізованої прод-ї, рівень цін, види розрахункових документів, умови збуту продукції, платоспроможність покупця. Облік факторів потрібен для того, щоб досягти абсолютного збільшення потоку і прискорити їх надходження. 2) надходження залучених коштів (банківський кредит і фін допомога). Фактори, які впливають на отримання банк кредитів: наявність власних оборотних коштів, платоспроможність п-ва, непогашена дебіторська заборгованість, надання товарного кредиту покупцям 3)цільові надходження – надходж від суб’єктів комерц д-ті (поза рах-к реалізації) безповоротна фін допомога, кошти на фін-ня спільних проектів, кошти цільових держ-х фондів, внески засновників. Цей потік не пов’язаний з формуванням валового доходу. 4)надходж від фін інвестицій: реалізація корпоративних прав, доходи від облігацій і інш держ і недерж ЦП, нараховані відсотки на депозитеі вклади. 5)Капітальні доходи – від перепродажу майна, землі нерухомості. 6)Дивідендні доходи – доходи, які має підприємство, якщо володіє ЦП іншого під-ва.
35. Типова сукупність вихідних грошових потоків суб’єкта господарювання.
Призначення вихідних грошових потоків полягає у використанні коштів за різними напрямами фін-господ д-ті. Ці потоки справляють суттєвий вплив на поточний фін стан, платоспроможність і кінцеві рез-ти д-ті п-ва. Особливості вихідних потоків під-ва: 1)більша частина вихідних потоків п-ва здійснюється у безготівковій формі. 2)формування вихідних потоків в часі обумовлена контрактами, угодами. 3)джерелами здійснення вихідних потоків виступають оборотні кошти, вирука від реалізаціїпрод-ї, тобто всі кошти, які знах-ся на розрах рах-ку. 4)вихідні потоки впливають на поточний фін стан і кінцеві фін рез-ти д-ті. Склад вихідних потоків: 1)оплата рахунків за ТМЦ – його абсолютна сума залежить від обсягу господ д-ті, рівня цін, форми розрах-в. Джерелом сплати можуть бути власні і залуч кошти. 2) платежі державі. Обсяг потоку форм-ся під впливом податкової політики і показників діяльності п-ва. Строки формування і джерела потоків визнач державою. Розмір потоку впливає на фін господ д-ть через собівартість і розподіл приб-ку. 3)Виплата з/п. Обсяг залежить від обсягу вир-ва, трудомісткості праці і прод-ті праці робітників. П-во може впливати на обсяг потоку в часі (строки виплати З/П регулюються законодавством і визначаються самостійно п-вом). Джерелом потоку виступає собів-ть (основн і додатков з/п) і прибуток (мат допомога, заохочення, соц виплати). 4)Перерахування коштів банківським установам. Абсол сума потоку формується під впливом: обсягу вир-ї д-ті, сезонних коливань в вироб-ві і реаліз прод-ї, фін стану під-ва, політики держави у визначенні облікової ставки. 5)Проведення інвестицій. Обсяг інвестицій визнач-ся під-вом самостійно і залежить від наявних фін ресурсів.
36. Структурування грошових потоків за видами діяльності. Грошові потоки суб’єкта господарювання за видами діяльності та джерелами формування.
37. Алгоритм розрахунку операційного грошового потоку суб’єкта господарювання.
38. Грошовий потік від фінансової діяльності.
39. Прямий та непрямий метод розрахунку грошового потоку.
40. Інструментарії управління грошовими потоками.
41. Політика управління грошовими потоками і її обґрунтування та реалізація.
42. Модель управління грошовими потоками та її структура.
43. Управління операційним грошовим потоком та його особливості.
44. Управління інвестиційними та фінансовими грошовими потоками та їх особливості.
45. Необхідність і сутність визначення часової вартості грошей. Основні причини зміни вартості грошей у часі.
