Реферати статті публікації

Е = К (Т14 – Т24),

де Е – енергія електромагнітного випромінювання з одиниці поверхні тіла в одиницю часу;
К –коефіцієнт;
Т1 – абсолютна температура шкіри людини;
Т2 –абсолютна температура навколишнього середовища.
З рівняння видно, що при Т1 > Т2 радіаційний баланс негативний, людина втрачає тепло, при Т1 < Т2 – радіаційний баланс позитивний, людина одержує тепло. Електромагнітна енергія випромінюється будь-якими нагрітими тілами. При температурі тіла людини її променева енергія приходиться на область інфрачервоних, теплових хвиль.
Утрата тепла за рахунок конвекції здійснюється в результаті зіткнення тіла людини з навколишнім повітрям чи з навколишніми предметами (кондукція). Основна кількість тепла губиться конвекцією. Ця втрата прямо пропорційна різниці між температурою тіла і температурою навколишнього повітря – чим більше різниця, тим більша тепловіддача. Якщо температура повітря зростає, утрата тепла конвекцією зменшується і при температурі 35...360С припиняється. Віддача тепла конвекцією збільшується при збільшенні швидкості руху повітря, що не повинно перевищувати 2...3 м/с, тому що це може привести до переохолодження організму. Прискорює тепловіддачу підвищення вологості повітря. Вологе повітря є більш теплоємкім.
Утрата тепла випаром залежить від кількості вологи (поту), що випаровується з поверхні тіла. При випарі одного граму вологи організм втрачає 2,43 кДж тепла. В нормальних умовах з поверхні шкіри людини випаровується близько 0,5 л вологи за добу, яка забирає близько 1 200 кДж енергії.
З підвищенням температури повітря і навколишніх поверхонь утрата тепла випромінюванням і конвекцією зменшується і різко збільшується тепловіддача випаром. Якщо температура зовнішнього середовища вище, ніж температура тіла, то єдиним шляхом тепловіддачі залишається випар. Кількість поту може досягати понад 5…10 л у день. Цей вид тепловіддачі дуже ефективний, якщо є умови для випару поту: зменшена вологість і збільшена швидкість руху повітря. Таким чином, при високій температурі навколишнього середовища збільшення швидкості руху повітря є сприятливим чинником. При низьких температурах повітря збільшення його рухливості підсилює тепловіддачу конвекцією, що несприятливо для організму, тому що може привести до переохолодження, застуди і відмороження. Велика вологість повітря (понад 70%) несприятливо впливає на теплообмін як при високих, так і при низьких температурах. Якщо температура повітря вище 30°С, то велика вологість, утрудняючи випар поту, веде до перегрівання. При низькій температурі висока вологість сприяє сильному охолодженню, тому що у вологому повітрі підсилюється віддача тепла конвекцією. Комфортна вологість, таким чином, складає 40…60%.
Відповідно до діючих в даний час санітарних норм установлені гігієнічні вимоги до мікроклімату виробничих приміщень з урахуванням категорії робіт з рівня енерговитрат (табл. 1.…4)
Припустимі норми параметрів мікроклімату у промислових приміщеннях для постійних робочих місць представлені в табл. 1.6. При комфортному мікрокліматі фізіологічні процеси терморегуляції не напружені, тепло почуття гарне, функціональний стан нервової системи оптимальний, фізична і розумова діяльність та працездатність високі, організм стійкий до впливу негативних факторів середовища.
Дискомфортний мікроклімат викликає напруження процесів терморегуляції, має місце погане тепло почуття, погіршуються умовні рефлекси уторована діяльність і функція аналізаторів, знижуються працездатність і якість праці, стійкість організму до впливу несприятливих факторів.
Дискомфортний мікроклімат може бути такий, що перегріває (гіпертермія) і прохолоджує (гіпотермія). Наслідки впливу дискомфортного мікроклімату на організм представлені в табл. 5.
Мікроклімат виробничих приміщень характеризується великою різноманітністю сполучень температури, вологості, швидкості руху повітря, інтенсивності і складу променистого тепла, відрізняється динамічністю і залежить від коливання зовнішніх метеоумов, часу дня і року, ходу і характеру виробничого процесу, умов повітрообміну з атмосферою. Якщо говорити про характер виробничого процесу, то існують, наприклад, виробництва зі значним надлишком тепла, вони відносяться до категорії гарячих цехів. До таких відносяться цехи з надлишком явного тепла 23 Дж/м3*с, з підвищенням температури до 35…400С та інтенсивністю випромінювання до 0,7 Дж/см2*с.
Таблиця 1.
Характеристика окремих категорій робіт
Категорії робіт з рівня енерговитрат Інтенсивність енерговитрат

