Реферати статті публікації

По суті, збігаються два обґрунтованих ними етапи облікового процесу, а саме: інвентар і вступний баланс. У наведеній формулі бракує зобов’язань банку перед юридичними і фізичними особа-ми, оскільки початковий етап діяльності банку збігається в часі з фінансовим обліком процедури його реєстрації згідно зі статутом та засновницькими документами.
У процесі ведення банківського бізнесу зростають активи бан-ку, проте зростають і зобов’язання, отже, основне рівняння фі-нансового обліку набирає вигляду:

Формування облікової процедури з огляду на це рівняння вкрай важливе для практичної діяльності банків: у фінансовому обліку необхідно завжди відокремлювати власні кошти банку від коштів його клієнтів (партнерів).
Наведене вище рівняння називають постулатом Шерра: вели-чина капіталу підприємства дорівнює різниці між обсягом майна та кредиторською заборгованістю. І справді, І.-Ф. Шерр розгля-дає капітал як центр обліку, а за основу балансу бере рівняння:

Певна річ, баланс у такому розумінні є засобом для розкриття стадій кругообігу капіталу. Водночас капітал банку слід розгля-дати як сукупність внесених власниками (учасниками капіталу) власних коштів з метою їх збільшення в результаті об’єктивної банківської діяльності в процесі капіталізації прибутку (як ре-зультату цієї діяльності), а також за рахунок додаткових внесків самих учасників. Такий підхід до визначення капіталу прийшов на зміну терміна «статутний фонд», що був досить уживаний в економічній літературі практично до початку масової комерціалі-зації бізнесу.
Рівняння фінансового обліку Шерра свідчить, що обліковий процес має будуватися за системою реєстрації. В. В. Сопко її ви-значає як систему обліку господарських фактів не тільки за озна-ками «що», а й за ознаками «чиє», тобто хто саме є власником відповідного майнового об’єкта [79, с. 52].
У процесі діяльності банк повинен забезпечити виконання влас-них зобов’язань перед клієнтами (партнерами) через досягнення не-обхідного рівня ліквідності. У цьому, на мій погляд, полягає суть економічних відносин, що виникають між банком як суб’єктом гос-подарської діяльності та зовнішнім середовищем. Початком цих відносин є первинний етап нагромадження власного капіталу в про-цесі формування статутного капіталу комерційного банку.
Механізм цих відносин з моменту появи власності акціонерів (засновників) активізується в процесі розширення банківської ді-яльності. Хоч він (цей механізм) визначається переважно чинним законодавством України, але на рівні банку всі відносини пов’язуються інтегрованою системою бухгалтерського обліку, а їхню суть відбиває система фінансового обліку. Виходячи з цього теоретичного підґрунтя фінансового обліку, під його предметом слід розуміти економіко-правові відносини, що виникають у про-цесі господарської діяльності підприємства, зокрема банку. Пев-на річ, банки повною мірою залучено до загального процесу ви-робництва (створення) суспільного продукту, його обміну, роз-поділу й споживання.
Розвиваючи думку В. В. Сопка [25, с. 16] з орієнтацією її на банківську діяльність, можна так підійти до проблеми фінансово-го обліку: фінансовий облік у межах кожного банку є засобом, за допомогою якого здійснюється облік суспільного виробництва в межах корпоративних формувань і в державі в цілому.
Визначаючи предмет бухгалтерського обліку, вчені колиш-нього Радянського Союзу враховували принципи соціалістичної системи господарювання і колективної форми власності [80, с. 31; 81, с. 30; 77, с. 23]. Це було цілком логічним: адже конкрет-ним етапам економічного розвитку відповідають адекватні по-стулати економічної науки, що узагальнюються в системі аргу-ментованих поглядів. Оскільки таких поглядів багато, то вони можуть навіть і суперечити один одному. Утім будь-які погляди на проблему можна узагальнити, тобто в кожній групі знайти спільні концептуальні питання. Можливо через це на етапі реформування бухгалтерського обліку стали широко вживати поняття «парадигма» для означення системи поглядів на дальший розви-ток та вдосконалення бухгалтерського обліку. Коли напрям удо-сконалення обґрунтовано, визначено сукупність елементів, які забезпечують ефективний механізм удосконалення облікової сис-теми за вибраним напрямом, то є всі підстави казати про конкре-тну парадигму як узагальнену систему поглядів.