Перехід до ринкових умов господарювання супроводжується появою нових видів діяльності для підприємств. Відкриваються нові можливості використання капіталу: участь у різноманітних ризикованих проектах, придбання цінних паперів, нерухомості, вкладання грошей на депозитні рахунки комерційних банків тощо. Розміщуючи капітал в один з обраних проектів, фінансовий менеджер планує не тільки з часом повернути вкладені гроші, а й отримати бажаний економічний ефект. Таким чином, гроші набувають такої об’єктивно існуючої характеристики, як часова вартість. Зміну вартості грошей у часі можна пояснити таким чином: грошова одинця в попередньому році була такою самою, як і в поточному. Але наслідки інфляції чітко ілюструють, що купівельна спроможність грошей змінюється з плином часу. Розглядаючи реальну вартість грошей, слід брати до уваги не тільки дії інфляції, а також здатність інвестування. Отже, основними причинами втрачання вартості грошей є: інфляція, наявність ризику і віддавання підприємцями переваги наявним грошам. Інфляція пов’язана із загальним підвищенням цін у країні. Коли зростають ціни, падає вартість грошової одиниці. Враховуючи те, що в майбутньому ціни зростатимуть, вартість грошової одиниці в наступні роки буде ще нижчої, ніж у попередні. Таким чином, купівельна спроможність грошової одиниці сьогодні вища, ніж виявиться завтра. Ризик, або невпевненість у майбутньому, також зменшують вартість грошей. Підприємці прагнуть уникнути ризику, тому вище цінують гроші, які є сьогодні, ніж ті, що мають бути в майбутньому. Якщо підприємець інвестує ці гроші, сподіваючись на доходи у майбутньому, то цей “обмін” можливий за умови, що майбутні доходи повинні бути достатньо високі. Це необхідно, щоб виправдати ризик. Т.ч.: сьогодні гроші дорожчі, ніж завтра; гроші втрачають свою вартість через інфляцію, ризик , схильність до ліквідності.
46. Методичний інструментарій оцінювання вартості грошей у часі та його використання у фінансових розрахунках.
47. Зміна вартості грошей у часі: сутність та завдання її визначення.
48. Визначення майбутньої вартості грошей у фінансових розрахунках.
49. Моделі що використовуються для аналізу грошових потоків.
50. Визначення теперішньої вартості грошей у фінансових розрахунках.
51. Поняття і сутність компаундирування. Просте компаундирування. Компаундирування ануїтетів (ренти). Поняття звичайної і вексельної ренти.
Компаундирування – визначення майбутньої вартості грошей (FV). Це арифметична дія визначення кінцевої вартості потоку готівки або кількох потоків готівки із застосуванням складних відсотків. Майбутня вартість FV початкової суми (PV) на кінець n–ї кількості років може бути визначена за допомогою рівняння: FVn = PV (1+і)n, . Завдання компаундирування грошей: а)вкладених одночасно на певний термін під певний процент (просте компаундирування); б)вкладення рівними частками через рівні проміжки часу під певний процент (FV ануїтетів або ренти): компаундирування звичайної (відстроченої) ренти – визначення FV ренти, вклади по якій проводяться в кінці кожного періоду; компаундирування вексельної ренти – визначення FV ренти, вклади по якій проводяться на початку кожного періоду. Рентою (ануїтетом) називається серія рівних витрат, що здійснюються через певні інтервали або певну кількість років. Майбутня вартість ренти: FVAn = PMT • ((1+і)n-1) / і, де PMT – рівномірні виплати ренти. Компаундирування звичайної ренти – визначення майбутньої вартості ренти, виплати по якій проводяться у кінці кожного періоду. Компаундирування вексельної ренти – визначення майбутньої вартості ренти, виплати по якій проводяться на початку кожного періоду. FV вексельної ренти є більшою, ніж звичайної, оскільки кожна виплата компаундирується на один рік (період) більше (за інших однакових умов). Переведення FV звичайної ренти в FV вексельної ренти може бути виконано за допомогою формули: FVA вексельної ренти = FVA звичайної ренти • (1+i).
52. Поняття і сутність дисконтування. Моделі дисконтування та їх характеристика. Просте дисконтування. Дисконтування звичайної і вексельної ренти.
