РОБОТА З ПРОГРАМОЮ В РЕЖИМІ «УВЕДЕННЯ ПОЧАТКОВИХ ДАНИХ»
Первинною інформацією для введення початкових даних є ін-формація з міжнародного контракту. У свій час Міністерство зовнішніх економічних зв’язків і тор-гівлі України своїм наказом №75 від 5 жовтня 1995 р. (зареєстро-вано в Мінюсті України 9 жовтня 1995 р. за № 367/903) «Про за-твердження Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» регламентувало форму та перелік необхідних умов зовнішньоекономічного контракту. Цим документом керу-ються при укладанні договорів купівлі-продажу товарів (наданні послуг, виконанні робіт), товарообмінних угод між українськими суб’єктами підприємницької діяльності та іноземними суб’єктами, незалежно від форм власності та видів діяльності. Візьмемо за основу даний наказ (до речі, він носить виключно рекомендаційний характер) для організаційної побудови системи оперативного обліку за міжнародними економічними операціями в умовах застосування автоматизованої системи з метою роботи в режимі «Уведення початкових даних». Розглянемо основні умови (розділи) міжнародних контрактів і, таким чином, з’ясуємо, яку інформацію ми зможемо викорис-товувати в подальшому для оперативного обліку та контролю. 1. Назва, номер договору (контракту), дата та місце його укла-дання — ці дані є первинними для занесення в реєстраційну опе-ративно-облікову картку. 2. Преамбула. У ній указується повне найменування сторін — учасників зовнішньоекономічної операції, офіційно зареєстрова-них із зазначенням країни, скорочене визначення сторін як контрагентів («Продавець», «Покупець», «Замовник», «Постачальник» тощо) та найменування визначальних для контрагентів документів під час укладання договору (контракту) (статут підприємства, установча угода тощо). 3. Предмет договору (контракту). У цьому розділі визначається, який товар (роботи, послуги) один з контрагентів зобов’язаний поставити (здійснити) іншому. Зазначаються точні найменування марки, сорту товару або кінцевий результат роботи, що виконується. У випадку бартерного (товарообмінного) договору (контрак-ту) або контракту на переробку давальницької сировини визнача-ється також точне найменування (марка, сорт) зустрічних поста-вок (або назва товару, що є кінцевою метою переробки давальницької сировини). Якщо товар (робота, послуга) потребує більш детальної харак-теристики або номенклатура товарів (робіт, послуг) досить вели-ка, то все це вказується в додатку (специфікації), який має бути невід’ємною частиною договору, про це робиться відповідна по-значка в тексті контракту. Для бартерного (товарообмінного) договору згаданий додаток (специфікація) водночас балансується в загальній вартості експо-рту та імпорту товарів (робіт, послуг). У додатку до контракту на переробку давальницької сировини вказується відповідна технологічна схема такої переробки. Тут підлягає перевірці відповідність предмета договору статутній діяльності підприємства. 4. Кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг). У цьому розділі визначаються, залежно від номенклату-ри, одиниця виміру, прийнята для товарів конкретного виду (у тоннах, кілограмах, штуках тощо), його загальна кількість та які-сні характеристики. У тексті контракту на виконання робіт (надання послуг) називаються конкретні обсяги робіт (послуг) та термін їх виконання. Також ці дані використовуються в аналітичному обліку відо-браження руху товарів або під час виконання робіт, послуг. 5. Базисні умови поставки товарів (приймання-здавання вико-наних робіт або послуг). У цьому розділі вказують вид транспорту або кілька видів транспортних засобів та базисні умови поставки (відповідно до «Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» у ре-дакції 1990 р. — Інкотермс-90), які визначають обов’язки контрагентів щодо поставки товару і встановлюють момент переходу ризиків від однієї сторони до іншої, а також конкретний термін поставки товару (окремих партій товару). У випадку укладання договору на виконання робіт (надання послуг) у цьому розділі визначаються умови та терміни викона-них робіт (послуг). Завдяки конкретизованим у цьому розділі умовам можна лег-ко визначити, які саме витрати та до якого моменту матимуть ко-нтрагенти. Це також стає основою для вартісного відображення ціни або загальної суми товару (робіт, послуг). Ці дані можна також використовувати не