Конкурентоспроможність національної економіки на сучасному етапі розвитку продуктивних сил залежить від ефек-тивного використання нагромаджених знань, утілених в іннова-ціях — товарних, технологічних чи управлінських, на які поши-рюються права інтелектуальної власності (ІВ). Формується специфічна галузь товарного виробництва, що виробляє і реалі-зує особливий товар — інтелектуальний продукт. Звісно, найвища цінність ІВ на ринку полягає в тому, що дає змогу законно монополізувати виробництво нових товарів з високо-якісними споживчими характеристиками. Одні фахівці пов’язують інтелектуальну власність із науково-технічними розробками, ін-новаційною діяльністю, інші — з елементами неуречевленого на-ціонального багатства країни. Так, Всесвітня організація інтелек-туальної власності визначає ІВ як юридичні права на володіння і розпорядження літературними, художніми, науковими товарами, виконавчою діяльністю артистів, звукозаписом, радіо- і телевізій-ними передачами, винаходами в усіх сферах людської діяльності, науковими відкриттями, промисловими зразками, товарними зна-ками, знаками обслуговування, фірмовими найменуваннями і ко-мерційними позначеннями, захист проти недобросовісної конку-ренції, а також всі інші права, які стосуються інтелектуальної ді-яльності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах. Обмін науково-технічними досягненнями та різними об’єктами інтелектуальної власності став самостійною сферою економічних відносин і перетворився на дуже прибутковий бізнес. Статистика свідчить, що тільки протягом останнього десятиліття світові об-сяги торгівлі об’єктами інтелектуальної власності зросли більш як у 10 разів, значно перевищуючи темпи зростання торгівлі ін-шими товарами. Це зумовлено багатьма причинами, серед яких основними є такі: • зростання попиту на унікальний продукт; • придбавши технології за короткий термін, підприємствам удається досягти зростання конкурентоспроможності їхньої про-дукції; • можливість отримання продавцями ОІВ додаткових доходів і розширення ринків збуту своєї продукції для продавців техно-логій; • зменшення витрат на власні наукові дослідження та вико-нання НДДКР на новій технологічній базі тощо. Інтелектуальна власність тісно пов’язана з підвищенням кон-курентоспроможності країни та зростанням якості життя її гро-мадян. Вона лежить в основі сучасних національних інновацій-них систем. Ефективні НІС забезпечують швидке просування інтелектуальної власності на всіх етапах життєвого циклу, визна-чення цінності об’єктів інтелектуальної власності та захист їхніх прав. Основними об’єктами інтелектуальної власності є промис-лова власність, об’єкти авторського права та ноу-хау, які неодно-рідні за своїм змістом, оскільки це можуть бути корисні зразки, моделі, а можуть бути і художні твори, товарні знаки тощо. Особливістю інновації як товару, що реалізується на ринку, є інтелектуальна власність. В основі цього товару лежить інформа-ційна складова, яка пов’язана з нагромадженням нових знань, до-свіду тощо; правовий аспект його реалізації (охорона і стимулю-вання розвитку). Володіння інновацією може реалізуватися через систему патентів, ліцензій, через які розробником цієї інновації привласнюється частина доходу від використання ІВ. Взаємодія між розробником і споживачем, характеризує передання іннова-цій та їх комерціалізацію. В умовах ринкової економіки розвиток інноваційної сфери пов’язаний з ринком інновацій, під яким розуміють сукупність ринкових відносин, котрі виникають у процесі створення, осво-єння та трансферту нововведень. Цей ринок являє собою обмін нововведеннями через інфраструктуру між економічно вільними розробниками та споживачами завдяки таким стимулам, як без-коштовне передання ОІВ з держлабораторій приватним структу-рам; зменшення оподаткування прибутку на вартість об’єктів ін-телектуальної власності і відповідним умовам, передусім сприятливому інноваційному клімату. Загальновідомо, що не кожна технологія, винахід чи інші ОІВ є товарами, які задовольняють стандартні вимоги до останніх. Вони стають предметом продажу лише за певних умов протягом інноваційного циклу «ідея — ринок», коли проведено експерти-зи, визначені потенційні споживачі і враховано своєчасність їх використання. ОІВ промислового призначення створюються і комерціалізу-ються з метою застосування їх у виробництві як продуктів кінце-вого споживання, так і факторів виробництва. Об’єкти