Характеристика найважливіших міжнародних фінансових центрів
До найважливіших міжнародних фінансових центрів, як за-значалося, належать Лондон, Нью-Йорк, Токіо. Найбільш відомим і давно вже існуючим міжнародним фінан-совим центром є Лондон. Лондон як міжнародний фінансовий центр. Лондон — ви-знаний міжнародний фінансовий центр. Його особливість — здатність до «виклику та відповіді» на будь-яку нову ситуацію і фі-нансові інновації. У 1215 р. англійський уряд проголосив Велику хартію вольно-стей, яка гарантувала індивідуальні права в Англії і те, що Лон-дон є безпечним місцем для вітчизняних і зарубіжних торговців. З цього періоду починається історія становлення і розвитку Лон-дона як міжнародного фінансового ринку. У 1690 р. було створено Англійський банк і Королівську бір-жу, що заклали організаційні основи для лондонських фінансо-вих ринків. Промислова революція XVIII ст. забезпечила Великій Британії стійку комерційну, фінансову та економічну базу. Лон-дон функціонував як єдиний світовий фінансовий центр 200 ро-ків, оскільки британський золотий стандарт був «наріжним каме-нем» тодішньої світової грошової системи, а капіталовкладення у фунтах стерлінгів за кордоном домінували як у світовій торгівлі, так і в інвестиціях і фінансах до Першої світової війни. Період між Першою і Другою світовими війнами характеризу-ється тим, що Лондон, незважаючи на виклик Нью-Йорка, зали-шався домінуючим фінансовим центром у світі, оскільки продо-вжував очолювати стерлінговий валютний блок країн Британської співдружності й зберіг основні позиції з виконання світових банківських операцій, керуючи обслуговуванням фінансування міжнародної торгівлі через свій грошовий ринок і торгівлею між-народними цінними паперами через свій вторинний ринок. Період після Другої світової війни характеризується значним дефіцитом платіжного балансу країни. У зв’язку з цим для пом’якшення проблеми «втечі» капіталів у 1957-х р. урядом Ве-ликої Британії впроваджується контроль капіталу на валютному ринку. Учасники валютного ринку, які використовували фунт стерлінгів для фінансування своєї міжнародної торгівлі, повинні були використовувати долар. Збільшення попиту на долар у Лон-доні привело до зростання його вартості. З 1960-років Лондон став центром міжнародного євровалютного ринку, 75—80 % яко-го виражалося в доларах. Але коли у результаті цього здатність Лондона обслуговувати широкий діапазон міжнародних фінансо-вих потреб виявилася під загрозою, британський уряд для випра-влення такої ситуації у 1986 р. ініціював «великий шок» — по-вністю була змінена структура лондонських ринків цінних паперів і була створена нова Міжнародна фондова біржа, осна-щена комп’ютеризованою електронною системою котирувань. Після «великого шоку» на ринку цінних паперів Лондона значно зросло представництво іноземних торгівців цінними паперами, особливо в торгівлі єврооблігаціями і міжнародними цінними па-перами. Британські банки, страхові компанії, фірми з торгівлі цінними паперами функціонують в усіх фінансових центрах сві-ту. Велика Британія, стала другою після Японії країною-кредитором. Лондон ліквідує часовий розрив між закриттям то-кійських і відкриттям нью-йоркських ринків, має ліберальну ре-гулюючу структуру, добре обізнаних міжнародних інвестиційних банкірів і розвинену мережу засобів зв’язку. Характеристика сегментів Лондонського міжнародного фінан-сового центру. Лондонський ринок довгострокового позичкового капіталу складається з: • первинного ринку, який включає: нові цінні папери, випущені урядом (першокласні цінні па-пери Об’єднаного Королівства) та фірмами Об’єднаного Коро-лівства; єврооблігації, випущені іноземними позичальниками; • вторинного ринку, організаційною основою якого є Міжна-родна фондова біржа, що включає чотири ринки: ринок внутрішніх акцій, який, у свою чергу, складається із зареєстрованих на фондових біржах цінних паперів компаній, що мають добру репутацію; незареєстрованих цінних паперів малих, менш розвинутих фірм; «третій ринок» для молодих фірм, що зростають; першокласних цінних паперів і цінних паперів з фіксова-ною процентною ставкою — переважно це державні облігації, що випускаються Банком Англії; опціонів; іноземних акцій. Лондонський ринок короткострокового капіталу — найста-ріший ринок і водночас такий, що відповідає рівню сучасних ви-мог. Він складається з традиційного грошового ринку і додатко-вого (паралельного) грошового ринку. Традиційний