Як визначає В. В. Єременко, «в основу будь-якої парадигми покладено певну концепцію, тобто цілісну логічно обґрунтовану систему поглядів. Ядро парадигми складається з вихідних пер-винних понять, системи основних принципів і законів, а також імовірних гіпотез» [82, c. 73].
За такого підходу треба визнати існування кількох парадигм фінансового обліку; управлінського обліку; інтегрованого облі-кового механізму банку. Усе, викладене вище, доводить, що ці парадигми об’єднують конкретні системи поглядів. Будучи пози-тивно обґрунтованими, вони не можуть заперечуватися будь-якими неаргументованими доказами їхньої безпідставності. От-же, під парадигмою розуміємо компактну, логічно пов’язану по-слідовність поглядів на проблему. Парадигма бухгалтерського обліку має вписуватися в його концепцію як головні базові прин-ципи, відповідно до яких формується облікова політика банку і складається фінансова звітність.
Процес опрацювання сучасних парадигм бухгалтерського об-ліку вже пройшов багато етапів і нині перебуває на завершальній стадії. Уже доведено необхідність та об’єктивні передумови па-ралельного функціонування фінансового та управлінського облі-ку в межах системи бухгалтерського обліку, а тому, на мою дум-ку, наспів час відмовитися від будь-яких дискусій щодо доцільності такого поділу системи, а опрацьовувати напрями її вдосконалення, базуючи їх на твердій теоретичній базі.
Ринкові механізми господарювання вже на сучасному етапі розвитку ринкових відносин змінили загальні підходи до головних завдань бухгалтерського обліку.
Парадигма функціонування підсистеми фінансового обліку акцентує його спрямування на підтримку інтересів власників ко-мерційної організації, зокрема акціонерів банківських установ. Уже далі, в процесі взаємодії з правилами податкового обліку, розв’язуються питання щодо запобігання фактам штрафів і фі-нансових санкцій з боку податкових та інших контрольних орга-нів. Такий порядок є цілком новим для нашого бухгалтерського обліку, бо, як відомо, механізм його дії до початку реформування активно працював на податкове законодавство. Нині такий підхід породжує вкрай негативні тенденції: бухгалтери багатьох комер-ційних структур, особливо у сфері малого та середнього бізнесу, у практичних питаннях ведення обліку занедбують засадничі принципи фінансового обліку, як і раніше пристосовуючи його до обліку податкового. Цю хибну тенденцію спричинено необ-ґрунтовано жорсткою податковою політикою, що діє в країні, не-достатньою увагою засновників до облікових процесів у органі-заціях, власниками котрих вони є і, головно, практично повною безконтрольністю з боку будь-яких уповноважених органів за до-триманням норм фінансового обліку [83, с. 13]. Хоч у банківській практиці норми фінансового обліку визнано пріоритетними, і во-ни підлягають контролюванню відповідними підрозділами НБУ, проте фінансові санкції за їх порушення настільки незначні проти санкцій за порушення податкового законодавства, що більшість керівників та головних бухгалтерів банків воліє «заплющувати очі» на недотримання таких, натомість усіляко намагаючись не наражатися на перевірки податківців.
Отже, парадигму фінансового обліку, котра потребує змін вимог до якості інформації такого обліку, ще недостатньо ви-знано обліковою практикою. Водночас вироблення сучасної парадигми неможливе без детального опрацювання предмета бухгалтерського обліку. Цьому допомагає впровадження рин-кових механізмів господарювання, яким властиві процеси роз-державлення, приватизації, створення підприємств з різними формами власності.
Заслуговує на увагу обґрунтування предмета бухгалтерського обліку, що належить Ф. Ф. Бутинцю. Предметом обліку він уважає не об’єкт безпосередньо (активи і пасиви) в їх фізичному розумінні, а інформацію про них, яка необхідна для управління: «Предмет об-ліку — це факти господарської діяльності, які характеризують стан та використання ресурсів підприємства в процесі придбання, виробництва, збуту, розрахункові відносини підприємства з різними фізи-чними і юридичними особами, фінансові результати та їх викорис-тання, формування інформації фінансового характеру для внутрішніх і зовнішніх користувачів» [84, с. 37].
У такому визначенні предмета досить чітко показано, що сис-тема обліку охоплює всі сфери діяльності суб’єкта господарю-вання, характеризуючи економічні (виробничі) процеси, джерела та рух господарських засобів у процесі виробництва, розподілу, обороту (господарські процеси).