Приклади професійної діяльності
ккал у годину
Вт

Iа > 120 > 139 Ряд професій вартового, швейного виробництва, у сфері керування і т.п.
Iб 121…150 140…174 Ряд професій поліграфії, зв'язку, контролери, майстри різних виробництв
ІІа 151…200 175…232 Професії, зв'язані з постійною ходьбою (механоскладальні цехи, прядильно-ткацькі виробництва)
ІІб 201….250 233….290 Роботи, пов'язані з перенесенням ваги від 1 до 10 кг (ливарне, прокатне, ковальське і т.п. виробництва)
III >250 >290 Постійне перенесення ваги більше 10 кг, професії в ковальських цехах з ручним куванням, муляри і т.п.
Висока вологість (вище 70%) зустрічається у виробництвах з великими поверхнями випаровування: шахти, фарбувальні, шкіряні, цукрові заводи, водо- і грязелікарні.
Підвищений рух повітря виникає там, де є поверхні з різними температурами і, коли ця різниця досить велика. В таких випадках виникають конвективні струми повітря, аж до утворення протягів.
В залежності від виробничих умов у приміщеннях переважають або окремі елементи мікроклімату, або їхній комплекс.
Таблиця 2
Оптимальні величини параметрів мікроклімату у виробничих приміщеннях

Сезон року Категорія робіт Оптимальна температура, 0С Оптимальна відносна вологість у відсотках Оптимальна швидкість руху повітря в, м/сек.

Холодний та перехідний Іа…Іб
ІІа … ІІб
ІІІ 21…24
17…20
16…18 40…60
40…60
40…60 0,1
0,2
0,3

Теплий
Іа … Іб
ІІа…ІІб
ІІІ 22…24
20…23
18…20 40…60
40…60
40…60 0,2
0,3
0,4

Тепловиділення в межах 11,6…17,4 Дж/м3•с звичайно дорівнює тепловтратам через огородження будинку і не приводить до накопичення тепла і підвищення температури повітря в приміщеннях.
При дискомфортному мікрокліматі спостерігається напруга процесів терморегуляції. Верхня границя терморегуляції людини в стані спокою складає: температуру повітря 30…51°С при відносній вологості 85%, або температура повітря 40°С при відносній вологості 50%. Для умов виконання фізичної роботи границі терморегуляції знижуються. Наприклад, при важкому м'язовому навантаженні температура повітря складає 5…10°С і відносній вологості повітря 40…60%.
Таблиця 3
Припустимі норми параметрів мікроклімату у промислових приміщеннях для постійних робочих місць

Сезон року Категорія робіт Припустима температура, 0С Припустима відносна вологість повітря, % Припустима швидкість руху повітря, м/с,
Холодний та перехідний Іа…Іб
ІІа … ІІб
III 20…25
15…24
13…19 75
75
75 0,2
0,4
0,5

