63. Вплив використання прибутку на забезпечення фінансової стійкості та розвитку підприємства.
Фінансова стійкість — це такий стан фінансових ресурсів підприємства, за якого раціональне розпорядження ними є гарантією наявності власних коштів, стабільної прибутковості та забезпечення процесу розширеного відтворення. Фінансова стійкість — один із головних чинників, що впливає на досягнення підприємством фінансової рівноваги та фінансової стабільності.
Важливим за своєю значущістю внутрішнім чинником впливу на фінансову стійкість є стратегія управління капіталом — оптимізація складу та структури джерел фінансування активів, власних фінансових ресурсів, а також правильний вибір політики управління ними. Зі збільшенням обсягу власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел збільшуються також потенційні можливості підприємства. Важливим є як загальний розмір прибутку, так і структура його розподілу, а саме та частка, яка спрямовується на реінвестиційні цілі.
Отже, політика розподілу та використання прибутку є одним із основних внутрішніх деталізуючих чинників, що впливають на фінансову стійкість підприємства.
64. Податкове планування в управлінні формуванням і використанням прибутку підприємства. Активи підприємства як об’єкт фінансового менеджменту.
Податкове планування використовується для формування, організації та інформаційно-методологічного забезпечення контролю за затратами підприємства, на сплату податків та інших обов'язкових платежів суб'єкта господарювання до державного та місцевого бюджетів, інших централізованих цільових фондів.
Під податковим планування в структурі моделі управління прибутком суб'єкта господарювання необхідно розуміти сукупність фінансово - математичних форм та методів організації інформаційних каналів, первинного зведення, узагальнення та обробки фінансової інформації з метою обґрунтування та оптимізації управлінських рішень щодо основних параметрів структурування розподілу прибутку суб'єкта господарювання у частині фінансових відносин із державою, а також форм інтеграції та взаємоузгодження із іншими функціональними блоками моделі управління прибутком суб'єкта господарювання (перш за все, управління затратами).
Для потреб податкового планування можуть використовуватися наступні фінансово - правові механізми, зокрема:
зниження бази оподаткування з метою скорочення абсолютної величини податкових зобов'язань шляхом (1) зменшення грошових потоків, що є об'єктом оподаткування, (2) збільшення грошових потоків, що зменшують об'єкт оподаткування, а також (3) використання податкових пільг;
оптимізація перерозподілу податкових зобов'язань у часі шляхом (1) максимального відстрочення дати визнання господарських операцій, що призводять до збільшення об'єкта оподаткування і, відповідно, абсолютної величини податкових зобов'язань суб'єкта господарювання, а також (2) максимальне наближення дати визнання господарських операцій, що призводять до зменшення об'єкта оподаткування і, відповідно, абсолютної величини податкових зобов'язань суб'єкта господарювання; використання у діяльності підприємства чи його окремих підрозділів (або, навіть, дочірніх підприємства та підконтрольних компаній) законодавчо затверджених альтернативних режимів оподаткування (для суб'єктів
господарювання у правовому полі України доступні, наприклад, окрім загальної системи оподаткування спрощеної системи оподаткування суб'єктів малого підприємництва, єдиний податок тощо);
переміщення окремих виробництв, структурних підрозділів або ж дочірній компаній до вільних економічних зон з метою використання можливих переваг для оптимізації абсолютної величини та структури податкових зобов'язань суб'єкта господарювання;
використання легальних механізмів офшорних зон з метою законного уникнення оподаткування тих чи інших доходів суб'єкта господарювання та інші.
При цьому базова модель обґрунтування управлінського рішення в рамках податкового планування у системі цільового планування та прогнозування прибутку передбачає виконання наступної взаємоузгодженої послідовності операції:
(1) оцінка поточного рівня податкового навантаження у розрізі підприємства в цілому, окремих структурних підрозділів, виробництва та господарських операцій;
(2) ідентифікація та якісний аналіз нормативно-правових та фінансових характеристик центрів формування податкових зобов'язань;
(3) пошук, кількісна оцінка та обґрунтування напрямків мобілізації резервів зменшення витрат на обслуговування податкових зобов'язань відповідно до чинного законодавства; (4) оцінка якісних параметрів та можливості узгодження визначених напрямків мобілізації резервів зменшення податкових зобов'язань відповідно до нормативне правового поля здійснення підприємницької діяльності суб'єктом господарювання;
визначених податковим планування, контроль за їх реалізацією та визначення ефективності податкового планування; формування інформаційної та методологічної бази податкового планування на наступні періоди тощо.
