Розбудова Всесвіту і розбудова життя у Всесвіті. Боги і люди
Продовження Всевишнього –Його Син Сварог. Монада Сварога створює свої покрови і ці покрови є Світ Явлений. І так само як Всевишній народжує Синів, Сини народжують своїх синів – богів нижчих рівнів для розбудови себе і втілення Задуму в життя. Монада кожного Бога може народжувати монади богів нижчого рівня, але ніколи вищого і собі подібних. А тому існування бога можливе лише в межах світу його батька і тривалість буття кожного бога відповідає рівню і тривалості задач його батька. При цьому кожний бог може втілюватись лише на нижчих рівнях простору свого буття серед синів своїх при необхідності корекції, або зміни плану Задуму в рамках їх свободи волі. І це сприймається людьми як сходження бога „на землю”, на рівень людського сприйняття подій і процесів у Всесвіті. Якщо Сварог утворює свої перші покрови із найтонших часток матерії, то його продовження і його сини з покровів Батька створюють свої власні, ускладнюючи і розбудовуючи їх під себе і під свої задачі. Масштабність покровів бога залежить від його положення в ієрархії і відповідає масштабності задачі в просторі і часі – територією, що створюється як власний покров даного бога. При цьому із богів, які є продовженням свого батька, один (одні) створюють покрови (будівничі), інший (інші) займаються енергетичними проблемами (звичайно в межах цього простору – часу), ще інші – комунікаціями, транспортом, керуванням, всім тим, що входить в якості умов і передумов втілення даної частини Задуму. Завдячуючи завжди і на всіх рівнях присутній свободі волі та зважаючи на обмеженість території і інструментарію дійства у багатьох з богів спостерігається бажання “розбудови” і розширення власних покровів за рахунок сусідів. Вирішення конфлікту може бути короткочасним (війна) і тривалим, еволюційним (результат той же, але здобутий іншим шляхом). Війні на землі «передує війна на небі». І коли мова йде про територію бога, ніхто на згадує про долю і призначення людей. Зважаючи на полярність Сварога і відповідну полярність кожного з богів нижчих рівнів розбудовуються в рівній мірі обидва полюси. А тому порушення рівноваги обов’язково веде до її відновлення за принципом “маятника”. Втрата “території” між системами даного рівня сприймається як “зло”, а все, що сприяє її розбудові – як “добро”. На рівні людської свідомості поняття “добра” і “зла” сприймаються через призму людського буття, в той час як на інших рівнях ієрархії те, що маємо за “добро” може бути “злом” і навпаки. В конкурентній боротьбі між рівноцінними системами якась із них може набути переваги за рахунок підтримки зверху (втілення бога вищого рівня) і тоді ця система захоплює практично всю “територію” і стає “скелетною гілкою” для “проростання дерева” на наступний рівень. І в цьому розвитку втрачають “територію” і “гинуть” не лише пагони попереднього рівня, але й великі “скелетні гілки” а іноді й цілі світи – дерева (при тому, що тривалість існування всякої системи обмежена тривалістю виконання задачі). Богом Сонячної системи є монада Сонця,а її продовженням (в межах території системи) – монади планет. Монада Землі, як і всі монади, має два полюси, які умовно, на рівні людської свідомості, отримали назви Бога (Планетарного Логоса) і Диявола (Господаря Землі). При цьому необхідно зауважити, що наявність і розбудова того чи іншого полюса може бути інспірована зі сторони (своє зло часто не сприймається як зло, особливо коли інше, не властиве нам, приходить зі сторони, як акт агресії). Кожен із полюсів монади Землі проростає власним корінням і гілками, утворюючи світи “світлої” і “темної” ієрархії за законами Праві. Монади планет діють і розбудовуються за рахунок енергії Монади Сонця і в свою чергу створюють, розбудовують себе: зовні через супутники планет і внутрішньо-через “народження” земних богів і істот (систем) все нижчих рівнів (людей, ангелів, даймонів, тварин, стихіалей, демонів та ін.). Монада Землі, як і монади інших планет, створює покрови, які можна умовно назвати світами, що різняться за призначенням, функціями і будовою, а, відповідно, і за законами Праві, що діють (використовуються) в них. І це отримало назву тисячепелюсткового лотоса, в якому Земля – це “чашечка квітки”, а пелюстки – світи-покрови території монади Землі в межах території Сонячної монади. Кожний із світів-покровів має свою просторово-часову будову, свою ієрархію, свій розум, свої закони буття, свою територію і свої задачі. (якщо розум людини підкоряється законам двовимірної логіки, то лише тому, що наш світ побудований за законами тримірності простору і одномірності часу). Найбільше число просторових координат в світах земної монади – шість, часових – досягає 236. Чим більше число просторових координат – тим більше структурні можливості, чим більше число часових – тим більше варіантів функціонування і вирішення задач, тим більш могутній розум мешкає в такому світі. Серед багаточисельних світів – покровів земної монади є п’ятивимірний світ, в якому перебувають монади людей: неподільні і безсмертні духовні одиниці. Монади людей народжуються монадами Землі і Сонця, але можуть бути продовженням