Витоки іудаїзму, як релігії, відносять до 2000-2200 р.д.н.е. В цей час на території сучасної Палестини мешкало плем’я гіттітів, яке поклонялось богу-громовику (вогняному богу) Яяш. Від гіттів бога Яяша (Яву) запозичило плем’я кеннітів, а від них через Тораг (П’ятикнижжя Мойсея), укладений равінами Єздрою і Єзикіелом в Вавілоні, бог Ява стає богом Ягве усіх євреїв (V ст.д.н.е). Основа вчення іудаізму викладена в п’яти книгах Мойсея: Буття, Ісход, Левіт, Числа, Другозаконня . Поняття центральної фігури – Бога – в іудаїзмі розмите, бо євреї звертаються водночас до двох різних божеств: Єлоім – "Єдині" і Ягве, що проявляв себе в вогняному вихорі. Якщо Єлоїм в деякій мірі ототожнюється з політеїзмом індуїзму, то Ягве – власний бог євреїв, яких він вибрав серед усіх народів і об’явив їм зверхність і владу над іншими народами світу. В книзі "Левіт" сформульовані основні моральні принципи взаємовідносин між євреями (Заповіді Мойсея), пізніше повторені Ісусом Христом в Нагорній проповіді. Саме на цих заповідях сформувався важливий символ християнства – сповідь, як дійство очищення від гріха і полегшення карми. Важливим моментом іудаїзму є дійство жертвоприношення тварин, побудоване на принципах "рта" – космічного порядку і культу "бартеру" – даю, щоб і ти мені дав. На межі старої і нової ер в небі спалахнула зірка і сповістила світ про народження спасителя людства Ісуса Христа. Своє вчення – Євангеліє (Вість) Ісус Христос дав через своїх учнів – апостолів. Християнство, як релігія, побудоване на вірі в Ісуса Христа, Боголюдини, рятівника світу, який був втіленням другої іпостасі триєдиного божества – Троїці: Бога – Батька, Бога – Сина і Духа Святого. Ісус Христос, Бог-Син, приносячи себе в жертву, спалює карму людства, беручи всі гріхи людей на себе і даючи їм можливість будувати свою долю і долю планетарного суспільства на поняттях Любові і Добра без обмежливого впливу негативного минулого. Центральним моментом Християнства є сповідь (духовне очищення) і прощення тому, хто покаявся перед Богом. В християнстві, на відміну від іудаїзму, домінує дійство власної жертовності (а не жертвоприношення тварин). Сучасні канонічні християнські церкви (католицька і православна) поєднують в єдиному каноні Тораг і Євангеліє, Старий і Новий Заповіти, хоча за своєю суттю це дві різних віри і дві різні релігійні системи. Склад основних догматів тої чи іншої церкви має забезпечувати єдність етносу на фундаменті єдиної віри і єдиних моральних принципів, перспективу розвитку даного етносу і гармонію між силами небесними і земними. А тому, в залежності від стану суспільних відносин, від рівня розвинутості суспільства, від внутрішніх і зовнішніх факторів існування етносу, змінюються системні теологічні погляди і суспільні цінності, їх роль в особистому житті людини і в житті суспільства. І коли догмати старої віри стають гальмом на шляху подальшого розвитку, деякі з них можуть суттєво змінюватись, іноді на повністю протилежні. Показовими в цьому відношенні є догмати іудаїзму і християнства, що виросло з іудаїзму. Уже з другого століття нашої ери серед християн з’явилась тенденція до розмежування цих вчень, бо з їх логіки випливало, що Ягве, бог Мойсея, не є Єлоім, до якого звертався Христос на розп’ятті. Відповідно, єдність давньоєврейського єдинобожжя (а по суті племінного бога євреїв) і християнського – уявна. Різницю між Богом Старого Заповіту і Євангельським Богом сформулювали християнські гностики в другому столітті нашої ери (Маркіон і його школа) Перший забороняє людям вкушати від дерева життя; Другий обіцяє дати переможцеві "сокровенну манну" (Апокаліпсис, 2, 17); перший умовляє до змішання статі і розмноження до меж ойкумени; другий забороняє навіть гріховний погляд на жінку; перший обіцяє в нагороду землю; другий – небо; перший передписує обрізання і вбивство переможених; другий забороняє і те і інше; перший проклинає землю; другий її благословляє; перший кається в тому що