Двадцять перше сторіччя - це сторіччя інформаційних технологій, розбудови сфери діяльності людства поза межі планети, глобалізації всіх соціальних процесів. Людство отримує все нові і нові перспективи, а разом з ними і нові проблеми життєдіяльності. Кожного дня зникають без вороття тисячі представників рослинного і тваринного світу, руйнується і забруднюється літосфера, гідросфера і атмосфера. Фізичне, хімічне і генетичне забруднення, господарська діяльність людей змінюють облік планети і унеможливлюють саме існування людства. Позитивні і негативні наслідки прогресу торкнулись не лише фізичних а й інформаційних і духовних аспектів життєдіяльності. Глобалізація соціальних процесів веде до переходу всіх народів на єдину мову, передбачує єдиний для всіх морально-етичний кодекс, єдину духовну, освітньо-виховну і культурну основу. Перетворення людства в єдиний планетарний організм дозволяє максимально ефективно реалізувати фізіологічні аспекти його існування. Але, як процеси глобалізації вплинуть на інформаційно-духовну сферу, до яких наслідків призведуть у майбутньому? Так само, як і в біосфері, щорічно руйнуються і зникають мови, епоси, самобутні культури. То в одній країні світу, то в іншій, раз по раз виникає мовне питання. Не обійшло воно і Україну. На якій мові говорять українці в Україні і на якій мові ми будемо говорити завтра? Можливо взагалі не варто говорити про збереження рідної мови, а перейти на російську, що заполонила більшу частину інформаційного простору України? А ще краще на англійську, як мову інтернаціонального спілкування, або на китайську, як можливу всесвітню мову кінця двадцять першого сторіччя? Бо вже зараз кожний четвертий житель на планеті говорить на китайській, а число представників суперхристиянського етносу, що використовують англійську, безперервно скорочується внаслідок вимирання. (В усіх країнах з білим населенням смертність перевищує народжуваність, авт.) Звичайно, поставлене питання не відноситься до простих, і має багато факторів, що впливають на кінцеві висновки. В той же час, якщо відомі механізми формування мови і закони її розвитку, то можна говорити про перспективи розвитку і використання, чи про її безперспективність. Мова – це інструмент діяльності нашої свідомості, до сфери якої відносяться сприйняття і обробка інформації, її зберігання і використання для життєдіяльності, для моделювання, опису зовнішнього середовища і внутрішнього світу людини, для обміну інформацією. В залежності від характеру вирішуваної задачі будується мислення людини і, відповідно, її мова. Мова може бути знаковою (фонетичною), ієрогліфічною (знаково-блоковою), графічною (рисунків і креслень), кольорів і форм, запахів і смаку та тому подібне. Але в кожному випадку, відповідно до тих чи інших задач життєдіяльності, у використанні превалює або модульне-технологічне мислення, коли сама людина не створює інформаційні моделі, а отримує апробовані від друзів, з екранів, із книг, від батьків; або аналогове, коли задача вирішується за аналогією з відомою подібною за апробованою технологією; або асоціативне, коли модель поведінки чи рішення задачі навіюється асоціаціями з іншою сферою діяльності; або логічне, що будується за правилами формальної логіки і використовується, в основному, в математично формалізованих розділах знань людства. Вживання тої чи іншої форми мислення має свої переваги і недоліки. Так, використання модульно-технологічного мислення дозволяє компактно передавати і швидко засвоювати великий об’єм інформації у вигляді ієрогліфів. Але для того, щоб ієрогліф розуміли всі користувачі, він має бути стандартним, незмінним, що дуже обмежує пошук, фантазію і, в свою чергу, впливає на різноманіття думки і на творчість, на пошук нового через «мутації» думки, через багатоваріантність. Із теорії інформації відомо, що для пошуку оптимального варіанту розвитку необхідно мати в системі дві частини: стійку, або незмінного ядра, і в стохастичну, периферійну. Співвідношення між цими частинами задається коефіцієнтом стохастичності, значення якого коливається від нуля до приблизно 0,382, до значення, що задається в природі числом «Золотого перетину». Мале значення коефіцієнту стохастичності обмежує пошук, «цементує» свідомість; велике, навпаки, призводить через велику «кількість» варіантів до нераціональної витрати часу і ресурсів. При використанні ієрогліфічного письма формується ієрогліфічне мислення з малим значенням коефіцієнту