Кожна людина в повсякденному житті користується не стільки своїм розумом, скільки стереотипними моделями поведінки в побуті і на роботі, взятими у знайомих, із літератури, преси, телебачення. Для дітей найціннішими є моделі, запозичені у старших від них на кілька років. Звичайно, кращим варіантом було б мати в сім'ї не менше трьох – чотирьох дітей, з інтервалом в розвитку від двох до чотирьох років, які б показували приклад молодшим, виховували їх. Коли ж своїх братиків і сестричок немає, дитина вчиться "жити" в інших, на вулиці. Бо чого можна навчитись в набагато старших за себе батьків? Все у них може і вірно, тільки не придатні їх моделі в дитячому світі. На життєві моделі нинішніх батьків орієнтуватись, на жаль, і не можна, бо саме завдяки їх зусиллям маємо те, що маємо. Яблуко від яблуні далеко не відкотиться. Є ще телебачення, та і там нерівність, заздрість, ненависть, жорстокість, насильство, цинічність, брехня, культ сили, грошей, доступності, фізіологічних "цінностей". І дитина, не встигнувши сформувати позитивну духовну сферу, потрапляє під вплив брудного негативного духовного суспільного середовища, починає розуміти матеріальну, фізичну, інтелектуальну нерівність, шукає в темряві душі свій шлях і попадає не на вузьку дорогу добра і світла, а на широку дорогу, що веде вниз. Вниз, де все дозволено, де немає ніяких моральних і етичних обмежень на думки, слова і вчинки. Цеглина за цеглиною формується Майбутнє, без перспективи і майбутнього. Для того ж щоб мати надію на краще, щоб змінити ситуацію, необхідно: змінити стан свідомості тієї частини суспільства, в якій ще живе біль за свою Батьківщину, за Майбутнє всіх дітей планети, за планетарний дім (глухі все одно не почують, а сліпі не побачать); цілеспрямовано формувати особистість дитини, згідно з кращими набутками Духу і Розуму; перейти в суспільному житті від цінностей фізіології до духовних цінностей; щоб не душа обслуговувала тіло, а тіло – душу; необхідно змінити саму структуру суспільства таким чином, щоб духовність людини була над усе. Рішення першого завдання пов'язане з кількома аспектами, і першим серед них є вічне філософське запитання: "Що первісне – матерія чи свідомість?" Якщо приймається за первісний елемент матерія, точніше речовинно-вакуумний Всесвіт, в якому розум сприймається як похідна – Бог не потрібен. І тоді все в усьому Світі випадкове і безцільне, а тому не мають сенсу ні мораль, ні етика, ні людська спільність взагалі. Якщо ж свідомість це загальний стан матерії, то тоді необхідно визнати доцільність всього живого і відповідальність за життя, за свої вчинки, за все, що відбувається навколо тебе. І та, і протилежна думка мають своїх прихильників і свої аргументи. Ми ж в подальших роздумах будемо відштовхуватись від аргументації, приведеної в Доповненні "Розум у Всесвіті", від висновків розумності не лише живого, але й Всесвіту в цілому. Згідно з вищеозначеною точкою зору, будова людини дуже складна. Коли йшла розмова про символічність трисила, малась на увазі триєдність Природи Бога, Всесвіту і людини, триєдність тіла, розуму і духу, точніше речовинно-енергетичної складової свідомості і духу. З одного боку, будова людини нагадує матрьошку, з іншого – всі складові матрьошки присутні відразу в усіх точках простору, хоча і не співпадають в межах біологічного тіла, яке бачимо. Це щось на зразок грунту, в якому є місце воді, повітрю, але водночас і разом, і нарізно. Розвинута думка не безпідставна: за допомогою рамки (аналога рамки лозоходця, можна дослідити енергетичну, інформаційну і духовну сферу людини, їх структуру. Можливо будова людини набагато складніша, але на сьогодні означені лише перші три складові, про інші навіть не йде мова. Особливо, коли говоримо про визначення того, що розуміємо під словом "Бог": в цьому випадку можна лише сказати словами Ісуса Христа, що "і тут – теж"; іншими словами, можна стверджувати лише те, що Людині притаманні деякі із неозначеної множини якостей Творця Всесвіту. В кожній людині, як і у всього, що є у Всесвіті, є щось первинне, те, що в переказах, в постулатах різних релігійних систем, у філософських працях визначено як монаду, те, на чому будуються