Зовнішній борг — це частина державного боргу, яка підлягає сплаті у валюті, іншій ніж гривня і визначається на певну дату як різниця між сумою державних зовнішніх запозичень (прийняття зобов’язань) та сумою платежів з погашення державного зовніш-нього боргу станом на певну дату, у тому числі операції на цю дату. Також розглядають зовнішній борг як суму фінансових зо-бов’язань країни перед іноземними кредиторами. За методологією Всесвітнього банку визначають низку показ-ників зовнішнього боргу для національної економіки, за якими можна зіставляти стан зовнішньої заборгованості різних країн. Серед них: 1. Відношення загальної суми зовнішнього боргу до експорту товарів та послуг — ЕDІТ/ХGS. Цей показник має особливість, яка полягає в тому, що при перевищенні критичної відмітки у 275 % може частково або повністю списуватися зовнішній борг країни. Такі ситуації вже мали місце по відношенню, наприклад, Польщі та Болгарії на початку 1990-х років. В Україні цей показ-ник ще не сягав цієї точки. Ми йдемо на рівні Німеччини (50 % для України і 60 % для Німеччини). Кандидатами на списання є В’єтнам, Албанія, Угорщина, Туреччина, Аргентина, Бразилія та ще ціла низка південноамериканських, африканських і південно-азіатських країн; 2. Відношення загальної суми зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту — ЕDІТ/GNІ. Цей показник є найбільш всеохопним. Разом із наступним показником він визначає мож-ливість країни без особливих труднощів обслуговувати свій зов-нішній борг. За критичне значення прийнято вважати 50 %. Якщо зробити глобальне зіставлення трьох континентів, то на Європу, Північну Америку та Азію припадає відповідно 35 %, 25 % і 25 % світового ВВП; 3. Відношення платежів з обслуговування боргу до експорту товарів та послуг — ТDS/XGS. Витрати з обслуговування зовні-шнього боргу включають усі платежі, які здійснюються позича-льником, а саме: основний борг, проценти і комісії. У 2000 р. найбільші витрати мала Мексика (21 млрд дол.), Бразилія (20 млрд дол.), Індонезія (17 млрд дол.), Китай (15 млрд дол. — майже третина всіх платежів зовнішнього боргу країн, що розви-ваються) та Індія (11,5 млрд дол.). Середнє значення витра-ти/експорт по країнах з перехідною економікою — 8,2 %. Най-вищі показники в цій групі — в Угорщини, найнижчі — у Вірменії та Казахстану; 4. Відношення платежів з обслуговування зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту — INT/GNI. Середній показ-ник по країнах з перехідною економікою — 1,0 %. Найвищий по-казник у цій групі — в Угорщини, найнижчий — в Албанії та Таджикистану; 5. Відношення офіційних резервів до загальної суми зовніш-нього боргу — RES/ ЕDТ, показує, чи може країна використову-вати свої резерви (і яку частку) для погашення зовнішнього бор-гу. Високі показники мають Ботсвана (700 %), Ліван (390 %), Естонія (250 %), Мальта (243,5 і Латвія (176,5 %). 6. RES/MGS — відношення міжнародних резервів до обсягу імпорту товарів та послуг. 7. Short term/EDT — частка короткострокового боргу в загаль-ній сумі зовнішнього боргу. 8. Concenssional/EDT — частка довгострокового боргу в зага-льній сумі зовнішнього боргу. 9. Multilateral/EDT — частка боргу міжнародним організаціям боргу в загальній сумі зовнішнього боргу. Деякими країнами також використовується такий показник, як зовнішній борг на душу населення: Він дає уявлення скоріше про зовнішньоекономічну залежність країни, ніж про абсолютне зна-чення зовнішнього боргу. У цьому сенсі становище України не таке вже й тяжке (в 2000 р. цей показник становив 150 дол. США порівняно зі значенням його, наприклад, показника для Швеції 7100 дол. США). Цікаво, що в 1993 р. серед країн з перехідною економікою спостерігалися найвищі темпи приросту даного ін-дикатора у світі за останнє десятиріччя — 51 252,8 %. Аналіз наведених вище показників не дає однозначної відпо-віді на питання, боргову модель якої ж країни доцільно обрати для України. Адже позиція України в рейтингах, складених на основі цих індикаторів, є дуже мінливою, як і позиції інших кра-їн. Тому пропонується розглянути напрацьовані підходи до подо-лання боргових труднощів різних країн безвідносно певних кри-теріїв та спробувати синтезувати їхні боргові стратегії з певною мірою адаптації отриманих узагальнень до України. Сучасні тенденції розвитку боргових фінансів характеризують-ся посиленням ролі інституційних та глобальних факторів в управлінні державною заборгованістю. Під впливом апологетики «здорових фінансів» визначаються макроекономічні рішення, спрямовані на зменшення (обмеження) державного боргу в роз-винутих країнах, дефіцитна активність у яких, як показують дослідження, провокує витіснення приватних інвестицій у глобальному масштабі. Глобалізація та інтеграція на фінансових ринках підвищують залежність макроекономічної стійкості краї-ни від різновекторної мобільності капіталу, а світова фінансова архітектура виявилася неспроможною амортизувати шоки, зумо-влені як нестриманою фіскальною політикою урядів, моральним ризиком тощо, так і функціональною непристосованістю до цього міжнародних фінансових організацій. Назрілі реформи інституцій-ного механізму боргових фінансів ще не набули концептуального оформлення, але слід очікувати посилення тенденцій до рефор-мування бреттон-вудських організацій в умовах глобалізації еко-номіки, що відіб’ється на всіх ланках розвитку державного боргу в міжнародному контексті. Для оцінки платоспроможності окремої країни використовують показник норми обслуговування державного боргу (НОБ): , де СП — сума платежів, яку країна має виплатити іншим державам за певний період; СВ — сума іноземної валюти, отриманої від експорту товарів та послуг. Якщо НОБ перевищує 20 %, то дана країна є неплатоспромож-ною. Показник міжнародної валютної ліквідності (МВЛ) оцінює стан су-купної платоспроможності країн світу чи окремого регіону: , де ВР — золотовалютні резерви центральних банків країн світового співтовариства; ІР — сума річного імпорту товарів та послуг.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Показники зовнішнього боргу» з дисципліни «Міжнародні фінанси»
і Латвія (176,5 %). 