Шпаргалки! - Міжнародне економічне право (МЕП)

109. Правовий статус Морської арбітражної комісії при ТПП Укр
До постійно діючих арбітражних установ відповідно до ст. 2 З.У. "Про міжн комерц арбітраж" належать Міжн комерційний арбітражний суд (МКАС) та Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті У., їхній правовий статус визнач.ся відповідними Положеннями. Міжн комерційний арбітраж при ТППУ є самостійною постійно діючою арбітражною установою (третейським судом), що здійснює свою діял.ть згідно із ЗУ "Про міжн комерційний арбітраж". ТППУ затверджує Регламент Міжн комерційного арбітражного суду, порядок обчислювання арбітражного збору, ставки гонорарів арбітрів та інші витрати суду, сприяє його діял.ті. До МКАС можуть за угодою сторін передаватися на вирішення: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, які виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжн ек зв'язків, якщо комерційне під.во хоча б однієї із сторін спору знаходиться за кордоном, а також спори під.в з іноз інвестиціями і міжн об'єднань та організацій, створених на території У., між собою, спори між їхніми учасниками, а так само їхні спори з іншими суб'єктами права У. МКАС суд приймає до свого розгляду також спори, віднесені до його юрисдикції в силу міжн договорів У. Рішення МКАС виконуються сторонами добровільно у встановлені ним строки. Якщо строк виконання в рішенні не зазначено, воно підлягає негайному виконанню. Не виконані в строк рішення виконуються відповідно до закону і міжн договорів. МАК вирішує спори, які випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають із торгового мореплавства незалежно від того, чи є сторонами таких відн. суб'єкти укр. та іноземного або лише укр чи тільки іноземного права.
МАК вирішує також спори, що виникають у зв'язку із плаванням морських суден і суден внутр плавання в міжн. ріках, а також спори, пов'язані із здійсненням суднами внутр плавання закордонних перевезень. Вона приймає до розгляду спори за наявності угоди між сторонами про передачу їх на її вирішення. Рішення МАК виконуються сторонами добровільно у встановлені нею строки. Не виконані в строк рішення виконуються відповідно до закону і міжн договорів. Порядок реалізації забезпечення встановлюється головою Морської арбітражної комісії після набрання її рішенням законної сили.