всі інші тіла. Впродовж життя Людини будується біологічне тіло, розвиваються і будуються далі його ментальне (розумове) і духовне тіла, ті, що взяті разом, ми розуміємо під поняттям "душа". Первинне серед них духовне тіло, для його розвитку будується тіло розуму, а для існування того і іншого – біологічне. Через біологічне тіло ми пов'язані з навколишнім енерго-речовинним світом і тому так багато уваги приділяється Людиною саме цьому тілу. Для більшості з нас саме воно стає домінантою, його обслуговують і турбуються, його лікують і йому служать. В роки Великої Вітчизняної війни поширеним було гасло "життя заради перемоги". Але є і інший вислів "перемога заради життя". Щоб розставити акценти, давайте запитаємо: "Що вагоміше – душа чи тіло?!" І згадаємо слова Ісуса Христа "чи не душа більше за тіло?!". Звичайно, тіло потребує догляду, харчування, води, повітря. Для підтримки тіла в доброму фізичному стані потрібне постійне і різноманітне навантаження. Відомо, чим закінчується перебування космонавтів впродовж тривалого часу в невагомості. Але ті ж наслідки очікують і інші складові Людини – ментальне і духовне тіла. Кожне з них потребує поповнення свого запасу необхідного для існування; кожному з них потрібне постійне навантаження. Коли дитину не навчити розмовляти і читати в дитинстві, доки формуються структури її мозку, всім відомо, як важко це зробити пізніше. Якщо дитину не навчити працювати, то ставши дорослою, вона буде робити що завгодно – спати, гуляти, красти, але не працювати. Ті ж наслідки очікують людину в разі, коли в дитинстві не прищепили, не розвинули духовність. До тих пір, поки людина не задовольнить фізіологічні потреби, вона шукає засоби вирішення потреб біологічного тіла, бо без нього функціонування інших тіл в земних умовах неможливе. Задовольняючи потреби тіла, людина шукає, творить, розвивається, еволюціонує. Та згадайте, що стає з людиною, коли у неї все є, коли вона забезпечена всім необхідним? Починається спершу духовна, потім розумова, а за нею і фізична деградація, фізіологічний потенціал вичерпався, розумовий і духовний людина не напрацювала: немає, не сформувалось ментальне тіло – не потрібна інформація, не потрібна робота свідомості; не сформувалось духовне тіло – ситуація аналогічна. Коли б у людини були розвинуті інтелектуальні і духовні запити (потенціали), то після задоволення потреб біологічного тіла вона б могла працювати в інтелектуальній, а після вдосконалення цієї – в духовній сфері, межі яких, на відміну від біологічного тіла, не окреслені. Отже, для гармонійного розвитку Людини, в ній уже в дитинстві необхідно сформувати всі три «тіла». Виховання дитини повинно складатись з фізичного, інтелектуального і духовного. Щодня дитина повинна мати відповідне навантаження, необхідну практику. Бажано, щоб всі три компоненти виховання поєднувались в діяльності дитини водночас, щоб фізична підготовка доповнювалась інтелектом і духовністю, інтелектуальною гімнастикою тіла і серця, а духовна несла на собі відбиток фізичної досконалості і розуму. В кожній родині, в дитячому садку, в школі, в вищих учбових закладах необхідно гармонійно поєднувати всі компоненти виховання. І лейтмотивом виховання повинні бути всеосяжна любов до навколишнього Всесвіту, душевна потреба творити добро. Ще Л.М.Толстой казав, що ми любимо людину за добро, яке їй робимо і ненавидимо за зло, що спричиняємо. Людина повинна творити Добро, творити красу і гармонію, бо, як говорив той же Л.М.Толстой: "Людина, створюючи потвору, дичавіє, стає злою, ненавидить себе і оточуючих". Спираючись на безцінні набутки Духовності величних постатей людства необхідно створити з розрізнених блоків школу духовного виховання, що гармонійно б поєднувалась з традиційною школою виховання. Дитину слід виховувати таким чином, щоб всі її вчинки будувались з врахуванням обмежень – не нашкодити, щоб вся діяльність її, як людини, зводилась до розуміння гармонійного співіснування з навколишнім середовищем, щоб вона була не руйнівним фактором в природі, а її лікарем, оберегом, її невід'ємною складовою; в ідеалі, щоб природа помічала Людину лише тоді, коли сама природа потребуватиме допомоги. Дитина