інтелектуа-льної власності задовольняють певні виробничі потреби, тобто їм притаманна корисність — одна з необхідних ознак товару. Проте сама ця ознака не може забезпечити цінність даного блага. ОІВ мають бути рідкісними, щоб становити економічний інтерес. Тоді результати інтелектуальної діяльності можуть бути відокремлені від свого розробника і введені в економічний обіг як самостійний об’єкт ринкових відносин за умови специфікації прав на нього. У протилежному разі економічні інтереси не можуть бути реалізова-ними, хоч не всі ОІВ залучають до обігу, а саме такі, що не можуть утратити свою корисність у випадку відокремлення від свого роз-робника чи власника (ноу-хау конкретного виробництва тощо). Отже, ОІВ стають об’єктом ринкових відносин — товаром, якому властиві корисність, рідкісність та здатність до обміну. Крім того, цінність товару ОІВ визначається, з одного боку, специфікою результатів інтелектуальної власності, а з іншого — особливостями інституту інтелектуальної власності, у межах яко-го проходить їх комерціалізація. Варто виділити особливості, що притаманні цьому специфічному товару та впливають на його ці-ноутворення, а саме: брак матеріально-речового змісту; особливість інституціональної форми; інвестиційний характер; відсутність фізичного зносу; часова обмеженість споживчих властивостей; можливість одночасного використання різними власниками. У результаті товарообміну ОІВ формується ринок інтелектуа-льної власності як особливий інститут, що визначає процес коме-рціалізації названої власності. Оскільки товар ОІВ є достатньо специфічний, який реалізується на ринку з великою кількістю продавців, то цей ринок можна визначити як монополістичний. Тому на ньому велике значення мають нецінові чинники попиту і пропозиції: перш за все радикальність інновацій і їх належність до перспективних напрямів НТП. Монополістичний характер конкуренції свідчить про надвисокі прибутки продавців високо-технологічних ОІВ. До ціноутворюючих чинників цього унікального товару мож-на віднести: ступінь правової охорони ОІВ, наукову значущість; стадію розроблення інтелектуальної власності; наявність аналогів та їхньої ціни; необхідність додаткових інвестицій для доведення ОІВ до промислового виробництва; державне регулювання роз-порядження інтелектуальною власністю; умови ліцензійних до-говорів тощо. Необхідною умовою введення інтелектуального товару в еко-номічний обіг є долучення до його життєвого циклу ще одного етапу — специфікації права інтелектуальної власності. У процесі обігу відбувається реалізація економічних інтересів власника че-рез функції володіння, використання та розпорядження. Тобто, щоб отримати прибуток, відносини власності мають бути переве-дені із стаціонарного стану (володіння) у динамічний (викорис-тання та розпорядження). Проте власник інтелектуального про-дукту може прийняти рішення освоїти об’єкт у власному виробництві й отримувати прибуток, реалізуючи продукцію. Унаслідок цього об’єкти інтелектуальної власності переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції (створюють но-ву додану вартість) Варто підкреслити, що ОІВ може реалізовуватись і не на ко-мерційних засадах, а саме через обмін науково-технічною інформацією, з рекламною метою тощо. Отже, комерційна реалізація ОІВ може здійснюватись через їх фактичний продаж — горизонтальний трансферт — та викорис-тання у власному виробництві — вертикальний трансферт. Ці дві форми реалізації об’єктів інтелектуальної власності взаємо-пов’язані і постійно переходять одна в одну протягом життєвого циклу ОІВ. Ці процеси можуть відбуватися одночасно або пара-лельно, з використанням ОІВ різними суб’єктами. Слід зауважити, що під горизонтальним трансфертом інтелек-туальної власності розуміють здійснення функції розпорядження ОІВ способом уведення його в економічний обіг, тобто передаю-чи ОІВ на платній основі від одного економічного суб’єкта ін-шому. Під горизонтальним трансфертом розуміють процес здійснен-ня функції використання ОІВ через освоєння його власними силами і продажу готової продукції. Ринкові механізми працюють в умовах, коли передання інте-лектуальної власності здійснюється внаслідок: • передання всіх прав (патенти); • часткового передання прав (ліцензування); • венчурного фінансування (створення венчурних підприємств); • постачання машин, обладнання, виготовлених з допомогою ОІВ; • лізингу; • формування стратегічних альянсів. Сучасні