Теплий
Іа … Іб
ІІа … ІІб
III 21…28
16…27
15…26 55…60
65…70
75 0,2
0,3
0,4

При змінах мікроклімату, що виходять за границі пристосувальних фізіологічних коливань, дискомфорт виявляється у виді зміни самопочуття. З'являється апатія, шум у вухах, мерехтіння перед очима, нудота, потьмарення свідомості, підвищення температури тіла, судороги та інші симптоми.
З метою захисту працюючих від можливого перегрівання чи охолодження, коли температура повітря вище чи нижче припустимих величин, установлюється термін перебування на робочих місцях.
У практиці санітарно-гігієнічного контролю для оцінки сумарного впливу параметрів мікроклімату і розробки заходів щодо захисту працюючих від можливого перегрівання використовується інтегральний показник теплового навантаження середовища.
Індекс теплового навантаження середовища (ТНС-індекс) є емпіричним показником, що характеризує дії на організм людини параметрів мікроклімату (температури, вологості, швидкості руху повітря) і теплового опромінення.
ТНС-індекс рекомендується використовувати для інтегральної оцінки теплового навантаження на робочих місцях, на яких швидкість руху повітря не перевищує 0,6 м/с, а інтенсивність теплового опромінення – 1 200 Вт/м2.
Параметри мікроклімату, що рекомендуються нормами, повинні забезпечити в процесі терморегуляції таке співвідношення фізіологічних і фізико-хімічних процесів, при якому підтримувався б стійкий тепловий стан протягом тривалого часу, без зниження працездатності людини. У цехах із кліматичним комплексом переважно нагріває типу вирішальне значення в боротьбі з нагріванням здобуває зміна самого технологічного процесу, заміна джерел надлишкового виділення тепла різними способами, що вимагають у кожнім конкретному випадку спеціального розгляду. Немаловажним у забезпеченні комфортних параметрів мікроклімату є раціональне опалення, правильний пристрій вентиляції, кондиціонування повітря, теплоізоляція джерел тепла.
Найбільш дієвим і простим способом забезпечення параметрів мікроклімату у приміщеннях являється подача або регенерація повітря, що відповідає вимогам щодо гігієни праці . Іншими словами вентиляція.
Вентиляція – організований і регульований повітрообмін, що забезпечує видалення з приміщення відпрацьованого повітря і подачу на його місце свіжого.
Природна неорганізована вентиляція здійснюється за рахунок різниці тиску зовні й усередині приміщення. Для помешкань зміна повітря (інфільтрація) може досягати 0,5…0,75, а для промислових – 1,0…1,5 об’єму за годину.
Природна організована канальна вентиляція проектується для житлових і громадських будинках. При обтіканні вітром виходу витяжної шахти, що має іноді насадку-дефлектор, створюється розрядження, в наслідок чого виникає потік повітря у вентиляційній системі.
Аерація – організована природна вентиляція приміщень через фрамуги, кватирки, вікна.
Таблиця 4
Дискомфортний мікроклімат
Гостра гіпертермія Хронічна гіпертермія
Гостра місцева гіпотермія
Гостра загальна
гіпотермія
Хронічна гіпотермія

Напруження процесів терморегуляції, погіршення стану здоров’я.
Термічний удар, підвищення температури тіла, погіршення серцевої діяльності, втрата свідомості.
Спазми при підвищенні випаровуван-ня, в наслідок втрати солей та вітамінів.
Уражаються практично усі фізіологічні системи:
З боку системи травлення – втрата апетиту, зниження шлункової секреції, гастрит, ентерит, коліт.
З боку серцево-судинної системи – розширення судин, збільшення частоти серцевих скорочень, порушення живлення серцевих м’язів.
З боку нирок – частіше всього загострюється нирко – кам’яна хвороба
Обмороження,
невралгія, міозити.
Простудні за-хворювання – ОРЗ, ангіна, запалення нирок, запалення середнього вуха.
Генералізова-на гіпотермія.
Зниження
імунітету.
Алергія.
Зниження уваги, та пра-цездатності.
Зниження працездат-
ност,і стійкості
до захворю-
вань.

Механічна вентиляція – це така вентиляція, при якій повітря подається за допомогою спеціальних пристроїв – компресорів, насосів і іншого устаткування. Розрізняють вентиляцію загального обміну (для всього приміщення) і місцеву (для окремих робочих місць). При механічній вентиляції повітря може попередньо проходити через систему фільтрів, очищатися, а в повітрі, що видаляється, можуть уловлюватися шкідливі домішки. Недоліком механічної вентиляції є створюваний нею шум. Найбільш досконалий вид промислової вентиляції – кондиціонування повітря.
Кондиціонування – штучна автоматична обробка повітря з метою підтримки оптимальних мікрокліматичних умов незалежно від характеру технологічного процесу й умов зовнішнього середовища. У ряді випадків при кондиціонуванні повітря проходить додаткову спеціальну обробку – очистку від пилу, зволоження, озонування й інші. Кондиціонування повітря забезпечує як безпеку життєдіяльності, так і параметри технологічних процесів, де не допускаються коливання температури і вологості середовища.

