Причин пасивності українського народу багато. Але найголовніша – історична. На свідомість українців, краще сказати деформацію свідомості, в значній мірі вплинули події останнього століття. Ще за часів Російської імперії велась невпинна боротьба з українською (руською) мовою, з етичними традиціями, культурою і світоглядом наших дідів і прадідів. Особливо жорстокого характеру цей натиск набув після більшовицького перевороту в Росії 1917 року. В період 1918 – 1938 року був знищений ментально-духовний шар нації, коли були розстріляні, або загинули в концтаборах сотні тисяч поетів, музикантів, учителів, лікарів. Чого вартий хоча б випадок з кобзарями, коли влада зібрала більше тисячі сліпих співаків, вивезла в тундру і викинула роздягнутих і безпомічних в сорокаградусний мороз на погибель. Еліту землеробної культури, господарів від Бога, знищували в двадцяті роки, розкуркулювали і розстрілювали в тридцяті. Під час Вітчизняної війни здорове ядро нації було мобілізоване і беззбройне та ненавчене кинуте гарматним м`ясом під кулі окупанта. Таким чином було знищено те, що генетично було кращим в Україні. Якщо ж добавити штучні голодомори 1920 – 22 рр., 1933, 1946 рр., то в підсумку було знищено за різними оцінками від 15 до 20 мільйонів українців. Виживали лише ті, хто “не виділявся”, хто міг пристосуватись, в більшості сіра маса, безвільна і безініціативна, “бидло”, рабське і запопадливе до більшовицької імперії. Звичайно, при цьому страждали і інші народи, але завжди страждає найбільше той, хто своєю ментальністю, культурою і традиціями найбільше загрожує існуванню імперії. Чим більш сірий, безвольніший народ, тим легше ним керувати… Отримавши волю в 1991 році наш народ так і залишився в лабетах “радянської, комуністичної, чиновницько-партійної зграї хижаків, що привласнила собі все народне майно і залишилась при владі. Натомість маємо старіючу, більше того – облишену пасіонарної енергії, вимираючу націю. Тих, хто народився і сформувався за радянські часи – не переробиш. Необхідно, щоб народилась і виросла нова Україна, вільна не лише на папері, а перш за все в усвідомленні себе українським народом. За рік, і навіть за десять, не варто чекати суттєвих змін, для того, щоб народ відновив себе, необхідні кілька поколінь. Легко знищувати, та важко будувати…
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Чому український народ такий пасивний?» з дисципліни «Русь»