повинна розуміти, що все навколо живе, що біль, радість, сум, інші почуття притаманні не лише Людині; і що не можна без надзвичайної потреби рвати квіти і ламати віти дерев, вбивати, руйнувати і нищити, перебудовувати створене Богом з власного нерозуміння. Необхідно, щоб сама природа відстежувала закони розвитку і еволюції живого. Людина не має права втручатись ні в які процеси, що відбуваються на планеті і в космосі, якщо останні не загрожують знищенням життя, або планеті взагалі. Всі члени суспільства повинні зрозуміти одне: людина може користуватись лише тим, що їй дано, бо дано їй все необхідне для розвитку і еволюції. Не помічаючи даного і створюючи потворні аналоги, Людина руйнує всі сфери Землі, вбиває в них життя, перетворюючи сушу в мертвий смітник, океани в помийні ями, а атмосферу в газову камеру. Людина не має права втручатись ні хімічно, ні генетично, ні інформаційно в життя планети, вона повинна зрозуміти раз і назавжди, що якщо ми хочемо зберегти свій дім, то не можна нічого тягнути в нього з Космосу, особливо додаткову енергію, речовини, інформаційні структури, бо все, що йтиме від людини, зрушить точку рівноваги і гармонії, причому завжди з небажаними наслідками. Те ж саме стосується і "освоєння" Людиною Космосу. Ми можемо туди літати, досліджувати (звичайно в розумних межах), але не маємо морального права щось перебудовувати і змінювати за власним бажанням. Коли мова йде про "завоювання Космосу", то це лише аналог "завоювання території" на стадії племінного розвитку. Зразу палили ліс разом з усім тим, що в ньому жило, потім обробляли землю, аж доки вона не перетворювалась в пустелю. Хто дасть гарантію, що те ж саме не очікує нас в Космосі, на інших планетах? Хто сказав, що там немає життя? Що ми, колонізуючи Космос, не зруйнуємо його так само, як руйнуємо своє планетарне середовище?! Якось в одному ставку зустрілися два карасі. Один і говорить другому: "А ти чув, що наші вчені карасі стверджують нібито існують інші ставки? Більше того – вони вважають, що там також має бути життя! Уявляєш, якби ми могли збудувати ракети (заповнені водою), ми б змогли полетіти до інших ставків і там знайти життя! І, навіть, інші карасячі цивілізації! Ми б познайомилися з представниками іншого розуму, набули б нових знань, відкрили для себе нові горизонти..." А в цей час на гілочці дерева, що нахилилось над водою, співав соловейко, та його пісня карасям нечутна і невідома. А в іншій частині ставка карась – священник звертаючись до прихожан показував на образи і казав: „І створив Бог карася по образу і подобі своїй”. Так і Людина, шукаючи собі подібних, думаючи про своє майбутнє повинна завжди пам'ятати, що нічиєї, незайнятої території не буває, що все навколо розумне і живе; і що Людство займає лише свою нішу в розумному, живому Всесвіті, але цей розум не людський. Пам'ятати так само, як і те, що не буває добра без зла, а любові без ненависті, що все у Всесвіті має два полюси (в крайньому разі в тому стані, в якому ми його сприймаємо). Є розум спрямований на творення краси і гармонії, а є той, що руйнує, вбиває, знищує; є духовність любові, добра, високих почуттів, ідеалів і творчості, і є антидуховність зла, пітьми, ненависті; слід завжди пам'ятати, що на всіх рівнях організації розуму і духу Всесвіту мають місце обидва полюси, що скрізь є свої вчителі і злодії, лікарі і вбивці, великі душі і паразити, але все це і те, і не те, до чого ми звикли і що знаємо. Наявність двох полюсів на всіх планах буття дає велику різноманітність для формування і розвитку людини, суспільства в цілому. Сценарій розвитку всього живого побудований таким чином, що близько 70-80 відсотків подій, що стосуються нас і до яких ми причетні, протікають незалежно від нас, і лише в 20-30 відсотках ми можемо впливати на перебіг подій. В теорії інформації і в теорії статистики співвідношення між можливостями людини і детермінізмом буття має назву коефіцієнта стохастичності, або коефіцієнта волі вибору людини. Доля людини обумовлена законами природи і законами суспільства, в межах дії яких людина може дозволити собі діяти за власним розсудом (але згідно з тими ж законами). При цьому все суспільство теж