Таблиця 5
Величини ТНС-індекса рекомендовані для профілактики перегрівання
Категорії робіт з рівня енерговитрат
Величини інтегрального показника, °С

Iа (до 139 Вт)
22,2...26,4

Iб (140...174 Вт)
21,5...25,8

ІІа (175...232 Вт)
20,5...25,1

IIб (233...290 Вт)
19,5...23,9

III (більш 290 Вт)
18,0...21,8

Значно зменшує вплив тепла на організм застосування екранування. Екрани можуть бути тепло відбиваючі (алюмінієва фольга, алюмінієва фарба, аркушевий алюміній, біла жерсть), теплопоглинальні (безбарвні і пофарбовані склоблоки, шибки з повітряним чи водяним прошарком), теплопровідні (порожні сталеві плити з водою чи повітрям, металеві сітки). Широко застосовуються індивідуальні засоби захисту: спецодяг з бавовни, льону, каски, шоломи, окуляри, маски з екраном і т.д.
Немаловажне значення для здоров’я людини має атмосферний тиск. Атмосферний (барометричний) тиск створюється атмосферою під впливом гравітації. Зміна тиску відбувається в результаті нерівномірного нагрівання повітряних мас, розташованих над сушею і водою в різних географічних широтах. Як правило, незначні зміни барометричного тиску в межах 10…30 мм рт. ст. не впливають на здорових індивідуумів. Однак більш значні зміни атмосферного тиску убік підвищення чи зниження можуть впливати на функціональний стан здоров'я людини. Оптимальна дифузія кисню у кров з газової суміші в легенях здійснюється при атмосферному тиску 760 мм рт. ст.
Вплив підвищеного атмосферного тиску зв'язаний із механічною (компресійною) і фізико-хімічною (проникаючою) дією газового середовища.
При дуже високому барометричному тиску відзначається : загально підвищений рівномірний механічний тиск на органи і тканини; можливий розвиток механонаркозу; місцевого нерівномірного тиску на тканини, що обмежують повітря утримуючі порожнини (наприклад, придаткові порожнини носа, середнє вухо), що може привести до ушкодження баротравмі; збільшення щільності газової суміші і збудження зовнішнього дихання.
Проникаючий ефект при підвищеному барометричному тиску виявляється в токсичній дії кисню й індиферентних газів, що проникають у кров у підвищених кількостях і викликають наркотичну реакцію. Із збільшенням парціального тиску кисню в легенях більш ніж на 0,8…1,0 атм. виявляється його токсична дія відбуваються ураження легеневої тканини, судороги, колапс. Відомі порушення стану здоров'я у осіб, які працюють на досить великій глибині, при швидкому підйомі на поверхню. В результаті виникають декомпресійні розлади так називана кесонна хвороба (захворювання, виявлене у кесонних робітників, що працювали під водою в спеціальних пристосуваннях-кесонах, і, що розвивається при порушенні правил декомпресії).
Зниження атмосферного тиску відзначається, як правило, при підйомі на висоту (умови високогір'я, літальні апарати, барокамери й ін.). При цьому має місце розрідження атмосфери і зменшення вмісту кисню у повітрі. В залежності від індивідуальних особливостей організму, швидкості і величини зниження тиску й інших факторів відзначається виразність змін у функціональному стані від адаптаційно-пристосувальних реакцій до патологічних станів (висотна чи гірська хвороба), аж до смертельного результату.
В залежності від реакції організму на нестачу кисню при зниженому барометричного тиску висотні умови перебування людей поділяють на: індиферентну зону, висота від 0 до 1 500…2 000 м над рівнем моря. У осіб, що довгостроково перебувають в цій зоні, не відзначається яких-небудь помітних функціональних змін;
зону повної компенсації висотою від 2 000 до 4 000 м. Вона характеризується тим, що працездатність людей в ній зберігається досить тривалий час, але фізична робота виконується з утрудненням;
зону неповної компенсації висотою від 4 000 до 5 500 м, коли спостерігається зниження працездатності і можлива поява в людей ейфорії і неадекватного поводження;