Не вдаючись до модної нині тенденції «переозначення» бага-тьох усталених категорій обліку, що не завжди доцільно, предме-том бухгалтерського обліку слід визнавати засоби господарства і господарські процеси. А вже відтак — формується адекватна ін-формація про їхній стан та зміни.
Такої думки дотримуються відомі вітчизняні науковці М. В. Кужельний та В. Г. Лінник у новому підручнику «Теорія бухгалтерсь-кого обліку» [85]. Зокрема вони звертають увагу на взаємозв’язок об’єктів бухгалтерського обліку та його предмета. «Без чітко визна-чених об’єктів неможлива реалізація предмета бухгалтерського об-ліку. Об’єктом завжди може бути певний предмет чи певна діяль-ність. Отже, термін «предмет» і термін «об’єкт», як правило, означають те саме» [85, с. 32].
Об’єкти бухгалтерського обліку дуже різноманітні. У банку вони узагальнені всіма напрямами банківської діяльності.
Проте, хоч як характеризувати фінансовий облік, відносини, що виникають у процесі господарської діяльності в обох її аспек-тах (економічному та юридичному) треба визнавати за основу предмета обліку.
Банк як економічно та юридично самостійний суб’єкт ринко-вих відносин розглядає проблеми управління власною фінансово-господарською діяльністю на основі інформації, що формується в межах предмета обліку, але динаміка зовнішнього середовища примушує сучасні банки перетворювати процес формування ін-формації на все складніші системи. Підтвердженням цьому може бути розширення інформаційних можливостей обліку за рахунок окремої підсистеми — фінансового обліку.
Предмет фінансового обліку конкретизується його об’єктами. В. В. Сопко підкреслює, що бухгалтерський облік треба провадити так, аби будь-коли можна було б установити «що», тобто які об’єкти є в господарстві, та «хто» є власником цих об’єктів [79, с. 52].
Певна річ, завдяки опрацьованим методикам система бухгалтер-ського обліку забезпечує отримання відповідей на поставлені запи-тання. Якщо цю проблему розв’язує система в цілому, то за закона-ми системного дослідження її розв’язуватиме і кожна підсистема зокрема. Йдеться про підсистеми фінансового, управлінського та податкового обліку, що об’єднані спільною метою — формування інформації про реальний фінансовий стан банку. Інша річ, що під-ходи до обліку об’єктів у підсистемах різні. Як ми вже довели, поділ бухгалтерського обліку на фінансовий і управлінський здійснюється тільки методологічно. Увесь процес організації бухгалтерського об-ліку в розрізі підсистем концентрується в одному центрі — бухгал-терії, що додатково свідчить про збіг об’єктів бухгалтерського і фі-нансового обліку з дальшою деталізацією необхідних показників у підсистемах управлінського й податкового обліку.
Категорію «об’єкт» слід розглядати з позицій як теорії, так і практики ведення фінансового обліку. У такий спосіб характеризу-ють і систему бухгалтерського обліку взагалі. Так, автори англійсь-кого підручника «Теорія бухгалтерського обліку» М.-Р. Метьюс та М.-Х. Перера вказують на поширену думку, що бухгалтерський об-лік, будучи орієнтованим на практику, і сам формується під тиском практичних потреб [86, с. 15]. Певна річ, між теорією і практикою обліку існує взаємозв’язок. Теорії виникають з огляду на необхід-ність розумного пояснення того, що роблять або планують зробити бухгалтери [86, с. 15]. Це і дає додаткові підстави наголосити на на-уково-пізнавальних елементах категорії фінансового обліку.
Підпадаючи під облікові процедури опрацювання та аналізу, об’єкти фінансового обліку відображаються у фінансовій звітно-сті. Метьюс і Перера вважають, що у фінансової звітності не мо-же бути цілей; цілі мають тільки люди, які вимагають складання звітності і є її користувачами [86, с. 151].
Те, що здебільшого помилково вважають цілями фінансової звітності управління, насправді є її функціями. Так, до функцій відносять демонстрацію відокремленого від власності управлін-ня, забезпечення інформацією процесу прийняття рішення і під-звітність однієї групи користувачів іншій.
Позитивний вплив механізму виявлення функцій на облік мо-жливий тільки в процесі ведення обліку за необхідною номенкла-турою об’єктів.