лише в оперативному, а й у синтетичному та аналітичному обліку підприємства під час виконання певної зовнішньоекономічної операції або її окремої частки. Як відправну точку для розмежування витрат за міжнародним економічним контрактом використовують базисні умови поста-чання. В угодах купівлі-продажу значне місце посідає обгово-рення транспортних питань, страхування, експедиторської діяль-ності, сплати мита, зборів тощо. На сьогодні міжнародна торговельна практика виробила різноманітні типи базисних умов постачання товарів, які так чи інакше враховують ці чинники. Слід згадати статтю 1134 Французького цивільного кодексу (кодексу Наполеона): «Договір, належним чином укладений, є законом для тих, хто його уклав». Регламентація торговельних відносин по-чалась давно. Вона започаткувала сучасні Уніфіковані правила та звичаї, які тепер публікує Міжнародна торговельна палата. А її пуб-лікації набувають статусу законодавчих актів і в Україні, шляхом при-йняття Указів Президента України, інших нормативних документів. Наприклад, Міжнародні правила по тлумаченню термінів «Ін-котермс». Перші правила були підготовлені Міжнародною торго-вельною палатою в 1953 р. У наш час Правила № 460 від 1 верес-ня 1990 р., загальновживана назва «Інкотермс-90». Приблизно кожні 10 років подібні правила вдосконалюються Міжнародною торговельною палатою. Уже є «Інкотермс-2000». З метою єдиного тлумачення комерційних термінів у договірних торговельних відносинах при їх застосуванні суб’єктами господарювання України, вийшов Указ Президента України «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» від 4 жовтня 1994 р. № 567/94. На виконання та роз’яснення якого Державний митний комітет своїм листом від 6 вересня 1995 р. за № 11/18-3772 «Про деякі особливості митного оформлення суднових документів» упорядкував невизначені питання. Потім, наступним листом від 29 вересня 1995 р. за № 11/3-4118 «Щодо умов по-ставки, що використовуються залежно від способу перевезення» надав роз’яснення з основних питань застосування умов поставки товарів, згідно з умовами «Інкотермс-90», відносно формування ми-тної вартості на товари. У ньому ж є прямі посилання на необхід-ність наявності документальних підтверджень даними бухгалтерсь-кого обліку щодо визначення собівартості товарів. Базисні умови постачання товарів систематизовані в міжнародних правилах з їх тлумачення в «Інкотермс-90». Усі умови поста-чання, що входять в «Інкотермс», можна поділити на чотири гру-пи, починаючи з умов, за якими практично вся відповідальність переходить на покупця, і закінчується тими, за якими всі витрати та ризики несе продавець. Перша група (Е): EXW (Ex Works) під назвою «Франко-завод» передбачає накладення обов’язків на продавця з відпуску товарів покупцю безпосередньо на своєму складі зі сплатою всіх витрат, що пов’язані з доставкою вантажу до місця призначення. Друга умова (F) передбачає виконання обов’язків і відповіда-льність продавця до моменту передачі вантажу транспортним за-собам, указаним покупцем. Ця група має такі різновиди. FCA-Free Carrier («Франко-перевізник»), при якій обов’язки продавця з поставки товару вважаються виконаними, якщо ван-таж, звільнений від мита на експорт, переданий перевізнику, ви-значеного покупцем, у зазначеному місці. FAS-Free Alongside Ship («Франко вздовж борту судна»), тобто зазначено відвантаження товару. Умови цієї підгрупи передбачають доставку продавцем вантажу (товару) до борту судна на причал чи до ліхтерів у зазначеному порту відвантаження. З цьо-го моменту всі витрати, а також ризик утрати товару поклада-ються на покупця. Умова FAS вимагає, щоб покупець звільнив товар від мита на експорт, отримав експортну ліцензію та інші документи, що дозволяють експорт. FOB-Free On Board («Франко-борт»), що значить вільний на борту судна. Продавець у цих умовах повинен доставити товар в обумовлений контрактом порт у країні експортера і розмістити його на борту судна. Ризик утрати або пошкодження товару пе-реходить від продавця до покупця в момент перетину ним лінії релінга поручня судна. Продавець зобов’язаний отримати за свій рахунок експортну ліцензію або інший документ, що дозволяє експорт товару, і нести всі інші витрати, які необхідні для заван-таження на судно. Покупець за свій рахунок забезпечує надання в обумовлений порт зафрахтованого ним судна