інноваційні процеси, які відбуваються в умовах гло-балізації економік, вимагають від держав інтенсивного обміну науково-технічними досягненнями, розширення ринків збуту на-укомісткої продукції, зміни структури та змісту національних ін-новаційних систем. В останні роки ХХ ст. виникає нова парадигма транснаціональної інноваційної діяльності, яка характеризується інтенсивною комерціалізацією технологій на ринку, наявністю багатьох центрів знань, які розміщенні в різних регіонах, а особ-ливо трансфертом технологій, ОІВ на двосторонній основі між різними суб’єктами світового господарства. Міжнародні дослі-дження і розробки, виробництво наукомісткої продукції, активні зусилля урядів різних країн, спрямовані на залучення прямих іно-земних інвестицій, що створюють високу додану вартість, а та-кож спроби отримати права на інтелектуальну власність в обмін на доступ до ринків збуту, інвестування в людський капітал — усе це стимулює появу нових міжнародних інноваторів. Розрізняють такі форми, з допомогою яких можна придбати результати інтелектуальної діяльності на світових ринках: — прямі іноземні інвестиції; — спільні підприємства; — злиття компаній; — ліцензування. Найпрогресивнішою формою інтернаціоналізації інноваційної діяльності фахівці вважають злиття компаній. Для досягнення кон-курентоспроможності на світових ринках технологій необхідно во-лодіти значним портфелем патентів. Способом ліцензування та прямими інвестиціями таку кількість їх придбати неможливо. Саме злиття компаній дає змогу об’єднати патентні портфелі і здобути монопольне право працювати у визначеному секторі економіки. Сьогодні у світі за кількістю таких угод перші місця посідає Західна Європа, на частку якої припадає 73 % світового обсягу. Один з останніх прикладів таких угод у сфері виробництва високотехноло-гічного авіаційного електронного обладнання — фірми «Емайдсиг-нал інкорпорейтед» і «Хонейвел». Портфель об’єднаної компанії містить понад 10 000 патентів і авторських свідоцтв, дохід від об-слуговування яких може перевищити дохід від продажу [32]. Результати оцінки найважливіших каналів трансферту техно-логії по країнах ОЕСР показали перевагу інформаційних каналів зв’язку з промисловими підприємствами; придбання патентів та ліцензій; торгівлі обладнанням [35]. Якщо ще донедавна високорозвинені держави створювали ос-новний обсяг інновацій у світі, то тепер країни, що розвиваються, перейшли до інноваційної моделі розвитку. Це підтверджується кількістю патентів, що вони отримують за кордоном. Так, кіль-кість патентів Південної Кореї, що реєструються в США, пере-вищила 40 тис. у 1998 р. (цим вона випередила Великобританію і деякі інші країни). Загальна вартість технологій, які створюються у світі, стано-вить, за оцінками експертів, близько 60 % усього валового суспі-льного продукту. Так, якщо в 1990-х роках загальний обсяг тор-гівлі технологіями у світі оцінювався в діапазоні від 20 до 50 млрд дол., то у 2000 р. — уже на рівні 500 млрд дол. [35]. Світовий ринок технологій (СРТ) становить більш як 2 трлн доларів, але не поступається йому і ринок промислових ноу-хау. У розвинених країнах існує значний оборот ОІВ, вартість кожно-го з них може дорівнювати мільйонам доларів. Процес інтернаціоналізації створення й освоєння виробничого та комерційного використання, трансферту і поширення техноло-гій дістав назву техноглобалізму. Очевидним є те, що позиціювання власника технологій на сві-товому ринку в першу чергу залежить від складності й унікаль-ності цього товару. Так, якісний технологічний прорив зумовив виникнення інформаційного суспільства та поширення нових ти-пів технологій, які називають мета- або гіпертехнологіями. Тому піраміда ранжування технологій за ступенем впливу їхніх споживачів на ринки відповідних товарів базується на шести рівнях (табл. 1). Сила зростання впливу відбувається залежно від скла-дності виготовлення товарів [25]. Таблиця .1 ЗМІСТ І РІВНІ «ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ПІРАМІДИ» Рівні «технологічної» піраміди Сутність технологічного рівня Зміст конкуренції Нульовий Застосування метатехнологій робить не-можливим реальну конкуренцію з її роз-робниками. В обмін на право доступу до метатехнологій суб’єкти ринку надають можливість оперативного контролю за своєю діяльністю Відсутність глобальних конкурентів Закінчення табл. .1 Рівні «технологічної» піраміди Сутність технологічного рівня Зміст конкуренції