Об’єкти фінансового обліку слід розглядати в статиці та в динаміці.
У статиці класифікуємо об’єкти фінансового обліку з огляду на економіко-юридичний аспект фінансової діяльності банку. Передусім виокремлюємо об’єкти діяльності (економічний ас-пект): господарські засоби за їхнім складом та розміщенням та джерела формування господарських засобів (юридичний аспект).
У динаміці об’єктами фінансового обліку, на наш погляд, є банківські операції та фінансові результати.
Беручи до уваги економічний аспект класифікації об’єктів фінан-сового обліку слід виходити з того, що господарські засоби (з огляду на їхній склад та розміщення) в цілому формують активи будь-якого суб’єкта господарювання. Проте в банках активи переважно склада-ються із фінансових засобів, а не з фізичних об’єктів. Тому основні об’єкти фінансового обліку банку — це банківські портфелі: інвести-ційний та кредитний. Для багатьох складових банківських портфелів характерною є наявність ризиків утрат, отже, ризики теж належить віднести до об’єктів фінансового обліку. Для обґрунтування необхід-ності визнання об’єктами фінансового обліку інвестиційного та кре-дитного портфелів та банківських ризиків слід виходити з того, що ці об’єкти передусім пов’язані зі створенням додаткового капіталу.
Імовірність його отримання зростає за умови, коли вкладені кошти компенсують первісні витрати і забезпечують додатковий прибуток.
Застосування принципу нарахування до обліку доходів банку спричинило суттєве поповнення складу об’єктів фінансового об-ліку. Для доказу цього скористаємося поняттям завершеної угоди [87, с. 38]. Певна річ, формуючи інвестиційний чи кредитний портфель, тобто купуючи цінні папери чи розміщуючи кредитні ресурси, банк має справу із незавершеною угодою. Тільки після того, коли кредит повертається без втрат, а придбані цінні папери дають відсотковий чи комісійний дохід, угоду можна розглядати як завершену. У теоретичних дослідженнях російських авторів А. М. Хоріна та С. А. Кукіна такий підхід має назву «принцип критичного моменту» [88, с. 8]. Він означає, що господарська операція має бути зареєстрована документально на момент пере-ходу права власності або за виникнення зобов’язань щодо опла-ти. За таких обставин слід розглядати «нараховані доходи» та «нараховані витрати» як об’єкти фінансового обліку. Ці об’єкти за їхнім економічним змістом можна віднести до нематеріальних [89, с. 10], оскільки на момент визнання нарахованих доходів банк ними ще не володіє, тобто вони не перетворені на матеріа-льні цінності, а є суто правовою (юридичною) категорією.
Необхідність їх виокремлення як об’єктів фінансового обліку саме і пояснюється принципом «незавершеної угоди», що харак-терний для основних банківських операцій.
Щодо інших господарських засобів як об’єктів фінансового обліку банків, то вони збігаються із такими, що традиційно ви-знані теорією бухгалтерського обліку. Їх розглядаємо з погляду їхньої сутності, тобто як матеріальні цінності, виражені в матері-альних предметах. Це основні засоби, що належать банку на пра-вах власності, господарські матеріали, кошти в касі та на корес-пондентських рахунках (національна та іноземна валюта).
Серед об’єктів господарських засобів спеціально виокремлю-ємо нематеріальні активи та дебіторську заборгованість.
Класифікуючи у такий спосіб господарські засоби банку, мо-жна будь-коли встановити, що саме він має, тобто чим володіє. Вочевидь, йдеться передовсім про активи банку як потенційну можливість створення доходу. Водночас виокремлені об’єкти з огляду на економічний аспект їхньої класифікації забезпечують потреби процедури фінансового обліку як логічної послідовності виконання бухгалтерських дій і відображення інформації для фо-рмування показників балансу в частині його активів.
Зміни стану господарських об’єктів фінансового обліку прямо пов’язуються зі змінами джерел їх формування. Установити, хто є власником господарських засобів банку, — це й означає сфор-мувати уявлення про пасиви банку.
Трансформуючи основне бухгалтерське рівняння з урахуван-ням виокремлених як об’єкт фінансового обліку банківських ри-зиків, отримаємо рівняння такого змісту:

Банківські пасиви в основному складаються з депозитів, тобто вкладів клієнтів, та запозичених ресурсів у національній та інозе-мній валютах.