і несе всі витрати на його фрахтування. Третя група (С) передбачає виконання продавцем зобов’язань з постачання товару в порт призначення, зазначений покупцем. При цьому продавець не несе відповідальності за втрати і пошко-дження вантажу та інші витрати. Ця група має кілька різновидів, у тому числі: CFR-Cost and Freight («Вартість і фрахт») — це означає, що порт призначення зазначений. За цих умов продавець зобов’язаний оплатити витрати і фрахт за доставку товару до обумовлено-го контрактом порту призначення, але не в країні імпортера, і звільнити товар від мита на експорт. Витрати на вивантаження товару з судна несе покупець. Ризик утрати чи псування товару переходить від продавця до покупця в порту відвантаження при перетині ним рейлінга судна. CIF-Cost, Insurance and Freight («Вартість, страхування і фрахт»), порт призначення зазначений. Ця умова аналогічна умові CFR, але з доповненням положення про морське страхування продавцем від ризику загибелі чи псування товару під час перевезення. Продавець укладає угоду страхування, сплачує страхову премію, а також зві-льняє товар від мита на експорт. Умова страхування передбачає, що вона має покрити вартість товару за контрактною вартістю плюс 10% і повинна бути відбита у валюті контракту. CPT-Carriage Paid To («Перевезення оплачено до»), місце при-значення вказане. Ця умова означає, що продавець сплачує фрахт за перевезення вантажу в зазначене місце призначення. Ризик утрати чи псування товару, а також додаткові витрати, зумовлені подіями, які відбулися після постачання товару на зберігання пе-ревізнику, переходять від продавця покупцю. CIP-Carriage and Insurance Paid To («Перевезення і страхуван-ня оплачені до»), місце призначення вказане. Ця умова передба-чає, що продавець має зобов’язання, як і в попередньому різно-виді умов третьої групи, але він повинен додатково забезпечити собі страхування вантажу від ризику загибелі чи псування товару при перевезенні. Продавець укладає угоду страхування і сплачує страхову премію, а також звільняє товар від мита на експорт. У четверту групу (D) входять умови, згідно з якими продавець повністю бере на себе всі ризики і несе всі витрати, пов’язані з доставкою вантажу в порт призначення. Ця група складається з таких різновидів умов: DES-Delivered Ex Ship («Поставлено франко-судно»), місце призначення вказане. Ця умова означає, що обов’язки продавця з поставки вважаються виконаними, якщо товар переданий покупцю на борту судна не звільнений від мита у зазначеному порту призначення. DEQ-Delivered Ex Quay («Поставлено франко-причал»), місце призначення зазначене. Ця умова означає, що обов’язки продавця з постачання вважаються виконаними, якщо він передав товар у розпорядження покупця на причалі (товарній пристані) в зазна-ченому порту призначення, звільненим від мита на імпорт. Про-давець бере на себе ризик і всі витрати, включаючи мито, подат-ки та інші збори з доставки товару в зазначене місце. DAF-Delivered At Frontier («Поставлено на кордон»), місце призначення зазначене. Дана умова значить, що обов’язки продавця з постачання вважаються виконаними, якщо переданий товар звільнений від мита, але до «митного кордону» сусідньої держави. DDU-Delivered Duty Unpaid («Поставлено, мито не сплачено»), місце призначення зазначене. Ця умова передбачає, що обов’язки продавця з постачання вважаються виконаними після того, як він передав товар у розпорядження покупцю в зазначеному місці в кра-їні імпорту. Продавець бере на себе ризик і повинен нести всі ви-трати, пов’язані з постачанням товару (за виключенням мита, а та-кож витрат з виконання митних формальностей). DDP-Delivered Duty Paid («Поставлено, мито сплачено»), із за-значенням місця призначення. Передбачає, що обов’язки продав-ця з постачання вважаються виконаними після того, як він пере-дав товар у розпорядження покупця в зазначеному місці країни-імпортера. Продавець бере на себе ризик і зобов’язаний нести всі витрати, включаючи мито, податки та інші збори з постачання товару в це місце, звільненого від мита на імпорт. Урахувавши конкретні умови Інкотермс, можна визначити митну вартість експортно-імпортних товарів. Для цього потрібно з’ясувати, які саме матимуть витрати покупець та продавець. До них можуть належати такі: • пакування в продавця, • навантаження в продавця, • доставка до перевізника, • сплата експортного мита, • страхування товару, • перевантаження на транспортний засіб перевізника, • оплата послуг транспортування, • перевантаження на транспорт покупця, • сплата імпортного мита, • доставка від транспорту перевізника, • розвантаження в покупця. Наведемо в табличному вигляді розмежування витрат між експортером та імпортером за різних умов Інкотермс (табл. .1).
