КОНСТИТУЦІЯ ТА ІНСТИТУЦІЙНА РЕФОРМА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
Конституція Європейського Союзу покликана вирішити три ключові завдання: зменшити відстань між громадянами і європейськими інституціями; уструктурувати політичне життя і європейський політичний простір у розширеному ЄС; перетворити ЄС у фактор стабілізації і зразковий орієнтир у новій організації світу. Для підготовки на основі проекту Конституції реформ в Європейському Союзі було скликано Конвент у складі 105 делегатів - представників урядів і парламентів держав-членів ЄС і держав-кандидатів на приєднання, депутатів Європарламенту і представників Європейської Комісії. Мета розробки проекту Конституції - здійснити реформу чинних установчих договорів і відповідно інституційних структур ЄС з урахуванням спадщини Співтовариств і розширення ЄС. У зв'язку з цим Конвент у розробленому проекті пропонує: • більш досконале розмежування повноважень між Союзом і державами-членами; • рекомендує об'єднання всіх чинних установчих договорів (Співтовариств і ЄС) та надання Союзу прав юридичної особи; • спрощує систему правових актів Союзу; • пропонує заходи, спрямовані на розширення демократичності та дієвості Європейського Союзу шляхом підвищення ролі національних парламентів, спрощення процесу прийняття рішень; • встановлює заходи, необхідні для поліпшення структури і зміцнення ролі кожного з інститутів ЄС, враховуючи, зокрема, наслідки його розширення. 45 Працюючи з лютого 2002 року над проектом під головуванням екс-президента Франції Валері Жискар д'Естена над проектом реформ, Конвент зміг узгодити інтереси держав та інституцій ЄС і в липні 2003 року шляхом загального консенсусу ухвалив остаточний його текст. У червні 2004 року на Конференції глав держав та урядів держав-членів ЄС було прийнято рішення про ухвалення Конституції ЄС і подано пропозицію державам-членам ратифікувати цей документ. Документ підписаний на саміті ЄС у Римі 30 жовтня 2004 року. Встановлення Союзу в новій реформованій моделі відповідно до проекту Конституції є актом волі не лише держав Європи, але й їхніх громадян (Ст. 1), що концептуально по-новому відображає природу ЄС як тіснішого і усталеного об'єднання держав. Проект складається з короткої преамбули, чотирьох великих частин і додаткових протоколів. В Преамбулі наголошується, що Європа - це континент-носій цивілізації і таких цінностей, які лежать в основі гуманізму: рівності, свободи, поваги розуму; центральне місце в житті суспільства займає людська особистість, її невід'ємні і непорушні права, як і сама повага до права; народи Європи, відрізняючись у своїй ідентичності і національній історії, сповнені рішучості будувати разом свою спільну долю. До 1-ї частини входять наступні теми: Визначення і цілі Союзу; Основні права і громадянство Союзу; Повноваження Союзу; Інститути Союзу; Здійснення повноважень Союзу; Демократичне життя Союзу; Фінанси Союзу; Союз і його найближчі сусіди; Приналежність до Союзу. Частина II - «Хартія основних прав Союзу» - складається з Преамбули і 54 статей. У Преамбулі, зокрема, наголошується на тому, що Союз базується на універсальних цінностях людської гідності, свободи, рівності і солідарності, принципі демократії і принципі правової держави. Союз поважає розмаїття культур і традицій народів Європи так само, як національну ідентичність держав-членів. У положеннях про основні права Хартія підтверджує силу власних конституційних традицій і міжнародних зобов'язань, загальних для держав-членів, як положень Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, Соціальних Хартій, прийнятих Союзом і Радою Європи, як і судової практики Європейського суду з прав людини і Суду ЄС. Частина III проекту відтворює, систематизує і конкретизує існуючі правила щодо спільного ринку, конкуренції, законодавства, спільної 46 економічної, енергетичної, аграрної, монетарної, трудової, соціальної, культурної, зовнішньої політики, безпеки і оборони; співробітництва в сфері людських прав і судочинства; функціонування окремих інститутів Союзу. До Частини IV проекту входить декілька додаткових Протоколів і Декларацій. Як відомо, в оцінці форми устрою сучасного ЄС науковці не мають єдності. Венеціанська Комісія Ради Європи, яка торкнулась цього теоретичного питання невдовзі після набуття чинності Маастрихтським договором про Європейський Союз (1993) в контексті сучасного поняття конфедерації дійшла принципового висновку про те, що Європейський Союз залишається міжнародною організацією