Платіжний баланс. Історія виникнення та розвиток платіжного балансу
Існує кілька визначень платіжного балансу. Наведемо окремі з них. Платіжний баланс (balance of payments) — це: • балансовий рахунок міжнародних операцій як вартісне ви-раження всього комплексу світогосподарських зв’язків країни у формі співвідношення надходжень та платежів; • агреговане віддзеркалення економічних відносин країни з рештою світу протягом певного періоду; • статистичний звіт, де у систематичному вигляді наводяться сумарні дані про зовнішньоекономічні операції цієї країни з ін-шими країнами світу за певний проміжок часу. Історія виникнення та розвитку платіжного балансу. Перші спроби обліку міжнародних розрахунків мали місце в Англії наприкінці ХІV ст. — активний відплив золота (воно отожню-валося з національним багатством) вимагав визначення природи та ма-сштабів зовнішньої торгівлі Англії, аналізу всіх її міжнародних опера-цій. 1767 р. шотландський економіст, послідовник меркантилізму Джеймс Стюарт ввів у економічний лексикон поняття «платіжний ба-ланс». Пізніше шотландський економіст і філософ Адам Сміт (1723—1790), англійський економіст Давид Рікардо (1772—1823), інші видатні діячі того часу розвинули систему складання балансу міжнародних роз-рахунків (БМР). Наприкінці ХІХ ст. через посилення вивозу капіталу та розви-ток інших форм міжнародних економічних відносин спостерігається подальший розвиток БМР: удосконалюється практика обліку міжнаро-дних операцій, формується система державних органів (казначейство, митниця, бюджетні та кредитні установи тощо), які збирають та аналі-зують інформацію щодо міжнародних розрахунків. До початку ХХ ст. найбільш розвинені методики складання балансів міжнародних розрахунків були у США та Великобританії. Після першої світової війни (1914—1918) у США складався достатньо детальний БМР, дані якого використовувалися у розробленні економічної політики країни. Перший офіційний БМР США за 1922 р. було опубліковано 1923 р. (попередні публікації належали окремим до-слідникам і не мали офіційного характеру). Згодом Міністерство торгі-влі США внесло деякі корективи у методику складання БМР. Платіж-ний баланс США за 1923 р. включав три підрозділи: поточні операції; рух капіталів; операції із золотом і сріблом. У 1943 р. американський економіст Х. Лєрі склав платіжні ба-ланси США за 1919—1939 р. Розроблена ним методика стала основою для складання платіжного балансу після другої світової війни. З 1946 р. квартальні та річні платіжні баланси США стали дру-куватися Міністерством торгівлі країни в журналі «Survey of Current Business». Майже такий самий шлях пройшов процес розроблення та ана-лізу БМР у Великобританії та ряді інших країн. Спочатку БМР склада-лись як статистичні таблиці для аналізу фінансової позиції країни щодо зовнішнього світу. Вони містили лише операції, які супроводжувалися готівковими платежами. Вважалося, що міжнародна торгівля, переду-сім незбалансованість експорту та імпорту, впливає на національну економіку здебільшого по лінії грошового обігу та цін. Минав час, розширювалося державне регулювання економіки, загострювалися економічні кризи, розвивалися методики обчислення національного доходу (НД) і валового національного продукту (ВНП). Поступово змінювалося розуміння суті балансів міжнародних розраху-нків. Розвиток міжнародних економічних відносин потребував зістав-лення міжнародних показників та уніфікації методів складання БМР. У 1924 р. Ліга Націй опублікувала баланси міжнародних розра-хунків 13 капіталістичних країн, що поклало початок роботі щодо зі-ставлення та уніфікації таких балансів. Рекомендована Лігою Націй схема платіжних балансів (1927) мала дві частини: • поточні операції; • капітальні операції. У кожній з частин операції перераховувалися двічі: за кредито-вими та дебетовими рахунками. Протягом наступних років методика складання БМР постійно вдосконалювалася. У 1947 р. ООН опубліку-вала схему платіжного балансу, яка стала основою для подальшого роз-роблення МВФ форм і принципів складання платіжних балансів. МВФ постійно вдосконалює методику складання БМР та мето-дику їх уніфікації. Запропонована МВФ схема у загальних рисах повто-рює систему побудови платіжних балансів провідних країн із внесен-ням деяких модифікацій з метою їх уніфікації. Система класифікації статей платіжного балансу за методикою МВФ використовується краї-нами — членами МВФ як основа для розроблення національної класи-фікації. За економічним змістом розрізняють платіжний баланс на пе-вну дату і за певний період. Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді співвідно-шення платежів та надходжень, які з дня на день постійно змі-нюються. Стан платіжного балансу визначає попит і пропозицію національної та іноземної валюти на цей момент, і він є одним із чинників формування валютного курсу. Платіжний баланс за певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних показників про здійснені за цей період зовнішньоекономічні дії і дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв’язках країни, масштабах і харак-тері її участі у світовому господарстві. Важливим принципом платіжного балансу є врахування від-мінностей між резидентами і нерезидентами — учасниками тор-говельно-економічних і фінансових угод. Існує два різні підходи до реєстрації операцій для статистики платіжного балансу. Це реєстрація угод на момент розрахунку і на момент операції. Складання платіжного балансу на момент розрахунку включає тільки угоди, пов’язані з готівковими плате-жами. Отже, у ньому враховуються тільки фактично здійсненні платежі і надходження. У разі застосування даного підходу не беруться до уваги операції, що здійснюються без готівкових роз-рахунків, а також надані й отримані кредити. Підхід, що ґрунтується на операціях, забезпечує облік різних стадій закордонних операцій і відображає всі вимоги і зо-бов’язання країни до закордону, у тому числі й непогашені. Кри-терієм у даному разі є перехід власності від резидентів, і навпаки. Даний підхід дає повніше уявлення про операції між резидентами і нерезидентами. З бухгалтерського погляду платіжний баланс завжди перебу-ває у рівновазі. Проте за підсумками його основних розділів мо-же мати місце або активне сальдо, якщо надходження переви-щують платежі, або пасивне сальдо, коли платежі перевищують надходження. У платіжному балансі використовується принцип подвійного запису, який полягає в тому, що кожна операція має дві сторо-ни — дебет і кредит. Відповідно до цієї облікової системи зага-льна сума на дебеті повинна завжди бути рівною загальній сумі на кредиті. Кредит (+) — усі грошові надходження до країни внаслідок здійснених операцій вважаються додатними і записуються у кре-диті платіжного балансу (за кредитом записуються операції, уна-слідок яких відбуваються грошові надходження до даної країни). Дебіт (–) — платежі резидентів даної країни, яких вимагає проведення операцій, вважаються від’ємними і записуються у дебеті платіжного балансу (за дебетом записуються операції, на-слідком яких є відплив грошей з рахунків резидентів даної краї-ни). Щодо реєстрації односторонніх операцій, наприклад списання боргів, дарів, надання безоплатних послуг, то другий запис з цих трансакцій робиться у спеціальній статті «Трансферти». Будь-яка операція, що приводить до платежу, проведеного громадянами даної країни (чи урядом), є витратною статтею балансу (–); а та, що веде до отримання громадянами країни (чи урядом ) коштів, є прибутковою статтею балансу (+). Прибуткові статті — це статті, які відображають джерела грошових коштів. Наприклад, експорт товарів і послуг; витрати іноземних туристів у даній країні; депозити нерезидентів у депо-зитних установах даної країни; продаж золота чи національної валюти нерезидентам. Витратні статті — це статті, які відображають використан-ня грошових коштів. Наприклад, імпорт товарів та послуг; витра-ти на туризм громадян даної країни за кордоном; депозити рези-дентів даної країни в іноземних депозитних установах; придбання золота за кордоном та іноземної валюти.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Платіжний баланс. Історія виникнення та розвиток платіжного балансу» з дисципліни «Міжнародні фінанси»