Таблиця .1 РОЗМЕЖУВАННЯ ВИТРАТ МІЖ ЕКСПОРТЕРОМ ТА ІМПОРТЕРОМ ЗА РІЗНИХ УМОВ ІНКОТЕРМС Умови Інко-термс Витрати експортера Витрати імпортера EXW – пакування навантаження доставка до перевізника сплата експортного мита страхування товару перевантаження на транспортний засіб перевізника оплата послуг транспортування перевантаження на транспорт покупця сплата імпортного мита доставка від транспорту перевізника розвантаження в покупця Умови Інко-термс Витрати експортера Витрати імпортера FCA пакування доставка до перевізника навантаження сплата експортного мита страхування товару перевантаження на транспортний за-сіб перевізника оплата послуг транспортування перевантаження на транспорт покупця сплата імпортного мита доставка від транспорту перевізника розвантаження в покупця FAS пакування навантаження доставка до перевізника сплата експортного мита страхування товару перевантаження на транспортний за-сіб перевізника оплата послуг транспортування перевантаження на транспорт покупця сплата імпортного мита доставка від транспорту перевізника розвантаження в покупця FOB пакування навантаження доставка до перевізника сплата експортного мита перевантаження на транспортний засіб пе-ревізника страхування товару оплата послуг транспортування перевантаження на транспорт покупця сплата імпортного мита доставка від транспорту перевізника розвантаження в покупця CFR пакування навантаження доставка до перевізника сплата експортного мита перевантаження на транспортний засіб пе-ревізника оплата послуг транс-портування страхування товару перевантаження на транспорт покупця сплата імпортного мита доставка від транспорту перевізника розвантаження в покупця Умови Інко-термс Витрати експортера Витрати імпортера CIF пакування навантаження доставка до перевізника сплата експортного мита страхування товару перевантаження на транспортний засіб пе-ревізника оплата послуг транс-портування перевантаження на транспорт покупця сплата імпортного мита доставка від транспорту перевізника розвантаження в покупця CPT пакування навантаження доставка до перевізника сплата експортного мита перевантаження на транспортний засіб пе-ревізника оплата послуг транс-портування страхування товару перевантаження на транспорт покупця сплата імпортного мита доставка від транспорту перевізника розвантаження в покупця CIP пакування навантаження доставка до перевізника сплата експортного мита страхування товару перевантаження на транспортний засіб перевізника оплата послуг транс-портування перевантаження на транспорт покупця сплата імпортного мита доставка від транспорту перевізника розвантаження в покупця DAF пакування навантаження доставка до перевізника сплата експортного мита страхування товару перевантаження на транспортний засіб пе-ревізника оплата послуг транс-портування перевантаження на транспорт покупця сплата імпортного мита доставка від транспорту перевізника розвантаження в покупця Умови Інко-термс Витрати експортера Витрати імпортера DES пакування навантаження доставка до перевізника сплата експортного мита страхування товару перевантаження на транспортний засіб пе-ревізника оплата послуг транс-портування перевантаження на транспорт покупця сплата імпортного мита доставка від транспорту перевізника розвантаження в покупця DEQ пакування навантаження доставка до перевізника сплата експортного мита страхування товару перевантаження на транспортний засіб пе-ревізника оплата послуг транс-портування перевантаження на транспорт покупця сплата імпортного мита доставка від транспорту перевізника розвантаження в покупця DDU пакування навантаження доставка до перевізника сплата експортного мита страхування товару перевантаження на транспортний засіб пе-ревізника оплата послуг транс-портування перевантаження на транспорт покупця сплата імпортного мита доставка від транспорту перевізника розвантаження в покупця Умови Інко-термс Витрати експортера Витрати імпортера DDP пакування навантаження