110. Правові основи забезпеч виконання зобов’язань за МЕДог.
Однією з особливостей МЕП, як і МП в цілому, є відсутність міжнародних інститутів, які б забезпечували у примусовому порядку виконання його норм. Тому головна роль у цій справі належить самим державам, які діють самостійно, індивідуально або об'єднуються у відповідні МО. Зазначену особливість слід враховувати і під час з'ясування питання про забезпечення виконання міжнар ек договорів. Як свідчить практика міжнар ек співр-ва, абсолютна більшість міжн ек дог, а отже і зобов'язань, що закріплюються в них, виконується належним чином. Будь-які порушення норм, що діють у цій сфері, невиконання або неналежне виконання своїх міжнародних зобов'язань є правопорушенням, тобто міжнар деліктом, який потребує свого відповідного розгляду, з тим щоб у певний спосіб зреагувати на такий факт. Норми багатьох міжнар-правових актів спрямовані на правове забезпечення виконання зобов'язань між нар ек договорів. Так, у главі шостій Статуту ООН передбачені мирні засоби розв'язання всіх спорів між державами, зокрема і спорів міжнар ек характеру. Держави, між якими виникли спірні питання, з метою забезпечення міжнар миру і безпеки повинні передусім намагатися вирішувати їх через дипломатичні переговори, обстеження, посередництво, примирення, арбітражний або судовий розгляд, звернення до регіональних органів або іншими мирними засобами. Які засоби - справа держав, між якими виник спір.У Хартії 1974 р. зафіксовано, що жодна держава не може за-стосовувати відносно іншої або заохочувати використання економічних, політичних або будь-яких інших заходів примусового характеру, спрямованих на ущемлення її суверенних прав або отримання з цього якої-небудь вигоди. Важливі положення з цього питання містяться в Заключному акті Наради з безпеки та співр-ва в Європі,1975 р. Питання правового захисту інтересів сторін урегульовано і в окремих конвенціях. Конвенція ООН про договори міжна-родної купівлі-продажу товарів (Відень, 1980 р.) містить норми, в яких закріплені засоби правового захисту у разі порушень договору продавцем і покупцем. На забезпечення виконання зобов'язань між нар ек договорів спрямована діяльність Міжнар арбітражу, Міжнар суду та деяких інших міжнародних структур, їх функціонування і використання при цьому міжнар-правових норм слід розглядати як один із важливих напрямів правового регулювання забезпечення виконання міжнар ек дог. Арбітражний розгляд міжнародних спорів передбачений рядом міжнародно-правових документів, серед яких можна назвати Гаазьку конвенцію про мирне розв'язання міжнародних зіткнень 1907 p., Загальний акт про мирне розв'язання міжнародних спорів 1928 p., Статут ООН, статути регіональних міжнародних ор-ганізацій, Зразкові правила арбітражного процесу 1958 p., арбітражні договори та інші угоди між окремими країнами.Водночас слід зазначити, що й національне законодавство багатьох країн також спрямоване на забезпечення належного виконання міжнародних та зовнішньоекономічних договорів. Наприклад, шостий розділ Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» містить норми, які передбачають відповідальність у зовнішньоекономічній діяльності. Майнова відповідальність застосовується у формі матеріального відшкодування прямих, побічних збитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування моральної шкоди, а також майно-вих санкцій. Кримінальна відповідаїьність у зовнішньоекономічній діяльності застосовується у випадках, передбачених кримінальним законодавством Укр.УКР:Правове регулювання укладання міжн ек договорів має ЗУ від 2004р. "Про міжн договори", нормат акт, який регулює ЗЕД, є Закон "Про ЗЕД", від 16.04. 91, Інші норми: "Про іноземні інвестиції", "Митн кодекс Укр" та ін. З деяких питань ЗЕД приймаються постанови ВРУ. Ряд норм, що використовуються у цій галузі правового регулювання, міститься у Цивільному Кодексі Укр. КабМін Укр також приймає постанови щодо рег-ня ЗЕД. Можуть використовуватися норми адміністр, митного, валютно-фін, трудового, податкового та ін зак-ва. Отже, правове рег-ня відносин, що виникають на осн МЕВ, має комплексний міжгалузевий характер. Відмінності між нормами нац і міжн права, що регулюють ЗЕД негативно впливають на міжн співроб-во тому виникає необхідність в уніфікації нац нормативів. Цим займається Комісія 00Н з права міжн торгівлі, нею були розроблені важливі міжн-правові акти, Конвенція про договори міжн купівлі-продажу товарів, Конвенція про позовну давність у міжн купівлі-продажу, Акт про міжн комерц арбітраж та ін. Немало зроблено у створенні правової основи міжн ек договорів Євр Ек Комісією 00Н (Керівництво по складанню договорів на спорудж крупних пром об'єктів; К-во по складанню міжн договорів про промислове співроб-во; Ряд доків розроблено Міжн торговою палатою. (Уніфіковані звичаї і практика для документарних акредитивів. Уніфіковані правила по інкасо торгових доків та ін.

111. Правові питання участі ЄС в системі сучасн МЕВ.
Договір про створення ЄС було підписано в 1992 році в Маастрихті (Нідерланди) керівниками держав-членів Європ-го співтовариства. 1 листопада 1993 року договір набрав чинності. 2 жовтня 1997 р. була підписана Амстердамська угода, яку можна розглядати як удосконалений варіант раніше підписаної Маастрихтської угоди. Підписанню угоди про ЄС передував досить тривалий процес побудови європ. інтеграційної моделі.
На сьогодні ЄС являє собою найвищий ступінь європ-ї ек і політ інтеграції. До його складу входять 27 держав.
ЄС базується на 3 засадах: 1. Європейське співтовариство (ЄОВС, ЄЕС, ЄВратом) з доповненнями, та формами співробітницва, передбаченими угодою про ЄС.
2. Спільна зовн політика і політика у сфері міжн безпеки. 3. Співробітництво у внутр та правовій політиці.
Цілями ЄС стало: - Утворення тісного союзу народів Європи; - Сприяння збалансованому та довгострок ек прогресу;- Посилення ек та соц співробітництва;
- Утворення ек та валютного союзу і створення єдиною валюти (вже утворена-євро);- Утвердження власної ідентичності в міжн сфері, особливо шляхом проведення спільної зовн політики; - Розвиток співробітництва у сфері юстиції та внутр-х справ; - Збереження та примноження спільтних надбань.
ЄС поступово трансформується з МО, з ек та політ союзу західноєвропейських країн в обєднання д-в з єдиною валютою, громадянством, кордонами, єдиною зовн та внутр пол.кою. Європарламент з кожним роком перебирає повноваження головної законодавчої інституції на тереторії 15 д-в, Євро комісія дедалі більше нагадує наднац уряд. Основним джерелом права в державах є конституція, відповідно до якої приймаються інші закони, нормативні акти. У Європейському Союзі функції конституції виконують засновницькі договори ЄС, ЕОУС, Евратома, Договір про Європейський Союз, інші акти, що їх змінюють і доповнюють. Серед них ключове значення має Договір про ЄС, який багато європейських юристів і політичних діячів розглядають як конституцію ЄС. Джерелом вторинного права ЄС виступають перш за все акти, що видаються інститутами Союзу в рамках їх компетенції, а також міжнародні договори Союзу і угоди, укладені в рамках ЄС його державами-членами. Договір про ЄС наділяє інститути ЄС повноваженнями видавати два види нормативно-правових актів: регламенти і директиви. Крім нормативних актів, що приймаються інститутами ЄС, до джерел права ЄС відносяться також нормативні договори: *Міжнародні договори, що укладаються ЄС з «третіми» країнами і міжнародними організаціями, у тому числі і договори, в яких однією стороною виступають спільно ЄС і держави-члени. *Угоди і конвенції, що укладаються в рамках ЄС всіма або окремими державами-членами. Такі угоди держави-члени як правило укладають з питань, що не входять в компетенцію інститутів ЄС.

