Еволюція світової валютної системи. Система золотого стандарту
Сьогодні існує думка деяких учених про те, що міжнародна валютна система не обов’язково має ґрунтуватися на міжнарод-них угодах (12, с. 172). Свої висновки вони аргументують тим, що в часи металевих грошей не було жодних правил для встанов-лення мінової пропорції між двома золотими монетами різної ва-ги, та стверджують, що депозитна валюта цілком може розгляда-тися як звичайний товар, відносна вартість якого визначається вільним співвідношенням попиту та пропозиції. Але переважна більшість науковців вважає, що держави не можуть ігнорувати питання співвідношення своїх валют 12, с. 170. На нашу думку, історія валютних систем свідчить, що їх класифікація здійсню-ється за ознакою резервного активу, тобто активу, за допомогою якого можна врегулювати дисбаланси в міжнародних розрахун-ках. За цією ознакою стандарти валютних систем поділяються на золотий, золотодевізний та девізний. Система золотого стандарту виникла у середині XIX ст. пі-сля промислової революції в капіталістичних країнах на базі зо-лотого монометалізму. Вона була породжена необхідністю забез-печити торговельні розрахунки між великими промислово розвинутими країнами того часу в Європі й у Північній Америці. Юридично вона була оформлена міждержавною угодою на Пари-зькій конференції в 1867 р., яка визнала золото єдиною формою світових грошей. Паризька валютна система ґрунтувалася на простих прави-лах і забезпечувала майже автоматичну стабільність валютних курсів і рівновагу міжнародних платежів. Основними ознаками системи були: функціонування золота як світових грошей; фікса-ція золотого вмісту національних валют; їх безпосередня конвер-тованість у золото; наявність на цій основі фіксованих валютних курсів. У період дії золотого стандарту золото оберталося у ви-гляді карбованих монет не лише на зовнішньому, а й поряд із розмінними паперовими грішми на внутрішньому ринку. Система золотого стандарту основана на кількох простих принципах. 1. Кожна валюта визначалася вагою золота. Англія застосову-вала цей принцип ще з 1816 р., США — з 1837 р., Німеччина — з 1875 р., а Франція, що обрала в 1803 р. біметалічну систему зо-лота-срібла, — з 1878 р. 2. Конвертованість кожної валюти в золото забезпечувалася як усередині, так і за межами національних кордонів. Емісійні ін-ституції обмінювали банківські папери на золоті монети, і золоті зливки перетворювали в монети. У цих умовах емісійний інсти-тут не міг дозволити собі випускати зливки без обліку обсягу свого золотого запасу. 3. Зливки вільно обмінювалися на монети; золото вільно імпо-ртувалося й експортувалося на широких міжнародних ринках. Таким чином, ринки золота і валютні ринки були взаємозалеж-ними. 4. Органи валютного контролю проводили політику регулю-вання. Її основна мета — забезпечення стабільності валюти і зов-нішня рівновага. Будь-який зовнішній дефіцит викликає зростан-ня процентних ставок, що повинно уповільнити економічну діяльність (ефект дефляції) і сприяти ввезенню капіталів (приве-дення платіжного балансу до нового стану рівноваги). Такі принципи забезпечували фактичну тотожність націона-льної грошової та валютної систем. Різниця між ними полягала головним чином у тому, що на світовому ринку золото як засіб платежу приймалося на вагу. 5. Обмінний валютний курс національних (паперових) грошей розраховувався на основі співвідношення їх золотого вмісту (ма-сштабу цін), що установлювався державою. Так, якщо золотий вміст американського долара становив 1/20 унції золота, а анг-лійського фунта стерлінгів — 1/4 унції, то легко визначити, що їх обмінний курс дорівнював співвідношенню 1 до 5 (1/4 : 1/20 = 5). Фунт стерлінгів обмінювався на 5 дол. 6. Країни, що дотримувалися золотого стандарту, мали забез-печувати жорстке співвідношення між наявними запасами золота й кількістю грошей, що перебувала в обігу, а також вільну мігра-цію золота — його експорт та імпорт. Завдяки такій міграції зо-лота відбувалося покриття пасивного сальдо платіжних балансів, чим забезпечувалася відповідна стабільність системи валютних відносин. Система золотого стандарту відіграла важливу роль у процесі розвитку міжнародних торговельних відносин, інтернаціоналіза-ції виробництва. Вона забезпечувала загальність світових гро-шей, їх повну конвертованість, стійкість купівельної спроможно-сті валюти та валютних курсів, а також автоматичне (унаслідок міграції золота) урівноваження платіжних балансів окремих дер-жав, стабільність світових цін. Ця система одночасно забезпечу-вала стабільність валютних ставок і стабільність платіжного ба-лансу, що виявлялося в такому: 1. Валютні паритети визначалися через співвідношення їх зо-лотого вмісту. Якщо ринки занадто відхиляються від паритетів, то економічні агенти зацікавлені у здійсненні своїх розрахунків скоріше в золоті, ніж у банкнотах. Наприклад, француз, який по-винен здійснити платіж у фунтах стерлінгів, зацікавлений у здій-сненні платежу в золоті, якщо різниця між ринковою ціною і зо-лотим паритетом фунта проти франка перевищує витрати на пересилання золота з Франції в Англію. Валютний курс, почина-ючи з якого така операція буде прибутковою, називається золо-тою точкою вивозу. Аналогічно можна визначити так звану золо-ту точку ввозу, починаючи з якої власники іноземних валют, що прагнуть придбати національні гроші, надають перевагу оберне-ності своєї валюти в золото за кордоном і намагаються скоріше імпортувати золото, ніж зазнавати втрат, які викликані занадто низьким валютним курсом. Золоті точки дорівнюють паритету національної валюти з до-даванням або відніманням транспортних і страхових витрат, викликаних матеріальним трансфертом золота. 2. Золотий стандарт забезпечував також довгострокову рівно-вагу платіжного балансу. Справді, країна з негативним сальдо внаслідок руху золотих точок потерпає від відпливу золота за ко-рдон, що змушує емісійний інститут скорочувати обсяг націона-льної валюти в обігу. Відповідно до кількісної теорії грошей таке зменшення грошової маси викликає зниження відносних цін на національні товари, що підвищує їхню конкурентоспроможність і дозволяє збільшувати експорт і скорочувати імпорт, тобто при-водити обмін до нового стану рівноваги. 3. Золотий стандарт сприяв розвитку міжнародної торгівлі. Її обсяг дуже швидко зростав з 1850 до 1914 р.: якщо взяти за базу 1850 р. умовно 100 одиниць, то індекс її обсягу збільшився до 370 у 1880 р., до 1000 — у 1913 р. Це зростання, без сумніву, принесло вигоду насамперед чотирьом провідним західним краї-нам — Великобританії, Німеччині, Сполученим Штатам, Фран-ції, на які загалом припадало в 1914 р. біля половини світової то-ргівлі. Серед них виділялася Великобританія, яка відігравала домінуючу роль у торговельно-промисловій політиці світу. Отже, система золотого стандарту сприяла міжнародному співробітництву між індустріальними країнами, вона забезпечу-вала тривалу стабільність міжнародної валютної системи. Водночас система золотого стандарту мала й істотні недоліки. Вона була занадто жорсткою, недостатньо еластичною та доро-гою, тому що залежала від рівня видобутку монетарного товару. Найбільшою перешкодою для розвитку валютно-фінансової сис-теми світу було те, що умови функціонування золотого стандарту повністю виключали можливість проведення окремими держава-ми власної валютно-грошової політики. Це пояснюється тим, що безпосередньою реакцією на будь-яке збільшення обсягів папе-рової емісії та інфляційне знецінення національних грошей був відплив золота за кордон і відповідне зменшення золотих запасів. Як наслідок, обмежувалися можливості державного втручання у сферу грошових та валютних відносин, їх регулювання та вико-ристання у конкретних напрямах економічної політики. Зазначені недоліки стали причиною заміни після Першої сві-тової війни золотого