ХАРАКТЕРИСТИКА БАНКІВСЬКОГО КОНТРОЛІНГУ У ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ З УПРАВЛІНСЬКИМ ОБЛІКОМ
Забезпечення фінансової стійкості вітчизняних банків на сучасному етапі їхнього розвитку потребує використання но-вих управлінських технологій, ефективність яких підтверджуєть-ся зарубіжною практикою. Передовсім це стосується пошуку ефективних форм і методів управління, які формують здатність до оперативного реагування на зміни кон’юнктури ринку. Досягається це через опрацювання і впровадження нових концепцій обліку і управління, зокрема кон-тролінгу. Підвищений інтерес банків України до контролінгу поясню-ється широким юридичним і фактичним впровадженням ринко-вих принципів господарювання. Особливо це відчутно в банківському секторі, де оцінка бан-ківських операцій з погляду їхньої вигідності є основою успіш-ного ведення банківського бізнесу. Можна назвати ще й такі причини зростання інтересу до можливостей контролінгу: • нестабільність зовнішнього середовища, що висуває додат-кові вимоги до загальної системи управління банком; • переорієнтація контрольних процедур з минулого на майбутнє; • потреба у збільшенні гнучкості управління банком, тобто необхідність швидкого реагування на зміни зовнішніх і внутрі-шніх чинників банківської діяльності; • необхідність опрацювання продуманого механізму діяльності банку в конкретному середовищі; • запровадження механізму координації дій підрозділів само-го банку; • формування інформаційно-аналітичного поля банку як су-купності певних організованих інформаційних потоків. Можна стверджувати, що контролінг виконує три найважли-віші функції: пошук ефективних способів стабілізації фінансово-го стану банку; обґрунтування можливих напрямів розвитку бан-ківського бізнесу; опрацювання оптимальних організаційно-технологічних структур. Одразу зазначимо, що в процесі управлінського обліку фор-мується структура оптимальних витрат банку на рівні окремих бюджетних одиниць, хоч багато банків нині працює за схемою мінімальних витрат, далеких від оптимального рівня. Саме на оптимізацію цього процесу і спрямовано систему ко-нтролінгу, що передбачає розвиток банківського бізнесу, органі-зацію нових послуг через процедури аналізу їхньої ефективності. Контролінг — це складна синтезована категорія сучасного управління, що постає на межі економічного аналізу, планування, управлінського обліку й менеджменту. В сучасній літературі за-значається, що контролінг у разі його ефективної побудови здат-ний перевести управління підприємством на якісно новий рівень через інтеграцію, координацію і спрямування діяльності на дося-гнення оперативних і стратегічних цілей. Отже, завдання контролінгу полягають у тому, щоб у процесі підготовки і надання необхідної управлінської інформації орієн-тувати керівництво банком на прийняття певного рішення і вжиття необхідних заходів для його реалізації. Слід указати на брак теоретичних праць щодо контролінгу безпосередньо в банківських установах. Проте будь-який банк є насамперед суб’єктом господарської діяльності, а тому базові по-ложення щодо контролінгу, викладені, наприклад, у фундамента-льній праці Дітгера Хана «Планування і контроль: концепція контролінгу» [130], цілком можуть бути поширені і на банківські управлінські системи. Аналіз і прогнозування діяльності банку, так само як і сфера контролінгу, охоплюють численні господарські процеси на всіх рівнях банківського менеджменту. Як наслідок система контролінгу сприяє підвищенню якості управління через погоджене планування і меха-нізм контролю для оцінки відхилень від заданих параметрів. За сучасних умов ведення банківського бізнесу ринкові відно-сини поширюються і на внутрішнє середовище банку у вигляді формування загальної вартості банківських продуктів, їхньої ці-ни. Для вітчизняних банків контролінг — нове явище в теорії і практиці управління. Він відповідає ринковому механізму госпо-дарювання, зміст якого полягає в отриманні економічного зиску (доходу) від реалізації банківських продуктів. У свою чергу, про-гнозувати планову дохідність операцій можна тільки на підставі отриманих висновків про досягнуті показники з орієнтацією на перспективні напрями діяльності. Це означає, що обґрунтованому прийняттю рішення в процесі управління передує використання великої кількості джерел інфор-мації: планової, облікової, аналітичної та контрольної. Не згрупо-вана, не систематизована та не опрацьована інформація не має практичної цінності для управління. Отже, якщо банк запроваджує механізм контролінгу як цілісну