доставка до перевізника сплата експортного мита страхування товару перевантаження на транспортний засіб пере-візника оплата послуг транс-портування перевантаження на транспорт покупця сплата імпортного мита доставка від транспорту перевізника розвантаження в покупця Від базисних умов контракту залежить ступінь ризиків щодо відшкодування суми втрат і вартості вантажу в разі порушення його якості чи цілісності, а також розмір витрат, пов’язаних з до-ставкою товару від продавця до покупця, митних зборів, податків тощо. Виходячи з вищезазначеного, управлінському та обліковому персоналу підприємства необхідно чітко визначити свої завдання при укладанні міжнародних економічних контрактів на експорт чи імпорт товарів, передбачати свої потенційні витрати. Їх попе-реднє визначення та подальше врахування дасть можливість своєчасно сплачувати заощаджені кошти на витрати, передбачені контрактом, і, таким чином, досягти своєчасності у виконанні взятих на себе зобов’язань. З урахуванням прогностичного аспекту оперативного обліку, що здійснюється з часу укладання міжнародних економічних ко-нтрактів купівлі-продажу і до моменту їх фактичного виконання, та залежно від того, ким є український контрагент і від усіх ін-ших умов контракту, до основних завдань оперативного обліку, на нашу думку, мають належати: • Попередній розрахунок вартості передекспортної підготовки товару та пакування. • Попередній розрахунок вартості навантаження товару на транспортний засіб (неосновний). • Попередній розрахунок вартості доставки товару до основ-ного перевізника. • Попередній розрахунок вартості перевантаження товару на транспортний засіб основного перевізника. • Попередній розрахунок вартості перевантаження товару на транспортний засіб з транспорту основного перевізника. • Попередній розрахунок суми митного збору за митне офор-млення вантажу при ввезенні/вивезенні товарів. • Попередній розрахунок суми мита за митне оформлення ва-нтажу при ввезенні/вивезенні товарів. • Попередній розрахунок суми акцизного збору при вивезен-ні/ввезенні товарів. • Попередній розрахунок суми податку на додану вартість при вивезенні/ввезенні товарів. • Попередній розрахунок суми страхування вантажу при пе-ревезенні. • Попередній розрахунок сум за перевезення. • Попередній розрахунок сум за навантаження, переванта-ження, розвантаження. • Попереднє визначення можливої курсової різниці від опера-ційної діяльності. • Попереднє визначення доходу від реалізації міжнародної економічної операції тощо. 6. Ціна та загальна вартість договору. У цьому розділі визна-чаються ціна одиниці виміру товару та загальна вартість товарів або вартість виконаних робіт (наданих послуг), що поставляють-ся (здійснюються) згідно з договором, а також валюта платежів. Якщо згідно з договором (крім випадків, коли ціна товару розраховується за певною формулою) поставляються товари різ-ної якості та асортименту, ціна встановлюється окремо за одини-цю товару кожного сорту, марки, а окремим пунктом договору вказується його загальна вартість. У цьому випадку цінові показ-ники можуть бути вказані в додатках (специфікаціях), на які по-силаються в тексті контракту. У договорі на переробку давальницької сировини зазначається ще її заставна вартість. У бартерному (товарообмінному) договорі загальна вартість товарів, що експортуються та імпортуються відповідно до цих угод, указується в іноземній валюті, але обов’язково і в доларах США. За цими даними визначається й обліковується вартість товару, витрати на перевезення, вантажні роботи, митне оформлення то-вару тощо. Визначають також суму, яку необхідно сплатити за товар або роботи, послуги. 7. Умови платежів. Цей розділ визначає спосіб, порядок та строки фінансових розрахунків та гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов’язань. Залежно від обраних сторонами умов платежу в тексті договору вказуються: • умови банківського переказу до авансового платежу та/або після відвантаження товару, або умови документарного акреди-тиву чи інкасо (з гарантією), визначені згідно зі спільною Поста-новою Кабінету Міністрів України і Національного банку Украї-ни від 21 червня 1995 р. № 444 (444-95-п) «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних догово- рів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті»; • умови за гарантією, якщо вона є або