розподілене таким чином, що невелика частина (20-30 відсотків) визначає шляхи розвитку людства, інша (і більша) слідує за першою. Є люди – оператори, які формують суспільство, і є люди – елементи суспільного середовища, яких суспільство формує під себе. Співвідношення позитивної і негативної духовності в суспільстві формує духовність людини, а співвідношення творців позитивної і негативної духовності впливає на будову духовної сфери суспільства. Коли суспільство має негативні відтінки духовності, більшість членів такого суспільства приречена на антидуховність свого існування і своїх вчинків. Для перебудови духовної структури суспільства необхідно мати позитивне співвідношення між носіями і творцями духовності в бік її позитивної складової. Щоб можна було говорити про корекцію майбутнього суспільства, необхідно виховати нових носіїв і творців позитивної духовності, при цьому їх чисельність повинна становити 10-15 відсотків чисельності суспільства серед активних громадян з впливом не менш ніж на 50 відсотків членів суспільства в цілому. При цьому слід зважати на відчайдушну протидію (інерцію) перебудові з боку того стану, в якому перебуває суспільство, а також мати на увазі, що для виховання нової людини потрібно створити навколо неї відповідне інтелектуально-духовне середовище з боку тієї частини суспільства, яка розуміє необхідність позитивних змін, але не мас достатнього числа носіїв нового для впливу на суспільство в цілому. Формування духовного ядра суспільства слід починати з сім'ї, дитячого садка, школи, церкви, з тих установ і закладів, в яких виховується майбутнє етносу; з перегляду підходів до самого процесу виховання і його змісту в відповідності з гармонійним поєднанням всіх аспектів буття людини і суспільства: фізичного, інтелектуального і духовного. В сучасному суспільстві позитивний духовний досвід дитина отримує лише в перші роки свого життя, коли перші кроки і перші слова освічені і зігріті любов'ю і ніжністю мами, інших членів сім'ї, родини. Як показують дослідження, майже у всіх людей, за невеликим винятком, подальший духовний досвід негативний. І перші уроки такого досвіду дитина теж отримує в сім'ї. Байдужість, нещирість, зрада, брехня, лінощі фізичні і духовні, відсутність не те що мети, а навіть бажання чогось доброго і світлого окрім задоволення фізичних потреб, зневажливе ставлення до старших членів родини, відсутність ідеалів, п'янство, неохайність особиста і суспільна – хіба можна перелічити всі ознаки бездуховності, які отримала сім'я за радянські часи і в умовах якої виховується дитина? То ж очевидно, без перебудови сім'ї сподівання на краще безпідставні. Найміцнішою є сім'я, що створюється за духовними принципами. Колись у давніх греків було чотири різних змісти у слова любов. Любов до рідних, статева любов, любов до їжі,, води, тварин, рослин з точки зору споживача навколишнього середовища і любов до Бога, до Всесвіту, безкорислива і безмежна. Всі ці різновиди любові мали різні назви і різне визначення. На Русі любов поділялась на кохання і просто любов до всього іншого, в Росії зміст цього слова був найбільш наближений до цінностей споживання. Саме тому сім'ї Радянського Союзу і на пострадянському просторі створювались і створюються здебільшого за фізіологічним покликом статевих ознак. Та й то, у всякому разі, коли у тих, хто "парується", взагалі є думка про створення сім'ї. Зараз кажуть – нехай звикають до одруження один до одного, щоб потім не розходились, забуваючи, що просто фізіологічні відносини руйнують духовну сферу і юнака і дівчини, що якщо вони "розбігаються" і колись будуть створювати власну сім'ю, то що вони принесуть в неї, окрім руїн і відчуття втрати цінності самого світлого і чистого почуття кохання, натомість отримавши сірість, буденність, відчуття нікчемності свого буття. Сім'я, побудована лише за статевими та матеріальними ознаками, нестійка, діти їй не потрібні, а якщо і народжуються, то лише для того, щоб показати навколишнім членам суспільства, що батько й мати не каліки і можуть щось народити. В багатьох сім'ях дитина стає або іграшкою, якщо вона одна, або тягарем, якого молоді батьки не проти якось позбутись. Бо