оновлену систему управління, то наявну вхідну інформацію не-обхідно «відсортувати» за певними напрямами майбутнього управлінського рішення. Важливо у цьому зв’язку поєднати в системі контролінгу його аналітичні ретроспективні та перспективні елементи. Так, ретроспективний аналіз дає уявлення про відносно сфор-мовані тенденції в конкретних напрямах діяльності, які, певна річ, підтверджуються відповідною бухгалтерською інформацією. Водночас формується інформаційна база для якісного плануван-ня, що відповідає прогностичним характеристикам (можливос-тям) контролінгу. Предметом контролінгу в сучасному банку є економічне управління, орієнтоване на оптимальний результат: максимальний прибуток, високу дохідність власних акцій за гарантованої ліквід-ності та платоспроможності. Із основним завданням контролінгу — інформаційним забез-печенням результативного управління банком — прямо пов’язуються його функції консультування та інформаційного обслу-говування підготовки і реалізації рішень. Отже, основна функція контролінгу полягає в інформаційній підтримці керівництва в процесі планування, регулювання і спостереження за ходом банківської діяльності [131, с. 72]. Якщо сферу контролінгу поширити на вітчизняні господарські об’єкти й процеси, то під предметом контролінгу слід розуміти господарське управління банком, орієнтоване на кінцевий ре-зультат (максимальний прибуток) за дотримання нормативів лік-відності, затверджених НБУ. Система контролінгу забезпечує також можливість управління через погоджене планування, опрацювання контрольних проце-дур для оцінки відхилень від поставлених цілей за всіма напря-мами банківської діяльності. Запозичене з англійської мови слово «контролінг» і давно ві-доме в банках слово «контроль» хоч і мають спільний корінь, проте аж ніяк не тотожні. Контролінг і контроль у банківській, як і в будь-якій іншій підпри-ємницькій діяльності, співвідносяться між собою як загальне й част-кове, тобто контроль є лише однією з функцій контролінгу [131, с. 73]. Для визначення інших, не менш важливих його функцій, слід передовсім розглянути об’єкти та суб’єкти контролінгу. З огляду на предметну сутність контролінгу, під його об’єктами ми розуміємо ті процеси, що протидіють діяльності та водночас пе-ребувають у взаємозв’язку. Їх можна узагальнити як результат за-стосування банком певних способів пізнавальної діяльності, тобто логічних операцій, що поширюються на господарські процеси — від формування ресурсної бази, виконання процедур її розміщення до мотивації кадрової політики й персоналу. З урахуванням цього суб’єкт контролінгу — це виконавець предметно-практичної діяльності та процесу пізнання, джерело активності, спрямованої на об’єкт. Незалежно від того, який під-розділ банку виконує процес контролінгу, суб’єктивні дії вико-навців забезпечують генерацію ідей, їхню дальшу розробку й експертизу, що передує прийняттю управлінських рішень. У теоретичному блоці контролінгу необхідно визначити місце управлінського обліку в цілісній інформаційно-аналітичній сис-темі банку. Управлінський облік через облікові процедури, по-перше, за-безпечує розшифровку доходів і витрат, результатів і показників рентабельності в розрізі бюджетних одиниць [132, с. 47]. По-друге, управлінський облік є процесом визначення, вимірювання, збирання, аналізу, підготовки, інтерпретації інформації як фінан-сової, так і операційної [133, с. 37]. Отриману інформацію вико-ристовує керівництво банку для планування, оцінки і контролю діяльності, тобто для економічного управління, орієнтованого на результат. Останнє і є предметом контролінгу. Основна мета контролінгу полягає в підтримуванні досягнуто-го рівня прибутковості та у забезпеченні дальшого успішного розвитку банку. Виходячи з цього назвемо три можливі підходи до сутності та функцій контролінгу. 1. Контролінг, орієнтований на загальну інтегровану систе-му обліку, передбачає створення на основі облікових даних ін-формаційно-аналітичного поля підтримки прийняття управлін-ських рішень, пов’язаних із плануванням і контролем діяльності банку. 2. Контролінг, орієнтований на інформаційну базу управлінсько-го обліку, забезпечує оптимізацію інформаційних потоків усередині банку, їх координацію і функціонування через контролювання від-повідальності окремих структурних підрозділів. Формується загальна система цілей банку, в якій власне банк відіграє роль інструмен-та, за допомогою якого всі, причетні до банківського бізнесу, намагаються досягнути конкретних цілей. У цьому розумінні банк є центром заінтересованості інвесторів, клієнтів, акціонерів (заснов-ників, пайовиків), держави, персоналу. Отже, збереження і успішний розвиток банку перетворюються на головну мету з погляду всіх заінтересованих осіб та організа-цій, які в такий спосіб отримують можливість реалізації своїх індивідуальних цілей [130, с. 17]. 