Діагностика — розділ медицини, що вивчає методи та принципи встановлення діагнозу (діагноз — розпізнання). Це особливий вид лікарської діяльності, що має багато схожого з науковим пізнанням. Лікар є суб'єктом, а хворий — об'єктом пізнання. Під час дослідження хворого лікар будує модель хвороби, яку зіставляє з еталоном — нозологічною формою, описаною мовою сучасної науки. Більш конкретний зміст поняття діагноз — це короткий лікарський висновок про суть хвороби та стан хворого, а висновок може бути у двох формах "здоровий" або "хворий". Вважається, що коли у людини не виявлено прояву патології, то вона є "здоровою", а якщо є відхилення та зміни від фізіологічної норми, то вона "хвора". Але такий підхід є досить умовним, тому що у людини може бути принаймні чотири стани: 1) оптимальна стійкість до дії патогенних факторів, коли хороша фізична, психічна та соціальна адаптованість; 2) передхвороба, коли можливий розвиток патологічного процесу без зміни сили дії патогенного фактора, внаслідок зниження резистентності; 3) стан, який характеризується наявністю патологічного процесу без специфічних симптомів хвороби; 4) хвороба, тобто такий прояв патологічного процесу, який позначається на соціальному статусі хворого. У зв'язку з цим валеологія розглядає три типи діагностичних моделей: 1. Нозологічна діагностика. 2. Донозологічна діагностика за функціональними показниками. 3. Діагностика здоров'я за прямими показниками. Вибір моделі залежить від мети діагностики, тобто стан одного й того ж пацієнта може бути описаний різними моделями. При цьому головним буде не симптоматика, а інтерпретація та інтеграція при остаточному формулюванні діагнозу. З позиції валеології діагноз — це логічна формула, в якій відображено стан індивіда, виражений у поняттях сучасної медичної науки.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Класифікація діагностичних моделей» з дисципліни «Валеологія»