стохастичності і обмеженими можливостями творчості; при тому, що таке мислення надзвичайно ефективне при засвоєнні великих обсягів матеріалу конкретної професійної спеціалізації. Використання фонетичної писемності з точки зору передачі і використання інформації менш ефективне, але, завдяки асоціативно-образному мисленню надає широкий простір для багатоваріантності, фантазії і творчості. Як показують історичні дослідження, на початкових стадіях розвитку писемності, у всіх народів виникає образно-знакове письмо. Пізніше воно трансформується в ієрогліфічне народів Сходу і фонетично-знакове – Заходу у відповідності до особливостей їх мислення. Варіативна частина мови у західних народів, точніше в індоєвропейських мовах, теж коливається в доволі широких межах. У мовах з жорстко визначеним порядком слів у реченні коефіцієнт стохастичності менший (романо- германські мови); в слов’янських, де вимоги до порядку слів м’якші, - більший. Результати мислення і творчості різних народів легко дослідити за Великою Британською, або Великою Радянською енциклопедією. Серед вчених із різних галузей знання майже не зустрічаються представники народів Сходу. Це гарні спеціалісти в усіх областях, де необхідно користуватись значним обсягом спеціалізованої інформації, це гарні користувачі і технологи. Більшість імен в енциклопедії належить представникам романо - германських мов, де врівноважені між собою детермінована і варіативна частини мислення. Але в більшості це не стільки «відкривачі» нового, скільки ті, хто в науці розбудовує відкрите іншими. В цьому відношенні виграють представники народів, що користуються слов’янськими мовами. Кількість науковців тут зменшується, зате зростає глибина і значимість виконаних ними досліджень. Українська мова, як і інші індоєвропейські мови, походить із санскриту, або «сенсарі» - мови богів, мови, на якій написані священні гімни оріїв (аріїв) «Риквіди» (в російській інтерпретації «Рігведи»). В наш час санскрит віднесений до «мертвих» мов, але багато слів, або коренів слів, зберігається і нині в цих індоєвропейських мовах. Та найбільше санскритських коренів збереглось в українській мові – більше тисячі (за дослідженнями поляка Красуського). Достатньо згадати назви слов’янських богів і їх назву на санскриті в Індії: Вишній – Вішну, Рама – Брама, Сіва – Шіва, Огні – Агні, Яма – Яма, Вій – Ваю, Вал –Валу, Суша – Шуша, Побуд –Будда, та т.п. У світовій літературі, особливо історіографії, поширена думка про індійські корені санскриту, але вона, на думку багатьох учених, є помилковою. За сучасною версією рух індоєвропейських мов був надто «одностороннім» - на північний захід від Індії, що можливо лише при наявності якихось важливих обмежень природного характеру (морів, пустель, льодовиків). В той же час відомо, що «Гімни оріїв» в Індію принесли племена, що прийшли з північного заходу. Так, в назві Шотландії знаходиться два дуже знайомих кожному українцю слова: скот + лан. А зовсім поряд інша країна з не менш цікавою назвою – Ірландія = Ірій (вирій) + лан, країна за обрієм, за морем; ще далі – Ісландія = Іс + лан = кріс + лан, або крига + лан = крижана країна … За відсутності природних обмежень мова розповсюджується за законами «фронту вогню» в усі боки. Відомо, що відгалуженнями санскриту є п’ять груп мов, а саме: ірано-кавказька на півдні, тюркська на сході, угро-фінська на півночі, романо- германська на заході, а в центрі знаходиться слов’янська. І, якщо подивитись в глибини історії незаангажованим поглядом, там можна знайти дуже багато цікавих фактів. Так, у «Велесовій книзі» сказано: «… Дві тьми років тому наші пращури під проводом Бога Сонця Яра і Бога оріїв Вишня пішли з Батьківщини, бо настали холодні часи … Бог Яр привів оріїв до Руського (Чорного) моря, а Бог Вишень дав вогонь і напоїв їх сур’єю (сонячним напоєм)» … І далі: «Після великих холодів, що приходили знову і знову, багато оріїв зневірились у вірі в Бога. Родичі наші стали битись за володіння інськими (іншими) станами (краями). І багато говорило, що не потрібно звертатись до Роду, бо не має спокою огнищанам. І стали вони вірити в Дия і його сина Індру, що стоїть біля трону Дия. І тоді орії пішли в Інські стани…» Взагалі вчені історики в своїх дослідженнях, в основному, користуються фактами двох – трьох аспектів історії. Найчастіше використовуються писемні свідчення літописів і рукописів та залишки–фрагменти побуту часу досліджень. Але перші часто міфолізуються авторами, або