Дисконтування – визначення поточної (теперішньої) вартості грошей (PV). Дисконтування – процес визначення поточної вартості потоку готівки або групи потоків готівки; даний процес є прямою протилежністю компаундируванню: PV = FVn / (1+i)n, де і – відсоткова ставка. Завдання дисконтування грошей: а)отриманих у майбутньому одночасно (просте дисконтування); б)отриманих у майбутньому через проміжки часу: в кінці кожного періоду – це визначення теперішньої вартості звичайних ануїтетів, або PV звичайної (відстроченої) ренти; на початку кожного періоду – це визначення PV вексельної ренти. Рентою (ануїтетом) називається серія рівних витрат, що здійснюються через певні інтервали або певну кількість років. Поточна вартість ренти: PVAn = PMT ((1 – 1 / (1+i)n) / i), де PMT – рівномірні виплати ренти. Дисконтування звичайної ренти – визначення поточної вартості грошей, отриманих у майбутньому через рівні проміжки часу в кінці кожного періоду. Дисконтування вексельної ренти – визначення поточної вартості грошей, отриманих у майбутньому через рівні проміжки часу на початку кожного періоду. PV вексельної ренти є більшою, ніж звичайної, оскільки кожна виплата дисконтується на один період більше (за інших однакових умов). Переведення PV звичайної ренти в PV вексельної ренти може бути виконано за допомогою формули: PVA вексельної ренти = PVA звичайної ренти • (1+i).
53. Оцінка майбутньої і теперішньої вартості грошей з урахуванням фактора інфляції.
Методичний інструментарій оцінки вартості грошових коштів з урахуванням фактора інфляції дозволяє здійснювати розрахунок як майбутньої, так і поточної їх вартості з відповідною інфляційною складовою. Для оцінки майбутньої вартості грошей з урахуванням фактора інфляції використовується формула: FV = PV • [(1+i) • (1+TI)]n, де ТІ – прогнозований темп інфляції, виражений десятковим дробом. За оцінки теперішньої вартості грошей з урахуванням фактора інфляції використовується така формула: PV = FV / [(1+I) • (1+TI)]n.
54. Прибуток як об’єкт фінансового менеджменту.
55. Особливості моделі управління прибутком підприємства.
Модель управління прибутком суб'єкта господарювання представляє собою сукупнысть взаємопов'язаних функціонально організаційних блоків, що пов'язані із вирішенням конкретних завдань, а також сукупність фінансово-математичних методів, які формують методологічну основу узгодження окремих блоків моделі. У свою чергу, метод управління прибутком підприємства можна визначити наступним чином: сукупність конкретних методик, технологій, способів та прийомів обґрунтування управлінських фінансових рішень формування затрат та доходів підприємства, а також форм їх виконання з метою забезпечення прийнятного рівня рентабельності фінансово-господарської діяльності такого суб'єкта господарювання.
Порівнюючи особливості моделі управління прибутком суб'єкта господарювання із іншими функціонально-організаційними блоками фінансового менеджменту (наприклад, моделі управління грошовими потоками, управління структурою капіталу та іншими) можна визначити ряд особливостей, у тому числі: (1) об'єктом управління в моделі являється не факторний, а результуючий показник - прибуток як результат взаємодії затрат суб'єкта господарювання та його доходів; (2) модель управління прибуток цілісно інтегрує функціонально - організаційні блоки інших моделей (наприклад, бюджетування, управління дебіторською заборгованістю та інші); (3) модель управління прибутком взаємоузгоджується із потребами управління фінансуванням суб'єкта господарювання за рахунок власного капіталу; (4) управління прибутком суб'єкта господарювання основуються, переважно, на методах фінансового контролінгу (наприклад. О/Р-аналіз, АВС-аналіз та інші) тощо.
56. Організація і інструментарій управління прибутком.
Організаційна модель управління фінансами суб'єкта господарювання - фінансовий менеджмент - спрямована на забезпечення стабільності його фінансово-господарської діяльності та підтримання конкурентоспроможності у короткостроковій та довгостроковій перспективах, це можливо досягти, перш за все, за рахунок забезпечення прийнятного та стабільного рівня самофінансування потреби підприємства у капіталі для фінансування операційної та інвестиційної діяльності. Тому, зважаючи на той факт, що основним джерелом самофінансування підприємств є прибуток, важливим напрямком фінансового менеджменту залишається управління прибутком. У свою чергу, ефективність та результативність моделі управління прибутком суб'єкта господарювання в ринковому середовищі безпосередньо залежить від рівня адекватності інформаційне методологічного забезпечення такої моделі, під яким необхідно розуміти сукупність інформаційних каналів отримання, первинного зведення, увільнення та обробки фінансової інформації з метою покриття потреб планування та контролінгу процесу формування, розподілу та споживання прибутку суб'єкта господарювання як інтегрального показника ефективності його підприємницької діяльності.