3. Контролінг, орієнтований на систему управління, узагальнює два моменти: з одного боку, планування і контроль, з другого — повну координацію дій. Загалом цей підхід безпосередньо пов’язується з розвитком і поширенням банківського менеджменту. Вивчаючи питання контролінгу неможливо залишити поза увагою найповніше і найпредметніше дослідження з проблем контролінгу — вже згадувану книжку Д. Хана, яка поєднує те-орію і практику у сфері управління. Так, основні завдання кон-тролінгу автор убачає в інформаційному забезпеченні орієнто-ваних на результат процесів планування, регулювання і контролю (моніторингу) на підприємстві, у виконанні функцій інтеграції, системної організації та координації. Базу контролі-нгу формують показники управлінського і фінансового обліку, які, за можливості, організовано в банк техніко-економічних даних [130, с. 112]. Такий підхід властивий дослідженням і відомого російського вченого А. Д. Шеремета [103]. Загалом управлінський облік банку характеризується як мікроекономічний облік. Його процедури пов’язують в одне ціле низку окре-мих процесів: планування, калькулювання банківських послуг, бю-джетування за центрами відповідальності та центрами прибутковості. Управлінський облік як самостійний напрям бухгалтерського обліку формує інформацію, необхідну для складання внутрішньо-банківської звітності, що є необхідною умовою прийняття управ-лінських рішень навіть за нестандартних економічних ситуацій. Організація ефективного механізму управлінського обліку базу-ється на двох основних принципах: принципі оперативності даних, необхідних для прийняття управлінського рішення, та принципі конкретизованої відповідальності управлінців за його наслідки. Економічний прибуток банківської діяльності визначається як су-ма отриманих та нарахованих доходів за певний проміжок часу з від-рахуванням витрат (здійснених та нарахованих). З огляду на це важ-ливим елементом процесу управління банком є правильна оцінка необхідності передбачуваних витрат та ймовірності отримання дохо-дів. Це зменшує передовсім кількість утрачених можливостей в кон-кретному середовищі. Збіг інформаційної системи фінансового облі-ку (рахунки класу 6 «Доходи» і класу 7 «Витрати») та інформаційної бази управлінського обліку за центрами прибутковості забезпечує ба-зу для прийняття оперативних, тактичних та стратегічних рішень. Система контролінгу закладає основу для оцінки всіх банків-ських операцій з позиції отримання банком майбутньої економічної вигоди. З основного завдання контролінгу, тобто інформаційного за-безпечення і підтримки управління банком, орієнтованого на ре-зультат, виходячи з дослідження Д. Хана [130, с. 113] можна ви-ділити й спеціальні завдання контролінгу в банку: • планування і контроль; • бухгалтерський облік як документування; • підготовка і передавання за призначенням первинної, орієнтованої на результат інформації; • формування систем, методик і організаційних структур. Для даного етапу формування інформаційно-аналітичної сис-теми банку доцільно скористатися другим з описаних вище трьох підходів до сутності контролінгу. Йдеться про систему контролін-гу, орієнтовану на інформаційну базу управлінського обліку, яка дає вичерпну інформацію про конкретний внесок усіх підрозділів у формування загального результату діяльності банку. Система контролінгу за такого підходу до її побудови спрямову-ється на врахування можливих факторів впливу зовнішнього середо-вища на господарські процеси банку. Засадною ідеєю такої концепції є, на мій погляд, послідовна оцінка всіх банківських операцій за рин-ковими цінами. Для цього слід запровадити ситуаційне планування, що дає можливість керівникам і виконавцям оперативно діяти за не-сприятливих ситуацій, які було спрогнозовано ще до їх настання. Ситуаційне планування є досить ефективним методом плану-вання з огляду на його пристосованість до врахування ринкових ри-зиків, що, зазвичай, супроводжують банківську діяльність. Для ситуаційного планування можна запровадити такий порядок: • визначення ключових факторів середовища, що впливають на планові результати діяльності банку. Як критерії для відбору показ-ників доцільно використовувати: по-перше, масштаби можливого впливу на формування банківських