дитина потребує догляду, жертви, а молодих ніхто не привчив ні до праці, ні до терпіння, ні до, піклування про інших, їм просто хочеться "пожити". А відтак руйнуються майже кожні три сім'ї з чотирьох. Пояснення лише суспільними причинами цього процесу нічого не варті, бо як показує світовий досвід, чим вищий життєвий рівень народу, тим менша в ньому народжуваність. В суспільстві необхідно відновити культ сім'ї. А для цього потрібно, щоб по телебаченню, радіо, в літературі домінувала не фізіологічна насолода, що більше нагадує механічне дійство, а кохання, як першопочаток духовного зближення молодого подружжя задля продовження роду; щоб в суспільстві відновився культ духовності етнічних традицій в сім'ї, щоб підтримувалось все, що зміцнює культ сім'ї і нещадно засуджувалось те, що її руйнує. Бо казав Христос: "Всяке царство, розділене внутрішньою ворожнечею, перетвориться у пустелю, і ні одне місто чи дім, розділений внутрішньою ворожнечею, не встоє". Суспільство, у якому зруйноване відчуття родини, сім'ї, народу – не встоїть, і суспільство, у якому зруйнована сім'я – не має майбутнього. Та сім'я – це лише найменша гілочка родового дерева етносу. А тому, починаючи з сім'ї, де виховується шанобливе ставлення до всього навколишнього світу, необхідно крок за кроком прищеплювати любов до своєї Батьківщини, до свого Роду. Людина поза межами свого етносу втрачає себе як особистість, втрачає можливості відтворення свого роду, позбувається коріння, що живить його розум і душу. Глибоко помиляється той, хто твердить, що культура, етика, мораль, духовність мають загальнолюдське забарвлення, єдину планетарну цінність, а тому духовні цінності створюються в незалежності від національності, більше того – національне стримує розвиток планетарної духовної сфери, а тому необхідно боротись з будь-якими проявами націоналізму. Та легко помітити очевидне: все, що створене в духовній сфері – створене на національному грунті; і лише потім набуває загальнолюдського визнання. Дехто може заперечити цю тезу, вказуючи на приклади багатьох творців, що жили і працювали за межами свого етносу, на грунті інших. Але, по-перше, всі вони спочатку виховувались в конкретному етносі і все, що вони створювали потім, несло відбиток і забарвлення саме того етносу, в якому вони сформувались; по-друге, в їх творах гармонійно поєднувались і збагачувались риси різних національних культур (звичайно на користь того етносу, в якому доживали свій вік творці). В сфері Духу нічийної території не буває. І, по-третє, діти цих творців, були вже ординарними членами іншого етносу, а якщо щось і створювали, то вже на грунті і в межах нового етносу. Етнічне виховання буде безплідним, якщо дитина не бачитиме перспективи і не відчуватиме сенсу свого життя, його цінності. А тому в процесі виховання дитина повинна усвідомити невипадковість свого земного буття і відповідальність за всі свої думки, слова і вчинки; зрозуміти, що просто так у Всесвіті нічого не відбувається і що все, до чого причетна людина, має зворотний зв'язок. Великий німецький філософ XX сторіччя Хайдегер, розвиваючи вислів Христа про те, що людина повинна вчитись, вчитись і вчитись, писав: "Життя людині дано не для того, щоб вона "пробігла" з точки А в точку В і з піною на вустах впала на фініші, і не для того, щоб вона сиділа або блукала, не знаючи куди себе подіти, а для того, щоб кожний день і кожну годину вона прожила". Кожна людина має своє призначення і свою долю. І як школяр, який першого вересня приходить до школи, за рік повинен засвоїти всі обумовлені процесом навчання теми і 25 травня перейти до старшого класу, так і людина повинна пройти свій шлях у цьому житті. І в кожному житті є 1 вересня і 25 травня, та кожний приходить до нього з різними набутками і різними перспективами на майбутнє. Можна вчитись, а можна марнувати час, можна творити добро і красу, а можна жити у злі, перетворювати свій і планетарний дім в помийну яму. Це вже залежить від самої людини, від того, як вона долає свій шлях у житті. Коли вона прямує шляхом свого призначення – її будуть заохочувати, в потрібний час і в потрібному місці її чекатиме необхідна книжка і невипадкова людина, і