Перший Створення нових технологічних принци-пів на основі НДДКР. Їхні власники по-вністю контролюють і самостійно фор-мують ринки та напрями реалізації своєї продукції. Ці технології переважно пере-даються в межах ТНК, які фінансують чи контролюють дослідження, а не на від-критих ринках Відсутність зовнішньої конкуренції Другий Реалізація нових технологічних принци-пів відбувається через ноу-хау. Частково контролюється процес реалізації ОІВ. То-варовиробники цієї групи безпосередньо контролюють процес реалізації своїх ви-робів. Ноу-хау регулярно надходять на світові ринки технології. Їх продаж має частковий характер, здебільшого базую-чись на правах їх використання — ліцен-зіях Існує конку-ренція на рин-ку світових технологій Третій, четвертий, п’ятий Товаровиробники використовують ноу-хау, які реалізовувались на другому рівні. Якщо товари характеризуються високою складністю, то це дає змогу виробникам контролювати ринки. На четвертому і п’ятому рівнях товари менш унікальні та наукомісткі, контролюються споживачами Сильна зовнішня і внутрішня конкуренція Ринки метатехнологій тільки формуються, проте як наслідок найбільшої продуктивності набувають лідируючого характеру. Ці технології, як і здатність до інтелектуальної та творчої праці, продати неможливо, лише забезпечується доступ до їх викорис-тання. Прикладами таких технологій є мережі комп’ютерів, супут-никові технології зв’язку, різні організаційні технології, які пере-творюють культуру не тільки об’єктів, але й суб’єктів їхньої дії тощо. Кожна національна економіка характеризується певними рів-нями технологій, які в ній переважають. Загальновизнано, що найвищого рівня досягли США і частково Великобританія. Ноу-хау нових технологічних принципів здійснюють філіали ТНК, які розміщені в усіх розвинутих кранах світу. Узагалі, решта держав здатні сприймати і реалізувати розроблені на більш високому рі-вні технології і розподіляти їх залежно від ступеня складності на третьому — п’ятому рівнях технологічної піраміди. А в міру ста-ріння кожна конкретна технологія передається країнам, які роз-виваються. Звісно, рівні технологій не ізольовані один від одного, а тісно взаємопов’язані. Кожна країна має можливість підніматись від одного рівня до іншого, а також їх утрачати. Японія продемонст-рувала швидку зміну технологічної парадигми, переміщуючись до першого рівня. Ефективність процесу комерціалізації залежить від певних чинників. По-перше, від взаємодії фундаментальних і приклад-них досліджень, що захищені від зовнішнього втручання. По-друге, від захисту прав ІВ. Юридичною основою, яка закріплює захист інноваційних конкурентних переваг, та передумовою передання ОІВ в інші держави є патентне законодавство. Нині в США існує одне з найдоскона-ліших патентних законодавств. Так, правовий захист авторського права в США закріплений у Конституції, а також у резолюції Конгресу 1783 р. про охорону прав авторів та видавців. А в осно-ву законодавства з питань промислової власності був покладений Федеральний патентний закон 1790 р., який згодом увійшов до Конституції. США стали першою державою, яка вжила заходів для захисту своїх позицій у світі з експорту ліцензій на винаходи, відкриття і нові розробки. Усе це веде до технологічної залежно-сті інших кран від США. Так, надходження за продаж патентів і ліцензій у США наприкінці 90-х років становили 27 млрд дол. (внутрішній трансферт — 90 %), а платежі за придбання ОІВ — 6 млрд дол. (внутрішній трансферт — 85 %). Відповідно Япо-нія — 6 млрд дол. та 9 млрд дол. [63]. Важливе значення для інноваційного процесу має зосере-дження зусиль держави та приватного сектору на завершальному етапі інноваційного циклу. Постійне зростання коопераційних досліджень і розробок у США свідчить про ефективну співпрацю у сфері створення і комерціалізації науково-технологічних товарів. Так, університети і федеральні лабораторії створюють нові тех-нології, а приватний сектор забезпечує виведення результатів на-укових і технологічних досліджень на ринок. Федеральний уряд всебічно сприяє досягненню національних цілей і задоволенню суспільних потреб. В останні роки в такій кооперації беруть участь місцеві органи влади. Більшість штатів формує ефективні регіональні науково-технічні системи, з допомогою яких підтри-мують промисловість, зміцнюють партнерство університетів та промислових підприємств, фінансують створення і впровадження нових технологій