За Законом України "Про власність" власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном (ст. 4). Однак у цьому законі нічого не говориться про те, якими доказами власник повинен підтверджувати належність йому майна на праві власності. Водночас у ст. 49 закону зазначається, що володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, арбітражним судом, третейським судом. Як відомо, володіння майном може грунтуватися на праві власності на нього або на іншому титульному праві, зокрема на договорах майнового найму, схову,, довірчого управління. Тому можна вважати, що наведене положення ст. 49 Закону "Про власність" стосується будь-якого титульного володіння, у тому числі і того, яке здійснює особа щодо майна, належного їй на праві власності. Таким чином, власник не зобов'язаний у кожному випадку доводити іншим особам правомірність володіння належним майном. Однак у деяких випадках здійснення власником своїх правомочностей може ставитися в залежність від доведеності факту належності майна на праві власності даній особі. Більше того, здійснення окремих правомочностей, особливо розпорядження, можливе лише за умови наявності у власника відповідних документів (право-встановлюючих документів)', що підтверджують належність конкретного майна на праві власності даній особі. В Законі України "Про власність" відсутній перелік пра-вовстановлюючих власницьких документів. В Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженій наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 p. наведено досить широкий перелік документів, 'їа. наявності яких можливе вчинення тих чи інших нотаріальних дій. Так, відповідно до п. 49 Інструкції при нотаріальному посвідченні договорів про відчуження жилого будинку, а також іншого нерухомого майна, що підлягає реєстрації, нотаріус вимагає подання документів, що підтверджують право Унормтивно-правових актах в одних випадках вживається термін "Правовстановлюючі", в інших — "правовстановлювальні" документи.
власності на зазначене майно у осіб, які його відчужують, а саме: — нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, довічного утримання, дарування, міни; — договір купівлі-продажу, зареєстрований на біржі; — свідоцтво про придбання жилого будинку (частини будинку) з прилюдних торгів; — свідоцтво про право приватної власності на будинок (частину будинку); — свідоцтво про право власності, яке видається відповідним органом при приватизації житла, об'єктів незавершеного будівництва, автозаправних станцій, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню тощо; — свідоцтво про право на спадщину; — свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя; — договір про поділ майна; — рішення суду, арбітражного суду тощо; — державний акт на право колективної чи приватної власності на землю. Дещо по-іншому сформульований подібний перелік в Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженій наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 9 червня 1998 p. В ній до правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна, віднесені: 1. Договори купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, посвідчені державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами. 2. Свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, що їх видають державні нотаріальні контори та приватні нотаріуси. 3. Свідоцтва про право на спадщину, видані державними нотаріальними конторами. 4. Свідоцтва про придбання житлових будинків з прилюдних торгів, видані державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами 5. Свідоцтва про придбання об'єктів нерухомого майна на аукціонах з реалізації заставленого майна, видані державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами.
6. Свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна, видані органами місцевої виконавчої влади чи місцевого самоврядування. 7. Свідоцтва про право власності, видані органами приватизації наймачам квартир у державному житловому фонді. 8. Свідоцтва про право власності на спадщину та свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, оформлені консульськими установами України. 9. Договори купівлі-продажу, міни, зареєстровані біржею. і0. Договори відчуження між юридичними особами недержавної форми власності. ! 1, Рішення судів, арбітражних судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна. і 2. Акти про денаціоналізацію (демуніципалізацію) будівель. 13. Витяг із нотаріально посвідченого договору, укладеного між житлово-будівельним колективом або членом цього колективу і виконкомом міської (районної) ради депутатів трудящих, про безстрокове користування відведеною земельною ділянкою і про будівництво багатоквартирного будинку з правом власності на окрему квартиру, за наявності акта про прийняття будинку в експлуатацію. 14. Рішення товариського суду про розподіл майна колишнього колгоспного двору. 15. Мирова угода, затверджена ухвалою суду. 16. Накази органів Фонду державного майна з додатком — переліком об'єктів нерухомого майна про передачу у власність цих об'єктів акціонерним товариствам. ' 17. Копія виконавчого листа щодо конфіскації об'єкта нерухомого майна та копія опису нерухомого майна, затвердже-"а суддею. Дублікати правовстановлювальних документів, видані но-; 'ріальними конторами, приватними нотаріусами, органами •:риватизації, державними архівами. Звичайно, що юридична чи фізична особа, яка значиться ' одному з вищезгаданих документів власником об'єкта нерухомості чи його набувачем повинна вважатися законним во- •тодільцем допоки у судовому порядку не встановлено інше. Відтак власникові з такими правовстановлювальними документами не може бути відмовлено державними чи іншими органами у здійсненні ним правомочностей лише з міркувань сумнівів у достовірності їх видачі.