необхідна (вид гарантії — на вимогу, умовна), умови та термін дії гарантії, можливість змі-ни умов договору без зміни гарантій. Основними формами міжнародних розрахунків у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності є: • банківський переказ; • документарне інкасо; • документарний акредитив; • розрахунки по відкритому рахунку; • розрахунки з використанням чеків, векселів. На вибір тієї чи іншої форми розрахунку впливають такі спе-цифічні чинники: • вид товару (наприклад, форми відрізняються залежно від поставок технічного обладнання, продовольчої групи товарів або медикаментів); • термін поставки; • наявність кредитної угоди; • платоспроможність і ділова репутація контрагента; • характер компромісу між контрагентами; • можливості банків тощо. Урахувавши специфічність конкретної операції та можливості обраного банку щодо технічної сторони проведення розрахунку можна обрати його найсприятливішу форму. Слід також урахо-вувати чинне національне законодавство, що регламентує форми і терміни проведення міжнародних розрахунків. Зокрема, в Україні це Закон «Про банки і банківську діяльність», Закон «Про зовні-шньоекономічну діяльність», законодавчі акти та нормативні до-кументи Кабінету Міністрів України і Національного банку України щодо проведення міжнародних розрахунків. Найбільш поширеними сьогодні в Україні є такі види розра-хунків: банківський переказ, документарне інкасо, документар-ний акредитив. Розглянемо докладніше форми розрахунків, які найчастіше за-стосовуються під час здійснення зовнішньоекономічних опера-цій, механізм їх проведення, недоліки та переваги для експорте-рів і імпортерів. Банківський переказ — це розрахункова операція, яка здійс-нюється між банками на підставі вказівок підприємства, що пе-реказує кошти, шляхом передавання одним банком іншому нака-зу про сплату (зарахування на рахунок) зазначеної кількості грошових коштів бенефіціару за умови пред’явлення ним відпо-відних документів. Переказувач коштів дає інструкції своєму ба-нку про умови сплати переказу. У банківській практиці такий на-каз називається платіжним дорученням. За зазначеною формою розрахунку здійснюються: • авансові платежі (попередня оплата); • сплата коштів за товарними документами; • сплата коштів за товар після його отримання; • сплата коштів за послуги арбітражу; • сплата коштів за штрафи, вимоги; • погашення заборгованості за розрахунками; • сплата коштів за перерозрахунками; • сплата коштів за векселями, чеками тощо. У кожному контракті мають бути чітко та однозначно визна-чені умови проведення розрахунку. Якщо контрактом передбачається попередня сплата коштів (авансування), визначаються умови з авансового платежу: сума, або його частка в загальному платежі, валюта, умови перераху-вання коштів, термін платежу та ін. Якщо контрактом передбачено банківський переказ після відва-нтаження товару, мають бути визначені такі умови: сума і валюта платежу, умови перерахування коштів, термін платежу тощо. Недоліком використання зазначеної форми розрахунку (крім авансових платежів) є те, що затримується в часі надходження виручки до експортера. Інкасова форма розрахунку полягає в тому, що експортер піс-ля відвантаження продукції, виконання робіт, послуг дає вказівку своєму банку — інкасове доручення, у якому повністю і точно викладені всі умови розрахунку (див. зразок — витяг з інкасового доручення), отримати від імпортера або від банку, що його об-слуговує, згоду на сплату коштів (акцепт) чи відповідну суму грошових коштів у зазначений у контракті термін. Інкасове доручення за документарним інкасо має три види, за якими комерційні документи видаються імпортеру: умова сплати коштів, умова акцепту, без сплати коштів. Остання широко застосовується в розрахунках за комерційним кредитом з терміном 30—90 днів. Для складання інкасового доручення та подання документів необхідно враховувати таке: • чіткість, точність та повноту зазначення адреси платника; • експортер (за попереднім узгодженням з імпортером) пови-нен визначити і вказати, які саме документи та в якій кількості мають бути надані; • спосіб вручення документів; • повноту та правильність заповнення документів, підписи, терміни інші обов’язкові реквізити; • хто сплачує комісійні витрати; • хто підписує інкасове доручення тощо. Під час здійснення розрахунку за документарним інкасо