65. Сутність і класифікація активів підприємства.
Активи підприємства є одною із найважливіших категорій фін.менеджмента. Основні сутнісні характеристики активів підприємства як об’єкта управління: 1) активи – це економічні ресурси, що використовуються в процесі господарської діяльності; 2) це майнові цінності, що формуються за рахунок капіталу, що в них інвестується; 3) це майнові цінності, що мають вартість, яка може бути визначена; 4) економічні ресурси, що повністю контролюються підприємством; 5) економічні ресурси, що мають продуктивність; 6) ресурси, що генерують дохід; 7) майнові цінності, що знаходяться в процесі постійного обороту; 8) ресурси, використання яких пов’язано з фактором часу, ризику; 9) майнові цінності, формування яких пов’язано з фактором ліквідності. Класифікація активів підприємства: 1) по формам функціонування: матеріальні, нематеріальні, фінансові; 2) по характеру участі в господарському процесі з позицій особливостей обороту: оборотні активи, позаоборотні активи; 3) по характеру участі в різних видах діяльності: операційні активи, інвестиційні активи; 4) по характеру фінансових джерел формування: валові, чисті; 5) по характеру володіння: власні, орендовані і ті, що використовуються безкоштовно; 6) по ступеню агрегованості як об’єкта управління: індивідуальний актив, група комплексно управляємих активів, сукупний комплекс активів підприємства; 7) по ступеню ліквідності: активи в абсолютно ліквідній формі, високоліквідні, середньоліквідні, низьколіквідні, неліквідні; 8) по характеру використання в поточній господарській діяльності: ті, що використовуються і ті, що не використовуються; 9) по характеру знаходження активів по відношенню до підприємства: внутрішні, зовнішні.
66. Управління оборотними активами.
Управління активами включає: 1) формування та управління фінансово-експлуатаційними потребами в обігових коштах; 2) управління дебіторською заборгованістю; 3) стратегію фінансування поточних активів; 4) управління джерелами формування оборотного капіталу; 5) управління необоротними активами; 6) управління фінансуванням необоротних активів; 7) управління грошовими коштами і короткостроковими фінансовими вкладеннями. Потреба в грошових коштах для забезпечення безперервності процесу виробництва залежить від багатьох факторів, зокрема тривалості експлуатаційного циклу, темпів росту виробництва, строків постачання сировини та матеріалів, стану кон’юнктури ринку збуту готової продукції та інших факторів. Основне завдання раціонального управління оборотними активами полягає у скороченні періоду обороту виробничих запасів і дебіторської заборгованості і збільшенні строків сплати кредиторської заборгованості, що дозволяє знижувати поточні фінансові потреби підприємства в обігових коштах. Потреба в ОЗ розраховується по їх групам. Поб = ОП*Во/ПРе + У, де Поб – потреба в устаткуванні конкретного виду, ОП – обсяг виробництва продукції, що планується, та потребує використання даного виду обладнання; ПРе – експлуатаційна продуктивність виду обладнання, що розглядається, Во – вартість одиниці даного виду устаткування, У – вартість встановлення даного виду обладнання. Потреба в нематеріальних активах визначається виходячи з технології здійснення операційного процесу. Потреба в оборотному капіталі, що авансується в запаси ТМЦ кожного виду, визначається шляхом множення одноденного їх витрачання на норму запасу в днях. Потреба в грошових активах визначається на основі наступного їх використання на розрахунки по оплаті праці, по різних платежах тощо. Потреба в інших активах визначається методом прямого розрахунку по окремим їх різновидам з урахуванням особливостей підприємства. Розрахунок здійснюється окремо по оборотним і позаоборотним активам.
67. Управління виробничими запасами і запасами готової продукції.