Капітал банку як об’єкт фінансового обліку складається з та-ких частин:
1) основного капіталу;
2) додаткового капіталу.
Основний капітал включає сплачений і зареєстрований статут-ний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку; надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал; загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик банківських операцій, за виня-тком збитків за поточний рік і нематеріальних активів.
Додатковий капітал може включати:
1) нерозкриті резерви;
2) резерви переоцінки;
3) гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти, які:
• мають бути незабезпеченими, субординованими і повністю сплаченими;
• не підлягають погашенню з ініціативи власника;
• можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред’явлення банку вимоги про припинення торгових операцій;
• забезпечують можливість відстрочення обслуговування зо-бов’язань щодо сплати відсотків за умови, що рівень прибутково-сті не дає змоги здійснити такі виплати;
4) субординований борг (звичайні незабезпечені боргові капіта-льні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути забрані з банку раніше п’яти років, а у разі банкрутства чи ліквідації повер-таються інвесторові після погашення претензій решти кредиторів).
Зазначені елементи капіталу банку законодавчо затверджено Законом України «Про банки і банківську діяльність» [8, с. 30].
Слід підкреслити, що обсяг капіталу фігурує в багатьох розра-хунках нормативних показників діяльності банку відповідно до чинних вимог регулювання банківської діяльності.
Визнаючи власний капітал умовою фінансової стабільності банку, передусім слід указати на показник адекватності капіталу, тобто співвідношення між розміром регулятивного капіталу (ос-новний і додатковий капітал) і сумою зважених до ризику активів. Від банків вимагається підтримувати їх регулятивний капітал на рівні, що становить не менше 8 відсотків зважених до ризику активів і позабалансових зобов’язань. Для банку, що роз-починає операційну діяльність, цей норматив протягом перших 12 місяців має становити не менше 15 відсотків, протягом насту-пних 12 місяців — не менше 12 відсотків.
Запропонована класифікація об’єктів фінансового обліку від-повідає потребі визначення якісних параметрів діяльності банку.
Розгляду об’єктів фінансового обліку в статиці з орієнтацією на класифікацію: 1) господарських засобів за їхнім складом та розміщенням (об’єкти господарської діяльності — економічний аспект); 2) джерел формування господарських засобів (суб’єкти господарської діяльності — юридичний аспект) — передує роз-гляд об’єктів фінансового обліку в динаміці, тобто тих облікових процедур, що здійснюються за всіма операціями банку в процесі його фінансово-господарської діяльності.
Перша і найважливіша частина процедури обліку — аналіз зміс-ту операції для визначення конкретного об’єкта обліку. Тут необ-хідні знання концептуальних основ фінансового обліку. На цьому етапі бухгалтер виконує такі професійні дії: ідентифікацію операції в часі, оцінку за вартістю, класифікацію за номенклатурою плану рахунків, тобто визначення кореспонденції рахунків для відобра-ження зміни господарських засобів та джерел їх формування.
У такий спосіб інформація про здійснену операцію реалізується в бухгалтерському записі. Згідно з принципами фінансового обліку за вартісним показником, що відбиває вплив господарської операції на об’єкт бухгалтерського спостереження, визначаються кореспон-дуючі рахунки, на яких обліковуються об’єкти фінансового обліку, що змінилися під впливом конкретної операції.
Отже, об’єкти фінансового обліку характеризують зміст, обсяг і зміни в часі будь-якої інформації стосовно ведення банківської діяльності. З урахуванням цього виокремлення об’єктів фінансо-вого обліку орієнтується на розв’язання конкретних проблем управління активами, пасивами та капіталом банку.
Науково обґрунтоване виокремлення об’єктів фінансового об-ліку забезпечує достатню аналітичність бухгалтерської інформа-ції та її здатність служити завданням поточного контролю, що формує уявлення про цілісність підсистеми фінансового обліку та достатню повноту інформаційного ряду.
До цього слід додати, що об’єкти фінансового обліку реалізу-ють його предметну сутність .