продуктів, по-друге, імовірність виникнення непередбачуваних (критичних) ситуацій; • складання нормативного плану, який ураховує допустимі межі негативного впливу зовнішніх чинників на запланований результат; • відбір для кожного банківського продукту кількох можли-вих ситуацій, відмінних від типової, та складання на цій основі автономного плану, що не включається до комплексного; • обґрунтування порядку переходу до цього плану в процесі поточної діяльності, визначення критичного моменту, що потре-буватиме такого переходу. Зміст етапів ситуаційного планування свідчить про його перева-ги в процесі опрацювання загальних напрямів банківської діяльнос-ті, а особливо за її здійснення у швидкозмінних ринкових умовах. Ситуаційне планування забезпечує також розвиток і вдосконалення концепції фактичної вартості банківських послуг [134, с. 7]. Суть цієї концепції полягає в тому, що результати діяльності банку оцінюються визначенням приросту капіталу або ефективності функ-ціонування банку в цілому. Прибуток або збитки треба оцінювати за такими самими методами і диференціювати за джерелами цих прибу-тків або збитків: • прибуток (збитки) від індивідуального обслуговування клієн-тів розглядається як результат консультативної і збутової діяль-ності банку; • обсяг ризиків — як підсумок комерційної діяльності та власних вкладень; • продуктивність — як ефективність управління ресурсами. На особливу увагу в концепції «фактичної вартості» заслуговує аналіз впливу ризиків банківської діяльності на окремі портфелі. Здебільшого виокремлюють три види портфелів: портфель опера-цій з поточного розміщення тимчасово вільних ліквідних коштів (кредитний портфель); торговий портфель (цінні папери на продаж та торговельні цінні папери); портфель стратегічних банківських капіталовкладень (портфель цінних паперів на інвестиції). Завдання полягає в приведенні оцінки підсумків і ризиків за різними портфелями до одної методики. Ризик як невід’ємний елемент прийняття управлінських рішень економічною наукою визнано тільки у 40-х роках ХХ ст. [135, с. 1]. Уперше на цю проблему, як зазначає І. В. Ларіонова, звернули увагу американські вчені Дж. фон Нейман та О. Моргенштерн у книжці «Теорія ігор та економічна поведінка». Їхня концепція полягала в тому, що менеджер приймає рішення тільки на підставі порівняння ймовірностей позитивного завершення подій. Певна річ, приймаючи рішення вибирають ті альтернативи, які обіцяють вищу ймовірність отримання максимального доходу. Отже, ризики супроводжують банківську діяльність, їх немо-жливо уникнути, якщо банк хоче зберегти свій статус. Але ризи-ки ліквідності та втрати рейтингу можуть стати значними пере-шкодами на шляху залучення коштів кредиторів, що, у кінцевому підсумку, зовсім не виключає ймовірності втрати банком досяг-нутого рівня прибутковості. Ризик, сказати б, «вбудовано» у банківську діяльність, якось позбутися його — годі й сподіватися! Натомість можна визначи-ти межі його допустимості. Найпростіше класифікувати ризики за такими ознаками: • ризики, на які банк наражається свідомо з урахуванням осо-бливостей здійснення банківських операцій; • допустимі ризики; • ризики, що на них наражаються нові банківські продукти та процеси їх реалізації на міжбанківському ринку. Перша група стосується ризиків, пов’язаних із банківськими операціями. Так, банки не можуть відмовитися від здійснення кре-дитних операцій, оскільки вони можуть бути високодохідними. Водночас саме цей вид операцій є чи не найризикованішим, бо на-ражається аж на три види ризиків: ризик ліквідності у разі непове-рнення основної суми боргу; ризик утрати доходів — за непога-шення нарахованих процентів за користування кредитом; процентний ризик — за зміни ставки рефінансування НБУ. Другу групу ризиків пов’язуємо з імовірністю втрат у процесі реалізації конкретної можливості, за умови, що втрати не переви-щуватимуть встановленого рівня, тобто планового ліміту. Третя група ризиків стосується базових можливостей, що формують передумови для отримання конкурентної переваги певного банку на світовому та вітчизняному міжбанківських ринках. Слід зазначити, що високий рівень свободи банків не виклю-чає певних обмежень НБУ, передовсім щодо показників і крите-ріїв оцінки ризиків, які контролюються підрозділом банківського нагляду НБУ. Однак створити ідеальну систему показників поки що не спроміг-ся ніхто в цілому світі. Це виявилося надто складною проблемою, оскільки тиск ризиків спричиняє постійні коливання вартості бан-ківських активів. За такої ситуації банкам