57. Мета і завдання управління формуванням прибутку підприємства.
Прибуток – форма доходу підприємця, але він не виступає гарантованим доходом. П. створює базу для ек. розвитку держави в цілому, а також виступає критерієм ефективності конкретної продукції, діяльності і взагалі підприємства. Види прибутку за ознаками: 1) за джерелом його формування: від реалізації продукції; від реалізації майна; від позареалізаційних операцій. 2) відповідно до видів діяльності: від операційної дія-ті; від інвест. дія-ті; від фін. дія-ті. 3) відносно складу елементів, що формують прибуток: маржинальний прибуток; валовий П.; чистий прибуток. 4) стосовно оподаткування П: П який оподатковується; не оподатковується; 5) відносно інфляційної очистки П: номінальний; реальний; 6) стосовно хар-ру використання: капіталізований (нерозподілений); розподілений. Роль прибутку визначає необхідність управління ним. Це процес визначення і прийняття упр. рішень по всім аспектам його формування, розподілу і використання. Ефект-не упр-ня прибутком визначає ряд вимог до цього процесу: •інтегрованість системи управління, •комплексний характер формування упр. рішень. •певний динамізм управління. Ця вимога передбачає прийняття альтернативних дій, тобто упр. рішення повинні мати варіанти. •орієнтованість на стратегічні цілі розвитку під-ва. Головною метою управління прибутком виступає його максимізація. Для цього під-во повинне вирішувати такі задачі: досягнення оптимальної структури ресурсного потенціалу під-ва (мат., фін., труд ресурси); забезпечення оптимальної пропорційності між прибутком і рівнем ризику; забезпечення якості прибутку – при формуванні П слід реалізувати резерви його росту від операційної діяльності під-ва ; забезп виплат на інвестований капітал. Цей рівень виплат повинен бути не нижчий середньої норми доходності на ринку капіталу, для того щоб мати змогу при необхідності відшкодувати підприємницький ризик. Забезп постійного збільшення ринкової вартості капіталу (темп зростання ринкової вартості визначається рівнем капіталізації прибутку в звітному періоді).
58. Управління формуванням доходів суб’єкта господарювання.
Прибуток – форма доходу підприємця, але він не виступає гарантованим доходом. П. створює базу для ек. розвитку держави в цілому, а також виступає критерієм ефективності конкретної продукції, діяльності і взагалі підприємства. Види прибутку за ознаками: 1) за джерелом його формування: від реалізації продукції; від реалізації майна; від позареалізаційних операцій. 2) відповідно до видів діяльності: від операційної дія-ті; від інвест. дія-ті; від фін. дія-ті. 3) відносно складу елементів, що формують прибуток: маржинальний прибуток; валовий П.; чистий прибуток. 4) стосовно оподаткування П: П який оподатковується; не оподатковується; 5) відносно інфляційної очистки П: номінальний; реальний; 6) стосовно хар-ру використання: капіталізований (нерозподілений); розподілений. Роль прибутку визначає необхідність управління ним. Це процес визначення і прийняття упр. рішень по всім аспектам його формування, розподілу і використання. Ефект-не упр-ня прибутком визначає ряд вимог до цього процесу: •інтегрованість системи управління, •комплексний характер формування упр. рішень. •певний динамізм управління. Ця вимога передбачає прийняття альтернативних дій, тобто упр. рішення повинні мати варіанти. •орієнтованість на стратегічні цілі розвитку під-ва. Головною метою управління прибутком виступає його максимізація. Для цього під-во повинне вирішувати такі задачі: досягнення оптимальної структури ресурсного потенціалу під-ва (мат., фін., труд ресурси); забезпечення оптимальної пропорційності між прибутком і рівнем ризику; забезпечення якості прибутку – при формуванні П слід реалізувати резерви його росту від операційної діяльності під-ва ; забезп виплат на інвестований капітал. Цей рівень виплат повинен бути не нижчий середньої норми доходності на ринку капіталу, для того щоб мати змогу при необхідності відшкодувати підприємницький ризик. Забезп постійного збільшення ринкової вартості капіталу (темп зростання ринкової вартості визначається рівнем капіталізації прибутку в звітному періоді).
59. Цінова політика суб’єкта підприємництва як елемент моделі управління прибутком.