екс-портер відвантажує товар на підставі контракту і доручає своєму банку виставити інкасове доручення. Імпортер після отримання розрахункових документів і перевірки виконання постачальни-ком всіх умов договору щодо кількості, вартості, терміну відван-таження, якості тощо сплачує кошти за товар. У разі порушення постачальником договору покупець може відмовитись від оплати товару. Якщо покупець порушує умови договору (контракту), наприклад затримує сплату коштів, постачальник має право за-стосувати щодо нього санкції обумовлені контрактом. Якщо контрактом передбачено документарне інкасо, то мають бути визначені такі умови: • найменування валюти; • визначення, що дане інкасо підпорядковується «Уніфікова-ним правилам по інкасо» (редакція 1978 р., публікація Міжнародної торговельної палати № 322»); • який банк виставлятиме інкасове доручення; • термін виставлення інкасового доручення; • умови виставлення інкасового доручення; • сума інкасо або його частка в загальному платежі; • умови виконання інкасо; • за якими документами виконується; • ким сплачуються всі банківські витрати, пов’язані з вистав-ленням та сплатою інкасо; • штрафні санкції тощо. Функції банків. Для інкасування документів та отримання за ними платежу або акцепту банки керуються «Уніфікованими правилами по інкасо» (редакція 1978 р., публікація Міжнародної торговельної палати № 322»). Банк експортера (банк-ремітент) бере на себе повну організа-цію документообігу щодо акцепту або надходження коштів. Він приймає від постачальника платіжні документи, виписані на ім’я покупця після відвантаження товару, пересилає їх в обслуговую-чий банк імпортера для одержання платні за товар. Банк імпорте-ра (банк-емітент) стежить за своєчасною сплатою експортеру на-лежної суми за товар. Якщо імпортер відмовляється від акцепту, його банк перевіряє обґрунтованість та мотиви цієї відмови і по-відомляє про це банк-ремітент. Коли покупцем не оплачено пла-тіжний документ в установлений термін, банк-емітент інформує про це банк-ремітент, що прийняв платіжний документ на інкасо, та вживає заходи щодо стягнення платежу. Як правило, для проведення зовнішньоекономічної операції за інкасовою формою розрахунку імпортер бере підтоварний кре-дит, тому ця форма розрахунку в міжнародній практиці є основ-ною для контрактів на умовах кредиту. Інкасо може бути чистим (простим) або документарним (ко-мерційним). Чисте інкасо — це проведення розрахунку лише за фінансовими документами. Документарне інкасо — проведення розрахунків за умови отримання документів. При документарно-му інкасо фінансові документи супроводжуються комерційними документами. Документарне інкасо може бути також інкасо лише комерційних документів. Крім того, вони розрізняються за попе-реднім акцептом, з наступним акцептом. Для імпортера інкасова форма розрахунків вигідна тим, що він перебуває під захистом свого банку і документи, які отримує для перевірки, залишаються в розпорядженні його банку до моменту розрахунку. А при несплаті повертаються банку-ремітенту з за-значенням причин несплати або неакцепту. Для експортера вигі-дно те, що йому належить юридичне право розпоряджатися това-ром до повної сплати коштів за нього. Недоліками інкасової форми розрахунків є: • значний термін проходження документів через банки; • можливість відмови імпортера сплатити кошти за надані до-кументи; • значний розрив у часі між відвантаженням товару та отри-манням експортної виручки, особливо в разі тривалого транспор-тування вантажів. Для запобігання відмові платника від сплати інкасованих до-кументів, особливо коли його платоспроможність викликає сум-нів, доцільно експортеру наполягти на наданні на його ім’я бан-ківської гарантії на весь термін дії контракту (угоди). Акредитивна форма розрахунків найчастіше зустрічається в міжнародній торгівлі. Свого часу її назвали «джерелом життєвої сили міжнародної торгівлі». Слід знати, що акредитив — це лише умовне грошове зобов’язання про сплату коштів між імпортером і його банком, за яким банк зобов’язується оплатити документи бенефіціара, на користь якого відкрито акредитив, або за наказом клієнта зробити оплату, акцепт чи негоціацію (купівля трати, що виставлена бенефіціаром на наказода-вача акредитива) за умови виконання експортером своїх зобов’язань. Розрахунки за акредитивною формою — найсприятливіші