Предметна сутність фінансового обліку засвідчує його прак-тичне значення для банківського бізнесу. Розуміння загального характеру банківської діяльності забезпечує керівництву банку можливість визначати господарську політику з урахуванням змін як внутрішнього стану системи «банк», так і зовнішнього (щодо банку) економічного середовища. Певна річ, ці зміни реєстру-ються, аналізуються та опрацьовуються в процесі функціонуван-ня передусім підсистеми фінансового обліку. Як наслідок, фор-мується інформація, на основі якої можна приймати виважені управлінські рішення. Утім отримання суттєвої та достовірної інформації про фінансовий стан системи «банк» здійснюється в процесі застосування конкретних методик її опрацювання та уза-гальнення. Насамперед ці методики мають вписуватись у межі загального методу обліку як системи безперервного, суцільного і достовірного відображення стану і зміни вартості активів банку, його капіталу та зобов’язань
У вітчизняній теорії бухгалтерського обліку вважається, що його метод включає вісім елементів: документацію та інвентари-зацію, оцінку і калькуляцію, систему рахунків і подвійний запис, баланс і звітність. Слід підкреслити, що в багатьох наукових до-слідженнях погляди на склад елементів методу різняться. Ґрунтовний аналіз цього питання зроблено Я. В. Соколовим у його «Оче-рках по истории бухгалтерского учета» [90].
Проте щодо кількості елементів можна посперечатися. Вона залежить від того, як організаційно формується підсистема фі-нансового обліку. Наприклад, калькуляцію можна відносити до елементів як управлінського, так і фінансового обліку.
Система рахунків і подвійний запис — обов’язковий елемент методу фінансового обліку, але в підсистемі управлінського об-ліку їх можна не використовувати. Це також стосується документації та інвентаризації.
Певна річ, баланс (балансовий звіт) є підсумковим етапом фі-нансового обліку, водночас звітність є елементом всіх підсистем бухгалтерського обліку. На мою думку, елементами методу фінан-сового обліку слід визнати передусім систему рахунків та подвій-ний запис. Решту традиційних елементів методу можна віднести до прийомів фінансового обліку, а саме: первинне спостереження (документація та інвентаризація); вартісне вимірювання (оцінка і калькуляція); підсумкове узагальнення (баланс та звітність).
Слід зазначити, що проблематиці методу бухгалтерського об-ліку було присвячено праці багатьох радянських учених [80, 81, 91, 92, 77]. Нині вже не варто спинятися на докладному аналізі їхніх праць через суттєві зміни в системі обліку, що сталися в процесі формування ринкових відносин.
Проте навіть за умов зміненої ідеології обліку під методом слід розуміти сукупність способів дослідження, які уможливлюють все-бічне вивчення науки про бухгалтерський облік. Хоч змінюється сутність облікової системи, а отже, змінюється й визначення мето-ду, це загалом не порушує суті бухгалтерського обліку як системи.
Як підтвердження цієї тези наведемо погляд на метод бухгал-терського обліку М. Т. Білухи. «Метод — це сукупність конкрет-но-емпіричних методичних прийомів відображення обігу капіта-лу в процесі нагромадження, збереження та використання для подальшого його зростання» [93, с. 47].
Але пов’язувати метод тільки з прийомами відображення обо-роту капіталу нині вже недостатньо. Треба казати про систему ві-дображення стану та змін у фінансово-господарській діяльності. За такого підходу метод фінансового обліку розглядається як си-стема статичного та динамічного моделювання фінансово-господарської діяльності банку в її економічному та юридичному аспектах за допомогою подвійного запису, плану рахунків (сис-теми рахунків) та стандартів (положень), тобто методик обліку конкретних об’єктів. Цей погляд на метод обліку аргументовано Ю. А. Веригою [94, с. 125]. З огляду на врахування нових підхо-дів до функціонування системи бухгалтерського обліку таке ви-значення методу фінансового обліку є, на мою думку, логічно за-вершеним елементом теорії фінансового обліку.
Для опрацювання ефективної системи моделювання фінансо-во-господарської діяльності банку необхідно насамперед чітко визначити методи її вивчення та дослідження.
У популярному в американських університетах підручнику «Економікс: принципи, проблеми і політика», що широко відо-мий також і в Україні, автори вказують на можливий рух в про-цесі вивчення економічних проблем як від теорії до фактів, так і від фактів до теорії [95, с. 20]. Ця загальноекономічна теза по-вною мірою стосується методу фінансового обліку. Йдеться про застосування як дедуктивного, так і індуктивного методу. Автори названого підручника К. Р. Макконнелл та С. Л. Брю під індукцією розуміють «викристалізовування» або виокремлювання принципів із фактів. Фактично процес пізнання починається з нагромаджен-ня фактів, які згодом систематизуються в такий спосіб, щоб дати можливість зробити узагальнення або встановити певний прин-цип. Індукція рухається від фактів до теорії, від одиничного до загального. Отже, за інформацією відносно змісту кожної окре-мої операції, здійсненої банком, через узагальнення формується зведена інформація про фінансовий стан системи «банк».