ж пишуться „за чутками”, другі дуже погано зберігаються за виключенням умов пустель то подібних до них. А якщо ситуацію доповнити постійним переписуванням і „уточненням” історії на замовлення зацікавленої влади, то довіра до історичної міфології у вчених не дуже висока. В той же час окрім писемної та побутової „археології” багато необхідної інформації для відновлення історичної дійсності можуть надати фізична, кліматична, лінгвістично–мовна, генетична, епічна, топонімічна, релігійна та інші історії. І в цьому відношенні існує багато фактів, що підтверджують відповідність території України прабатьківщині орійських народів. Так у Відичній вірі наших пращурів, а пізніше в індуїзмі однією з головних богинь є Дана – богиня води, річок, життя, еволюції. Ім’я цієї богині простежується в назві практично всіх річок що впадають у Чорне (Руське) море. У давнину Дунай називався Дана-й, Дністер – Дана-істра (зірка Дани), Дніпро – Дана–прісно, Дон був Дан, а Дінець – Данець. Сліди найдавнішого на планеті землеробства можна знайти в залишках напівземлянок – напівбудівель із саману ХІ – ХІІ т.д.н.д., в якому знаходять зерна культурних рослин: проса, жита, ячменю, вівса. Існує думка, що одомашнення коня і вола відбулось у Подніпров’ї і Подунав’ї, бо саме тут знаходять найдавнішу упряж, найдавніші рала – перші колеса і перші вози. На території України, а саме на брилах Кам’яної Могили, що на річці Молочній поблизу Мелітополя, знаходяться найдавніші відомі писемні знаки так званого „протошумерського клинопису”. В басейнах Дніпра і Дунаю розкопуються найдавніші в світі міста Трипільської культури, в яких використовувалася двохповерхова забудова і мешкали десятки тисяч наших прабатьків. І все це було за тисячі років до Шумерської цивілізації і культури Єгипту. За багатьма свідченнями вихідцями з Придніпров’я були етруски, що заснували Рим, і шумери, в Дворіччі; в Індії це були скити – сколоти, а в Шотландії – скоти. За свідченням багатьох міфів і легенд наші пращури йшли на захід і схід, на північ і південь. Утворювались нові народи, народжувались нові цивілізації і культури, але в цих „гілках” індоєвропейського „дерева” легко відстежуються генетичні, епічні та релігійні інваріанти, властиві нашим пращурам і їх нащадкам українцям. І в той же час зі зміною місця, території мешкання змінювалась мова, змінювався її фонетичний склад і частота вживання тих чи інших фонем – звуків. З огляду на прагнення всіх процесів у природі до оптимізації, маємо визнати, що, не зважаючи на необхідність для планетарного спілкування єдиної мови, вона змінювалась і пристосовувалась до конкретних географічних і кліматичних умов. І в цьому відношенні мови нагадують місцеві сорти культурних рослин, чи різновиди свійських тварин в залежності від умов існування. Із фізики відомий один із найбільш важливих принципів будови Всесвіту, а саме: „якщо в якесь середовище помістити об’єкт іншої природи, то або об’єкт переформує середовище під себе, або навпаки – середовище переформує об’єкт. Іншими словами, якщо в умовах даної території формується об’єкт, то він обов’язково несе в собі особливості, характерні для даної території. Під дією місцевих потоків інформації формується не лише організм, а й структура мозку і свідомості. Оптимальною мовою для найбільш ефективної праці мозку даної архітектури є та, що складалась на даній території протягом десятків поколінь. Спеціалістам із космічної фізики відомо, що магнітному полю Землі притаманні так звані α, β і γ ритми. Але на частотах цих геомагнітних ритмів „працює” і інформаційна сфера всього живого на нашій планеті! А збурення магнітного поля Землі призводять до збурень і помилок в роботі нашого мозку. Свого часу один із найвидатніших учених всіх часів перший президент АН України В.Вернадський, створив вчення про ноосферу Землі. За цим вченням людство поряд з літосферою, гідросферою, біосферою та іншими «сферами» створює ноосферу, сферу розбудованого людства, яка, за словами вченого, стає новою геологічною силою, планетарно-космічним фактором, що впливає на подальший розвиток планети. Людина є універсальним модулем, добудовуючи який можна отримати які завгодно спеціалізовані механізми взаємодії з природою та її перебудови. Спочатку палка, потім меч, лопата, трактор, екскаватор, станок, верстат, автоматична лінія та т.