112. Принцип взаємної вигоди: нормативне закріплення та застосув в ек віднос між держ.
Принцип-керівна ідея, основоположна засада, правило здійснення якоїсь діяльн-ті. Бувають основні(загальн) та спеціальні. Це загальн! Принцип взаємної вигоди- один із загальновизнаних принципів між нар права, яким найчастіше керуються у МЕВ. Цей принцип тісно пов'язаний з таким принципом, як суверенна рівність держав. Адже лише в межах рівності можна врахувати взаємні інтереси, досягти обопі-льної вигоди. Тому в Хартії 1974 р. ці принципи розглядаються як такі, що взаємно доповнюють один одного. Недодержання цього принципу у МЕВ спричиняє неоколоніалізм, дискримінацію, нерівноправність і нееквівал-сть обміну, врешті-решт призводить до політичної й ек залежності, особливо ще недостатньо розвинут країн. Не слід вважати якимось відступом від принципу взаємної вигоди встановлення, як виняток, для країн, що розвиваються, певних пільг, режиму найбільшого сприяння. Йдеться про так звані преференції, які застосовуються лише щодо тих країн, яким їх надано, і не поширюються на інші країни, навіть якщо вони користуються режимом найб сприяння. Зазначене «порушення» принципу взаємної вигоди забезпечує фактичну рівність і фактичну взаємну вигоду в економічних стосунках між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються. Принцип взаємної вигоди закріплений у багатьох міжнародно-правових актах: Статуті Суду ООН 45р, Декларації про принципи МП 70р.

113. Принц найб сприян, реалізація в практиці МЕВ.
Принцип-керівна ідея, основоположна засада, правило здійснення якоїсь діяльн-ті Бувають основні та спеціальні. Це спец-й! Відповідно до принципу найбільшого сприяння (коли він вклю-чається до міжнародного договору) кожна сторона (держава) зобов'язується надати другій стороні (державі) такий режим у тій чи іншій галузі співробітництва (пільги, привілеї, переваги тощо), який вона надасть у майбутньому будь-якій третій стороні (державі). Дотримання цього принципу дає можливість ставити в однакові умови держави та інших суб'єктів міжнародних економічних відносин. Цей принцип знайшов своє закріплення в. Декларації про встановлення нового міжнар ек порядку, 1974 р., Хартії економічних прав та обов'язків держав 74р, Заключному акті загальноєвропейської наради. Так, у загальному восьмому принципі записано: «МТ повинна бути взаємовигідною і здійснюватися на основі режиму найбільшого сприяння; у межах торгівлі не повинні застосовуватися дії, які завдають шкоди торговельним інтересам інших країн. Практична реалізація принц найб сприяння здійснюється через його закріплення у відповідних договорах, угодах та інших міжнародних актах. Практика МЕВ має приклади, які свідчать про недотримання цього принципу з боку окремих держав. Так, у середині 80-х років режим найбільшого сприяння був наданий США понад 120 країнам світу, однак у ньому було відмовлено СРСР, що певною мірою негативно позначилося на експорті його товарів. Це була не лише одна із форм політичного тиску, а й акт дискримінаційного характеру. Одночасно слід підкреслити, що в окремих випадках як виняток із принципу найбільшого сприяння є надання країнам, що розвиваються, преференційних поступок.