У разі засвоєння провідних принципів ведення фінансового обліку можна сформулювати цілком логічну базу фінансового обліку, котра описуватиметься обліковою політикою банку.
За такого підходу до процесу пізнання застосовується дедук-тивний метод, який рухається від загального до одиничного, від теорії до фактів. Дедукція і індукція є взаємодоповнювальними методами дослідження. У їхній єдності ми й бачимо економічний зміст загального методу фінансового обліку.
Сформульовані дедуктивним методом принципи фінансового обліку служать орієнтирами в процесі спостереження, збирання, опрацювання і систематизації первинної інформації про здійснені банківські операції.
Індуктивний і дедуктивний підходи не є такими, що запере-чують один одного. З облікових тверджень, виведених способом індуктивних узагальнень, ті чи інші бухгалтерські процедури ви-пливають з більшою чи меншою ймовірністю.
Водночас твердження, отримані дедуктивно, визначають конк-ретну техніку обліку [86, с. 103]. Інакше кажучи, загальні суджен-ня формулюються індуктивно, але принципи і техніка виводяться дедуктивно. У застосуванні до фінансового обліку індукція від-штовхується від спостереження фінансової інформації, тобто на базі взаємозв’язків, що повторюються в спостереженнях, прово-дяться узагальнення і формуються облікові принципи.
Побудова теорії за дедуктивного підходу починається із ви-значення конкретної мети. Далі необхідно опрацювати логічну структуру для її досягнення. Дедуктивний підхід включає: визна-чення мети фінансової звітності; вибір базових основ фінансово-го обліку та конкретних облікових принципів; опрацювання ме-тодичних прийомів фінансового обліку.
Застосування індуктивного та дедуктивного підходів чітко простежується в самій суті програми реформування облікової си-стеми банківських установ України.
Ясна річ, що загальної мети реформування, а саме: забезпечення реального відображення фінансового стану банку через показники фінансової звітності, — можна було досягнути тільки в процесі впро-вадження нових принципів фінансового обліку банківських операцій.
Сукупність можливих принципів і опис методичних прийомів формують загальний інструментарій фінансового обліку — облі-кову політику. Отже, методологію фінансового обліку можна розглядати як сукупність принципів побудови конкретних мето-дик обліку банківських операцій і формування узагальнених по-казників фінансової звітності.
Методологію слід розуміти також як опис логічної системи вза-ємозв’язаних цілей та понять, що створюють підсистему фінансово-го обліку та звітності. Методологія постійно вдосконалюється під впливом зміни господарських процесів як всередині банку, так і у зовнішньому щодо нього середовищі. Отже, удосконалення мето-дології — це засіб розв’язання конкретних управлінських проблем.
Саме методологія фінансового обліку забезпечує сприйняття господарського процесу, що відбувається в банку, як конкретної економічної задачі, розв’язання якої здійснюється інформацій-ними способами.
За опрацювання методологічної бази фінансового обліку обов’язковими елементами необхідно вважати такі:
• застосування вартісного вимірника фінансової інформації;
• узагальнену класифікацію економічних подій та здійснених операцій;
• суб’єктивізм виконавців облікових процедур;
• суттєвість інформації;
• реальну оцінку активів та зобов’язань;
• концептуальні (базові) принципи формування показників фінансової звітності;
• банківські ризики;
• бухгалтерські ризики.
За сучасних змін у системі бухгалтерського обліку еволюція облікової процедури послідовно відбувається в елементах пер-винного, поточного облік

Ви переглядаєте статтю (реферат): «НАУКОВО-ПІЗНАВАЛЬНІ ЕЛЕМЕНТИ КАТЕГОРІЇ «ФІНАНСОВИЙ ОБЛІК»» з дисципліни «Бухгалтерський облік у банках: методологія і практика»

Реферати та публікації на інші теми:

Аудит доходів та витрат іншої діяльності Технічні засоби для організації локальних мереж типу TOKEN RING; ... Аудит місцевих податків. Аудит податку з реклами Класифікація банківських кредитів БАНКІВСЬКІ ПОСЛУГИ