Сучасні системи внутрішньогосподарського обліку затрат мож-на класифікувати за двома ознаками: 1) повнотою відображення затрат у собівартості продукції; 2) ступенем нормування та кон-тролю затрат. У першому випадку системи відрізняються ступенем повноти відображення затрат, у собівартості продукції поділяються на по-вні (вони фіксують всі затрати) та неповні, часткові (фіксують тільки частину затрат). У другому випадку системи поділяються на ненормативні (фа-ктичні) та нормативні (стандартні) системи. Одночасне використання названих двох підстав приводить до певної класифікації системи обліку затрат . Системи обліку повних затрат передбачають відображення абсо-лютно всіх затрат у собівартості продукції. У цих системах затра-ти групуються за такими ознаками: 1) елементами; 2) центрами ви-никнення та центрами відповідальності; 3) видами продукції. У системах затрати розрізняються лише за такими ознаками: прямі та непрямі. Поділ затрат на змінні і сталі не передбачається. Прямі затрати відображаються за видами продукції. Непрямі затрати поділяють за центрами затрат та відповідальності на го-тові вироби за раніше обраними базами і згідно з установленими кое-фіцієнтами. Цей поділ не залежить від ступеня використання вироб-ничих потужностей, він завжди є умовним і визначається обсягом виробництва та його поділом на завершене і незавершене. Поділ непрямих затрат також умовний. Адже обираючи базу, ми визначаємо наперед наслідки поділу непрямих затрат. Подвійний поділ призводить до неточностей наслідків виробництва, оскільки за цією системою дохід від виробництва та реалізації залежить не ли-ше від виробництва як такого, не від ринкового попиту на вироби, а від того, які дані зафіксовано в акті про розмір незавершеного виро-бництва та які маніпуляції виконувалися з розподільчими коефіціє-нтами. Цим обґрунтовується обмеженість використання цієї сис-теми обліку затрат для прийняття управлінських рішень. Першим варіантом систем обліку методом повних затрат є облік фактичних затрат, що традиційно використовується в бух- галтерському обліку. Варіант передбачає всебічне і точне відобра-ження в собівартості продукції (виробів, послуг та робіт) абсо- лютно всіх затрат, які мали місце у процесі діяльності, за такими ознаками: прямі та непрямі. Другий варіант систем обліку методом повних затрат ґрунту-ється на уявленні про те, якими мають бути затрати на виробницт-во або інший вид діяльності за заздалегідь передбаченими нормами. За такого варіанта всі фактичні затрати обліковуються за двома озна-ками: такі, що відповідають нормам, і такі, що їм не відповідають. Система обліку повних затрат за нормативним методом ґрун-тується на уявленні про те, якими мають бути виробничі затрати. Якщо для першого варіанта цієї системи характерним є чіткий по-діл затрат лише на прямі та непрямі, то поділ затрат на сталі і змінні передбачається вже в усіх теперішніх варіантах. Відхилення фактичних затрат од нормативних розцінюється як наслідок зміни цін, а також економії чи перевитрати сировини. Си-стема обліку нормативних затрат потрібна насамперед для техно-логічного контролю. У сучасних варіантах системи для фіксації прямих затрат застосовують нормативи (стандарти), а для фік-сації непрямих — кошториси (бюджети). Таку систему назвали «стандарт кост». У сучасних варіантах системи обліку нормативних затрат за-гальні (непрямі) затрати чітко поділяються на дві частини: сталу і змінну. Системи обліку неповних затрат створені на розвиток попе- редньої. Ці системи припускають виявлення неповної (зменшеної) собівартості продукції. Перший варіант системи обліку неповних затрат є подальшим розвитком методу повних затрат. Її характерна риса — застосу-вання так званих нормалізованих цін (як правило, бізнес-планових, середніх, але завжди твердих цін на матеріали, енергію