Сімейну політику в державах ЄС визначають наступні ознаки: 1) визнання рівності прав та обов'язків жінок і чоловіків у сімейному, професійному та суспільному житті; 2) визнання прав обох членів подружжя у прийнятті рішення щодо кількості дітей у сім'ї та акцептації різних форм подружніх та сімейних зв'язків; 3) декларування рівномірного розподілу обов'язків з опіки та виховання дітей між жінками, чоловіками, працедавцями і суспільством загалом. Виходячи з цього, можна говорити про дві опори європейської сімейної політики: • усвідомлення значення сім'ї у всебічному розвитку та поступальному русі суспільства; • необхідність інвестування у молоде покоління, котре є однією з основних передумов економічного росту держави. Зосередження уваги на важливій ролі молоді у розвитку суспільства й визнання захисту дитини пріоритетним напрямом сімейної політики безпосередньо пов'язане із демографічними процесами (особливо проблемою старіння суспільства), які відбуваються в Європі. Тому держава надає підтримку зусиллям батьків у цьому напрямі, розвиваючи мережу соціальних послуг, особливо у сфері опіки над дитиною, вдосконалюючи систему соціального страхування, уможливлюючи виконання їхніх професійних обов'язків у неповний робочий день. Значний акцент зроблено на гарантуванні рівності шансів. Досягнення цього можливе через розвиток освіти, надання фінансової допомоги для учнів і студентів, забезпечення високої якості медичного обслуговування і створення умов для участі молоді у культурній, мистецькій, рекреаційній діяльності. Усі країни Європейського Союзу виплачують сімейну допомогу на дітей: у деяких з них виплати залежать від доходу сім'ї, в інших - нічим не обумовлені. Загальні положення визначаються законодавством та соціально-економічним положенням і можливостями кожної держави зокрема. Грошова чи гуманітарна допомога, податкові пільги і послуги, що покликані зменшити витрати батьків на виховання дітей, становлять так званий пакет дитячої допомоги. Такий «пакет» існує у всіх країнах 289 ЄС і показує, якою мірою суспільство розділяє з родиною відповідальність за виховання дітей. Обсяг «пакета дитячої допомоги» визначений (на підставі купівельної спроможності) позитивною різницею між чистим доходом бездітної подружньої пари і пари з дітьми за однакового заробітку. Сукупний чистий дохід сім'ї зростає за рахунок зниження сімейних податків і внесків, а також одержання сім'ями з дітьми безпосередньої допомоги та пільг. Він знижується в результаті додаткових витрат на виховання дітей (медичне обслуговування, догляд за маленькими дітьми, дошкільне виховання, навчання в школі та ін.). Багато держав ЄС надають сім'ям з дітьми податкові пільги, що іноді становлять значну частину усього «пакета». Природа податкових знижок така, що їхній розмір збільшується із зростанням заробітної плати, а отже, і зростання податку. Тому для сімей з низькими доходами вони не мають великого значення. Сім'ям із середніми та високими доходами близько третини держав ЄС надають допомогу шляхом податкових знижок, причому в Люксембурзі та Франції у такий спосіб надходить основна частина допомоги сім'ям. Усі країни Європейського Союзу, за винятком Греції, Іспанії та Італії, мають систему універсальної дитячої або сімейної допомоги, що виплачується незалежно від доходів сім'ї. У Франції, Ірландії, Португалії і Великобританії малозабезпеченим сім'ям виплачується ще додаткова допомога, що залежить від розміру заробітку батьків. Система допомоги на дітей у Греції, Іспанії та Італії ґрунтується на обліку доходу сім'ї: держава допомагає тільки тим, хто, на її думку, цього найбільше потребує. В усіх країнах ЄС, окрім Німеччини і Великобританії, сім'ї повинні вносити визначену, хоч і невелику, плату за послуги охорони здоров'я. В Ірландії і Нідерландах малозабезпечені сім'ї звільняються від такої оплати. У деяких державах Європейського Союзу сім'ї оплачують витрати, пов'язані з відвідуванням державної школи (підручники, канцелярське приладдя, обладнання, шкільне харчування тощо), які є особливо високими в Греції. Фінляндія і Швеція надає безкоштовне харчування всім школярам без винятку, а Франція - тільки малозабезпеченим. У Данії, Німеччині, Нідерландах та Австрії розмір «пакета дитячої допомоги» не залежить від рівня доходів і кількості працюючих у сім'ї.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Основні ознаки моделі сімейної політики ЄС» з дисципліни «Європейський Союз: політика, економіка, право»