стандарту золотовалютним (золотодевіз-ним). Сутність останнього зводилася до того, що поряд із золо-том функцію міжнародних платіжних засобів взяли на себе і деякі валюти провідних країн світу. Платіжні засоби в іноземній валюті, які використовувалися в міжнародних розрахунках, нази-вали девізами. Інституційна система золотодевізного стандарту була заснована рішеннями міжнародної Генуезької конференції, що відбулася у 1922 р. Однак і після укладення Генуезької угоди грошові системи майже 30 країн Заходу продовжували функціо-нувати у режимі золотого стандарту. Повний відхід країн Заходу від золотого стандарту відбувся в період «Великої депресії» — економічної кризи 1929—1933 рр. і в перші післякризові роки. З провідних капіталістичних країн спочатку Англія у 1931 р., а далі в 1933 р. США внаслідок загострення суперечностей не лише грошового обігу, а й усієї системи виробничого відтворення, вимушені були відмовитися від внут-рішньої конвертованості паперових грошей у золото. У 1936 р. ліквідувала всі форми золотого обігу Франція. Одночасно пере-йшли до паперово-грошового обігу Нідерланди та Швейцарія. До початку Другої світової війни практично всі країни Заходу при-пинили обмін на золото паперових знаків вартості. Важливо з’ясувати причини, що викликали ці дії. Вони не пов’язані безпосередньо з кількісною невідповідністю між централізованими запасами золота і масою грошових знаків, що перебували в обігу, як це здається на перший погляд. Показово, що якщо в 70-х роках минулого сторіччя в умовах повнокровного функціонування золотого стандарту централізовані запаси моне-тарного товару становили в ряді провідних капіталістичних країн 35—45 % загальної суми паперових грошей, то в період структу-рних перетворень грошової системи, про які йдеться, забезпече-ність золотом паперового обігу була не нижчою. У 1929 р. така забезпеченість становила в Англії 41 %, Франції — 60, у США — майже 100 %. У 1937 р. після відміни в цих країнах обміну папе-рових грошей на золото цей показник дорівнював відповідно 122 %, 74 та 230 %. Перша світова війна дестабілізувала систему золотого станда-рту. Для фінансування війни європейські країни мусили брати кредити у своїх центральних банків і призупинили оберненість у золото своїх валют, установивши примусовий курс. Наприклад, Франції, що за чотири роки збільшила свою грошову масу в три рази, війна обійшлася в 215 млрд золотих франків 12, с. 175. Крім того, розподіл золота у світі змінився докорінно на користь Сполучених Штатів Америки, які вступили у війну з запізненням порівняно з європейськими країнами. Щоб подолати нову нега-тивну ситуацію, експерти пропонували прийняти систему золо-товалютного стандарту і заохочувати центральні банки включати до складу своїх резервних засобів нарівні з золотом обернені в золото валюти для забезпечення банкнотної емісії центральних банків. Золото поряд з конвертованими валютами залишалося ос-новним засобом розрахунків у міжнародних операціях. Таким чином, відміна обміну паперових грошей на золото у внутрішньому обігу фактично означала крах золотого стандарту у сфері валютних відносин. Це було зумовлено загальною транс-формацією економічної структури господарювання, що базувала-ся на ринкових саморегуляторах, у державно-регулюючу еконо-мічну систему. Така трансформація відбувалася відповідно до те-оретичних засад, які були розроблені Дж. М. Кейнсом у 30-х ро-ках минулого століття. Адекватно цій трансформації змінилася і логіка побудови системи валютно-грошових відносин: якщо зо-лото як національні та світові гроші є елементом стихійно функ-ціонуючої ринкової економіки, то паперові знаки вартості, що мають кредитну основу, більшою мірою відповідають економіці, яка поєднує у собі ринкові та державні регулятори.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Еволюція світової валютної системи. Система золотого стандарту» з дисципліни «Міжнародні фінанси»