114. Принцип національного режиму, його сутність і значення в сучасних МЕВ.
Принцип-керівна ідея, основоположна засада, правило здійснення якоїсь діяльн-ті Бувають основні та спеціальні. Це спец-й! Принцип національного режиму вказує на те, що у кожній державі, яка виступає суб'єктом міжнародних економічних відносин, юридичним і фізичним особам іншої держави надаються такі самі права і вони мають такі самі обов'язки, що й юридичні та фізичні особи першої держави, тобто іноземні суб'єкти прирівнюються у своєму правовому статусі до власних національних суб'єктів. Цей принцип знайшов своє закріплення в. Декларації про встановлення нового міжнар ек порядку, 1974 р., Хартії економічних прав та обов'язків держав 74р, Заключному акті загальноєвропейської наради. Цей принцип нерідко застосовується в інтересах окремих держав, коли в умовах економічної нерівності принцип національного режиму надається сильнішому іноземному партнеру, а не національному партнеру, що дає можливість фактичного отримання переваг іноземному партнеру. Зазначений принцип широ-ко використовується в торговельно-договірних відносинах США.

115. Принцип роздільної майнової відповідальності між державою і її юр особами: нормативне закріплення та зміст.
Принцип-керівна ідея, основоположна засада, правило здійснення якоїсь діяльн-ті Бувають основні та спеціальні. Існування принципу роздільної майнової власності між державою та її юридичними особами означає, що за невиконання зобов’язань перед іноземними контрагентами (фірмами) майнову відповідальність несуть юридичні особи самостійно. Це положення, наприклад, чітко зазначено у ст.. 32 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність», у якій записано, що Україна, як держава не несе відповідальності за дії суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, як і вони не несуть такої відповідальності за дії України як держави. Цей принцип знайшов своє закріплення в: Декларації про встановлення нового міжнар ек порядку, 1974 р., Хартії економічних прав та обов'язків держав 74р, Заключному акті загальноєвропейської наради, Статуті Суду ООН 45р, Декларації про принципи МП 70р.

116. Принц свободи вибору форми організації зовнішньоек зв’язків: його зміст, нормат закріпл і реалізація на нац рівні.
Принцип-керівна ідея, основоположна засада, правило здійснення якоїсь діяльн-ті Бувають основні та спеціальні. Це спец-й! Принцип надає можливість вільного вибору певних форм співро-бітництва у зовнішньоекономічних відносинах. Цей принцип знайшов чітке своє закріплення і висвітлення у Хартії 1974 р.: «При здійсненні між нар торгівлі та інших форм ек співр-ва кожна держава вільно вибирає форму організації своїх зовнішньоек відносин і укладає двостор та ба-гатосторугоди міжн ек співр-ва, що відповідають її міжнар зобов'язанням і потребам». Аналіз існуючих форм організації зовнішньоек відносин дає можливість з'ясувати роль держави у цій справі. Цей принцип знайшов своє закріплення в Декларації про встановлення нового міжнар ек порядку, 1974 р., Хартії економічних прав та обов'язків держав 74р, Заключному акті загальноєвропейської наради. У багатьох колишніх соціалістичних країнах зовнішньоек діяльність здійснювалася здебільшого на основі державної монополії, відповідно до чого держави зосереджували у своїх руках зовнішньоек торгівлю та інші види зовнішньоек діяльності. У капіталістичних країн не існує повної державної монополії на зовнішньоек діяльність. Держава лише здійснює регулювання такої діяльності у межах однієї держави або в межах певної групи держав, наприклад держав Спільного ринку. Що стосується країн, які розвиваються, то в деяких з них спостерігається тенденція до встановлення монополії держави на зовнішньоек діяльність через націоналізацію зовнішньоторгов підпр-в, установл контролю за їх діяльністю.
У державах, які утворилися після розпаду СРСР, зовнішньоек діяльність базується не на основі їх монополії у цій галузі, а на основі її державного регулювання. Це видно, наприклад, із змісту Закону України «Про зовнішньоекономічну діяль-ність», 1991 р. Відповідно до цього закону одним із принципів зовнішньоек діяльності є принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва. Його суть полягає у праві суб'єктів такої діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки, здійснювати її у будь-яких формах, які не заборонені чинним законодавством, виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати.
Суб'єктами зовнішньоек діяльності згідно із зазна-ченим Законом є фізичні особи (громадяни Укр, іноземні громадяни, особи без громад-ва), Юр особи, які зареєстровані і розташовані на території Укр (підпр, організації та об'єднання всіх видів, у тому числі акціонерні та інші види господтовариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, посередницькі, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації), об'єднання фіз і юридосіб, спільні підприємства та ін. Принцип свободи вибору форми організації зовнішньоек діяльності полягає також і в тому, що кожна держава має право встановлювати свободу торгівлі, тобто свободу ввезення і вивезення товарів без будь-якого регулювання її з боку держави (політика фрі-тредерства — вільної торгівлі). Найважливішим знаряддям при цьому є введення і здійснення відповідної митної політики, яка зводиться до встановлення мита під час імпорту й експорту товарів. Держави можуть здійснювати і ліцензування ввезення або ви-везення товарів (така практика широко використовується, наприклад, у США).