все буде йти найкращим чином. В Китаї такий шлях символічно називають шляхом "Дао". Та коли людина відхиляється від свого шляху, умисно чи ненавмисно блукає, йде супроти своєї долі, ігноруючи своє призначення – її поправляють, як школяра. Правила навчання і зростання у Дусі мають назву "Карми". Карма – це те, що в народній мудрості найкраще виражено в прислів'ї: "що посієш, те й пожнеш". Карма буває позитивною і негативною. Позитивною, коли кажуть: його твір приречений на успіх, а про негативну – біда не приходить одна. Вже пращури добре розуміли, що таке Карма і сформулювали чотири причини позитивних і негативних наслідків діяльності людини. В Євангелії вони подані як чотири гріхи: перший – першородний, пов'язаний з походженням людини (вірогідно з хижацькою сутністю її, як біологічної особи) і з вигнанням її з Раю за порушений закон не зривати плодів з дерева знань без дозволу; другий, пов'язаний з наслідками життя батьків, що впливають на їхніх дітей і на їх рід до п'ятого коліна (умовно) – батьківський гріх; третій – особистий, коли людина пожинає плоди того, що посіяла; четвертий – суспільний, в якому пов'язані всі людські взаємовідносини, суспільна мораль, етика; це вплив карми суспільства на конкретну людину, і вплив самої людини на долю інших, тих, що є, і тих, що будуть. Завдання кожної людини і суспільства в цілому нейтралізувати вплив негативної карми, стійко, по-людськи, переносячи все, що дісталось в спадок, і створюючи необхідні умови для позитивних наслідків на майбутнє. Та все це за умови зростання на шляху до свого призначення, Шляху Даному. Якщо людина не розуміє своєї сутності, свого шляху, своєї мети – вона рухається навпомацки, весь час набиваючи собі синці; коли ж вона починає розуміти сенс свого буття – шлях стає зрозумілим, а хода швидкою і впевненою. Те ж стосується й цілого етносу. Кожний етнос має своє місце і призначення в розвитку планетарного суспільства, а це, в свою чергу, визначає призначення багатьох і багатьох членів даного етносу. А тому, відстежуючи шлях великих творців етносу, маючи їх за приклади і світочі виховання, необхідно формувати позитивне майбутнє етносу. В першу чергу прикладів у вихованні слід поставити великих духотворців, творців інтелектуальної і духовної сфер свого етносу і людства взагалі. Щоб в історії і літературі, на телебаченні і в повсякденному житті людини Її супроводжували не ті, хто "наклав гори трупів" як Македонський, Наполеон, Петро І та інші, а ті, хто жив для людей і заради людей, хто ніс високе слово і робив добру справу в ім'я кращого майбутнього. Та приклад інших – це лише приклад. Згадаймо ще раз слова Л.М.Толстого: "Ми любимо людей за добро, яке їм робимо і ненавидимо за зло, яке їм спричиняємо." А тому, невід'ємною складовою повноцінного виховання дитини, повинна стати обов'язкова духовна практика в сім'ї, в школі, в інших навчальних закладах. Дитину треба навчити творити добро, так само, як і математиці, фізиці, гімнастиці; навчити працювати і отримувати насолоду від осмисленої праці, дати можливість їй відчути себе в ролі творця і захисника природи, дати відчути свою необхідність і відповідальність за свої слова, вчинки, за все, що діється навколо. Для перебудови етносу необхідно хоча б в загальних рисах передбачити шляхи розвитку суспільства і серед них визначити шлях руського етносу. Не потрібно бути пророком, щоб разом з більшістю вчених і просто розумних людей стверджувати: найближче майбутнє людства залежатиме від вирішення проблем екології. Зрозуміло також, що вирішення цих проблем неможливе в рамках традиційних схем життя і господарювання, тих, що довели планету до екологічної катастрофи. Необхідно створити такі умови життєдіяльності суспільства, при яких кожна людина несла б моральну і юридичну відповідальність за стан навколишнього середовища. В межах сучасних мегаполісів, об'єднаних навколо життєво важливих виробництв і комунікацій, це неможливо, бо неможливо зупинити виробництво, яке забезпечує працею і необхідною продукцією десятки і сотні тисяч громадян. Неможливо перекрити водогін або енергетичні комунікації, скільки б бруду вони не несли і якої б шкоди не завдавали навколишньому