та послу-ги). Такі ціни використовують більшість підприємств, які працю-ють в умовах внутрішньогосподарського госпрозрахунку. За цією системою непрямі затрати не розподіляються, а обчислюються за раніше встановленими ставками (коефіцієнтами). Значення останніх або відповідає рівню затрат, досягнутих у попередньому періоді, або обчислюється на підставі даних річного виробничого бізнес-плану та загальної планової суми непрямих затрат. Особливістю системи є те, що в ній не розрізняють сталих і змінних затрат. Це можна вважати певним недоліком, але на про-тивагу йому така система обліку має вагомі позитивні властивості: 1. Затрати пов’язані не з обсягом виробництва, а зі ступенем використання виробничих потужностей. 2. Відхилення фактичних затрат від нормалізованих дає змогу контролювати ефективність господарського процесу, завдяки чому вдається уникнути необґрунтованих випадкових коливань собіварто-сті. Система обліку припускає виявлення неповної собівартості про-дукції, тобто собівартості без непрямих (загальних) затрат. Другий варіант системи обліку неповних затрат ґрунтується на обліку змінних затрат. Він припускає виявлення неповної собіва-ртості продукції без непрямих, але тільки сталих (загальних) за-трат. Цей варіант дістав назву «директ кост». Така система об-ліку затрат передбачає поділ їх на змінні, які прирівнюються до прямих, та сталі, що ототожнюються з непрямими. Ця система зводиться до того, що тільки змінні (прямі) затрати поділяються за готовими виробами, а сталі (непрямі) затрати повністю відно-сяться на загальні фінансові результати того звітного періоду, в якому вони виникли. Отже, відрахувавши за кожним виробом із ви-ручки від реалізації (відпускної ціни) змінні затрати для виробницт-ва цього виробу, одержимо брутто-прибуток за кожним виробом. Сукупний брутто-прибуток від усіх реалізованих виробів призначе-ний для покриття загальної суми сталих затрат. Така система об-ліку веде до того, що сталі затрати не співвідносяться із запасами готової продукції та не фіксуються в обсягах незавершеного вироб-ництва. Завдяки такій особливості система орієнтує бухгалтерсь-кий облік не на процес затрат, а на процес реалізації. Покладені в її основу принципи обліку відповідають вимогам вивчення ринку. Сис-теми, що враховують повну собівартість, орієнтовані на виробниц-тво, а їх принципи обліку відповідають вимогам відображення тех-нологічних аспектів процесу виробництва. Системи обліку змінних затрат набули поширення в галузях масового виробництва та тор-гівлі, системи, що враховують повну собівартість, — у машинобуду-ванні, приладобудівній та інших галузях крупносерійного та індивіду-ального виробництва. Характерною властивістю калькуляції за основними затратами є віднесення на виріб лише тих затрат, які залежать від обсягів ви-робництва та ступеня використання виробничих потужностей (точ-ніше, зумовлених наявним машинним потенціалом) підприємства. Другий варіант методу неповних затрат відкриває нові перспе-ктиви перед бухгалтерським обліком. У нормативній (стандартній) системі обліку змінних затрат поетапно знаходить відображення поданий далі перелік. Етап 1-й 1. Фактична кількість компонента, використовуваного в про-цесі виробництва (сировина, матеріали, робоча сила тощо), та фактична ціна за одиницю відповідного компонента. 2. Фактична кількість та нормативна ціна за одиницю компо-нента. 3. Фактична кількість та відхилення фактичної ціни від нор-мативної. 4. Фактична кількість та нормативна ціна. 5. Відхилення фактичної кількості від нормативної та норма-тивна ціна. 6. Фактичний час та ставка загальних змінних затрат. 7. Нормативний час та ставка загальних змінних затрат. 8. Фактичні видатки (фактичний час та ставка загальних змінних затрат). 9. Перевищення фактичного часу над нормативним та ставка загальних змінних затрат. 