Порядок видачі правовстановлювального документа на окремі об'єкти нерухомості передбачається окремими законодавчими актами, зокрема Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду", Земельним кодексом України. У таких випадках правовстановлювальні документи (свідоцтво право власності на приватизовану квартиру чи будинок, державний акт на право колектвної чи приватної власності на землю тощо) мають відповідати вимогам цих законів, оскільки їх недодержання може бути підставою для визнання правовстановлювального документа недійсним. Крім об'єктів нерухомості, у власності фізичних і юридичних осіб, держави і територіальних громад може бути і будь-яке інше майно (рухоме, індивідуально-визначене або визначене лише родовими ознаками тощо). Щодо такого майна також може виникати потреба у встановленні його належності конкретному суб'єктові. Однак законодавче ці відносини допоки врегульовано недостатньо, за деякими винятками. Так, при відчуженні автомобілів, автобусів, самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів та мотоколясок нотаріусу можуть бути подані свідоцтва про реєстрацію, технічні паспорти, реєстраційні талони, а при відчуженні тракторів, самохідних шасі, самохідних меліоративних, дорожньо-будівних машин і тракторних причепів — свідоцтва про реєстрацію машин. Однак при цьому необхідно враховувати, що безпосередньою правовою підставою виникнення у особи права власності на транспортні засоби є договори купівлі-продажу, міни, дарування, успадкування та інші правові підстави, за якими вчиняється їх державна реєстрація та визначається особа власника, а відтак свідоцтво про реєстрацію, технічний паспорт, реєстраційний талон водночас набувають ознак правовстановлювального документа. Державна реєстрація цивільних повітряних суден, морських торговельних суден визначається відповідно до Повітряного кодексу України, Кодексу торговельного мореплавства України та спеціальних нормативно-правових актів. Згідно з п. 4 ст. 5 Закону України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" підтвердженням права власності на цінні папери є сертифікати, а в разі знерухомлення цінних паперів чи їх емісії в бездокументарній формі — виписка з рахунку у цін
них паперах, яку зберігач зобов'язаний надавати власнику цінних паперів. Однак для переважної частини рухомих майнових об'єктів законодавець не передбачає певних правовстановлювальних документів. У такому разі право власності може підтверджуватися різноманітними доказами, зокрема договорами, свідоцтвом про право власності на спадщину, актами передачі-приймання майна, розписками. При цьому юридична сила щодо підтвердження належності рухомого майна може бути різною, що залежить від багатьох обставин. Так, письмовий договір купівлі-продажу щодо рухомого індивідуально-визна-ченого майна матиме усі ознаки правовстановлювального документа, але лише за умови визначення в договорі особи набувача (власника) та індивідуалізації предмета купівлі-продажу. Такої юридичної сили, притаманної правовстановлю-вальному документу, не матиме договір купівлі-продажу щодо рухомого майна з родовими ознаками, оскільки за таких обставин, як правило, неможливо зафіксувати юридичну належність такого майна саме даному власникові. Тому у разі спору щодо належності рухомого майна з родовими ознаками суд має встановити усю сукупність доказів, щоб виявити його законного власника. В роздрібній торгівлі, у сфері побутових послуг певне доказове значення для виявлення власника придбаного товару можуть мати квитанції, чеки, накладні, технічні паспорти, замовлення тощо. У підприємницькій практиці досить часто постає питання про правове значення для встановлення права власності взяття юридичною особою майна "на баланс". В судово-арбітражній практиці та юридичній літературі взяття майна на баланс розглядається як бухгалтерсько-облікова операція, а не як безспірний правовстановлювальний документ. Такий підхід заслуговує на підтримку, адже рішення про зарахування майна на баланс приймається юридичною особою в односторонньому порядку. Таким чином, усі документи, що підтверджують право власника на належне йому майно можна поділити на ті, які безпосередньо засвідчують особу власника (правовстановлювальні), і ті, які лише опосередковано підтверджують право власності особи на майно (правопідтверджувальні).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Правовстановлюючі документи власника» з дисципліни «Цивільне право України»
