Процес складання основних параметрів людської особистості (свідомості, почуттів, здібностей та ін.) відбувається в певних соціальних умовах шляхом засвоєння і перетворення індивідами соціального досвіду, накопичення людством досягнень культури. Ще у ХІХ ст. англійський письменник В. Годвін відзначав: "Все, чим людина зі своїм розумом відрізняється від тварини, є результатом життя в суспільстві". Соціалізація особистості — це процес і результат засвоєння і відтворення людиною соціального досвіду, який здійснюється в ході діяльності й спілкування. З цього визначення випливає, що соціалізація є двостороннім процесом, який включає в себе, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду (як соціальне середовище впливає на людину за рахунок її входження в систему соціальних зв'язків), а з другого — відтворення соціального досвіду (як сама людина впливає на середовище за рахунок власної діяльності). Важливо підкреслити, що "...людина не просто засвоює соціальний досвід, а й перетворює його у власні цінності, установки, орієнтації"1. Соціалізація особистості — процес багатогранний. Одним із основних його напрямів є правова соціалізація, під якою мається на увазі вироблення в ході освоєння соціального досвіду ціннісно-нормативної орієнтації особистості, за якою приписи суспільних норм сприймаються нею як власні життєві установки. Правова соціалізація як процес включає в себе: а) засвоєння критеріїв оцінок юридично значущих ситуацій; б) вивчення законів і соціальних вимог, які визначають міру мож- ливої і належної поведінки в суспільстві; в) усвідомлення своїх прав та обов'язків і способів їх реалізації; г) оволодіння необхідними соціальними навиками шляхом на- вчання того, як користуватися правовими знаннями, вимогами, правилами. Кожен громадянин повинен не лише з'ясувати, що в суспільстві діють конкретні закони і правила, а й віднести їх до самого себе, тобто усвідомити, що вони означають для нього, що йому дозволяють, а що забороняють (у тому числі усвідомити і ті покарання, які він може понести за порушення законів). Існують різні способи засвоєння норм права і правових цінностей у ході соціалізації особистості. Зазначимо деякі з них1: 1) предметний спосіб. Засвоєння відповідного способу дій, шаблонів поведінки відбувається в процесі тієї чи іншої діяльності людини, її взаємодії з іншими людьми; 2) традиційний спосіб, коли людина, спостерігаючи дії і поведінку людей в різних ситуаціях, засвоює відповідні звички і шаблони поведінки в ситуаціях соціальної взаємодії, що найчастіше трапляється; 3) раціональний спосіб. У цьому разі людина дізнається про правові цінності, стандарти правової поведінки на уроках у школі, із бесід з іншими людьми, з книжок і по каналах засобів масової інформації. Усе людське життя проходить у рамках певних соціальних груп. Ів школі, і на роботі, і на відпочинку людина весь час вступає у взаємодію з оточуючими. Тому значний арсенал навиків соціальної поведінки формується завдяки стійким емоційним реакціям оточуючих на ті чи інші способи поведінки.
Шиханцое Г. Г. Юридическая психология: Учеб. для вузов. — М.: Изд-во МГУ, 1988. — С. 28. У соціальній психології виділяють три основні стадії процесу соціалізації: • дотрудова стадія охоплює період життя людини до початку трудової діяльності. Ця стадія поділяється на ранню соціалізацію (від народження дитини до вступу до школи) і на весь шкільний період життя людини, її навчання в технікумі, коледжі, вищих навчальних закладах; • трудова стадія включає період трудової діяльності людини; • післятрудова стадія охоплює пенсійний період життя. Процес засвоєння правових норм, оволодіння стандартами правової поведінки проходить послідовно, згідно з виділеними вище стадіями соціалізації особистості. Перші елементи правової культури дитина набуває вже в ранньому віці. "Вона включається в правоподібну діяльність, набуває навиків і засвоює стандарти нормативно-оціночної поведінки, отримує перші юридичні уявлення з казок, набуває в рольових іграх поняття про функції права і його представників і поступово формує, хоч і примітивну, дитячу, але власну картину правового життя. З віком, у міру розширення кола спілкування, ускладнення діяльності, відбувається інтенсивне збагачення і розвиток цієї та інших сфер свідомості"1. Головне завдання правової соціалізації — забезпечення правомірної поведінки особистості, що передбачає формування і розвиток у неї правосвідомості. У широкому розумінні слова під правосвідомістю розуміється весь правовий досвід поведінки особистості чи групи людей. Правосвідомість виступає як одна з форм суспільної свідомості, зміст і розвиток її обумовлені матеріальними і духовними умовами існування суспільства. Як орієнтовна основа правознавчих дій правосвідомість визначає поведінку людини в сфері найсуттєвіших соціальних відносин. Її основа — не стільки знання численних правових норм, скільки усвідомлення і прийняття соціальних цінностей, які знаходять своє відображення в праві. До основних ознак правосвідомості можна віднести такі: а) правосвідомість не лише відображає соціальну реальність, але й активно на неї впливає;