для експортера, бо така форма забезпечує своєчасне отримання валютної виручки (за виконання відповідних умов). Для імпортера такі розрахунки призводять до відволікання власних грошових коштів (якщо він не бере кредит), але дають можливість повністю конт-ролювати умови поставки. Для її застосування банківські устано-ви користуються «Уніфікованими правилами і звичаями для до-кументарних акредитивів» (редакція 1993 р., публікація Міжнародної торговельної палати № 500). Якщо за контрактом передбачено документарний акредитив, у ньому має бути визначено таке: • найменування валюти; • вид акредитива; • умови авізування акредитива (якщо він буде відкритий бан-ком, який не є кореспондентом уповноваженого банку, покупець за свій рахунок забезпечить підтвердження акредитива банком-кореспондентом уповноваженого банку); • даний акредитив підпорядковується «Уніфікованим прави-лам та звичаям для документарних акредитивів» (редакція 1993 р., публікація Міжнародної торговельної палати № 500); • термін відкриття акредитива; • умови відкриття акредитива; • термін дії акредитива; • сума акредитива або його частка в загальному платежі; • умови виконання акредитива; • термін виконання акредитива; • штрафні санкції тощо. Вищевикладена схема проведення розрахунку є найпрості-шою, оскільки в ній задіяні лише два банки. За відповідними фінансово-економічним особливостям акре-дитиви бувають різноманітні, тому їх можна класифікувати за ознаками, які можуть додатково зазначатися в контракті або угоді. Відразу визначається форма акредитива — документарна або грошова. Документарний акредитив — коли виплати зумовлені наданням комерційних і фінансових документів, а грошовий — іменний документ, що містить доручення про сплату коштів отримувачу протягом певного терміну з додержанням указаних у ньому умов. Акредитив, що виставляється, може бути безвідкличний, тоб-то банк-емітент зобов’язується не змінювати і не анулювати його умови без згоди зацікавлених сторін, або відкличний, умови яко-го можна змінити чи анулювати в будь-який момент без попере-днього повідомлення бенефіціара. Якщо вид акредитива не за-значено, то він вважається безвідкличним. Для експортера сприятливіший безвідкличний акредитив. Акредитив авізується за повідомленням бенефіціара і це є обов’язковою умовою акредитива. Як правило, акредитив авізу-ється банком-емітентом через банк країни експортера, а іноді — через інший банк без зобов’язань з боку авізуючого банку. Цей банк перевіряє справжність акредитива і, як правило, отримує повноваження здійснювати платіж. Часто застосовуються підтвердження обов’язків банку-емітента іншим банком щодо зобов’язань за акредитивом, тому розрізняються підтверджений і непідтверджений акредитиви. Якщо банк-емітент уповноважує або просить інший банк підтвердити його безвідкличний акредитив, таке підтвердження є твердим зо-бов’язанням підтверджуючого банку в доповнення до зо-бов’язань банку-емітента з обов’язкової сплати коштів або акце-пту. Слід зазначити, що в міжнародній практиці акредитиви, які відкрив банк-емітент, підтверджує банк-ремітент. Якщо поставка товару відбувається протягом певного часу відповідними партіями, то можливе застосування поновлюваль-ного (револьверного) акредитива. Тоді сплата здійснюватиметься за партії відвантажень до повного використання акредитива, а пі-сля цього він буде автоматично поновлюватись до попередньої суми, при цьому попередньо встановлюється ліміт відвантажень у зазначений період (місяць, квартал). Поновлювальний акреди-тив вигідний імпортеру, оскільки при його використанні змен-шуються витрати грошових коштів. Коли експорт відбувається за допомогою субпостачальників товару або експортну операцію проводить посередник і є необ-хідність переказу коштів на інших бенефіціарів (інших експорте-рів) або навіть в іншу країну, застосовують перевідний (трансфе-рабельний) акредитив, яким за вказівкою бенефіціара можуть користуватися повністю або частково інші бенефіціари в країні останнього чи іншій країні (одна або кілька осіб). Але трансферабельний акредитив може бути переведений не більше одного разу. За наявності валют
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РОБОТА З ПРОГРАМОЮ В РЕЖИМІ «УВЕДЕННЯ ПОЧАТКОВИХ ДАНИХ»» з дисципліни «Автоматизація оперативного обліку та контролю міжнародних економічних операцій»
