В 986 році н.е. в історії русів-слов`ян відбулась непересічна подія – хрещення Русі. Змінилась не просто віра, змінилась доля цілого народу, змінився менталітет, почалась перебудова слов`янських народів під події другого тисячоліття. На теренах Європи почав набирати силу суперхристиянський етнос. Звичайно подібна подія не могла не залишити глибокого сліду в історії нашого народу. Та щоб до кінця розібратись в подіях того часу, маємо повернутись до першоджерел, за якими і знаємо свою історію. На жаль більшість літописів є або копіями попередніх творів, або результатом компіляції, доповненої власною фантазією переписувача. Прикладом може бути смерть князя Олега від укусу гадюки (Лаврентійовський літопис). Та правда в тому, що прокусити чобіт князя нашій українській гадюці не під силу. А якби і прокусила, то навряд чи помер би Олег від тої гадюки, бо немає на Україні (окрім Криму) плазунів зі смертельним укусом. Той же літопис повідомляє, що Олег похований в 912 році на горі Щековиці в Києві; а Новгородський літопис стверджує, що помер князь у місті Ладозі, де і похований у 922 році. Про хрещення Русі ми знаємо із літопису монаха Нестора. Цей літопис першим вивчав німець А.Л.Шлецер, історик і філолог, почесний член Петербурзької Академії наук. Шлецер залишив спогади про В.Н.Татищева (1686-1750р.р), історика і державного діяча. В 1720 році Татищев знайшов у одного розкольника в Сибіру дуже старий список Нестора, що значно відрізнявся від того, що вивчав Шлецер. Після цього Татищев зібрав їх цілих десять і за ними склав одинадцятий. Але для нащадків залишився один, перший, датований, умовно, 1106 роком. Всі інші "кудись" зникли. Дослідження Татищева не були надруковані ні в Росії, ні в Англії. Безпосередньо в версії історії, написаній Татищевим "попрацював" інший німець – Г.Міллер. Все що виходило за сюжет першого списку Нестора було викинуто, так само як і дослідження самого Татищева. Сам же Татищев писав: "О кнезех руських старобитних Нестор-монах не добре сведем бе". Нестор розповідає в своєму літопису про хрещення княгині Ольги імператором Візантії Костянтином VII Багрянородним. Але сам імператор повідомляє, що на час візиту в Константинополь Ольга була вже хрещена. І руки він їй не пропонував, бо був уже одружений. Ольгу хрестили в 955 році, в Києві, в церкві Іллі. В 959 році посли Ольги відбули до германського імператора Оттона з проханням направити єпископа і священиків. В 960 році якийсь монах Сент-Альбанського монастиря був рукопокладений в єпископи Русі, але в Київ не зміг прибути, бо захворів і помер. В тому ж 960 році в єпископи Русі був "рукопокладений " монах монастиря Святого Максимина в Трірі Адальберт. Адальберт добрався до Києва, але через рік покинув Русь. За рукописом Нестора "було неприйняття русичами папежського гостя". Але тоді Візантійська церква ще не відійшла від Римської, ще не було поділу віри на православну і католицьку. А тому подібний випад проти Римської церкви міг бути написаним не раніше ХVI сторіччя. Навіть в храмі святої Софії ХII ст. поряд зображені римський папа Клемент з Григорієм Богословом і Іоанном Златоустом. От тільки Адальберт прибув з місією організувати "філіал", а Ольга вимагала диоцезу – автономної одиниці під керівництвом митрополита (як в Польщі та Чехії ). Поширення християнства на Русі пов`язують з іменами братів – просвітників Кирила і Мефодія, що за дорученням візантійського імператора переклали християнський закон на слов`янську мову для хрещення слов`ян. Але Кирило від народження був Костянтином, а Кирилом став лише перед смертю, коли пішов в монастир. Відповідно слов`янську азбуку необхідно було б назвати не "кирилицею", а "костянтиницею". І служили брати не Константинополю, а Риму. Саме папа Адріан II рукопоклав братів в сан священиків, і розповсюджували вони християнство апостольського (римського) канону. В слов`янському варіанті Святого Писання надрукована Третя Книга Єздри, яка є в Вульгаті (Біблії на латині), але відсутня в греко-єврейських варіантах. Іншими словами – перші переклади Біблії були з Вульгати. Календар богослужінь на Русі теж був не візантійський, а латинський, бо назва місяців в ньому не ромейська, а латинська, і початок року був у березні, а не у