тощо. Важливого значення набувають регіона-льні центри передання технологій НАСА (Regional Technology Transfer Centers), які пов’язують технологічні ініціативи штатів з НАСА і федеральними науково-технологічними організаціями. Вони об’єднали свою діяльність і утворили національну мере-жу передавання технологій. Крім того, Національний науковий фонд США підписав угоду з Радою з питань науки і технологій штатів про залучення штатів до процесу ухвалення рішень у коопераційних дослідних центрах промисловості й університе-тах. Ці центри розміщуються в університетах, а їхня діяльність фінансується в рівних частинах партнерами з боку федераль-ного уряду, штатів та промисловості. Отже, штати розгляда-ються в США як найефективніший канал передачі технологій у промисловість. В Україні проблемі комерціалізації інновацій способом гори-зонтального та вертикального трансферту надається велике зна-чення. У 1996 р. затверджена Концепція державної промислової політики України, основною ідеєю якої є реформування економі-ки на основі високотехнологічних виробництв. У 1999 р. Верхов-ною Радою ухвалено Концепцію науково-технологічного й інно-ваційного розвитку України, у якій основна увага приділялась структурній перебудові виробництва, збільшенню наукомісткого експорту, відродженню винахідницької та раціоналізаторської ді-яльності. При президенті НАН України створено Центр інтелек-туальної власності і передавання технологій, що надає консуль-тації, юридичні, патентні послуги під час розроблення ліцензійних договорів, а також з метою врегулювання взаємовід-носин між співавторами розробок, винахідниками і науковими організаціями. Розроблено стратегію економічного та соціально-го розвитку України на 2002—2011 рр., яка базується на випере-джальній моделі інноваційного розвитку економіки, ухвалено За-кон України «Про інноваційну діяльність». Забезпечення найсприятливішого режиму вільної торгівлі та конкуренції, усунення перешкод у користуванні правами інтелек-туальної власності неможливі без удосконалення законодавства за допомогою введення правових норм щодо прав інтелектуаль-ної власності. Так, розроблено закони, що охороняють особисті немайнові та майнові права суб’єктів авторського права і суміжні права. Серед них Закон України «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» та Закон України «Про авторське право і суміжні права», який відповідає нормам Угоди з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (Угоди ТРІПС) щодо авторського права і суміжних прав, забезпечує вжиття органами судової вла-ди негайних і ефективних тимчасових заходів стосовно захисту цих прав та забезпечує ретроактивний захист для авторського права. Інтеграція в СОТ передбачає виконання певних норм та стан-дартів, визначених угодами, які адмініструє СОТ. Однією з най-важливіших є Угода з торговельних аспектів прав інтелектуаль-ної власності. Це правовий документ, що охоплює всі аспекти охорони прав на ОІВ. Україною виконано значний обсяг робіт з метою гармонізації національного законодавства у сфері ІВ. Зокрема, норми Угоди ТРІПС містяться у восьми законопроектах та шести проектах по-станов Кабміну України. У Законі України «Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України» вносяться зміни до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Зок-рема, щодо забезпечення охорони авторського права та суміжних прав через запровадження ліцензування господарської діяльності з увезення, вивезення та виготовлення оптичних дисків із записом на них інформації, а також до Кодексу України про адміністратив-ні порушення щодо відповідальності за порушення правил госпо-дарської діяльності з виготовлення, увезення, вивезення дисків для лазерних систем зчитування та матриць для виготов- лення. Великий обсяг роботи здійснено Україною на виконання укра-їнсько-американської спільної програми боротьби з нелегальним виробництвом оптичних носіїв інформації, підписаної Україною і США в червні 2000 р. Уряд України доклав чималих зусиль до припинення на території України правопорушень, пов’язаних з виробництвом, експортом, імпортом оптичних дисків для лазер-них систем зчитування. З метою здійснення цілеспрямованої бо-ротьби з неконтрольованим розповсюдженням дисків для лазер-них систем зчитування, що становить реальну загрозу державним інтересам, ухвалено п’ять постанов Кабміну України, спрямова-них на запровадження механізму захисту прав ІВ відповідно до