критичну зону – від 5 500 до 8 000 м де спостерігається погіршення стану здоров’я, працездатність різко знижена, виникає велика імовірність прояви висотної непритомності;
нестерпну зону, висота понад 8 000 м, перебування у цій зоні без уживання необхідних заходів як правило закінчується летальним наслідком.
У процесі діяльності людина може піддаватися гострому впливу зниженого барометричного тиску (наприклад, в умовах розгерметизації кабіни літака на висоті понад 5 000 м чи при високогірних сходженнях) і хронічному впливу (тривале перебування в горах). У результаті хронічного впливу високогір'я ( до визначеної зони) в організмі здійснюються адаптаційні перебудови з формуванням стану акліматизації, що використовується у практиці профілактичної роботи серед людей, що піддаються впливу кисневої недостатності.
Варто відзначити і те, що знижений тиск (декомпресія) на висотах (навіть при виключенні нестачі кисню) викликає само по собі збудження в організмі, що об'єднано загальною назвою декомпресійних розладів: висотний метеоризм (розширення газів у шлунково-кишковому тракті); висотні болі (за рахунок переходу газів, у першу чергу азоту, що містяться в розчиненому станів у рідких і напіврідких середовищах у газоподібний стан і утворення пухирців) і висотна тканинна емфізема (“закипання” тканинної і міжклітинної рідини внаслідок поява в них міхурів водяної пари). Пухирці газів викликають емболію кровоносних судин. Зазначені збудження виникають у людини на висоті більш 7 000 м.
Декомпресія може бути плавної і підривною. Прояву декомпресійних порушень можна уникнути чи зменшити при дотриманні правил поступового зниження тиску, застосування висотнокомпенсуючих костюмів, кисневих масок, герметизації кабін літальних апаратів, спеціальних тренувань і інших заходів.
Найбільша кількість інформації про навколишній світ дає зоровий аналізатор. У зв'язку з цим раціональне природне і штучне освітлення в житлових приміщеннях і громадських будинках, на робочих місцях має важливе значення для забезпечення нормальної життєдіяльності і працездатності людини. Світло не тільки забезпечує нормальну життєдіяльність організму людини, але і визначає життєвий тонус і ритм. Сила біологічного впливу світла на організм залежить від ділянки спектра довжин хвиль, інтенсивності і часу впливу випромінювання. Та частина спектра електромагнітних випромінювань, що знаходиться в межах довжин хвиль від 10 до 100 000 нм, називається оптичною областю спектра. Середня частина оптичної області (400…760 нм) приходиться на видиме випромінювання, сприймане оком як світло. Такі функції організму, як дихання, кровообіг, робота ендокринної системи, ферментні системи чітко змінюють інтенсивність діяльності під впливом світла. Тривале світлове голодування приводить до зниження імунітету, функціональним збудженням у діяльності ЦНС. Світло є могутнім емоційним фактором, впливає на психіку людини. Несприятливі умови освітлення ведуть до зниження працездатності і можуть обумовити так називану професійну короткозорість.
Основними характеристиками освітлення для оцінки його якості є.
Світловий потік – потужність променистої енергії, оцінюється по світловому відчуттю. Одиниця виміру – люмен (лм). Один люмен дорівнює кількості світлової енергії в один Джоуль, що проходить через одиницю площі.
Сила світла, просторова щільність випромінюваного потоку, визначається відношенням світлового патока до величини тілесного кута, у якому він визначений. Одиницею виміру сили світла є кандела (кд).
Освітленість (Е) – визначається як світловий потік, що приходиться на одиницю площі освітлюваної поверхні. Одиниця виміру – люкс (лк). Один лк – це освітленість поверхні в 1м2, на котру падає світловий потік в 1 лм.
Яскравість (В) – це рівень світлового відчуття, величина, що безпосередньо сприймає наше око. Виміряється яскравість в кд/м2 чи в нитах (нт). Один нит дорівнює силі світла в одну канделу з площі в 1 м2 у напрямку, перпендикулярному площадці, що опромінюється. Так, яскравість палаючої свічі і блакитного неба дорівнює приблизно 1 кд/м2. Яскравість сонця опівдні складає 150 000 кд/м2. При яскравості більше 0,75 кд/м2 здійснюється звуження зіниці.