вересні, як у греків. В хроніках францисканського монаха Адемера (ХII ст.) знаходимо, що у імператора Отона III були два єпископи: святий Адальберт і святий Брун. Брун хрестив венгрів і русів. Загинув же він, як і Адальберт, від руки печенігів. Русичі викупили тіло Бруна і збудували монастир його імені. Після цього прибув в Київ візантійський єпископ і умовив прийняти "звичай грецький". Інша справа Нестор, який писав "що Ольга спалила Корсунь реактивними снарядами, отриманими від візантійців". Правда останні про це навіть не здогадувались. Незвична історія загибелі сина Ольги князя Святослава. Після підписання мирного договору з Візантією Святослав відпливає з Царьграда до Києва. По дорозі воєвода Свенельд з частиною дружини кидає його і степом, не боячись печенігів, іде до Києва, а Святослав залишається зимувати і голодувати на Хортиці, де його і вбили не то печеніги хана Курі, не то банда Кривого. Нестор приписує організацію вбивства батька старшому синові Ярополку, що очолював київських християн, а Святослав немов би їх переслідував і руйнував християнські церкви (971 рік, Іакімовський літопис, визнаний академіком Б.Рибаковим компілятивним рукописом ХVII ст.). Ось тільки в Нестора Святослав був язичником, а Мауро Орбіні в "Слов’янській історії" в 1601 році пише, що Святослав ішов по стопах матері в благочесті і християнській вірі. В дійсності язичниками були Володимир (народжений від Малуші, доньки єврея Малка із Любеча), воєвода Свенельд і київський воєвода Претич, побратим печенізького кагана Курі, які в змові спочатку вбивають Святослава,а потім, приписавши гріх Ярополку, вбивають і його. Володимир, як незаконно народжений, не мав прав на наслідування київського престолу, та після описаних подій стає князем Київської Русі. Але для історії необхідно мати світлий образ Володимира, хрестителя Русі, а тут такі недоречності. То ж і приписав Нестор Святославу і язичника і, злопам`ятство, і заздрісність… Про те, що літопис Нестора був складений не раніше ХVI сторіччя говорить і розповідь про дійство Хрещення Русі, коли прийшли до Володимира мусульмани, німці з Риму, євреї і греки. На запитання Володимира про суть віри мусульманин відповідає: "Магомет вчить нас обрізанню, не їсти свинини, не пити вина, зате по смерті можна творити блуд з жонами і навіть у цьому житті придаватись всякому блуду (або місіонер був дурень і розпусник, або ж історія вигадана Нестором від початку до кінця). З німцями було ще простіше, вони змогли лише сказати: "піст по силі, якщо ж хто їсть і п`є, то все це во славу Божу, як вчив нас наш вчитель Павло". І все б нічого, та слово "німець" чисто російського походження ХVI сторіччя, коли всякого іноземця в Росії називали "німцем". А до того германців скрізь звали фрягами і латинами. Євреїв Володимир питає: "А де земля ваша?" На що євреї відповіли: "В Єрусалимі. Але розгнівався бог на батьків наших і розсіяв нас по різних країнах, а землю нашу віддав християнам". І знову в Нестора не сходяться кінці, бо хрестоносці з`явились в Палестині в 1096 році, а Русь хрестили в 986 році. І нарешті, говорить посланник Візантії – його ораторське мистецтво займає добру дюжину листів. Саме грекам і віддає перевагу Володимир. Судячи з літопису Нестора на час Хрещення Русі наші пращури були дикими варварами і нічогісінько не знали про навколишній світ. Ось тільки ще до Володимира стояли в Києві церкви, а християнство пустило там коріння задовго до офіційного Хрещення Русі. І перші християни були латинського обряду. І лише пізніше, коли князям і царям необхідно було мати покірну державну церкву, вони перейняли "візантійський варіант". Насильне Хрещення Русі Володимиром було цілком виправдане з точки зору державотворення. Для стійкості держави необхідно мати єдину віру, єдину церкву. При тому таку церкву, яка б служила не Богу, а державі, а точніше на задоволення інтересів кастових прошарків населення. Але насильство над душами людей, над зламаними долями мільйонів не може бути виправданим ні з зпогляду людської моралі, ні тим більше з погляду "Нагірної проповіді" Ісуса Христа (якщо розглядати це питання з погляду християнської моралі).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Русь і християнство» з дисципліни «Русь»