Під формуванням цінової політики підприємства розуміють обгрунтування системи диференційованих цін на реалізуєму продукцію і розробка заходів по забезпеченню оперативної їх коректировки в залежності від ситуації на товарному ринку і умов здійснення операційної діяльності. Принципи формування цінової політики: 1) забезпечення ув’язки цінової політики підприємства із загальною політикою управління прибутком і пріоритетними цілями здійснення операційної діяльності; 2) забезпечення ув’язки цінової політики з кон’юнктурою товарного ринку і особливостями вибраної ринкової ніші; 3) забезпечення комплексності підходу до встановлення цін на товар в поєднанні з рівнем післяпродажного обслуговування покупців; 4) здійснення активної цінової політики на ринку; 5) забезпечення високого динамізму цінової політики. Етапи формування цінової політики: 1) вибір визначаючих цілей формування цінової політики (орієнтир на покупця, на поточні витрати, на прибуток); 2) оцінка рівня цін на продукцію, що склався; 3) оцінка потенціалу і особливостей товарного ринку; 4) диференціація цілей цінової політики в розрізі окремих видів продукції з урахуванням можливостей ринку і рівня операційних витрат; 5) вибір моделі розрахунку рівня цін на окремі види продукції; 6) формування конкретного рівня цін на окремі види продукції; 7) формування механізму своєчасного корегування рівня цін. Таке коригування може носити характер запланованих і незапланованих відхилень від розрахункового рівня ціни в бік її збільшення або зменшення. Механізм такого корегування може бути розроблений на підприємстві заздалегідь в процесі формування цінової політики.
60. Зміст та роль управління витратами підприємства в формуванні прибутку.
61. Управління використанням прибутку.
Отриманий прибуток підприємство розподіляє за двома основними напрямами: 1) на фінансування певних витрат на рівні держави шляхом сплати в державний та місцеві бюджети податку на прибуток; 2) на формування на рівні підприємства фінансових ресурсів або грошових фондів, які мають певне призначення і виконують певні функції в його діяльності. 2 напрям поділяється на такі: капіталізована частина прибутку (кошти, що направляються на інвестування виробничого розвитку, на формування резервного і інших страхових фондів, інші форми капіталізації) та частина прибутку, що споживається (кошти, що направляються на виплату доходів власникам майна, на матеріальне стимулювання і соціальний розвиток персоналу, інші форми споживання прибутку). Відповідно управління розподілом прибутку підприємства передбачає вирішення таких завдань: 1) забезпечити збільшення абсолютної суми прибутку після сплати податку на прибуток; 2) забезпечити збільшення абсолютної суми чистого прибутку підприємства; 3) визначення оптимального співвідношення у використанні чистого прибутку на споживання і накопичення; 4) визначення оптимального розміру прибутку, який спрямовується на виплату дивідендів. Дані завдання фінансові менеджери вирішують, враховуючи особливості чинної податкової політики (шляхом оптимального зменшення оподатковуваної суми прибутку, використання діючих податкових пільг, оптимізації податкових платежів у часі, врахування чинних умов оподаткування дивідендних виплат тощо). Процес розподілу прибутку підприємства базується на принципах: 1) зв’язок політики розподілу із загальною політикою управління прибутком підприємства; 2) пріоритетність урахування інтересів і менталітету власників підприємства; 3) стабільність політики розподілу прибутку; 4) передбачуваність політики розподілу прибутку. 5) оцінка ефективності розробленої політики розподілу прибутку.
62. Чистий прибуток підприємства. Фактори, що впливають на його формування.
Чистий прибуток – частина прибутку підприємства, отримана після зменшення балансового прибутку на суму здійснених за його рахунок платежів у бюджет. На формування чистого прибутку впливають фактори: прибуток від реалізації продукції (собівартість продукції, середні ціни реалізації, структура продукції, обсяг реалізації продукції), прибуток від іншої реалізації, позареалізаційні фінансові результати (від ЦП, від здачі в оренду ОЗ, штрафи і пені, від списання боргів), податки з прибутку, економічні санкції, відрахування в благодійні фонди, інші витрати, що покриваються за рахунок прибутку. Також чистий прибуток залежить від пропорцій розподілу загального прибутку між державою і підприємством. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому. Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб’єктів господарювання. Ця політика реалізується в сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об’єктів оподаткування, ставках оподаткування, у порядку надання податкових пільг.