наднаціонального характеру, яка містить в собі певні елементи конфедерації чи федерації. Натомість проект Конституції однозначно засвідчує завершення еволюції європейської конструкції в бік високо інтегрованої конфедерації держав. Відповідно до статті 1 та подальших положень проекту, Союз розглядається як міжнародне об'єднання держав, які, зберігаючи свою незалежність, частину своїх суверенних прав, зокрема і тих, які стосуються внутрішніх справ (питань економіки, ресурсів, монетарно-фінансової політики тощо), передають у компетенцію Європейського Союзу для досягнення наперед узгоджених цілей, що, за сучасними науковими уявленнями, має кваліфікуватись як конфедерація держав. Ключовими у визначенні характеру Союзу, відповідно до проекту Конституції, є два питання: цінності, на яких базується Союз, конституційно визначені цілі і завдання Союзу. До тих цінностей, на яких базується Союз, згідно з проектом належать: повага до людської гідності, свобода, демократія, рівність, правова держава, а також повага до прав людини. Ці цінності мають характеризувати досягнуту єдність держав-членів у побудові суспільства на таких засадах як: плюралізм, толерантність, справедливість, солідарність і недискримінація (ст. 2). Метою Союзу, відповідно до проекту Конституції, є збереження миру, своїх цінностей і благополуччя «своїх народів». Мета Союзу має глибокий зміст і є багатовимірною. Цілі Союзу повинні здійснюватися за допомогою адекватних засобів, але в межах повноважень, переданих Союзу в цій Конституції (ч. 5 ст. 3). 47 Членство в Союзі, відповідно до проекту Конституції, є відкритим виключно для держав, які відповідають трьом кваліфікаційним критеріям: бути європейською державою; дотримуватись цінностей, на яких базується Союз; взяти зобов'язання їх втілювати в життя разом (частина друга ст. 1, частина перша ст. 57). Кожна європейська держава, яка має намір стати членом Союзу, має адресувати своє прохання Раді міністрів, про що інформуються Європейський Парламент і національні парламенти держав-членів. Рішення з цього питання приймається одноголосно Радою міністрів після консультацій з Комісією і за попередньою згодою Європейського Парламенту. Умови і варіанти приєднання стають предметом угоди між державами-членами і державою-кандидатом. Угода підлягає ратифікації всіма державами-членами ЄС відповідно до їх конституційних процедур (частина друга ст. 57). Вихід з членства Союзу є вільним і здійснюється за допомогою угоди між державою, що виходить з членства Союзу, і Союзом (ст. 59). У випадку, коли існує ризик грубого порушення державою-членом цінностей, що становлять основу Союзу, проект Конституції передбачає можливість примусового припинення прав членства для цієї держави за рішенням, мотивовано ініційованим як мінімум однією третиною держав-членів, Європейського Парламенту чи Комісії, і прийнятим Радою міністрів більшістю в чотири п'ятих голосів її членів (ст. 58). Окремі положення проекту Конституції присвячено взаєминам Союзу і держав-сусідів. їх відносини розглядаються як «привілейовані» з точки зору встановлення простору процвітання і добросусідства, що базується на цінностях Союзу і характеризується тісними і мирними взаєминами, основаними на співробітництві (частина перша ст. 56). З такими державами Союз може укладати специфічні угоди, брати взаємні права і зобов'язання з можливим проведенням сумісних дій (частина друга ст. 56). Відповідно до проекту Конституції, Європейський Союз за своєю юридичною природою є міждержавним, тобто міжнародним високо інтегрованим конфедеративним об'єднанням - Союзом Держав. Союз, відповідно до проекту Конституції, визнає права і свободи людини v вводить їх у свій правовий порядок подвійним чином. По-перше, інкорпорувавши до своєї Конституції Хартію основних прав, яка склала Частину II Конституції, Союз підніс каталог перед- 48 бачених у цій Хартії основних прав до рівня своїх конституційних норм найвищої юридичної сили і прямої дії, гарантувавши додержання цих норм у своєму внутрішньому правовому порядку запровадженням інституту судового конституційного контролю. По-друге, Союз, приєднавшись до Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод (1950), визначив її положення частиною права Союзу в якості загальних засад (частини друга і третя ст. 7 проекту Конституції).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОНСТИТУЦІЯ ТА ІНСТИТУЦІЙНА РЕФОРМА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ» з дисципліни «Європейський Союз: політика, економіка, право»
