У межах Ради Європи держави Західної Європи виступили з ініціативою утворення на основі Європейської конвенції з охорони прав людини і основних свобод наддержавної системи охорони прав людини. На відміну від скодифі-кованих прав Конвенції, права, визначені 1965 р. в Суспільній карті 279 Ради Європи, не підлягають оскарженню. Перших вісімнадцять статей Конвенції гарантують найважливіші права людини й основні свободи, наприклад, право на життя, заборону тортур і нелюдського ставлення, правосуддя. В додаткових протоколах ці статті були розширені та конкретизовані. Конвенція передбачає наступні засоби охорони та контролю гарантованих прав: а) індивідуальна скарга з метою перевірки порушень, вчинених державою; б) скарга держави; в) заклик Генерального Секретаря Ради Європи до держав-учасниць Конвенції дати пояснення, яким чином їх внутрішнє право гарантує результативне застосування положень Конвенції. Скарги надходять до Європейської комісії з прав людини, яка складається з представників держав-учасниць Конвенції. Комісія складає рапорт, який для прийняття рішення, надсилається до Ради Міністрів або Європейського трибуналу з прав людини у Страсбурзі, якщо держава, на яку подана скарга, підлягає його юрисдикції. Рішення є обов'язковим для всіх держав, які підписали додатковий протокол про визнання рішень Ради Міністрів або Трибуналу. Усі члени Європейського Союзу є учасниками Конвенції і тому повинні дотримуватись її положень. Окрім того, деякі з них приєдналися до міжнародних конвенцій, наприклад, Конвенції ООН. У переговорах на тему громадянства Європейського Союзу і конституції ЄЄ систематично порушується питання прийняття каталогу основних прав, включно з правами суспільними (у сфері суспільної політики); розглядається також питання приєднання Європейського Союзу до Конвенції. У преамбулі Угоди про ЄС, яка була наново сформульована після Амстердама, держави-члени підтверджують свою підтримку засад свободи, демократії, вшанування прав людини і основних свобод та правосуддя, включно із Європейською суспільною та союзною картою основних соціальних прав, ЄС дотримується основних прав у дусі Конвенції і згідно ст. F Угоди про Європейський Союз підтримує їх засобами, необхідними для досягнення цілей Конвенції. Після ратифікації Амстердамської угоди, згідно з новою ст. F1 Угоди про Європейський Союз, ЄС матиме можливість припинити права членства держави, яка належить до ЄС, якщо ця держава систематично і глибоко порушує прийняте положення. Спільна зовнішня політика і 280 політика безпеки Євросоюзу (ст. J1, положення 2 Угоди про ЄС) також повинна сприяти розвитку і дотриманню цих положень. Ще однією засадою політики прав людини ЄС є передусім Спільна декларація Європейського Парламенту (ЄП), Ради Європейського Союзу (РЄС) і Європейської Комісії з дотримання прав людини і основних свобод (1977 p.), а також Спільна декларація проти расизму і національної ворожнечі (1986 p.). Європейський трибунал керується у прийнятті своїх рішень критеріями, згідно з якими має намір гарантувати охорону прав людини на рівні Європейського Союзу. Однак найважливішою наддержавною правовою інституцією, яка служить забезпеченню прав людини в Європі, залишається вже згадана конвенція Ради Європи. Доповнюючи її, Європейська рамкова конвенція з питань охорони національних меншин набула чинності у листопаді 1997 р. Окрім того, все більшого значення для політики прав людини у цілій Європі набувають також норми та інструменти процесу захисту прав людини (ОБСЄ). У 1989 р. у Відні країни ОБСЄ (тоді ця організація ще називалася КБСЄ) встановили триступеневий механізм перевірки договорів ОБСЄ, пов'язаних із правами людини. Цей механізм охоплює обов'язок інформування, білатеральні зустрічі з метою з'ясування та розв'язання проблем, а також право держав-членів на представлення проблем, пов'язаних з правами людини на конференціях ОБСЄ. В центрі уваги перебуваються інформативність і прозорість, які, однак, у внутрішньодержавних конфліктах є засобами малоефективними.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Європейська конвенція прав людини» з дисципліни «Європейський Союз: політика, економіка, право»