необхідно опрацювати чі-тку систему управлінського обліку для управління ризиками на ос-нові аналізу, обмежень і контролю їхніх лімітованих значень, а вже потім формувати систему контролінгу. Вагомий внесок у вивчення проблематики ризиків у сучасній бан-ківській системі належить І. В. Ларіоновій [135, 136]. Об’ємні ризики вона характеризує у такий спосіб: ліміт на збиток обмежує накопи-чення збитків до затвердженого критичного рівня, який уважають «відкритою позицією», що підлягає терміновому закриттю. У процесі вивчення ризиків закономірно постає питання: «Як треба ставитися до ліміту на прибуток?» Певна річ, фактично отриманий прибуток — це один із показ-ників ефективної діяльності, але планово затверджений високий показник прибутку, активізуючи високоризикову кредитну дія-льність, може кінець кінцем стати причиною суттєвих утрат. Ліміт на банківський продукт обмежує загальний ризик, при-таманний ринку банківських продуктів, а лімітування операцій з контрагентами диверсифікує кредитний ризик і обмежує ризик окремого банку. Про взаємозв’язок об’ємних ризиків дає уявлення схема рис. 3.4. Обґрунтування лімітів ризику є важливим етапом банківсь-кого планування, але процес управління з етапу планування тільки починається. Далі банк зобов’язаний опрацювати власну політику управлінського обліку, особливо наголошуючи на її оперативності. Отже, ми знову повертаємося до управлінського обліку, оскі-льки поза його процедурами функціонування системи контролін-гу неможливе. Інша річ, що процес контролінгу значною мірою розширює межі інформаційно-аналітичної системи банку. Певна річ, набір інформації, який вибере керівництво банку, залежить від величини і складності ведення діяльності. Перейти відразу на вищі стадії інформаційно-аналітичного поля банку дуже непросто, хоч без розвитку такого поля банки ризикують зменшенням прибутковості їхньої діяльності. Найтиповішими питаннями, що постають у процесі управлін-ня банком, є такі: • які банківські продукти і послуги варті впровадження; • яким має бути рівень цін на ці послуги і продукти; • які клієнти є прибутковими; • як змінюється ефективність діяльності за сферами відпові-дальності. Отже, треба вести мову про інформацію, що сприяє активній діяльності. Вона спирається на просту модель управління бан-ком: рішення дія (активність) результат (оцінка). Інформація, що сприяє активній діяльності, є ключем до розу-міння походження витрат, обов’язковий її елемент — аналіз ви-трат у межах усього інформаційного поля. Це необхідно для ви-явлення тих сфер діяльності, де можна знизити витрати. Загальний процес управлінського контролінгу узагальнено на схемі рис. 3.6.
Рис. 3.6. Схема структури управлінського контролінгу Така складна система інформаційно-аналітичного поля банку сприяє статусу банку як самостійної юридичної і економічної оди-ниці у сфері ринкових відносин. Нині постійно зростає рівень конкуренції на прибуткових сег-ментах фінансових ринків. Серйозну проблему банкам у реаліза-ції банківських продуктів протягом останнього часу створюють фінансові небанківські установи та організації. Технології обслу-говування юридичних і фізичних осіб, організація виробничого процесу і системи збуту перетворилися на суттєві фактори кон-курентної боротьби. На прибуткових сегментах ринку — фінансування товарів ма-сового вжитку, лізинг тощо — численні спеціалізовані підприємс-тва діють самостійно, пропонуючи ці послуги безпосередньо спо-живачам «в обхід» банків. Аналогічна ситуація склалася і у сфері інвестицій, де окремі брокерські контори, що репрезентують інте-реси інвестиційних фондів, активно конкурують з банками. Отже, замість традиційних банківських продуктів поступово, але досить наполегливо, пропонуються альтернативні варіанти. Активне втручання в ці процеси можливе тільки за умови во-лодіння повною інформацією щодо напрямів діяльності інших учасників ринку капіталів та інвестицій. Певна річ, управлінські рішення великою мірою залежать від структури та обсягу сфор-мованого інформаційного продукту в системі контролінгу конк-ретного банку (див. рис. 3.5). Цьому сприяє активний процес ін-теграції традиційних методів обліку, аналізу, планування і контролю в єдину систему отримання, опрацювання інформації і прийняття на її основі управлінських рішень. Управлінський облік контролінгу, на мою думку, можна ви-значити як інтегровану систему обліку витрат і доходів, що формує інформацію для всіх видів планування і контролю, ре-гулювання і аналізу господарської діяльності. Це дає змогу си-стематизувати