Яскравість освітлюваного об'єкта зв'язана з його освітленістю залежністю: B = КвідЕ / 3,14, де Квід – коефіцієнт відображення поверхні. Наприклад, для стін Квід = 0,6, для стелі Квід = 0,7.
Основними фізіологічними функціями ока є контрастна чутливість, зорова адаптація, гострота зору, швидкість розрізнення і стійкість ясного бачення.
Контрастна чутливість показує у скільки разів яскравість тла (Втла) вище граничної яскравості (Вгр) об'єкта і тла: К= Втла /Вгр. Гранична різниця яскравості Вгр – це найменше помітне для ока відмінність яскравості об'єкта і тла.
Гострота зору – здатність зорового аналізатора розрізняти дрібні деталі предметів. Нормальною гостротою зору людини вважається така, при якій він може розрізняти об'єкт із кутовими розмірами 1 хв. (це відповідає умовам розгляду чорного об'єкта розміром 1,45 мм на білому тлі з відстані 5 м при освітленості не менш 80 лк). При меншому куті зору дві крапки об'єкта зображуються на одному чуттєвому елементі, сітківки (колбочці) ока і не розрізняються, тому кут зору в 1 хвилину називається фізіологічним граничним кутом.
Максимальна гострота зору спостерігається при яскравості 500 кд/м2 і більше. Зниження яскравості веде до зниження зорової працездатності. Оптимальною яскравістю є яскравість у діапазоні від 50 до 1 500 кд/м2.
Наближаючи предмет, що розглядається, до ока, ми збільшуємо кут зору, а з ним і розміри зображення на сітківці. Це дозволяє спостерігати більш дрібні деталі. Однак при максимально можливому наближенні підсилюється напруга м'язів, що змінюють форму кришталика. Робота ока стає стомлюючою. Напруга м'язів при постійній роботі з дрібними об'єктами (дрібним шрифтом, мікросхемами тощо) викликає спазм акомодації і помилкову короткозорість. Після припинення роботи відновлюється здатність кришталика змінювати свою кривизну.
Постійна робота при низькому освітленні веде до розвитку короткозорості (міопії), зменшенню гостроти зору.
Чітке зображення розглянутого предмета спостерігається в тому випадку, якщо промені світла від предмета після їхнього переломлення в середовищах ока збираються у фокус ока на сітківці. При короткозорості фокус виявляється лежачим перед сітківкою і на неї попадають розбіжні промені, при цьому зображення виходить розпливчастим.
При далекозорості промені предмета сходяться за сітківкою і на ній також виходить нечітке, розпливчасте зображення. Далекозорість виникає практично у всіх людей, вік яких складає 40…45 років і більше у зв'язку з ослабленням м'язового апарата ока.
Око людини має здатність пристосовуватися до зміни освітленості в межах від 10–6 лк у темряві, до 105 лк при сонячному світлі. Процес пристосування до того чи іншого рівня яскравості називається адаптацією. При підвищенні яскравості спостерігається світлова, а при зниженні яскравості – темнова адаптація.
Швидкість розрізнення – здатність ока розрізняти деталі предметів за мінімальний час спостереження.
Стійкість ясного бачення це здатність зорового аналізатора чітко розрізняти об'єкт протягом заданого часу. Чим довше триває ясне бачення, тим вище продуктивність зорового аналізатора.
Сприятливі умови роботи зорового аналізатора забезпечуються як рівнем освітлення, так і його якістю. Якість освітлення забезпечується відсутністю блискучості, рівномірним розподілом яскравості на робочій поверхні, відсутністю тіней, стробоскопічного ефекту (відчуття двоїння предметів).
Найкращі умови для роботи зорового аналізатора дає природне освітлення, потім штучне, що наближається до спектра природного світла, і змішане освітлення. Підбором відповідного штучного джерела світла можна створити оптимальні умови роботи.