Управління товарними запасами (УТЗ) – складний комплекс заходів, в якому задачі ФМ тісно переплітаються з задачами вир-го мен-та. Всі ці задачі підпорядковані єдиній меті – забезпеченню безперервного процесу вир-ва і реал-ції продукції при мінімізації поточних витрат. Політика упр-ня тов запасами являє собою частину загальної політики упр-ня оборотними активами п-ва, що заключається в оптимізації заг розміру і структури запасів ТМЦ, min в-т по їх serve і забезп ефект контролю за їх рухом. Етапи форм-ня політики упр-ня тов запасами: аналіз запасів ТМЦ в попередньому періоді, визначення цілей форм-ня запасів (забезп пот вир-ї д-ті, збутової д-ті, накопичення сезонних запасів), оптимізація розмру осн груп поточних запасів, оптимізація заг запасів ТМЦ вкл до складу оборотних активів, побудова ефективних с\м контролю за рухом запасів на п-ві, реальне відобр-ня в фін обліку вартості запасів ТМЦ в умовах інфляції. В теорії упр-ня тов запасами розробляється спец модель, що має назву “Модель Вілсона (model EOQ), за help якої def оптимальний обсяг розміру пот запасів ТМЦ. Розрах мех-м д моделі заснован на min сук-х операц з-т по закупці і save запасів на п-ві. Д операційні в-ти попередньо розподіляються на 2 групи: в-т по розм-ню заказів і в-т по save запасів на п-ві. Математично модель Вілсона вир-ся формулою:
РПП0 – оптимальний сер розмір партії постаки товарів, ОЗ – плановий обсяг закупки товарів, В1 – сер в-ть розм-ня 1 заказу, В2 – в-ть save од товару в певному періоді. Іноді застосовується метод техніко-економічних розрахунків нормативу запасів:
Нз – норматив запасів, О – одноденний оборот запасві, N – норма запасів на 1 день. Показники, що використовуються для контролю сукупного запасу на підприємстві: 1) Обертання сир-ни = сир-на*к-ть днів місяця / сб\в sell на місяць; 2) Обертання незав вир-ва = незав вир-во*к-ть днів в місяці/ сб\в sell за місяць; 3) Обертання готової продукції = ГП*к-ть днів в місяці/ сб\в sell в місяць; 4) Період обертання запасу = (запаси ан поч + запаси на кін)*к-ть днів / 2.
68. Управління грошовими коштами.
Політика управління грошовими коштами являє собою частину політики управління оборотним капіталом підприємства і полягає в оптимізації сукупного розміру їх залишку з метою забезпечення постійної платоспроможності та ефективного використання в процесі зберігання. Управління гр. коштами включає: 1)визначення часу обертання грошей (фін. цикл); 2)аналіз і прогнозування гр. потоку; 3)визначення оптимального рівня гр. потоку; 4)складання бюджету гр. коштів. (1)фін. цикл – час, на який гроші відволікаються з обороту. Тривалість фін. циклу= період обертання запасів+ період обертання Д-т заборгов-ті– період обертання К-т заборгованості. Період обертання запасів= (середні товарні запаси/ затрати по запасам)*365. Період обертання Д-т заборгов-ті= (середня Д-т заборгов-ть/ виручка від реалізації)*365. Період обертання К-т заборгов-ті= (середня К-т заборгов-ть/ затрати по закупівлі товарів (с/в))*365. (2)аналіз гр. потоку проводиться прямим та непрямим методом. Прямий – визначення вхідних та вихідних потоків. Непрямий – заснований на обліку операцій, пов’язаних з рухом гр. коштів. Мета: отримання чистого прибутку. Прогнозування гр. потоку зводиться до складання бюджету гр. коштів в плановому періоді (на квартал, місяць). (3)запас гр. коштів на під-ві повинен мати верхню та нижню межу. Упр-ня повинно зводитись до визначення оптимального їх розміру. Це передбачає: 1)оцінювати загальний обсяг гр. коштів. 2)визначити частину коштів, яку доцільно тримати на рах-ках і частину, яку доцільно вкласти в активи, що швидко реалізуються. 3)визначити строк такого вкладання. (4)бюджет готівки під-ва відображає всі надходження і готівкові платежі за відповідний період часу. Складається щомісяця з розбивкою по декадах, тижнях, а якщо треба – щоденно. Бюджет складається з двох частин – надходження коштів; витрати. Виводиться сальдо (за тиждень, декаду). Якщо в якомусь інтервалі часу готівка (надходження) більше ніж витрати – слід приймати дії по інвестуванню, а якщо їх недостатньо – треба приймати управлінські рішення з питань додаткового отримання готівки (збільшення вхідних потоків).
69. Управління дебіторською заборгованістю.
