У Російській Федерації Кримінальний кодекс, прийнятий 24 травня 1996 р., набрав чинності з 1 січня 1997 р. КК Росії висуває на перший план охорону прав і свобод лю-дини і громадянина, формулює низку основних принципів кримі-нального права: законності, рівності перед законом, винної від-повідальності, справедливості та гуманізму. Підставою кримінальної відповідальності КК вважає вчинення діяння, що містить всі ознаки складу злочину, передбаченого в КК. КК Росії дає визначення злочину як винного, суспільно небез-печного діяння, забороненого законом під загрозою покарання, тим самим зберігаючи матеріально-формальне поняття злочину (ст. 14). КК класифікує всі злочини на чотири категорії: невели-кої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі і особливо тяжкі злочини. Ця класифікація впливає на вирішення питань, пов’язаних з при-значенням покарання, звільненням від кримінальної відповідаль-ності і покарання, при визначенні небезпечного і особливо небез-печного рецидиву та в інших випадках. КК визнає відповідальність лише фізичних осіб, вводить поняття обмеженої осудності (ст. 22). Розрізняючи умисну і необережну вину, КК Росії встановлює, що відповідальність за необережні злочини настає лише у випад-ках, передбачених в Особливій частині. Саму необережність КК поділяє на легковажність і недбалість, формулюється поняття подвійної форми вини. Вина виключається не тільки за наявності казусу (випадку), а й тоді, коли особа хоча і передбачала можли-вість настання суспільно небезпечних наслідків діяння, але не могла їм запобігти внаслідок невідповідності своїх психофізіоло-гічних якостей вимогам екстремальних умов або нервово-психічних навантажень (у літературі цю ситуацію часто називають «спеціальною неосудністю»). Караність готування обмежується лише готуванням до тяжких або особливо тяжких злочинів. Російський КК визначає форми співучасті: вчинення злочину групою осіб, вчинення злочину тією ж групою за попередньою змовою, організованою групою і злочинною організацією. Серед обставин, що виключають злочинність діяння, КК Росії передбачає необхідну оборону, крайню необхідність, затримання злочинця, фізичний або психічний примус, виправданий ризик та виконання явно злочинного наказу чи розпорядження. Як основні покарання КК Росії називає обов’язкові роботи (виконуються у вільний від роботи або навчання час на строк від 60 до 240 годин, але не більше чотирьох годин на день), виправні роботи, обмеження у військовій службі, обмеження волі, арешт, тримання в дисциплінарній військовій частині, позбавлення волі і смертну кару. Додатковими покараннями є позбавлення військо-вого або спеціального звання і конфіскація майна. Штраф, а також позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть призначатися як основне, так і додаткове покарання. Позбавлення волі призначається на строк від шести місяців до двадцяти років або довічно. За сукупністю злочинів остаточне покарання може бути до двадцяти п’яти років, а за сукупності вироків — до тридцяти років позбавлення волі. Смертна кара призначається лише за особливо тяжкі злочини, що посягають на життя. Вона не застосовується до жінок, осіб, які до вчинення злочину не досягли вісімнадцяти років, і до чоловіків, які досягли на час винесення вироку шестидесяти п’яти років. У КК Росії передбачається, зокрема, звільнення від криміна-льної відповідальності осіб, які вчинили злочини невеликої тяж-кості, внаслідок дійового каяття або в зв’язку з примиренням з потерпілим. В Особливій частині КК також передбачені випадки звільнення від кримінальної відповідальності за окремі злочини (наприклад, при добровільній видачі органам влади зброї, бойо-вих припасів, які незаконно зберігалися винним, добровільному повідомленні про давання хабара тощо). КК містить норми про умовно-дострокове звільнення, замі-ну невідбутої частини покарання більш м’яким, давність, зві-льнення від покарання через хворобу, погашення і зняття су-димості.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Кримінальне право Росії» з дисципліни «Кримінальне право України»