Ратинов А. Р., Ефремова Г. Х. Правовая психология и преступное поведение. — Красноярск: Изд-во Красноярск. ун-та, 1988. — С. 43. б) як механізм правосвідомості виступає мовно-розумова діяль- ність людей; саме друга сигнальна система відображає систему правових знань і понять, яка регулює суспільні відносини; в) правосвідомість не може існувати без конкретного носія — люд- ської особистості чи групи (категорія групової правосвідомості виникає тоді, коли за ознакою єдності усвідомлення своїх право- вих норм у суспільстві відбувається об'єднання людей у групи); г) правосвідомість не лише відбиває правовий досвід особистості, а й мотивує її поведінку. Інакше кажучи, вона виконує функ- цію регулятора поведінки людей. Правова інформованість і мотивація правомірної поведінки залежить від соціальних зв'язків людини, від ступеня її залучення в правову культуру суспільства, а також від залучення в соціальні групи, які істотно впливають на розвиток правосвідомості. Як один із компонентів свідомості особистості правосвідомість включає в себе три елементи: • когнітивний (пізнавальний) — характеризується сукупністю правових знань і вмінь; • емоційний — визначається оціночними судженнями і ставленням людини до норм права (позитивне, нейтральне, негативне); • поведінковий (вольовий) — припускає наявність психологічної установки на правослухняну поведінку, звички до виконання норм права і нетерпимого ставлення до правопорушників. Щоб стати справжнім регулятором правослухняної поведінки, правові знання повинні отримати позитивне емоційне забарвлення і перейти в ціннісні установки особистості, перетворитися в її внутрішні переконання, у звичну форму поведінки. Дуже важливими інститутами правової соціалізації є сім'я і школа. При цьому основними психологічними механізмами формування правосвідомості у дітей і підлітків є наслідування (усвідомлене чи неусві-домлене) будь-якого прикладу чи зразка і навіювання (неусвідомлене відтворення індивідом досвіду тих людей, з якими він спілкується). Морально-правові ціннісні орієнтації для дитини персоніфіковані у фігурах її батьків, родичів. Саме від них вона дізнається, як необхідно себе поводити в різних ситуаціях, копіює з них моделі соціальної поведінки. При цьому ступінь засвоєння правових норм і установок, зразків поведінки суттєво залежить від ставлення дитини до батьків чи родичів, які виступають носіями певних соціальних цінностей і норм права. Якщо до батьків, родичів, учителів у дитини сформоване позитивне емоційне ставлення, то вона засвоює відповідно з механізмами наслідування та навіювання і конкретний зміст процесу спілкування, а також їхній спосіб мислення, звички, ставлення до речей, явищ, подій. Важливо підкреслити, що в цьому разі засвоюються і ті морально-правові цінності, якими керуються в своєму житті батьки, родичі, вчителі, формуються основні морально-правові категорії. Якщо ж ставлення дитини до батьків, родичів, учителів негативне, то вона не визнає не лише конкретних осіб, а й систему морально-правових цінностей, носіями яких вони є. У молодої, ще не до кінця сформованої людини відбувається переорієнтація на інших людей з іншою, часто деформованою, системою цінностей. Правова соціалізація продовжується на спеціальних уроках у школі і на навчальних заняттях у вузах. Вона здійснюється не лише у вигляді розповідей-бесід, а й у формі зустрічей школярів і студентів із представниками правоохоронних органів. На заняттях і зустрічах учні отримують інформацію про принципи державного устрою, про роль і функції права в суспільному житті, про права та обов'язки громадян, про сумні наслідки недотримання правових норм тощо. Слід зазначити, що в останні роки в Україні стали значно більше уваги приділяти правовому вихованню. Розвиток правосвідомості відбувається також під час трудової стадії процесу соціалізації. Тут основним інститутом правової соціалізації виступає трудовий колектив. Поведінка людини в групі залежить від розуміння нею своєї соціальної ролі, а регламентується системою соціальних норм і системою соціальних заходів впливу. Широка система заходів схвалення і примушення, аж до використання заходів припинення, використовується для впливу на особистість у тих її проявах, які стосуються інтересів суспільства. Сфера морально-правових відносин у людини безпосередньо пов'язана з поняттям соціальної справедливості, яке характеризує міру можливостей для самореалізації особистості в цих суспільних умовах. Кожна людина звертається до цього поняття в ситуації зіткнення належного і бажаного. Соціальна несправедливість унеможливлює самореалізацію особистості (а це вищий рівень її соціалізації), звідки й виникає соціальна напруженість у вигляді агресивності, заздрощів та ін. Справедливість — категорія морально-правової свідомості, поняття про належне, пов'язане з історично мінливими уявленнями про необмежені права людини. Вона містить вимогу відповідності між реальною значущістю відмінності індивідів (соціальних груп) і їхнім соціальним становищем, між їхніми правами й обов'язками, між діянням і віддачею, працею і винагородою, злочином і карою і т. п. Будь-яка невідповідність у цих співвідношеннях оцінюється людиною як несправедливість1. Соціальна справедливість — категорія, яка має відношення не лише до права взагалі, а й до окремих його галузей і правових інститутів. Одним із прикладів дії принципу соціальної справедливості при правовому регулюванні майнової відповідальності робітників і службовців за шкоду, завдану підприємству (організації), є звільнення від обов'язку відшкодовувати збитки, яка може бути віднесена до категорії нормального виробничо-господарського ризику. Оправданий виробничий і господарський ризик, спрямований на досягнення суспільно корисної мети, не може вважатися злочином і, значить, тягнути за собою повну і підвищену майнову цивільно-правову відповідальність. Соціальної справедливості часто-густо не вдається досягти при нанесенні шкоди, оскільки неможливо виявити того, хто її заподіяв, або через некредитоспроможність. Наприклад, аварія на Чорнобильській АЕС показала, що самому власнику джерела підвищеної небезпеки не під силу відшкодувати багатомільйонні суми збитків, тому втрати, заподіяні аварією, залишаються невідшкодованими. Отже, правова соціалізація включає в себе засвоєння правових норм і вимог, формування навиків правослухняної поведінки, усвідомлення особистістю обов'язку перед суспільством і розуміння необхідності дотримання соціальних норм, що в кінцевому підсумку повинно забезпечувати високий ступінь правової вихованості людини і її нормативну поведінку.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Правова соціалізація» з дисципліни «Юридична психологія»