і втіленням богів більш високих рангів, як і прийдешніми “зі сторони”. Вступаючи в межі території Земної монади, кожна монада обволікається її найтонкішими структурами, що пронизують всю територію Земної монади. Без цього покриття неможливе існування жодної духовної одиниці в земних світах. Із п’ятивимірної матеріальності монада створює свій перший структурний покров, який називають “шельт”. На шельті розбудовується наступний покров – астральне тіло із матеріальності чотиримірних просторів. Разом об’єднані ці два покрови – тіла носять назву “душа”. Якщо шельт є вмістилище монади і її перше знаряддя, то астральне тіло є інструментом шельту. Саме в астральному тілі, що створюється разом шельтом і будівничими монади Землі (стихіалями планети) зосереджені здібності духовного зору, слуху, обоняння, глибинної пам’яті, здібності польоту і спілкування з істотами – продовженнями земної монади (синклітами, даймонами, стихіалями, ангелами), здібності відчуття панорам і перспектив. Мати-Земля, запліднена духом Сонця, для втілення людського шельту в земні структури створює тіло ефірне, як тіло зв’язку душі з біоматеріальним тілом. Без ефірного тіла неможливе існування “душі” в світах трьох і чотирьох просторових вимірів. І коли душа з ефірним тілом залишає своє зовнішнє фізичне тіло, то в світі, де мешкає людина залишається лише труп. Фізичне тіло для душі створюється ангельськими ієрархіями (тими, що створюють матеріальні структури Землі) та великою стихіаллю людства, що створює із відповідних матеріальних структур тривимірності ланцюг роду (родову гілку), надаючи індивідуальність кожній людині. Якщо фізичне тіло може “єднатись – вирощуватись” стільки разів, скільки необхідно для виконання задачі, то ефірне створюється і використовується на протязі виконання задачі один раз і рідко більше, та й то лише у випадку невідповідності задачі, або ж при зміні (трансформації) останньої. Астральне тіло супроводжує людину в даному земному світі, де воно безсмертне, а шельт – по всіх світах системи Землі. Монада, що прийшла на Землю від Сонця або планет з більшою кількістю ступенів структурованості, має шельт, притаманний цим монадам. Покидаючи Земні світи, вона позбувається і земного шельту, але залишається безсмертною в світах монади, продовженням і породженням якої є. Народження людини в світі її помешкання починається з закладки фізичного тіла стихіаллю роду на основі інформаційної моделі ДНК з наданням йому відповідного програмного забезпечення для існування і функціонування в світі земному. Після початкового ступеню готовності створюється ефірне тіло, (біополе) що поєднує фізичне тіло з душою, а точніше з астральним (ментальним) тілом, що має дві складові, а саме: програмне забезпечення на виконання майбутньої задачі (доля) і інтуїтивне тіло для зв’язку з вищими та деякими іншими ієрархіями даного рівня. Разом з астральним в фізичне тіло входить, як проекція, шельт. Монада яка залишається в п’ятимірному просторі, проявляє себе в тривимірній проекції земного людського помешкання. Після народження людина продовжує розбудовувати себе в зовнішньому до себе середовищі. Колесо, крило, гвинт, реактивний двигун – стають продовженням ніг людини; все, що використовується для впливу на предмет праці (лопата, ніж, верстат, екскаватор, автоматична лінія...) є продовженням рук; комп’ютер – мозку; телескоп, мікроскоп – продовженням очей... В залежності від вирішуваної задачі набувається і розбудовується зовнішній інструментарій і територія дій як на фізичному плані, так і в ментальному, і в духовному . Набуваючи знань в школі чи в університеті, людина розбудовує себе в інформаційному відношенні, піклуючись про ближніх і про оточуюче середовище; займаючись творчістю, людина розбудовує себе в духовному Всесвіті. На шляху зовнішньої розбудови використовуються і зовнішні ресурси, що створені відповідними системами – ієрархіями, або іншими спорідненими монадами. В прагненні власного життєзабезпечення і виконаня програм долі людина розбудовує себе, використовуючи не лише оточуюче середовище, але й людей в якості свого продовження (раби, воїни, робочі, селяни...), та результати їх діяльності. Розбудова людини, як і богів, залежить від масштабності монади і важливості задач, що стоять перед нею. Людина, що змогла розбудувати себе в великих масивах інших людей, набуває статус “рукотворного” бога, що існуючи на рівні шельту і астрального тіла після смерті продовжує впливати на шельти і астрали інших людей і на рішення планетарних задач аж до моменту їх вирішення. Для втілення на Землі монада повинна отримати відповідне її масштабності фізичне тіло. Нове тіло має відповідати параметрам втраченого або перевищувати за можливостями останнє. Але ні в якому разі нове тіло не має бути гіршим, бо воно стає перепоною на шляху сходження людини. Відповідне тіло створюється стихіаллю Роду, а тому та сім’я, яка хоче повернення рідних на Землю для продовження їх місії, має потурбуватись про народження дітей, про своє і своїх батьків майбутнє.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Розбудова Всесвіту і розбудова життя у Всесвіті. Боги і люди» з дисципліни «Русь»