п. – це розбудова і продовження руки, її спеціалізація. Колесо, крило – продовження ніг, механізми швидкого долання простору; мікроскоп і телескоп, рентген і ультразвук – продовження очей. Окрім розбудови фізичного тіла, людина розбудовує свою свідомість і свій інтелект. «Навішуючи» модулі-програми людина спеціалізується у вибраному напрямку, розбудовуючи себе в інформаційному просторі. Зрозуміло, що розбудова буде оптимальною, якщо структура людини відповідає геофізичним параметрам даної території, а програмне забезпечення, в даному випадку мова, відповідає цій структурі. Надзвичайно цікаві дослідження, що пов’язані з впливом місця народження на талановитість людини. Якщо позначити на мапі України місця народження геніальних особистостей, то виявиться, що частота таких народжень значно вища вздовж меридіана від Чернігівської і Сумської областей через Полтавську, Черкаську, Кіровоградську, Дніпропетровську, Запорізьку і Херсонську області до Криму. Тобто через області зі значними покладами залізних руд, над якими магнітне поле Землі немов би прогинається, наближуючись до поверхні. Враховуючи залежність людського мислення від стану магнітного поля, а також теорію В.Вернадського про планетарну розбудову людської свідомості, можна стверджувати, що там, де магнітне поле Землі наближається до поверхні, там більш сильна взаємодія людської свідомості з інформаційним полем Землі, з біопланетарним комп’ютером, з Логосом планети. І якщо людина бажає більше зрозуміти і більшого досягнути, то для спілкування з Космосом вона має народитись на даній території і говорити мовою, що склалась тут на протязі тисячоліть. Звичайно, що в історії того чи іншого народу бувають ініційовані зовні мовні зміни, але з часом має спостерігатись тенденція повернення тимчасово втраченого звукоряду. Свого часу нинішні території помешкання угро-фінських народів, що знаходяться в межах від Балтики до Уралу і від р. Оки до Льодовитого океану, була завойована русами. Місцеве населення з часом втратило свою мову, пісні, епос, перейшовши на церковнослов’янську староболгарську мову, що поступово трансформувалась у російську. В той же час не лише лінгвісти знають, що ця мова на даній території набуває характерної для угро-фінських народів частоти вживання окремих фонем. Подібна ситуація спостерігається з татарським населенням Поволжя, з українцями-русичами на Дону і Кубані … Формування мови підкоряється не лише місцевим умовам, а й характеру етнічної діяльності, віку самого етносу. Коли мова йде про вік українсько-руського етносу, то одним із показників його давності є народна пісня. Вважається, що в світі немає іншого народу, який би склав стільки пісень, скільки записано в Україні. Як не може навіть дуже талановитий митець в 15 років написати 1000 полотен, так і нація віком в 300 років не може створити більше, ніж півмільйона пісень. Зважаючи на тисячолітній характер етнічної діяльності, а саме землеробства, можна стверджувати, що українська (руська) мова формувалась на протязі тисячоліть, починаючи з часів Трипільської культури, а можливо й раніше. За цей тривалий час формування вона набула особливих, характерних лише для неї особливостей. Українська мова надзвичайно гармонійна, бо вимагає після приголосної вживати голосну і навпаки. В українській мові навіть наголос в слові часто змінюється заради гармонії, особливо в віршах і піснях, не кажучи вже про порядок слів у реченні. І тоді так само як думка формує мову, мова починає формувати думку, впливає на гармонію і якість мислення. Гармонія мови породжує гармонію думки і впливає на потенційні можливості творчості людини. В цьому сенсі було б цікаво дослідити значення руйнівного впливу на російський менталітет так званої «матірщини», особливо на творчість, «не в лапках», а наукову. Бо, знову-таки, відомо, що майже ніхто з великих вчених не лише не вживав цього «бруду», а й боровся з ним, усвідомлюючи, що «пустелі природній передує пустеля душі». Одним з найбільших скарбів нашого народу є мова, мова духовності, інтелектуальності, мова творчості. І той, хто усвідомлює її можливості, може скористатись цим інструментом, інструментом своєї розбудови в Планетарному Логосі, інструментом геніальності і творчості. Якщо ж хтось цього не розуміє, то, мабуть, не дано …, бо як не можуть родити яблука на вербі,, так і людина, що сформувалась в одному місці, говорить мовою іншої території, а проживає на третій, дуже багато втрачає від дарованого Природою і Богом.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Якою мовою говоримо і якою маємо говорити» з дисципліни «Русь»