Природна освітленість залежить від багатьох факторів: географічної широти місцевості, орієнтації будинку і приміщення, величини віконних прорізів, фарбування стін і т.д.
Проектована (прогнозована) освітленість приміщення може бути оцінена на підставі визначення світлотехнічного показника – КПО (коефіцієнта природної освітленості) і геометричного показника СК (світлового коефіцієнта). Природна освітленість відповідно до нормативних вимог залежить від точності виконуваної зорової роботи і від призначення приміщення.
КПО визначається як відношення абсолютної освітленості в люксах, обмірюваної на робочому місці (ε) до зовнішньої освітленості в горизонтальній площині, захищеної від прямих сонячних промінів (Е), виражене у відсотках:
КПО = (ε/Е)•100%.
Не складним, але досить точним методом оцінки природного освітлення є геометричний, при якому визначається відношення заскленої площі світлопройомів до площі підлоги (СК). Так, світловий коефіцієнт для навчальних і адміністративних приміщень повинний складати 1/6…1/8.
Проектоване штучне освітлення оцінюється за багатьма показниками, що характеризують тип і кількість освітлювальних ламп, їхнє розміщення і висоту підвісу, види використовуваної арматури. Найчастіше можуть бути використані загальна і комбінована види систем освітлення: тобто місцева в сполученні з загальною. При загальній системі світильники розташовують у горизонтальній площині стелі чи зосереджують їх локально. Умови освітленості залежать від співвідношення відстані між світильниками в горизонтальній площині і висотою їхнього підвісу. На оптимум цього співвідношення впливає тип світильників.
Як джерела штучного освітлення використовуються лампи накалювання і люмінесцентні. Лампи накалювання дають суцільний спектр випромінювання, близький до природного, однак вони неекономічні – на світлове випромінювання йде всього від 5 до 18 відсотків споживаної енергії. Газорозрядні, люмінесцентні лампи більш економічні, але в більшості випадків не забезпечують правильну передачу кольору, особливо синтетичних матеріалів. На практиці використовуються наступні типи люмінесцентних ламп: ЛД – лампи денного світла, які мають блакитнуватий відтінок світіння; ПХБ – лампи холодно-білого кольору з жовтуватим відтінком світіння та ЛТБ – лампи білого кольору з рожевим відтінком світіння.
При виборі ламп потрібно враховувати що: 1) чим вище рівень освітленості, тим приємніше холодне світло ламп ЛД, при малих рівнях освітленості використовуються пампи ЛТБ, 2) при одночасному використанні ламп накалювання і люмінесцентних, краще застосовувати лампи ЛТБ; 3) кольоровість освітлюваних поверхонь повинна узгоджуватися з кольоровістю застосовуваних ламп. Наприклад, блакитнувате світіння ламп ЛД добре сполучається з блакитним і салатовим кольором парт, столів; світло ламп ЛД і ЛТБ – з ясно-коричневим фарбуванням меблів.
При застосуванні штучного освітлення необхідно виключити пряму і відбиту блискучість від джерел світла, що досягається відповідною арматурою світильників. Найкращими вважаються світильники розсіяного світла.
Конструкція світильника, крім того, повинна надійно захищати джерело світла від пилу, вологи, забезпечувати електро- вибухо- та пожежабезпеку.
Оцінку освітленості в приміщеннях і на робочих місцях здійснюють прямим і непрямим методами. Прямий метод полягає у визначенні освітленості за допомогою люксметра. Люксметр являє собою мікроамперметр, підключений до фотоелемента (як правило, селенового) і градуйований в одиницях освітленості.
Непрямий метод оцінки освітлення полягає у визначенні КПО та СК. Потім отримані показники порівнюють зі стандартами.

Ви переглядаєте статтю (реферат): «Мікроклімат та комфортні умови життєдіяльності» з дисципліни «Безпека життєдіяльності людини у надзвичайних ситуаціях»

Реферати та публікації на інші теми:

Види ризиків Аудит платежів за ресурси Граматичні ознаки іменника АО "МММ" Історія, наслідки та реклама Аудит реалізації сільськогосподарської продукції