норм і правил, затверджених в економічно розвинутих країнах. В Україні створюється законодавча база, яка дасть можливість державі запровадити досить жорсткий контроль у сфері виробни-цтва та розповсюдження оптичних дисків. Згідно з положеннями спільних програм органи державної влади постійно проводять інспектування заводів — виробників оптичних носіїв інформації, у тому числі й на запит утримувачів авторських прав чи їхніх представників. Створено робочі групи для цих перевірок. Україна зробила політичні кроки вперед у забезпеченні захисту прав на ОІВ на основі стандартів, прийнятих у світовому співто-варистві. Проте помітних зрушень у цих напрямах не відбулося. Так, кількість новаторів в Україні за останні 10 років скоротилася майже втричі. У загальному обсязі світових патентів Україні на-лежить менше 1 % (станом на 1 січня 2002 р. всього зареєстрова-но 73 671 охоронний документ, серед яких близько 60 % патентів на винаходи, а протягом 2001 р. їх було зареєстровано 11 670). Причому зареєстровано патентів без проведення експертизи (деклараційних патентів) — 9363, тобто 80 % від загальної кількості, проте такі патенти є неконкурентоспроможними на світових ринках. Крім того, зросла кількість зареєстрованих патентів на ко-рисні моделі та промислові зразки порівняно з 1995 р. Спосте-рігається низька винахідницька активність в Україні (за тема-тичними підрозділами 31 технічного напряму) серед 16 підрозділів, таких як: техніка зв’язку, машинобудування, ядер-на фізика, накопичення інформації. Водночас висока питома вага заявок у таких тематичних підрозділах: здоров’я, розваги, медикаменти, прилади (вимірювання, оптика) та хімія. Хоч в умовах становлення інформаційного суспільства в розвинених державах світу та орієнтації національної економіки на іннова-ційну модель розвитку ці сфери не зможуть забезпечити вихід на міжнародні ринки збуту. Крім того, скорочується зарубіжне патентування, що свідчить про несприятливий інвестиційний клімат. В Україні з розрахунку на 100 тис. населення подається в 30 разів менше заявок ніж, на-приклад, у Японії. Так, якщо в 1993 р. надійшло від іноземних за-явників 8687 заявок, то у 2001 р. — лише 240. Зареєстрованих іноземними громадянами патентів у 2001 р. було 1258, що стано-вить 11 % від загальної кількості. Найактивнішими є заявники із США — 26 %, Німеччини — 24 %, Франції — 8 %, Російської Федерації — 7 %, Сполученого Королівства — 5 %. Співвід-ношення кількості заявок від іноземних громадян і вітчизня-них інноваторів дорівнює 0,22, а це майже в сім разів нижче ніж середній показник серед країн ОЕСР. Чинниками, що пе-решкоджають патентуванню іноземних винаходів у країні, є вузький технологічний ринок та ненадійність захисту інтелек-туальної власності [66]. Це підтверджують фахівці Всесвітнього економічного форуму, які дали оцінку інноваційним показникам 59 країн світу. Україна посідає останнє 59-те місце за рівнем захисту інтелектуальної власності. Неможливість отримати кредитні кошти на вигідних умовах та відсутність комерціалізації венчурного капіталу спові-льнюють процеси технологій. Фінансування НДДКР перетворю-ється на фінансування наукових розробок, які не використову-ються у виробництві. Це, у свою чергу, призводить до втрати кваліфікованих кадрів і цінної інформації — 51-ше місце за пока-зником відпливу умів. Про низькі темпи впровадження пріоритетних розробок у ви-робництво свідчить показник кількості замовлених до впрова-дження та виконаних науково-технологічних проектів, що не пе-ревищує 16 % від загальної кількості [39]. Варто вказати на вкрай низький обсяг експорту високотехно-логічних товарів, який за останні роки був менший за 15 %. Крім того, за статистичними даними, до високотехнологічних товарів зараховували: машини й устаткування; електричні машини; ло-комотиви; засоби наземного транспорту; літальні, космічні апа-рати; судна та прилади. Тоді як у країнах ОЕСР високотехнологі-чномісткими вважаються аерокосмічне устаткування, комп’ютери, електроніка, ліки. Тому у зв’язку з такою класифікацією цей відсоток буде ще нижчим. Показник інтелектуалізації імпор-ту за останні роки не перевищував 25 %, а це теж є недостатнім у сучасних умовах. Коефіцієнт покриття імпорту високотехнологі-чних товарів їх експортом у середньому дорівнює 0,54, що свід-чить про посилення залежності України в 1996—1999 рр. від ім-порту високотехнологічної продукції [66]. Конкурентоспроможність