середовищу. З іншого боку, немає більш вразливого місця в сучасних державах, ніж комунікації. Навіщо в конфліктній ситуації застосовувати зброю, коли достатньо відключити воду, світло або заблокувати інші комунікації, щоб уже через деякий час місто поринуло в хаос. Доти, поки все навколо будувалось і розвивалось за принципом економічної доцільності – все відбувалось так, як маємо. Та настав час, коли головним критерієм всієї діяльності людства повинно стати гасло гармонійного співіснування людини з природою, гасло "не зашкодь". Іншими словами: головним критерієм повинен стати критерій екологічної цінності людини і суспільства. Чи може існувати суспільство, побудоване за таким принципом? Так. І одним з можливих варіантів може бути перехід на сучасні, індустріальні, натуральні господарства, щось на зразок сучасного хутора. Кожне з таких господарств базується на території, достатній для життєвого забезпечення однієї сім'ї. Для створення біологічно-замкнутого циклу по забезпеченню однієї людини всіма необхідними продуктами харчування необхідно мати близько трьох тонн біоречовин і біля 25 кВт енергії для відновлення якості води, повітря і підтримання біопроцесів в необхідних рамках. На відстані орбіти Землі від Сонця потужність сонячного випромінювання складає близько 1,4кВт/м2. З урахуванням різного роду втрат сонячної енергії на шляху до Землі (навіть якщо відсоток використаної енергії не перевищить 5%) достатньо мати 300-400 м2 поверхні Землі для відтворення необхідних умов існування на одну людину, а якщо з деяким запасом, то для тисячі громадян лише один квадратний кілометр. Займаючи 3/4 поверхні Землі під недоторкане планетарне середовище можна організувати прийнятні умови для життєдіяльності близько 10 мільярдів людей, а при покращанні технологій і підвищенні коефіцієнта використання сонячної енергії – набагато більше. Життя людини на такому "хуторі" повинно бути організовано за правилом відновлення всіх продуктів життєдіяльності, щоб виключити найменшу можливість забруднення навколишнього середовища. Всі продукти харчування, більша частина одягу, інших предметів вжитку повинні виготовлятись на місці з органічних речовин та місцевої мінеральної сировини. Все, що неможливо буде виготовити на місці, буде виготовлятись в спеціалізованих центрах, де процес відновлення матеріалів і конструкцій відбуватиметься теж в межах замкнутих циклів і лише за умови використання сонячної енергії. Виробництво струму буде місцевим, але з можливістю підключення до комунікацій загального вжитку в якості не користувача, а джерела енергії. Всі інші джерела можуть використовуватись лише як допоміжні. Великого значення набудуть транспортні комунікації. Вірогідно це буде екологічно чистий киснево-водний та електричний транспорт, який використовуватиме енергію сонця. Всі комунікації будуватимуться таким чином, щоб не зашкодити природним процесам і біосфері Землі; з таких матеріалів, що могли б з часом розкладатись до первісних структур без шкоди для грунту і води. Всі наукові і освітні заклади будуть територіальними, як і заклади відновлення та виробництва. Разом із закладами культури і гімнастики, вони створять регіональні центри промислового виробництва та інтелектуально-духовні центри. Не менше половини всієї території відійде під планетарні парки та заповідники, де людина матиме право пересуватись лише на обмеженій території. При цьому людина піклуватиметься про безперешкодне пересування птахів і тварин, інших представників біосфери, йдучи, при необхідності, на обмеження своїх власних можливостей. Такі заходи допоможуть не тільки зберегти, а й відновити природну піраміду біосфери. Головним в діяльності людини стане відтворення навколишнього природного середовища, пізнання себе і Всесвіту, всеосяжна духовна творчість. Людина відмовиться від вбивства живого для виготовлення продуктів харчування, створивши необхідні технології на базі синтезу відповідних компонентів харчування з інших біоречовин (але не шляхом втручання в генетичну бібліотеку біосфери з наслідками генетичного забруднення).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Де ж і чому навчатись дитині?» з дисципліни «Русь»