10. Загальні затрати згідно з кошторисом. 11. Відхилення сталих затрат виробництва, реалізації та управління від тих, що закладені в кошторису. 12. Готова продукція згідно з нормативними затратами. 13. Нормативні затрати реалізованих готових виробів. 14. Сукупні відхилення від нормативних змінних затрат. Етап 2-й 15. Затрати за елементами в поєднанні з рахунками фінансово-го обліку. 16. Придбана сировина. 17. Нормативні затрати основних матеріалів. 18. Фактичні затрати основних матеріалів. 19. Фактичні змінні загальні затрати на виробництво. 20. Фактичні сталі затрати на виробництво. 21. Фактичні затрати на управління підприємством. 22. Фактичні затрати на реалізацію готової продукції. 23. Нормативні затрати основних матеріалів. 24. Нормативні затрати прямої заробітної плати. 25. Нормативні загальні змінні затрати на виробництво. 26. Кошторисні сталі затрати на виробництво за оптимально-го рівня використання виробничих потужностей. 27. Кошторисні затрати на управління підприємством. 28. Кошторисні затрати з реалізації готової продукції. 29. Затрати на виробництво. 30. Відхилення, що виникли від змін цін на матеріали. 31. Відхилення, пов’язані з використанням матеріалів, що не пе-редбачені в нормативах. 32. Відхилення, що пов’язані зі зміною ставок прямої заробітної плати. 33. Відхилення, пов’язані зі змінами у використанні робочого часу. 34. Відхилення, пов’язані з перевищенням фактичного робочого часу над нормативами. 35. Відхилення фактичних змінних затрат на виробництво від нормативних. 36. Готова продукція. 37. Операційний розрахунок наслідків (зіставлення). 38. Дохід від реалізації. 39. Нормативні змінні затрати за реалізованими продуктами. 40. Нормативний наслідок брутто. 41. Відхилення, що зменшують операційний результат брутто. 42. Фактично одержаний наслідок брутто. 43. Загальні затрати, пов’язані з виробництвом, управлінням та реалізацією. 44. Відхилення від кошторису сталих затрат на виробництво, управління та реалізацію. 45. Відхилення від оптимального використання виробничих по-тужностей, що відбивається на відхиленні фактичних сталих ви-трат виробництва від нормативних. 46. Фактично одержаний операційний наслідок. Намагання наблизити ці два підходи спричинило виникнення ба-гатьох змішаних варіантів систем обліку затрат. Так, на основі обліку повних затрат виникли такі системи: 1) обліку відносних індивідуальних затрат; 2) обліку затрат за факторами виробництва; 3) функціонального обліку затрат; 4) структурного обліку затрат; 5) обліку сталих розподільчих затрат. На основі обліку неповних (часткових) затрат були розроблені такі системи: 1) багатоступінчатого обліку затрат; 2) обліку відшкодування сталих затрат; 3) обліку відшкодування граничних нормативних (стандартних) затрат. Отже, можливі найрізноманітніші варіанти побудови обліку затрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції. Право вибору того чи іншого варіанта побудови бухгалтерського об-ліку затрат належить підприємству. Для конкретного втілення того чи іншого методу в практику на підприємстві розробляється відповідний проект роботи. В усіх випадках при будь-якому варіанті побудови виробничого обліку має бути забезпечене узгодження даних виробничого обліку з фінансовим за вартісними параметрами. Далі докладно спинимося на ненормативних та нормативних системах обліку затрат, які сприяють прийняттю управлінських рішень та проведенню внутрішньогосподарського контролю. Заува-жимо, що розглянуті системи на практиці в чистому вигляді не зу-стрічаються, жодна з них не має вирішальних переваг. Підприємство обирає ту чи іншу систему обліку залежно від ба-гатьох чинників, модифікує згідно зі своїми особливостями.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Класифікація систем обліку затрат» з дисципліни «Бухгалтерський облік»