грошовий ринок є гарантованим. На цьому рин-ку Банк Англії реалізує свою контрольну функцію через викорис-тання кількох інструментів кредитного контролю: • продаж казначейських векселів обліковим домам; • купівля та продаж державних паперів через операції на від-критому ринку; • операції з дисконту векселів, які можуть бути врахованими і неврахованими через «дисконтні вікна» (можливість отримання позики у центральному банку) для облікових домів; • установлення резервних вимог щодо зобов’язань за стерлін-говими депозитами у банках і ліцензованих кредитно-фінансових установ з приймання депозитів. Паралельний ринок короткострокового капіталу (грошовий ринок — негарантований). Він включає: • міжбанківський ринок; • стерлінгові депозитні сертифікати; • доларові депозитні сертифікати; • цінні папери місцевої влади і фінансових компаній; • міжфірмові цінні папери; • короткострокові комерційні євровекселі та стерлінгові коро-ткострокові векселі. Характерними рисами негарантованого грошового ринку є: • проведення ділових операцій головним чином по телефону та телефаксу (міжбанківський ринок); • позики незабезпечені і не повинні покривати дефіцит; • не існує останнього кредитора у критичній ситуації (остан-ній кредитор у критичній ситуації — центральний банк); • позичальники та кредитори мають більше альтернатив для досягнення своєї мети. Лондонський валютний ринок — найбільший у світі (середньо-добовий оборот валюти становить близько 500 млрд дол. На ньому діє 500 британських і зарубіжних банків, з них 143 іноземні банки з більш ніж з 400 відділеннями, філіями, представництвами). На валютному ринку Банк Англії контролює укладення угод і веде операції від імені урядів та центральних банків інших країн. Купівля і продаж іноземної валюти Банком Англії здійснюється для забезпечення стійкості фунта стерлінгів на валютному ринку. Валютний ринок тісно пов’язаний з негарантованим ринком ко-роткострокового капіталу. Операції на Лондонському валютному ринку подібні до операцій на інших ринках: операції «спот» (ри-нок наявного товару), угоди на строк, ф’ючерси, опціони, арбі- тражні операції і валютні свопи. Таким чином, Лондон є одним із найважливіших фінансових центрів світу завдяки: • домінуючим позиціям на міжнародному євровалютному ринку; • розміру його валютного ринку (до 300—500 млрд дол. за добу оборот валюти); • міжнародному лістингу цінних паперів; • відмінній мережі зв’язку; • спеціальним знанням його учасників. Об’єднаним Королівством були прийняті певні засоби зміц-нення позицій Лондона у світі у зв’язку зі зростаючою конкурен-цією у Європі, особливо після введення євро. Лондон намагаєть-ся зберегти свої переваги на уніфікованому європейському ринку над іншими континентальними центрами, такими як Париж, Франкфурт-на-Майні та Цюріх. Міжнародними фінансовими центрами, розташованими в Єв-ропі, є також Франкфурт-на-Майні та Цюріх, які виборюють пе-ршість у Лондона за операціями із золотом, а також Люксембург, частка якого становить близько ¼ всіх євровалютних кредитів. Париж — також один із відоміших міжнародних фінансових центрів у Європі. Нью-Йорк як міжнародний фінансовий центр. Нью-Йорк вважається другим за розмірами міжнародним фінансовим центром. Період формування його як фінансового центру припа-дає на 1914—1945 рр. Його становлення обумовлене розвитком національної економіки США. Взагалі, коли економіка країни розташування центру зазнає піднесення (зростання ВНП, зни-ження рівня інфляції і короткострокових ставок позичкового ка-піталу), відбувається і розвиток фінансового центру. Фінансова система США складається з трьох основних еле- ментів: • фінансові інституції (фінансові посередники, агентські бро-кери, фондові біржі); • фінансові ринки (довгострокові та короткострокові); • фінансові інструменти (юридичні вимоги, захищені законом). Характеристика окремих сегментів Нью-Йорку як міжнарод-ного фінансового центру. Ринок довгострокового позичкового капіталу включає: • ринок облігацій і акцій; • іпотечний ринок — вторинний ринок заставних документів, який відповідає 70 % ВНП. Великий позичальник на цьому рин-ку — Державне казначейство (Міністерство фінансів) США; • ринок державних облігацій (цінних казначейських паперів); • ринок промислових облігацій — це високо прибуткові, але не надійні облігації із низьким рейтингом фінансових операцій злиття і поглинення в промисловості (податкове законодавство підтримує фінансування шляхом