На розмір дебіторської заборгованості впливають фактори: дотримання платіжної дисципліни покупцями, прогнозні фінансові можливості покупців по сплаті замовленого обсягу товарів, рівень поточної платоспроможності, рівень фінансового стану покупця та ін. Управління дебзаборгованістю включає кілька етапів. Особливу увагу треба приділити сумнівним боргам і фактичним витратам, які пов’язані з непогашенням дебіторської заборгованості. У зв’язку з цим на підприємстві повинен створюватись резерв по сумнівних боргах, як правило, у розмірі від 1% до 6% загальної суми дебіторської заборгованості. Суч етап економічного розвитку країни характеризується значним уповільненням платіжного обороту, що викликають Д-заборг-ті. Тому, важливою задачею ФМ є ефективне упр-ня Д=-заборг-тю оптимізація заг її розміру і забезп своєчасної інкасації боргу. Види Д-заборг-ті: Д-заборг-ть за товари, строк оплати яких ще не настав, Д-заборг-ть за товари несплачені вчасно, Д-заборг-ть по векселям отриманим, Д-заборг-ть по розрах з бюджетом, Д-заборг-ть по розрах з персоналом, інше. Д-заборг-сті залежить: від обсягу кредитного продажу; сер. тривалості часу між відвантаженням прод. і отриманням оплати. Упр-ня Д-т заборгов-тю передбачає контроль за обертанням коштів в розрах-ках, тому контроль за Д-т заборг-тю передбачає ранжування строків Д-т заборг-ті. Найбільш розповсюджене ранжування: 0-30 днів, 31-60, 61-90, 91-120, більш 120 днів. Крім того на під-ві доцільно контролювати безнадійні борги з метою створення необхідного резерву. Контроль рівня Д-т заборгов-ті на під-ві здійснюється за допомогою показника “коеф. погашення Д-т заборгованості”. Коеф. погашення Д-т заборгованості= сер. Д-т заборг-ть по основній діяльності/ виручка. Рівень цього показника залежить від строків визначених контрактами. Строк погашення Д-т заборг-ті= (дебітори* к-ть днів в періоді)/ сума продажу товарів. Задачі при упр-ні Д-т заборг-тю: 1)визначення ризику неплатоспроможності покупця. 2)визначення прогнозного значення резерву по сумнівним боргам. 3)розробка рекомендацій по роботі з неплатоспроможними покупцями.
70. Управління необоротними активами.
Сформовані на первісному етапі діяльності підприємства позаоборотні активи потребують постійного управління ними. Управління позаоборотними активами здійснюється в різних формах і різними функціональними підрозділами підприємства.
Політика управління використанням операційних позаоборотних активів представляє собою частину загальної стратегії управління активами підприємства, що полягає у фінансовому забезпеченні своєчасного їх оновлення і високої ефективності використання. Етапи формування політики управління використанням операційних позаоборотних активів підприємства: 1) аналіз операційних позаоборотних активів підприємства в попередньому періоді; 2) оптимізація загального об’єму і складу операційних позаоборотних активів підприємства; 3) забезпечення своєчасного оновлення операційних позаоборотних активів підприємства; 4) забезпечення ефективності використання операційних позаоборотних активів підприємства.
71. Оцінювання ефективності управління активами підприємства.
72. Капітал і його сутність.
Капітал виникає в контексті не тільки економічних, але й юридичних відносин, що пов’язані з функціонуванням підприємства. Внаслідок цього для різних форм підприємств існують різні визначення основних категорій, наприклад статутного капіталу. Статутний капітал слід розглядати як початковий, тобто такий капітал, з якого починається діяльність суб’єкта господарювання. Разом з тим на підприємствах різних організаційних форм кошти, які надані їх власникам для забезпечення статутної діяльності, мають різну економічну сутність. Так статутний капітал для АТ – це номінальна вартість всіх емітованих акцій, для ТОВ – це сума частин всіх власників, для державних підприємств – це вартість всього майна, яке закріплене за економічним суб’єктом на правах повного господарського розрахунку, для кооперативу – це вартість майна, яке надане учасникам для здійснення господарської діяльності. Отже, створення юридичного суб’єкта господарювання починається з формування його початкового капіталу і закріплення цього факту чинними нормативними актами. Головна мета функціонування капіталу – це його рух. Протягом поточної діяльності у підприємства форма капіталу постійно змінюється. Ці зміни стосуються збільшення або зменшення як абсолютного розміру капіталу, так і окремих його складових. Постійно здійснюється перетворення одних ресурсів на капітал, інших на товар або інші види цінностей. При цьому важливо з’ясувати, що звичайні матеріальні цінності перетворюються на капітал тільки тоді, коли вони починають брати участь в господарському обороті. Характерною ознакою капіталу виступає його постійний рух. Капітал має властивість відображатися у виробленій продукції. При цьому вироблена продукція формується за участю різних складових капіталу, але слід зазначити, що вартість продукції складається з окремих ланцюжків, кожен з яких пов’язаний з відповідною частиною капіталу. За класичною економічною теорією в процесі створення нового продукту створюється і нова споживча вартість, і тільки нова вартість поряд з іншою визначається капіталом.