інформацію для оперативних управлінських рі-шень і координувати перспективи майбутнього розвитку банку. Отже, управлінський облік можна вважати складовою частиною контролінгу за умови визнання останнього механіз-мом управління, а не тільки способом формування інформації для прийняття управлінських рішень. Система управлінського обліку ефективно діє і окремо, якщо застосування контролінгу є неможливим чи недоречним. На необхідності вивчення змісту контролінгу та співвідношення між ним та управлінським обліком зосереджено увагу провідних віт-чизняних учених. Так, М. Г. Чумаченко зазначає, що спеціалісти з контролінгу не повинні виконувати роль керівників, а мають лише забезпечу-вати керівництво необхідною інформацією для прийняття обґрун-тованих управлінських рішень. Якщо працівники служби контро-лінгу не збирають первинної інформації, не узагальнюють її за необхідними напрямами, то їхня роль, по суті, обмежується тіль-ки передаванням інформації [35, с. 7]. Тоді проміжна ланка у вигляді контролінгу, за М. Г. Чумаченком, буде зайвою, а може й шкідливою. Для керівництва інтерпре-тація інформації, що її отримано з перших рук, тобто безпосередньо від підрозділу управлінського обліку, буде набагато кориснішою. Це означає, що проблему контролінгу в банківських установах пе-редчасно включати до списку невідкладних завдань. Ліпше усвідоми-ти позитивні можливості управлінського обліку, які ще не вичерпано. Саме бухгалтерський облік з моменту функціонування банку є основою оцінювання економічних явищ і процесів, запорукою розвитку банку як суб’єкта господарювання. У широкому трактуванні під оцінкою банківського бізнесу ро-зуміють процес виявляння можливостей для його розширення, а також для ліквідації наслідків впливу негативних факторів. Цей підхід передбачає оцінку бізнесу через визначення передусім ва-ртості банківських активів (крім зобов’язань на конкретну дату), глибокий аналіз фінансових показників, показників ефективності діяльності банку, аналіз перспектив розвитку. На цьому етапі ви-рішального значення набуває форма еволюції бухгалтерського, особливо управлінського, обліку. Певна річ, йому передували такі етапи еволюції, як докумен-тальний та контрольно-результативний, які забезпечували процес контролю власності і визначення прибутку (збитку). Вочевидь, на всіх етапах свого розвитку бухгалтерський облік забезпечував «порядок із хаосу». Утім, в процесі формування рин-кового механізму в банківських установах тільки підсистема управ-лінського обліку виявилася здатною забезпечити прийняття зваже-них планово-управлінських рішень, спрямованих на оптимізацію діяльності за найперспективнішими напрямами. Надалі управлінсь-кий облік забезпечуватиме залучення бухгалтерів до бригади управління банком, причому з функціями провідних спеціалістів. Однією з передумов запровадження управлінського обліку є усвідомлення його ролі [35, с. 7], усвідомлення того, що система управлінського обліку — це своєрідний «фільтр», який затримує несуттєві речі, а направляє керівництву лише те, що здатне впли-нути на прийняття ефективних управлінських рішень. Характерною ознакою управлінського обліку слід визнати ін-тегрованість його складових елементів: планування, обліку, ана-лізу, контролю та регулювання. Обліковий компонент — тільки одна зі сторін цієї інтеграції. Управлінський облік є інформацій-ною основою управління внутрішньою діяльністю банку, його стратегією і тактикою (схема рис. 3.7). Тактичні аспекти управлінського обліку визначають: облік, контроль, аналіз, регулювання раніше прийнятих рішень і відпо-відальність за їх виконання. До стратегічних відносимо сформовану в банківській установі систему планування і координації управлінських рішень для ви-бору перспективних напрямів розвитку банку на майбутнє. Стратегія стосується як загального планування діяльності банку, так і планування за основними напрямами діяльності. Визначальною тут є адаптація цих елементів управлінського обліку до вимог управління господарською діяльністю, що по-стійно ускладнюються. Важливо, щоб стратегічні елементи управлінського обліку перетворилися на управлінські стандарти, як це сталося на оперативному рівні управління за допомогою цик-лів бюджетування, порівняння фактичних показників з передба-чуваними і зустрічного регулювання.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ХАРАКТЕРИСТИКА БАНКІВСЬКОГО КОНТРОЛІНГУ У ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ З УПРАВЛІНСЬКИМ ОБЛІКОМ» з дисципліни «Бухгалтерський облік у банках: методологія і практика»
