До середини XX століття накопичено досить поширені дані, що свідчать про залежність від активності Сонця цілого ряду явищ органічного світу: врожай злаків, ріст і хвороби рослин, розмноження тварин і улов риби, частота нещасних випадків і інфекційних захворювань у людей. Сонце, подібно величезному реактору, викидає в космічний простір колосальну кількість енергії. Час, коли на Сонці практично немає плям, відповідає мінімуму, а при найбільшому числі плям – максимуму 11 літнього циклу сонячної активності. Ці зміни не строго періодичні, цикл міняється від 7 до 16 років. Маються також 22-літній і 80…90-літній цикли. Основним з коротко періодичних циклів є 27-денний, пов'язаний із обертанням Сонця навколо своєї осі, коли активні області то з'являються, то зникають на зверненій до Землі стороні Світила. Від цих періодів залежить число магнітних бур у навколоземному просторі. Магнітне поле, чи магнітосфера Землі, захищає її від космічних випромінювань. При спалаху, сонячний вітер (потік повільних заряджених часток) давить на магнітне поле і “підгортає” силові лінії ближче до нашої планети, унаслідок цього магнітне поле змінюється в кожній точці. З нічної сторони Землі магнітне поле витягується. Це явище називається магнітною бурою. Максимальне число бур спостерігається в березні-квітні і вересні-жовтні. Перемінні магнітні поля викликають появу в провідниках додаткових (паразитних) струмів. Під час найдужчого у минулому сторіччі сонячного спалаху в березні 1989 р. через перевантаження вийшла з ладу енергосистема в Канаді, залишивши на 9 годин без електроенергії 6 млн. чоловік. Подібні явища спостерігалися і раніш – під час магнітної бури в 1940 році в США, у 1958 р. у Канаді. У березні 1989 року на 30 хвилин вийшла з ладу кабельна лінія зв'язку в США, тому що наведені надлишкові струми значно перевищили припустимий рівень. У практику ввійшло оповіщення населення про несприятливі по геофізичних умовах дні. У ці дні люди з ослабленим здоров'ям відчутно реагують на підвищення сонячної активності. Під час магнітних бур загострюється плин ряду серцевосудинних і нервовопсихічних захворювань. При всіх рівних умовах смертність серед даної категорії хворих в окремі періоди різко зростає. Різниця смертності в роки з різним рівнем активності Сонця досягає по країні сотень тисяч, ця різниця найбільша від серцевосудинних захворювань. По статистичним даним у Відні число подій на транспорті в часи сонячної активності зростає на 30%, при цьому реєструється уповільнення реакції водіїв на сигнали в 4 рази в порівнянні зі спокійним станом Сонця. Збіг піків сонячної активності і дорожніх подій відзначено в Німеччині і Японії. Спостерігається зв'язок сонячної активності з епідеміями й епізоотіями. Своєрідний календар з 12-літнім циклом масових захворювань і падежу худоби існував за сотні років до нашої ери у монгольських кочівників. В зв’язку з обертанням Землі навколо Сонця міняються пори року, тривалість світлового дня, інтенсивність сонячної радіації і багато інших природних процесів, що особливо контрастні в помірних широтах. Сезонний ритм виявляється у всій живій природі. Із сезонними ритмами тісно зв'язані чутливість і стійкість організму до різних зовнішніх впливів, у тому числі до токсичних речовин і інфекцій. Тривалість світлового дня, роблячи багатобічну біологічну дію, впливає на обмінні процеси, склад крові, тканинне дихання, імунологічну реактивність організму, діяльність ендокринних залоз, течу багатьох захворювань. Зміни погоди супроводжуються змінами атмосферного тиску, температури і вологості, приводять до зрушень зони комфорту людського організму. Від температури залежать частота і глибина дихання, швидкість циркуляції крові, постачання тканин киснем і, отже, інтенсивність вуглеводного, жирового і сольового обміну, що позначається на харчуванні органів і тканин. Найбільш чуттєві до нестачі кисню головний мозок і серцеві м'язи. Важливу роль у формуванні місцевого клімату грають вітри, що виникають через нерівномірне нагрівання Землі. Близько 0,6% енергії сонячного випромінювання, що попадає в атмосферу Землі, перетворюється у кінетичну енергію вітру. Рух повітря в атмосфері складається з накладених один на одного плинів вихрового характеру самих різних масштабів. Великі вихри визначають погоду Землі. Це антициклони – області підвищеного тиску і ясною зі слабкими вітрами чи безвітряною погодою, циклони – області низького тиску і затяжних опадів, тайфуни – тропічні циклони зі швидкістю вітру (до 100 м/с) руйнівного характеру. Термін життя цих вихрів – кілька днів, розміри – від кількох сотень до декількох тисяч кілометрів. Самим бурхливим і руйнівним вихром є смерч. Смерчі наносять значну шкоду населенню, об'єктам економіки, навколишньому середовищу і іноді утворюються у нашій країні. Атмосфера за рахунок тертя і тиску розгойдує поверхню морів і океанів, викликає гнітючу частину всіх рухів води. Хвилі здатні проходити величезні відстані, не втрачаючи при цьому своєї руйнівної сили. Хвилі висотою 3…5 м в узбережжі океанів являють собою звичайне явище, у сильний шторм вони збільшуються до 10 м і більше. Енергія морських хвиль величезна. Обрушуючись на береги, хвилі поступово роблять великі руйнування, викликають повені, заносять фарватери і бухти піском, розбивають портові спорудження. Підводні зсуви обсягом у сотні кубічних кілометрів роблять гідравлічний удар і гігантське підняття поверхні океану, викликаючи цунамі. У 1964 р. зсув у берегів Аляски породив хвилю висотою до 52 м, що завдала серйозної шкоди Каліфорнії і досягла Гавайських островів. Земна кора – літосфера, має товщину в середньому близько 30 км, вона неоднорідна за складом. Як показало глибинне сейсмічне зондування, земна кора розбита на літосферні плити з похилими чи вертикальними границями. Плити переміщаються, на їхніх границях виникають механічні напруження і як результат підвищена сейсмічність. Це характерно для гірських районів і підводних хребтів. Швидкості підйому й опускання плит складають кілька сантиметрів у рік. Це веде до підтоплювання прибережних територій, наприклад, у Голландії, чи до обміління фарватерів і ускладненню судноплавства. Енергія, що накопичується на границях плит, звільняється при землетрусах і поширюється від вогнища землетрусу у виді сейсмічних хвиль. На Землі відбуваються десятки тисяч відчутних поштовхів землетрусів на рік, з них біля двох десятків сильних. Енергія катастрофічного землетрусу перевищує енергію термоядерного вибуху, несе руйнування і загибель людей. У тих місцях, де розлами земної кори ідуть у глибину на десятки кілометрів, землетруси провокують підйом розплавленої магми до поверхні і виверження вулканів. У нашій країні найвищий рівень сейсмічної активності у Карпатах і в Криму. У період виверження вулкану через сильні викиди в атмосферу розпечених газів, попелу і пилу здійснюється вплив на біосферу Землі, на рослинний і тваринний світ. З часом порушення екосистеми відновлюються, викиди розсіюються в атмосфері і навколишнім середовищі, біосфера справляється з енергетичними викидами природного походження. Вулкани, беручи участь у біологічних циклах, повертають у біосферу велику кількість життєво важливих з'єднань азоту, вуглецю, фосфору і сірки, що вимиваються й осідають в океанічних відкладеннях у недоступному для живих організмів стані.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Природні явища – джерела негативних факторів» з дисципліни «Безпека життєдіяльності людини у надзвичайних ситуаціях»
