Валютні операції — це контракти агентів валютного ринку щодо купівлі-продажу та надання позик в іноземній валюті на певних умовах, у певний момент часу. Валютна операція у широкому розумінні — це конкретна фор-ма прояву валютних відносин у народногосподарській практиці, у вузькому розумінні — операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, використанням валютних ціннос-тей як засобу платежу в міжнародному обороті, увезенням, виве-зенням, переказуванням на територію країни та за її межі валют-них цінностей. Основні види валютних операцій: конверсійні (форексні) операції (обмін однієї валюти на ін-шу), депозитно-кредитні операції (надання міжбанківських по-зик (розміщення депозитів) у різних валютах). Головна відмінність конверсійних операцій від депозитно-кредитних полягає в тому, що перші являють собою обмін екві-валентними сумами валют за узгодженим ринковим курсом, дру-гі — передбачають одностороннє надання валютних коштів на певний термін на умовах повернення та сплати відсотків за ви-значеною процентною ставкою. Згідно з класичною термінологією розрізняють валютний ри-нок обмінних операцій, або форексний ринок (від англ. Foreign Exchange — обмін валют), та грошовий ринок, на якому здійс-нюються угоди з надання (запозичення) міжбанківських валют-них кредитів. Виходячи з об’єкта, цілей та завдань дослідження надалі ми будемо оперувати поняттям валютного ринку, розумі-ючи під цим саме форексний ринок. Учасниками валютного ринку є банки, валютні біржі, брокер-ські фірми, зовнішньоторговельні та виробничі компанії, міжна-родні валютно-кредитні та фінансові організації, фонди, приватні особи. Однак слід зазначити, що операції на валютному ринку здійснюються здебільшого комерційними банками — основними посередниками на світовому валютному ринку. Найбільша пито-ма вага усього обсягу валютних операцій припадає саме на бан-ківський сектор. До таких операцій належать: операції банків між собою за свій рахунок; операції банків між собою за рахунок клієнтури; торгівля банків зі своїми клієнтами. Отже, можна констатувати появу до певної міри самостійного напряму бізнесу — «валютні операції». Цей бізнес охоплює такі сфери: міжнародна торгівля товарами, послугами, продуктами інте-лектуальної власності, авторськими правами; міжнародний туризм; міжнародний рух капіталів (міжнародні інвестиції); міжнародні валютні спекуляції, операції з валютною готівкою. Сучасний етап розвитку також характеризується інтеграцій-ними процесами, що не може не впливати на інтеграцію фінансо-вих ринків. Посилення ж фінансової, зокрема валютної, залежно-сті викликає необхідність тісної координації валютної політики різних країн з метою уникнення нових міжнародних економічних потрясінь. Валютний курс — ключовий параметр валютного ринку. Ва-лютний ринок окреслює середовище, де відбуваються операції з купівлі однієї валюти й одночасного продажу іншої валюти, або навпаки — операції з продажу однієї валюти і купівлі іншої. Фа-ктично ми є свідками процесу обміну валют за певними пропор-ціями. Ці пропорції визначаються залежно від валютного (обмін-ного) курсу — специфічної ціни, що визначає співвідношення грошової одиниці однієї країни до грошової одиниці іншої краї-ни. З часів Ямайських домовленостей світова валютна система набула більшої гнучкості у встановленні курсів валют. На сучас-ному етапі можна виділити три групи країн за методом установлення курсу національних валют [9, с. 258—260]: 1. Країни, що мають прив’язаний, або фіксований, курс (pegged rate). Такі країни фіксують вартість своєї валюти з нульо-вою можливістю відхилення або з дуже вузькими межами (не бі-льше 1 таких відхилень від іншої іноземної валюти або комбі-нованої валюти. Лідерами у списку еталонних валют, до яких прив’язується національна валюта, є долар США, євро та СДР (спеціальні права запозичення). Прикладом 100-відсоткової фік-сації є країни Європейського Союзу, які зафіксували обмінні кур-си своїх національних валют у межах Союзу одна до одної та до нової грошової одиниці євро станом на останній робочий день 1998 р. і дотримувалися визначених обмінних пропорцій до оста-точного запровадження єдиної валюти євро. 2. Країни з обмеженою гнучкістю курсів (limited flexibility). 3. Країни з підвищеною гнучкістю курсів (more flexibility). Курси валют можуть вільно рухатися, змінюючись під впливом факторів попиту і пропозиції тощо. Такі валюти мають підкате-горії: вільно плаваючі (freely fluctuating); керовано плаваючі (managed fluctuating); валюти, курс яких періодично коригується. До групи країн з вільно плаваючим курсом валюти відносять промислово розвинуті країни: США (долар США), Великобрита-нія (фунт стерлінгів), Японія (єна), Швейцарія (швейцарський франк), група країн єврозони (євро) та ряд інших. Країни другої групи встановлюють на певний проміжок часу досить широкі межі коливання курсу власної валюти відносно інших валют, які періодично переглядаються (наприклад, Мексика). Третя група — це країни, що визначають діапазон коливань свого курсу віднос-но певного кошика валют. Залежно від стану основних валют кошика переглядаються межі коливань власної валюти. Як уже зазначалося, основний обсяг валютних операцій не має прямого зв’язку з міжнародною торгівлею чи інвестуванням. Більшість таких операцій здійснюється між банками з метою виявлення прибутку.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Поняття та класифікація валютних операцій» з дисципліни «Міжнародні фінанси»
таких відхилень від іншої іноземної валюти або комбі-нованої валюти. Лідерами у списку еталонних валют, до яких прив’язується національна валюта, є долар США, євро та СДР (спеціальні права запозичення). Прикладом 100-відсоткової фік-сації є країни Європейського Союзу, які зафіксували обмінні кур-си своїх національних валют у межах Союзу одна до одної та до нової грошової одиниці євро станом на останній робочий день 1998 р. і дотримувалися визначених обмінних пропорцій до оста-точного запровадження єдиної валюти євро. 