73. Капітал підприємства як об’єкт фінансового менеджменту.
74. Класифікація капіталу підприємства та її роль в управлінні капіталом.
75. Дивідендна політика її типи і формування капіталу підприємства.
76. Роль дивідендної політики в управлінні економічними індексами учасників.
77. Класифікація дивідендних виплат.
78. Дивідендна політика підприємства та можливості її вибору.
79. Сутність власного капіталу підприємства.
Формула, за якою обчислюється власний капітал, має такий вигляд: ВК = А – З, де З – боргові зобов’язання. Тобто слід вважати, що власний капітал – це частина активів підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань. Слід взяти до уваги, що власний капітал є важливою частиною капіталу підприємства і виконує такі функції: 1) довгострокового фінансування – перебуває в розпорядженні підприємства необмежено довго; 2) відповідальності і захисту прав кредиторів – власний капітал підприємства є для зовнішніх користувачів орієнтиром відносин відповідальності на підприємстві, а також захистом кредиторів від втрати капіталу; 3) компенсації понесених збитків – тимчасові збитки мають погашатися за рахунок власного капіталу; 4) кредитоспроможності при наданні кредиту – за інших рівних умов перевага надається підприємствам з меншою кредиторською заборгованістю і більшим власним капіталом; 5) фінансування ризику – власний капітал використовується для фінансування ризикових інвестицій; 6) самостійності – розмір власного капіталу визначає ступінь незалежності підприємства; 7) розподіл доходів і активів – частки окремих власників у капіталі є основою при розподілі фінансового результату та майна в разі ліквідації підприємства. Власний капітал може утворюватися 2 способами: 1) грошовими внесками та іншими активами власників підприємства; 2) методом накопичення суми доходу, що залишається на підприємстві. Т.ч. власний капітал – це власні джерела фінансування підприємства, який без визначення строку повернення внесені його засновниками або залишені ними на підприємстві з чистого прибутку. Власний капітал складається з інвестованого капіталу та нерозподіленого прибутку. Інвестований капітал – це сума простих і привілейованих акцій за їх номінальною вартістю, а також додатково вкладений капітал, який також може бути поділений за джерелами утворення. Нерозподілений прибуток – це частина чистого прибутку, що не була розподілена між акціонерами. Інформація про власний капітал вміщується в першому розділі пасиву балансу.
80. Управління власним капіталом, оцінювання вартості власного капіталу.
81. Управління позичковим капіталом.
82. Вартість і структура капіталу.
83. Оптимізація структури капіталу.
Основна проблема при управлінні капіталом = визначення оптимальної структури. Для цього треба визначити зважену ціну капіталу. З ростом частки залучених коштів в загальній сумі джерел довгострок. капіталу ціна власного капіталу постійно збільшується, а залученого спочатку не змінюється, а потім теж збільшується. Це пов’язано з ризиком. Щоб узнати наскільки ціна залученого капіталу в середньому менша ціни власного капіталу, використовуємо поняття оптимальна структура капіталу = показник ціна авансованого капіталу має мінімальне значення, тоді ціна буде максимальною. В повному визначенні ціни капіталу і ціни під-ва не можуть застосовуватись в Україні, тому що ринок ЦП відсутній, а для тих АТ, які випускають акції він не значний. Головна мета фін. менеджера – вибрати таку структуру капіталу, яка б за мінімальної ціни капіталу допомогла б під-ву підтримувати стабільний дивідендний доход. Для визначення потрібної структури капіталу застосовується поняття фін. леверіджу. Він має справу з практикою використання боргових ЦП для фін-ня проектів. Рівень фін. важеля (показує наскільки є ризиковим вкладання) = зміна доходу на акції у %/ зміна доходу до вирах. % за позику і сплати податку на прибуток. Ефект фін. важеля показує прибутковість на залучені кошти. Перш ніж прийняти рішення щодо інвестицій, треба вирішити, як краще їх фінан-сувати. Сутність методів щодо визначення оптимальних джерел фінансування зводиться до: слід визначити рівень фін. леверіджу для акцій і облігацій окремо; визначити доходність акцій і облігацій та порівняти; визначити доходність до вирахування % за позику і податків і доход на 1 акцію, при яких результат буде однаковий