вітчизняних товарів, насамперед, за-лежить від розвитку внутрішнього ринку об’єктів промислової вла-сності (ОПВ), динаміку якого характеризує статистика реєстрації договорів про передання прав на ОПВ та ліцензійних договорів на їх використання. Так, у 2001 р. було зареєстровано 482 договори, що на 23 % більше ніж у попередньому році. Це становить 43 % від поданих у Державний департамент інтелектуальної власності. Якщо проаналізувати розподіл зареєстрованих договорів/ліцензійних до-говорів за об’єктами промислової власності, то спостерігається тен-денція зменшення угод на винаходи та промислові зразки порівняно з 1998 роком відповідно на 45 % та 12 % (табл. 2). Таблиця 2 РОЗПОДІЛ ЗАРЕЄСТРОВАНИХ ДОГОВОРІВ/ЛІЦЕНЗІЙНИХ ДОГОВОРІВ ЗА ОБ’ЄКТАМИ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ Вид договору Кількість договорів/ліцензійних договорів, зареєстрованих за об’єктами промислової власності Винаходи Промислові зразки Знаки 1998 1999 2000 2001 1998 1999 2000 2001 1998 1999 2000 2001 Невиключ-ні ліцензії 67 35 38 50 21 25 8 5 85 90 107 106 Виключні ліцензії 29 10 9 19 7 5 4 4 5 15 15 31 Передання права 175 58 51 69 5 21 21 20 51 114 11 167 Відкриті ліцензії 2 20 5 12 0 0 0 0 — — — — Усього: 273 123 103 150 33 51 33 29 141 219 233 304 Причому вкрай незадовільною є галузева структура цих дого-ворів. Найкраще розвинутий внутрішній ринок ОПВ в лікеро-горілчаному виробництві, хімічній промисловості, а на машино-будування припадало близько 6 %, приладобудування — майже 2 %, у галузі засобів зв’язку та електроніці — його немає. Галузе-ва структура ліцензійних договорів на ОПВ подана в табл. .3. Ліцензійні договори на використання корисних моделей станови-ли по 50 % у приладобудуванні та машинобудуванні, а ліцензійні договори на використання промислових зразків — 89 % у лікеро-горілчаній та 11 % у харчовій промисловості. Таблиця .3 ГАЛУЗЕВА СТРУКТУРА ЛІЦЕНЗІЙНИХ ДОГОВОРІВ НА ОПВ Галузі Ліцензійні договори на використання винаходів ( Ліцензійні договори на використання знаків для товарів і послуг ( Харчова промисловість 4,94 8,76 Тютюнові вироби — 7,30 Лікеро-горілчані вироби 25,93 45,99 Легка промисловість — 2,92 Хімічна промисловість 11,11 4,38 Медицина і фармацевтика 13,58 2,92 Засоби зв’язку — 1,46 Електроніка — — Приладобудування 1,23 9,49 Машинобудування 6,17 — Сільське господарство 1,23 — Металургія 12,35 — Послуги — 8,03 Видавнича справа — 3,65 Будівництво 3,70 0,73 Переробна промисловість 4,94 — Автомобілебудування 1,23 — Видобувна промисловість 13,58 0,73 Інше — 3,64 Усього: 100 100 Варто підкреслити, що обсяг відвантаженої інноваційної про-дукції за цей період становив 9,4 % від загального обсягу відван-таженої продукції, що свідчить про негативні тенденції у внутрішній торгівлі ОІВ. Крім того, кількість укладених у 2000 р. ліцензійних договорів на право використання ОІВ становить 330, а станом на 1 січня 2001 р. на підприємствах України діяло 90 за-куплених ліцензій на використання об’єктів інтелектуальної влас-ності. Проте на початок 2002 р. їхня кількість зменшилась більш як удвічі. Із зарубіжними ліцензіатами укладено 64 ліцензійні угоди, у тому числі з Російською Федерацією близько 10 %. Від ліцензіатів України ліцензіарам надійшло 10,5 млн грн, від іно-земних фірм — 3110,5 тис. дол. США. Крім того, якщо в 1995 р. питома вага експорту ліцензійної продукції в загальному обсязі реалізації дорівнювала майже 35 %, то відповідно у 2001 р. — лише близько 12 % (табл. 4). Таблиця .4 ВИРОБНИЦТВО ТА ПОСТАЧАНННЯ НА ЕКСПОРТ ЛІЦЕНЗІЙНОЇ ПРОДУКЦІЇ Роки Показники 1995 1999 2000 2001 Загальний обсяг реалізації продукції у фактичних ці-нах, грн 43396,7 374069,8 1441419,0 2083136,4 Поставлено на експорт у фактичних цінах, грн 15034,1 69960,8 313419,2 243249,9 Поставлено на експорт, % до загального обсягу реалізації 34,6 18,7 21,7 11,7 Відвантажена ліцензійна продукція становить 0,8 % загально-го обсягу відвантаженої промислової продукції, у тому числі на експорт — лише 0,2 %. Якщо практичний досвід інноваційної ді-яльності свідчить, що етапу комерціалізації підлягає 3—5 % за-патентованої інформації, то стає зрозумілим, що без радикальних змін у цій сфері ми не зможемо реалізувати намічену інноваційну стратегію. Крім того, структура витрат за напрямами інноваційної діяль-ності свідчить, що питома вага досліджень і розробок постійно знижується, у 2001 р. вона становила 8,7 %, що майже вдвічі мен-ше ніж у 1999 р. Але