випуску нових облігацій, тому що сплата відсотків за облігаціями є податком, який необхідно відрахувати з податку на прибуток корпорації, а також тенденцію до зниження середньої вартості капіталу); • цільові позики підприємствам; • ринок закордонних облігацій — закордонні облігації Yankee Bonds (доларові облігації, що випускаються іноземцями в Нью-Йорку), канадськими провінційними урядами і Європейським ін-вестиційним банком); Нью-Йорк — центр ринку капіталу США. Механізм ринку ка-піталу потребує: ефективних фінансових інституцій; значного обсягу заощаджень; стійкого попиту на капіталовкладення в зем-лю, заводи, обладнання з метою підтримання і збільшення нако-пичення реального капіталу й економічної продуктивності. До особливостей ринку капіталів Нью-Йорку можна віднести такі: • на ринку капіталів діють усі великі інвестиційні банки світу, зокрема Salomon Brothers, Merrill Linch, Goldmen Sacns, Shearson Lehman, First Boston, Morgan Stanley. Вони гарантують розмі-щення цінних паперів на первинному ринку, а також діють як брокери для клієнтів на вторинному ринку; • американський капітал ефективний завдяки тому, що націо-нальні фінансові інституції розподіляють нові випуски облігацій за нижчою ціною, ніж інші іноземні банки (вартість значного ви-пуску облігацій у США становила 0,98 % від їх загальної вартос-ті, в Японії — 3,5 %, в Англії — 1,08 %); • на первинному ринку більш важливий випуск облігацій у зв’язку з великим їх обсягом, а на вторинному ринку важливі-шою є торгівля акціями через їх великий обсяг; • країни, що розвиваються, мають обмежений доступ на нью-йоркський ринок капіталу через жорсткі вимоги Комісії з цінних паперів і бірж до надання компаніями звітів про свою діяльність. Характеристика ринку короткострокового капіталу (грошового): • грошовий ринок у 1990-х роках становив 41,9 % ВНП США; • для підтримання «економічного процвітання» необхідна лік-відність короткострокового ринку, тобто відбувається випуск ве-ликої кількості депозитних сертифікатів для фінансування позик діловим підприємствам; • Нью-Йоркський банк Федеральної резервної системи займає стратегічні позиції у проведенні операцій на відкритому ринку; • управління операціями на відкритому ринку здійснюється через щомісячні зустрічі Комітету з операцій на відкритому рин-ку і Наради керуючих Федеральною резервною системою у Ва-шингтоні; • грошовий ринок є вільним від обмежень. Цей ринок надає багато можливостей довгостроковим кредиторам та позичальни-кам (інвестиційні фонди відкритого типу вкладають кошти тільки в короткострокові зобов’язання грошового ринку). Ринок короткострокового капіталу Нью-Йорку включає: • казначейські векселі; • цінні папери федеральних агенцій США; • перехідні сертифікати; • угоди про купівлю цінних паперів з наступним викупом за обумовленою ціною; • акцептовані банком векселі; • комерційні короткострокові векселі; • позики дилерам та брокерам. Валютний ринок Нью-Йорку. Середньодобовий оборот назва-ного ринку сягає 200 млрд дол. (другий за розмірами після Лон-дона). Валютний ринок включає: • угоди «банк-клієнт»; • угоди «банк-банк» (оптовий міжбанківський ринок); • угоди, укладені сторонами безпосередньо чи через брокерів; • операції центрального ринку з іноземною валютою. Ці опе-рації включають інтервенцію на національний валютний ринок, валютні свопи з іншими центральними банками, а також угоди з МБРР та з МВФ. У США, крім Нью-Йорка, є ще фінансові центри в Чикаго, Сан-Франціско, Маямі. Таким чином, ринки грошей та капіталу США є найбільшими у світі завдяки величезному розміру економіки США, а також ді-яльності на них американських й іноземних кредитно-фінансових установ. Зараз надається «безпечна гавань» будь-якому амери-канському чи іноземному емітенту, який пропонує незареєстро-вані цінні папери кваліфікованому інституційному інвестору. Це дозволить США більш успішно конкурувати з міжнародним рин-ком єврооблігацій. Токіо як міжнародний фінансовий центр. З часів Реставрації Мейдзі в 1868 р. і до Першої світової війни Японія позичала іно-земний капітал і технологію переважно у Великій Британії та за-хідноєвропейських країн, після Другої світової війни — перева-жно в США для відродження економіки. І хоча токійська фондова біржа була заснована у 1878 р., майже 100 років Токіо не вважався міжнародним фінансовим центром з кількох причин: по-перше, на фінансові ринки Японії впливали скоріше не ри-нкові сили, а урядова