створив людину; другий не змінює своїх поглядів на неї; перший передписує помсту; другий – прощення тому, хто покаявся; перший вимагає жертв тварини; другому вони огидні; перший обіцяє іудеям володіння світом; другий забороняє володіння іншими; перший дозволяє іудеям лихварство; другий забороняє привласнювати незароблене; в Ветхому Заповіті – хмара чорна і вогняний смерч; в Новому Заповіті – неприступне світло; Ветхий Заповіт забороняє торкатись Ковчега заповіту і наближатись до нього (тайна для вибраних); в Новому Заповіті – заклик всіх до себе; в Ветхому Заповіті – прокляття висячому на дереві (тому, хто страчений); в Новому Заповіті – смерть Христа на хресті і воскресіння; в Ветхому Заповіті – невиносиме іго закону. в Новому Заповіті – благо і легкий тягар Христів. Погляди Маркіона пояснював його учень Аппелес: єдиний Початок – ненароджений Бог – створив двох головних ангелів. Один, "знаменитий і славний", створив світ; другий, "вогняний", ворожий Богу і світу. Відповідно світ, як творіння доброго ангела, благостний, але наражається на удари злого "вогняного", що ототожнюється з Яхве (Ягве) Ветхого Заповіту. Суперечність догматів Старого і Нового Заповітів призвела до виникнення чисельних течій, заснованих на Біблії. Найбільш яскравими серед них були: офіти, що сповідували віру в змія, який спонукав Єву заполучити пізнання добра і зла, а бога, який бажав залишити людей в пітьмі і невігластві – називали злим демоном; гностики, що об’явили матерію неіснуючою, а відповідно і весь Всесвіт перешкодою на шляху удосконалення душі, реальність якої стверджували; Маркіон і його школа, що заперечували спадковість Нового Заповіту до старого, вважаючи іудаїзм поклонінням Сатані; манікеї, що розглядали світ, як середовище боротьби світла і пітьми. Але, якщо християни визнавали світ і життя творінням божим, то манікеї дотримувались зворотної точки зору: світ – це пітьма, що обняла частки світла (душі). Вони вважали матеріальний світ злом, а його творця – злим демоном. В противагу християнству "творче світло" (Божественну енергію") вони вважали пітьмою, а пітьму – безоднею, або вакуумом – світом первісним. Звичайно, приведені витримки з релігійних доктрин "не ведуть до храму", а лише обґрунтовують основну думку. Є Творець цього Всесвіту, є боги суто його члени (різні за рівнем, функціями і призначенням) і є закони і принципи, за якими побудований Всесвіт і яким підкоряються боги і ієрархії Всесвіту. Окрім прямої послідовності є зворотна – це боги, яких створюють складові елементи розумних систем (наприклад, егрогори, створювані об’єднаннями людей від сім’ї до суспільства в цілому). Тривалість існування того чи іншого бога і його можливості залежать з одного боку від часу вирішення завдання, покладеного на нього, з іншого – від джерела енергії і інформації, що його живить. В залежності від того, якого з ієрархії богів той чи інший народ, та чи інша спільність людей вибирає за Водія, будується світогляд цього народу, взаємовідносини між людьми і між людиною і небом (точніше богом). Досить проаналізувати мораль і етику суспільних відносин народу, щоб зрозуміти, якому богу він служить. Розмова про Бога і релігії була б неповною без розгляду можливості спілкування Людини з Творцем, спілкування через молитву. Існує надзвичайно багато молитов, вивчити чи запам’ятати які неможливо. А тому позитивний бог одного народу може сприйматись як негативний іншим і навпаки. Та при цьому різноманітті богів, релігій і моралі необхідно усвідомити головне: Творець Всесвіту єдиний для всіх і для всього існуючого взагалі. І так само, як ми любимо і цінуємо все те, що створюємо з Любов’ю, так і Творець Всесвіту любить і цінує все існуюче. А ми всі незалежно від поглядів і віри, Його діти, Його майбутнє і Його сподівання! То ж давайте будемо достойними свого покликання і свого призначення!
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Біблія: Тораг і Євангеліє» з дисципліни «Русь»