необхідно врахувати, що у високорозвине-них країнах ці витрати сягають більше 30 % від інноваційних ви-трат. Найпоширенішим напрямом інноваційної діяльності на українських підприємствах є придбання засобів виробництва. Так, у 2001 р. витрати на них становили 63,1 % від загальних ви-трат. Проте на придбання нових технологій, зокрема прав на па-тенти, ліцензії на використання об’єктів промислової власності, витрачалось лише 4,7 %. Відповідно і витрати на придбання без-патентних ліцензій, ноу-хау, технологій у 2001 р. дорівнювали всього 1,6 % загальних витрат. Причому знизились на 1,4 % порі-вняно з 1999 р. витрати на рекламу та маркетинг і становили 7,9 %. Отже, узагальнимо основні негативні тенденції, що спостері-гаються в інноваційній сфері України: згортаються процеси раціоналізації та винахідництва; зменшується кількість іноземного патентування; низькі темпи впровадження у виробництво пріоритетних науково-технологічних проектів; нерозвиненість внутрішнього ринку об’єктів промислової власності; незадовільна галузева структура ОПВ; низька питома вага досліджень і розробок у загальній сумі інноваційних витрат на підприємствах тощо. Виходячи з вищевикладеного, основні напрями в подоланні негативних явищ в інноваційній сфері полягатимуть у такому: • Національна інноваційна система має бути тісно пов’язана з політикою у сфері інтелектуальної власності та передбачати функ-ціонування на регіональному і галузевому рівнях єдиної системи управління процесом комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності, інтегрованої із сучасними засобами телекомунікацій, що передбачає: — розроблення концепції системної інтеграції інноваційних ресурсів усіх видів; — використання можливості мережі Інтернет. • Створити інформаційну базу даних інновацій, яка має важ-ливе значення для трансферту ОІВ і дає змогу забезпечити пошук необхідних технологій для застосування на підприємствах. • Важливо залучати в господарський оборот усі результати ін-телектуальної діяльності, а це передбачає функціонування поту-жного інноваційного ринку, кваліфікованих фахівців із просу-вання нововведень на ньому, захист прав інтелектуальної власності, необхідної інноваційної інфраструктури та фінансу-вання ОІВ за допомогою венчурного капіталу. • Передаванню технології ОІВ має сприяти комплекс подат-кових і кредитних механізмів, механізмів непрямого регулюван-ня з метою створення сприятливих умов для діяльності структур, які беруть участь у виробництві та комерційній реалізації науко-вих знань. Наприклад, витрати на об’єкти ІВ слід виключити з бази оподаткування прибутку підприємства. Залучати до співпраці, фінансування комерціалізації інновацій регіональні органи влади, які на коопераційній основі з приват-ним сектором та державою зможуть просувати ОІВ на ринок. Створити Український банк реконструкції і розвитку, який би передбачав особливий механізм кредитування інноваційної дія-льності, зокрема передавання технологій та ОІВ. • Удосконалення законодавства у сфері інтелектуальної дія-льності проводити за такими напрямами: — гармонізація національного законодавства з нормами і по-ложеннями міжнародних угод та конвенцій у цій сфері, напри-клад ТРІПС, що прискорить прийняття України до СОТ; — зменшення термінів проведення експертизи патентів; — скасування видачі деклараційних патентів; — внесення змін до методики оцінки об’єктів інтелектуальної власності; — визначення права на об’єкти інтелектуальної власності, які створюються за рахунок державних коштів, скасування службо-вих винаходів; — регулювання порядку обміну, інвентаризації, амортизації й оподаткування об’єктів інтелектуальної власності та інших ре-зультатів науково-технічної діяльності тощо. Трансферт технологій має виконувати такі завдання: запобігати надходженню в Україну застарілих технологій; допомагати застосуванню сучасних високоефективних тех-нологій; підвищувати рівень інтелектуалізації вітчизняного експорту; випускати конкурентоспроможну продукцію тощо. Нині одним з найважливіших чинників інноваційної діяльнос-ті є швидкісна комерціалізація інновацій. Тому необхідно визна-чати ще на стадії НДДКР комерційний потенціал розробок, зосе-редити необхідні ресурси та ефективно управляти процесами трансферту технологій.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Трансферт технологій» з дисципліни «Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізації»
Ліцензійні договори 