політика, яка була спрямована на вирішен-ня завдань національної економіки; по-друге, у 1950—1960-х роках Японія була капіталоімпорту-ючою країною; по-третє, жорстке державне регулювання ринку цінних папе-рів не стимулювало іноземних кредитно-фінансових установ до розширення операцій на цьому ринку. по-четверте, валютно-фінансовий контроль в Японії обмежу-вав можливості іноземних позичальників та інвесторів. Однак з часом сприятливі умови для Токіо як міжнародного фінансового центру поступово розвивалися і були підкріплені змінами в національному і міжнародному становищі після 1970 р. «Нафтовий шок» 1974 р. змусив японський уряд збільшити сукупні витрати з метою виведення національної економіки зі стану спаду. Зростання випуску державних облігацій стимулювало роз-виток вторинного ринку, а також ринку перепродажу облігацій. Збільшення обсягів випуску іноземними позичальниками у То-кіо облігацій в єнах також стимулювало зростання ринку міжнародного капіталу в 1970-ті роки. Значні фінансові резерви Японії, які виникли в результаті активного сальдо торговельного балансу і високої норми персональних заощаджень, дали змогу залучити на національний ринок іноземних позичальників (наприклад, корпо-рації США) та міжнародні організації (Міжнародний банк реконс-трукції і розвитку, Азіатський банк розвитку та ін.). Лібералізацією єни і токійського ринку капіталу в 1980-ті ро-ки японський уряд розчинив двері іноземним банкам і фірмам для торгівлі цінними паперами. Для задоволення зростаючого внутрішнього і міжнародного попиту в 1983 р. на Токійській фо-ндовій біржі була введена комп’ютеризована система здійснення операцій; після 1986 р. до роботи на Токійській фондовій біржі підключилася велика кількість іноземних фірм; у тому ж році бу-ло створено офшорні банківські ринки; у 1987 р. розпочалось укладання угод на строк. Таким чином, завдяки «економічному диву», зростанню активного сальдо торговельного балансу і високому рівню приватних заощаджень, сильній єні та ефективним кредитно-фінансовим установам Токіо у 80-х роках ХХ ст. перетворився у конкуренто-спроможний міжнародний фінансовий центр. Розглянемо характеристику сегментів фінансового ринку Японії. Японський ринок довгострокового позичкового капіталу включає: ринок акцій; процентні державні облігації; дисконтні державні ноти і векселі; облігації муніципалітетів; енергетичні цінні папери, гарантовані державою; промислові облігації; іноземні облігації в єнах; конвертовані облігації; облігації з підписними сертифікатами. 40 % випуску акцій корпорацій припадає на: • акції, які пропонуються широкій публіці; • акції, що пропонуються акціонерам за пільговими цінами; • варанти, які дають право на купівлю акцій. На ринки облігацій нові випуски здійснюються переважно в державному секторі, насамперед за рахунок дисконтних держав-них нот і векселів, що купуються приватними особами. Євро-єнові облігації зазвичай випускаються японськими кор-пораціями в Європі з метою: • запобігання обмежень на вітчизняному ринку капіталу; • збільшення обсягу зарубіжних коштів для фінансування своєї діяльності на міжнародній арені та в Японії за нижчою ціною. Японський ринок короткострокового капіталу включає: • первинний та вторинний ринки державних облігацій; • ринок Генсаки — ринок узгоджень про купівлю державних цінних паперів з наступним викупом за обумовленою ціною; • ринок казначейських векселів; • обліковий ринок векселів; • ринок депозитних сертифікатів; • ринок іноземних короткострокових комерційних векселів; • ринок євро-єнових депозитних сертифікатів; • ринок онкольних позик — це ринок, де відбувається пози-чання коштів банками міст у регіональних банків та інших кре-дитно-фінансових установ для регулювання їхніх позицій у сфері ліквідності. «Пропозицією» цього ринку (заснований у 1971 р.) є обліковий ринок векселів, строк платежу за якими коливається від одного до чотирьох місяців. Іноземні та японські банки, а та-кож брокерські фірми ведуть операції на цих ринках для приве-дення їхніх позицій у сфері іноземних валют у відповідність до ситуації на міжнародному ринку євровалют. Токійський валютний ринок характеризується високим добо-вим оборотом іноземної валюти (до 130 млрд дол.), особливо угод в єна/долар. Як наслідок, Токіо став третім валютним рин-ком світу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Характеристика найважливіших міжнародних фінансових центрів» з дисципліни «Міжнародні фінанси»
